Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №127/24210/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/24210/26

Провадження № 33/801/881/2026

Категорія: 146

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шидловський О. В.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: особи, що притягується

до адміністративної

відповідальності ОСОБА_1 ,

захисника у режимі

відеоконференції Сулиги С.О.,

іншого учасника ДТП ОСОБА_2 ,

адвоката у режимі

відеоконференції Бандирського А.С.,

судового експерта

у режимі відеоконференції Скорохода К.М.,

розглянувши у м. Вінниця апеляційну скаргу захисника Сулиги Станіслава Олеговича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за наступних обставин.

ОСОБА_1 , 09.05.2026 о 14 год. 50 хв., у м. Винники на вул. Богдана Хмельницького, 9-Б, керуючи транспортним засобом «Nissan», номерний знак НОМЕР_2 , на території паркувального майданчика, який не облаштований дорожніми знаками та дорожньою розміткою, рухався по зустрічній смузі, ближче до лівого краю проїзної частини, та під час проїзду перехрещення проїзних частин, не був уважним, не переконавшись в безпечності свого маневру, допустив зіткнення з транспортним засобом «Toyota», номерний знак НОМЕР_3 . Внаслідок ДТП, автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.1, п. 11.3, п. 2.3.б ПДР України.

Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, повністю доведена сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 712346 від 06.07.2026, схемою місця ДТП від 09.05.2026, ілюстративними фототаблицями, відеозаписом із камер спостереження, а також поясненнями ОСОБА_2 , які узгоджуються між собою та підтверджують фактичні обставини події.

Зокрема, з відеозапису вбачається, що на території паркувального майданчика, не облаштованого дорожніми знаками та дорожньою розміткою, автомобіль «Nissan» під керуванням ОСОБА_1 рухався ближче до лівого краю проїзної частини. Наближаючись до місця перехрещення проїздів, водій не був достатньо уважним, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та не переконався у безпечності подальшого руху, унаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Toyota» під керуванням ОСОБА_2 . Після первинного зіткнення транспортні засоби за інерцією продовжили рух та здійснили вторинне зіткнення з іншими припаркованими автомобілями.

Суд першої інстанції врахував, що відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Правил дорожнього руху їхні вимоги встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, де запроваджено правосторонній рух транспортних засобів. Відсутність на паркувальному майданчику дорожніх знаків і розмітки сама собою не звільняла ОСОБА_1 від обов`язку дотримуватися загальних вимог безпеки дорожнього руху. При цьому ширина проїзду між припаркованими автомобілями з урахуванням габаритів транспортних засобів давала йому можливість безпечно рухатися ближче до правого краю.

З огляду на викладене, суд визнав доведеним наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та, врахувавши характер вчиненого правопорушення, особу порушника, невизнання ним вини, а також те, що раніше він до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення не притягувався, застосував адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції зазначеної статті, вважаючи, що саме таке стягнення відповідатиме меті, визначеній ст. 23 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисник Сулига С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026, та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки її ухвалено без повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин справи та належної оцінки наявних доказів. На переконання апелянта, суд залишив поза увагою обставини, які виключають вину ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, а також не надав оцінки доказам, поданим стороною захисту на спростування складеного щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував, у чому саме полягало порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.1 ПДР України. Посилаючись на відеозапис дорожньо-транспортної пригоди, стверджує, що водій автомобіля «Nissan», номерний знак НОМЕР_4 , не здійснював перестроювання, не змінював напрямку руху та не розпочинав рух, а продовжував рухатися прямолінійно в напрямку виїзду з території паркінгу готельного комплексу. Будь-яких доказів того, що безпосередньо перед зіткненням ОСОБА_1 мав намір здійснити певний маневр або змінити напрямок руху, матеріали справи не містять. Відтак, на думку апелянта, положення п. 10.1 ПДР України не регламентували дій водія у конкретній дорожній обстановці.

Крім того, наголошує, що відповідно до п. 1.4 ПДР України ОСОБА_1 мав право розраховувати на дотримання Правил дорожнього руху іншими його учасниками. На цю обставину сторона захисту звертала увагу у клопотанні про закриття провадження від 17.07.2026, однак суд першої інстанції наведених доводів не врахував та у постанові їх не відобразив.

Також апелянт не погоджується з висновком суду про порушення ОСОБА_1 вимог п. 11.3 ПДР України, оскільки зазначена норма регламентує зустрічний роз`їзд на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку. Водночас у місці ДТП були відсутні об`єктивні орієнтири, які давали б можливість установити межі проїзної частини, кількість смуг руху та фактичне положення транспортних засобів відносно них. За таких обставин, на переконання сторони захисту, суд не мав достатніх підстав для висновку про те, що ширина проїзної частини дозволяла автомобілю «Nissan» безпечно рухатися у правій крайній смузі.

При цьому стверджує, що відеозапис не підтверджує рух автомобіля ОСОБА_1 лівою стороною проїзду. Натомість його зміщення до центру було зумовлене необхідністю об`їзду колон навісу паркувального майданчика та припаркованих автомобілів, які обмежували оглядовість, а також потребою своєчасного реагування на можливу появу перешкод праворуч. Окремо звертає увагу на те, що перевагу відповідно до п. 11.3 ПДР України мають водії транспортних засобів зустрічного напрямку, тоді як автомобіль «Toyota», номерний знак НОМЕР_3 , рухався ліворуч від автомобіля ОСОБА_1 та перетинав траєкторію його руху.

Окрім того, зауважує, що суд першої інстанції не врахував місце вчинення ДТП, яке сталося не на автомобільній дорозі загального користування, а на прилеглій території паркувального майданчика готельного комплексу «Emily Resort», призначеній для стоянки автомобілів, де відсутні перехрестя, дорожні знаки та дорожня розмітка. Обидва автомобілі до моменту зіткнення рухалися між місцями для паркування, а тому, на думку апелянта, оцінювати дії водія автомобіля «Nissan» з погляду дотримання вимог п. 11.3 ПДР України було недоцільно. У такій дорожній обстановці ОСОБА_1 повинен був рухатися біля правого краю проїзду між місцями для паркування лише у разі роз`їзду із транспортними засобами, що рухалися у зустрічному напрямку.

На підтвердження своїх доводів посилається на висновок судового експерта № 194/26 від 30.07.2026, складений за результатами дослідження матеріалів справи, відеозапису та пояснень учасників події. Відповідно до цього висновку зіткнення відбулося під час прямолінійного руху автомобіля «Nissan», без зміни напрямку, перестроювання чи вчинення іншого маневру.

Як установлено експертом, автомобіль під керуванням ОСОБА_1 наближався до автомобіля «Toyota» з правого боку, а тому відповідно до п. 10.11 ПДР України саме водій автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 була зобов`язана надати йому перевагу в русі. Крім того, небезпека для руху виникла для ОСОБА_1 приблизно за 1 секунду до зіткнення, тоді як час, необхідний для приведення в дію гальмівної системи автомобіля «Nissan», за умов цієї пригоди становив 1,125 секунди. Отже, ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР України.

З огляду на викладене експерт дійшов висновку, що технічною причиною виникнення ДТП були односторонні дії водія автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 , яка не виконала вимог п. 10.11 ПДР України, хоча мала реальну технічну можливість уникнути зіткнення. Водночас у діях ОСОБА_1 невідповідностей вимогам пунктів 10.1, 11.3 та 12.3 ПДР України не встановлено, як і причинного зв`язку між його діями та наслідками ДТП.

На переконання апелянта, зазначені висновки спростовують не лише висновок про порушення ОСОБА_1 пунктів 10.1 та 11.3 ПДР України, а й підстави для застосування п. 2.3 «б» ПДР України щодо обов`язку стежити за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміну. Оскільки ОСОБА_1 об`єктивно не мав технічної можливості уникнути зіткнення, а причиною ДТП експерт визнав дії іншого учасника дорожнього руху, висунуте щодо нього обвинувачення, на думку сторони захисту, не має належного фактичного обґрунтування.

Разом із тим звертає увагу, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 19.05.2026 у справі № 463/4670/26 за наслідками розгляду матеріалів щодо цієї ж дорожньо-транспортної пригоди водія автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП саме за порушення вимог п. 10.11 ПДР України, тобто ненадання переваги в русі транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 , який наближався праворуч. Таким чином, щодо однієї й тієї самої події ухвалено два судові рішення з різними висновками про механізм ДТП, унаслідок чого до адміністративної відповідальності фактично притягнуто обох водіїв. На думку апелянта, така суперечність свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття висновку експерта № 194/26 від 30.07.2026 як додаткового доказу, зазначає, що заява про проведення автотехнічного дослідження була подана ОСОБА_1 24.07.2026, тобто після ухвалення оскаржуваної постанови від 23.07.2026, а тому цей доказ об`єктивно не міг бути поданий під час розгляду справи судом першої інстанції.

Посилаючись на положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, просить долучити й дослідити висновок судового експерта № 194/26 від 30.07.2026, постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні захисник Сулига С.О. підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити з наведених у ній підстав та скасувати постанову суду першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення містить внутрішні суперечності в частині опису траєкторії руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . Так, спочатку у протоколі вказано, що останній рухався смугою зустрічного руху, тоді як надалі зазначено, що автомобіль рухався ближче до лівого краю проїзної частини. На переконання захисника, наведені формулювання не є тотожними та не дають можливості однозначно встановити, у чому саме полягало порушення водієм Правил дорожнього руху.

Окремо наголосив, що ОСОБА_1 не здійснював перестроювання, не змінював напрямку чи траєкторії руху, а продовжував рухатися прямолінійно. Крім того, дорожньо-транспортна пригода сталася на території паркувального майданчика, який не був облаштований дорожніми знаками та дорожньою розміткою. За таких обставин неможливо достовірно визначити межі смуг руху, їх кількість та напрямки руху транспортних засобів.

З огляду на викладене захисник вважав, що положення п. 10.1 ПДР України, які регламентують дії водія перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху, а також п. 11.3 ПДР України, який стосується руху на дорогах із двостороннім рухом, у цій дорожній обстановці не підлягають застосуванню.

ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу свого захисника підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Пояснив, що територією паркувального майданчика рухався прямолінійно, не змінюючи напрямку та траєкторії руху, між рядами припаркованих автомобілів і колонами. При цьому тримався дещо лівіше, ближче до середини проїзду, з метою забезпечення належної оглядовості та своєчасного виявлення пішоходів або тварин, які могли раптово з`явитися на шляху руху автомобіля.

Наголосив, що жодних маневрів не здійснював, вимог Правил дорожнього руху не порушував, рухався зі швидкістю 20 км/год, а обране ним положення автомобіля було зумовлене особливостями паркувального майданчика та необхідністю безпечного руху його територією.

Інша учасниця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомила, що рухалася територією паркувального майданчика прямо та шукала вільне місце для паркування автомобіля. За її словами, до моменту зіткнення автомобіля під керуванням ОСОБА_1 вона не бачила, а саме зіткнення відбулося внаслідок того, що останній в`їхав у керований нею транспортний засіб.

Також зазначила, що під час розгляду Личаківським районним судом м. Львова матеріалів про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП суддя повідомив, що у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди також наявна вина ОСОБА_1 . Саме після цього, як пояснила ОСОБА_2 , вона звернулася до працівників поліції із відповідною заявою щодо його дій.

Крім того, ОСОБА_2 повідомила суду, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 продав належний йому автомобіль.

Судовий експерт ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомив, що автотехнічне дослідження було проведено на підставі відповідної заяви та за матеріалами, наданими для його проведення.

Пояснив, що територія стоянки або паркувального майданчика відповідно до положень Правил дорожнього руху належить до прилеглої території та не є проїзною частиною автомобільної дороги. У цьому випадку дорожньо-транспортна пригода сталася саме на території паркінгу, а не на дорозі чи перехресті проїзних частин.

За словами експерта, за відсутності на паркувальному майданчику дорожніх знаків і розмітки, які визначали б черговість проїзду, під час перетину траєкторій руху транспортних засобів застосовується так зване правило «перешкоди справа». Відповідно до нього водій зобов`язаний надати дорогу транспортному засобу, який наближається до нього з правого боку.

Технічною причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стали односторонні дії водія автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , які не відповідали вимогам пункту 10.11 Правил дорожнього руху України та перебували у безпосередньому причинному зв`язку з настанням ДТП.

Суд апеляційної інстанції вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши відеозапис та матеріали адміністративного провадження, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовільнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, для притягнення особи до відповідальності недостатньо встановити лише факт настання певної події чи негативних наслідків. Обов`язковому доказуванню підлягають конкретне протиправне діяння особи, її вина, наслідки такого діяння та причинний зв`язок між ним і наслідками.

Відповідно до ст. 124 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Таким чином, об`єктивна сторона цього правопорушення передбачає обов`язкову сукупність трьох складових: порушення особою конкретної норми ПДР України, настання визначених законом наслідків та наявність безпосереднього причинного зв`язку між установленим порушенням і такими наслідками.

Сам факт зіткнення транспортних засобів та наявність у них механічних пошкоджень не утворює автоматично складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Для притягнення конкретного водія до відповідальності суд повинен достовірно встановити, яку саме норму ПДР України він порушив, у чому полягало це порушення та яким чином воно спричинило ДТП.

Аналогічні роз`яснення викладено у п. 3 постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди при розгляді зазначених категорій справ повинні враховувати, що диспозиції сформульованих норм, які використовуються під час розгляду таких справ, є бланкетними, у зв`язку з цим суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати, в чому саме полягали названі у статтях закону порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідкам.

Проте під час розгляду цієї справи суд першої інстанції зазначених вимог закону повною мірою не дотримався та не усунув істотних суперечностей, наявних як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і між окремими доказами.

Визнаючи ОСОБА_1 винним, місцевий суд послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №712346 від 06.07.2026, схему місця ДТП від 09.05.2026, ілюстративні фототаблиці, відеозапис із камер спостереження та пояснення ОСОБА_2 .

Разом із тим наведені докази не підтверджують поза розумним сумнівом того, що саме порушення ОСОБА_1 пунктів 2.3 «б», 10.1 та 11.3 ПДР України перебувало у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Отже, саме на органі, який склав протокол, лежить обов`язок надати належні, допустимі та достатні докази кожного елемента складу адміністративного правопорушення. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість, а недоліки збирання доказів не можуть усуватися шляхом покладення відповідного обов`язку на сторону захисту.

Протокол про адміністративне правопорушення є лише одним із джерел доказів і не має наперед установленої сили. Саме по собі відтворення у протоколі висновку працівника поліції про винуватість водія не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи підтверджується такий висновок іншими об`єктивними доказами.

Зі змісту протоколу ЕПР1 №712346 від 06.07.2026 вбачається, що ОСОБА_1 поставлено у вину те, що він на території паркувального майданчика, не облаштованого дорожніми знаками та дорожньою розміткою, «рухався по зустрічній смузі, ближче до лівого краю проїзної частини» та під час проїзду «перехрещення проїзних частин» допустив зіткнення з автомобілем «Toyota».

Водночас наведений опис є внутрішньо суперечливим та не узгоджується з об`єктивними характеристиками місця події. Так, поняття руху «по зустрічній смузі» передбачає існування відповідної смуги руху та можливість визначити її межі. Натомість у протоколі одночасно зазначено, що паркувальний майданчик не був облаштований дорожніми знаками та дорожньою розміткою.

Схема місця ДТП не містить вимірювань ширини внутрішнього проїзду, відомостей про межі проїзної частини, кількість смуг руху, напрямок кожної з них, розташування поздовжньої осі проїзду або точне положення автомобіля «Nissan» відносно його лівого чи правого краю. Відтак на підставі схеми неможливо достовірно встановити, що ОСОБА_1 рухався саме смугою зустрічного руху або займав на проїзді положення, яке суперечило вимогам ПДР України.

Не усувають цих недоліків й ілюстративні фототаблиці. Зазначені фотознімки підтверджують факт механічного пошкодження передньої лівої частини автомобіля «Nissan» та передньої правої частини автомобіля «Toyota», однак не відображають траєкторій руху транспортних засобів до зіткнення, не визначають черговість їх проїзду та не доводять порушення ОСОБА_1 інкримінованих йому пунктів ПДР України.

Відповідно до п. 1.10 ПДР України прилеглою територією є територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Проїзною частиною є елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів.

Перехрестям є місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.

Матеріалами справи, зокрема відеозаписом, схемою та фототаблицями, підтверджується, що ДТП сталася не на автомобільній дорозі чи перехресті доріг, а на внутрішній території паркувального майданчика готельного комплексу «Emily Resort», між місцями для стоянки автомобілів. Дорожні знаки та дорожня розмітка, які б визначали межі смуг і черговість проїзду, у місці ДТП були відсутні.

Отже, використані у протоколі поняття «зустрічна смуга», «лівий край проїзної частини» та «перехрещення проїзних частин» не підкріплені об`єктивно встановленими характеристиками місця пригоди.

Необґрунтованим є й посилання суду першої інстанції на п. 1.2 ПДР України, яким визначено, що в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів.

Наведене положення закріплює загальний принцип організації дорожнього руху, однак саме собою не доводить існування на паркувальному майданчику двох окремих смуг зустрічного руху та не дає можливості встановити, яким саме краєм невизначеного проїзду повинен був рухатися автомобіль ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що ширина проїзної частини відповідного напрямку руху дозволяла ОСОБА_1 безпечно рухатися у правій крайній смузі. Однак із постанови не вбачається, на підставі яких конкретних доказів суд визначив ширину проїзду, межі такої «правої крайньої смуги» та можливість руху нею.

Крім того, навіть саме по собі розташування автомобіля дещо ближче до середини внутрішнього проїзду ще не доводить наявності причинного зв`язку між таким положенням і зіткненням. Для притягнення особи до відповідальності необхідно було встановити, що саме це положення автомобіля створило небезпеку, стало безпосередньою причиною ДТП та що за іншого положення транспортного засобу зіткнення не відбулося б. Таких обставин суд першої інстанції не встановив.

Твердження ОСОБА_2 про те, що вона могла б раніше побачити автомобіль «Nissan», якби ОСОБА_1 рухався ближче до правого краю, має характер припущення та не підтверджене відповідними розрахунками чи об`єктивними технічними даними.

Пункт 11.3 ПДР України регламентує рух на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.

Таким чином, для застосування п. 11.3 ПДР України необхідно встановити, що рух відбувався саме дорогою із двостороннім рухом, яка мала по одній смузі у кожному напрямку, а водій виїхав на смугу зустрічного руху.

Жодна із зазначених обставин належними доказами не підтверджена. Навпаки, матеріали справи свідчать, що автомобілі рухалися внутрішніми проїздами паркувального майданчика, де межі смуг і напрямки руху не були визначені.

Отже, правові та фактичні підстави для застосування до дій ОСОБА_1 п. 11.3 ПДР України відсутні.

Не доведено й порушення ОСОБА_1 п. 10.1 ПДР України, відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Зміст цієї норми свідчить, що вона регламентує поведінку водія під час виконання конкретних дій: початку руху, перестроювання або зміни напрямку руху.

Разом із тим із відеозапису вбачається, що безпосередньо перед зіткненням автомобіль «Nissan» рухався прямолінійно. ОСОБА_1 не розпочинав рух, не здійснював перестроювання, повороту чи іншої зміни напрямку. Саме по собі наближення автомобіля до місця перетину внутрішніх проїздів паркувального майданчика не є маневром у розумінні п. 10.1 ПДР України.

Таким чином, дії ОСОБА_1 у конкретній дорожній обстановці не охоплювалися диспозицією п. 10.1 ПДР України, а тому висновок про порушення ним цієї норми є юридично необґрунтованим.

Стосовно п. 2.3 «б» ПДР України апеляційний суд зазначає, що ця норма покладає на водія загальний обов`язок бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Однак загальний характер такого обов`язку не означає, що будь-яка дорожньо-транспортна пригода сама собою свідчить про неуважність одного з її учасників.

Для висновку про порушення п. 2.3 «б» ПДР України необхідно встановити, яку саме зміну дорожньої обстановки водій міг об`єктивно виявити, коли вона виникла, яким чином він повинен був на неї відреагувати та чи мав технічну можливість своїми діями запобігти зіткненню.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 відволікався від керування, не спостерігав за дорожньою обстановкою або несвоєчасно відреагував на появу автомобіля «Toyota». Зазначені обставини у протоколі лише констатовані, однак не підтверджені фактичними даними.

Більше того, у судовому засіданні ОСОБА_1 послідовно пояснював, що рухався прямолінійно між рядами припаркованих автомобілів і колонами, тримаючись дещо ближче до середини внутрішнього проїзду з метою забезпечення належної оглядовості та можливості своєчасно помітити пішоходів або тварин. Ці пояснення не спростовані відеозаписом чи іншими об`єктивними доказами.

Водночас ОСОБА_2 підтвердила, що шукала місце для паркування, її оглядовість праворуч була обмежена припаркованими автомобілями та до моменту зіткнення автомобіля ОСОБА_1 вона не бачила. Наведені пояснення фактично підтверджують, що ОСОБА_2 продовжила рух у місці перетину траєкторій, не переконавшись у відсутності транспортного засобу, який наближався до неї з правого боку.

При цьому твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 «влетів» у її автомобіль, є її суб`єктивною оцінкою події та не замінює об`єктивних даних про швидкість руху автомобіля «Nissan», момент виникнення небезпеки й технічну можливість уникнення зіткнення.

На місце дорожньо-транспортної пригоди було викликано працівників поліції, які зафіксували обставини та місце події, склали схему ДТП, а також протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 як водія, дії якої, за результатами оформлення матеріалів ДТП, містили ознаки відповідного адміністративного правопорушення.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту подано висновок судового експерта Скорохода К.М. №1 94/26 від 30.07.2026.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим їх відхилення.

Оскаржувану постанову ухвалено 23.07.2026, заяву про проведення автотехнічного дослідження подано 24.07.2026, а висновок експерта складено 30.07.2026.

Отже, цей доказ об`єктивно не існував на час ухвалення постанови та не міг бути поданий суду першої інстанції. З огляду на це апеляційний суд визнає причини його неподання обґрунтованими, долучає висновок до матеріалів справи та оцінює його разом з іншими доказами.

Висновок складений атестованим судовим експертом Скороходом К.М., який має відповідну кваліфікацію за експертними спеціальностями, необхідними для дослідження обставин і механізму ДТП. У висновку зазначено матеріали, надані для дослідження, викладено перебіг дослідження, застосовані положення ПДР України та надано відповіді на поставлені питання.

Під час апеляційного розгляду експерт ОСОБА_3 підтвердив висновок та пояснив, що ДТП сталася на прилеглій території паркувального майданчика, а не на автомобільній дорозі чи перехресті. За відсутності дорожніх знаків і розмітки під час перетину траєкторій автомобілів застосуванню підлягало передбачене п. 10.11 ПДР України правило переваги транспортного засобу, який наближається праворуч.

Відповідно до п. 10.11 ПДР України, якщо траєкторії руху транспортних засобів перетинаються, а черговість проїзду не визначена Правилами, дати дорогу повинен водій, до якого транспортний засіб наближається з правого боку.

З дослідженого відеозапису вбачається, що автомобіль «Toyota» виїхав зліва відносно напрямку руху автомобіля «Nissan». Цю ж обставину фактично встановив суд першої інстанції, зазначивши у постанові, що з лівого боку відносно автомобіля «Nissan» виїхав автомобіль «Toyota».

Отже, відносно напрямку руху ОСОБА_2 автомобіль під керуванням ОСОБА_1 наближався з правого боку. За відсутності знаків, дорожньої розмітки чи іншого визначеного порядку проїзду саме ОСОБА_2 відповідно до п. 10.11 ПДР України повинна була надати дорогу автомобілю «Nissan».

При цьому відповідно до п. 1.4 ПДР України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники також виконують ці Правила.

Таким чином, до моменту виникнення об`єктивної небезпеки ОСОБА_1 , який наближався до автомобіля «Toyota» з правого боку, мав право розраховувати на надання йому переваги.

Разом із тим таке право не звільняло його від обов`язку вжити заходів для уникнення зіткнення з моменту виникнення небезпеки, яку він був об`єктивно спроможний виявити. Саме тому вирішальне значення має питання, чи мав ОСОБА_1 достатній час і технічну можливість запобігти ДТП після появи автомобіля «Toyota» на траєкторії його руху.

Відповідно до висновку експерта небезпека для руху виникла для ОСОБА_1 у момент виїзду автомобіля «Toyota» на перетин внутрішніх проїздів, приблизно за 1 секунду до зіткнення. Натомість час, необхідний для приведення в дію гальмівної системи автомобіля «Nissan» у конкретних умовах пригоди, становив 1,125 секунди.

Таким чином, час існування небезпеки був меншим за час, об`єктивно необхідний для приведення гальмівної системи автомобіля в дію. За результатами проведеного дослідження експерт установив, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом екстреного гальмування та виконання вимог п. 12.3 ПДР України.

Водночас для водія автомобіля «Toyota» технічна можливість уникнення пригоди полягала у виконанні вимог п. 10.11 ПДР України, тобто у ненаправленні автомобіля на перетин траєкторій до надання дороги транспортному засобу, який наближався праворуч. За висновком експерта, перешкод технічного характеру для виконання цієї вимоги не існувало, оскільки напрямок і продовження руху автомобіля «Toyota» залежали від дій його водія.

У підсумку експерт дійшов категоричного висновку, що дії ОСОБА_1 не регламентувалися вимогами пунктів 10.1 та 11.3 ПДР України, невідповідностей його дій вимогам п. 12.3 ПДР України не встановлено, а його дії не перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП. Технічною причиною пригоди експерт визнав дії водія автомобіля «Toyota», які не відповідали вимогам п. 10.11 ПДР України.

Зазначений висновок не суперечить іншим об`єктивним матеріалам справи, а навпаки, узгоджується з відеозаписом, характером руху транспортних засобів, відсутністю дорожніх знаків і розмітки та поясненнями учасників ДТП щодо напрямків їх руху.

Іншого експертного висновку, який би спростовував установлені ОСОБА_3 обставини або підтверджував наявність технічної можливості у ОСОБА_1 уникнути зіткнення, матеріали справи не містять. Не наведено таких даних і в постанові суду першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що жоден доказ не має наперед установленої сили, тому висновок експерта оцінюється у сукупності з усіма матеріалами справи.

Водночас висновки експерта є послідовними, містять технічне обґрунтування та узгоджуються з безпосередньо дослідженим відеозаписом, тоді як протилежний висновок суду першої інстанції про наявність причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та ДТП належним технічним аналізом не підтверджений.

Так, місцевий суд фактично обмежився загальним твердженням про доведеність причинного зв`язку між порушенням ОСОБА_1 пунктів 2.3 «б», 10.1 та 11.3 ПДР України і наслідками ДТП. Водночас суд не зазначив, яка конкретно дія ОСОБА_1 була безпосередньою причиною зіткнення, у який момент він повинен був відреагувати на небезпеку та чи мав для цього реальну технічну можливість.

Також апеляційний суд бере до уваги постанову Личаківського районного суду м. Львова від 19.05.2026 у справі №463/4670/26, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у зв`язку з порушенням нею п. 10.11 ПДР України під час цієї ж дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначена постанова не має наперед установленого або преюдиційного значення для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 . Проте вона є документом, який стосується тієї самої події, та підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Висновок Личаківського районного суду м. Львова про те, що ОСОБА_2 не надала переваги автомобілю ОСОБА_1 , який наближався праворуч, узгоджується з висновком експерта №194/26 та обставинами, зафіксованими на відеозаписі.

Таким чином, щодо однієї дорожньо-транспортної пригоди фактично сформульовано два протилежні висновки про механізм її виникнення. В одному судовому рішенні встановлено, що перевагу в русі мав ОСОБА_1 , а порушення допустила ОСОБА_2 ; в оскаржуваній постанові винним визнано ОСОБА_1 . При цьому суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, які б усували таку суперечність та обґрунтовували можливість одночасного існування взаємовиключних висновків щодо черговості проїзду транспортних засобів.

Предметом цього провадження є виключно питання про те, чи доведено належними й достатніми доказами порушення ОСОБА_1 конкретних норм ПДР України та причинний зв`язок між його діями і наслідками пригоди.

Наявність іншої обґрунтованої версії механізму ДТП, підтвердженої висновком експерта, відеозаписом та постановою суду щодо іншої учасниці пригоди, виключає можливість висновку про доведеність вини ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Принцип презумпції невинуватості забороняє перекладати на особу обов`язок доведення своєї невинуватості та вимагає, щоб усі елементи правопорушення були підтверджені сукупністю належних і переконливих доказів.

У цій справі беззаперечно встановлено лише факт зіткнення транспортних засобів та їх механічного пошкодження. Натомість належними і достатніми доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 рухався смугою зустрічного руху, здійснював перестроювання чи зміну напрямку, був неуважним, несвоєчасно відреагував на небезпеку або мав технічну можливість уникнути зіткнення.

Не встановлено й безпосереднього причинного зв`язку між положенням автомобіля «Nissan» на внутрішньому проїзді паркінгу та настанням ДТП. Водночас висновком експерта підтверджено, що автомобіль ОСОБА_1 наближався до автомобіля «Toyota» з правого боку, мав перевагу відповідно до п. 10.11 ПДР України, а після виникнення небезпеки водій не мав достатнього часу для технічного запобігання зіткненню.

Отже, висновки суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 пунктів 2.3 «б», 10.1 та 11.3 ПДР України ґрунтуються на припущеннях, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду.

Таким чином, у діях ОСОБА_1 не встановлено об`єктивної сторони правопорушення, його вини та причинного зв`язку з наслідками ДТП, тобто обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження підлягає закриттю у разі відсутності події або складу адміністративного правопорушення.

Зважаючи на те, що подія дорожньо-транспортної пригоди мала місце, однак участь ОСОБА_1 у ДТП сама собою не свідчить про вчинення ним правопорушення, провадження підлягає закриттю саме у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026 не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 124, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Сулиги Станіслава Олеговича, який діє в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська