Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №686/1687/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/1687/26

Провадження № 22-ц/820/1460/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Корніюк А.П., П`єнти І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

В січні 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 12000 грн, судових витрат по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування поданого позову вказало, що 25.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» і ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредитного продукту «Кредитної лінії Старт» №132041485256, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 3000 грн на строк 120 днів та сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1% на день за перші 20 днів, та 2,5% на день, починаючи з 21 дня по дату повернення кредиту.

Згідно з умовами договору факторингу №01052024 від 01.05.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» відступлено право вимоги за кредитним договором №132041485256 від 25.07.2019 на користь ТОВ «Діджи Фінас».

Згідно з розрахунком ТОВ «Діджи Фінанс», заборгованість відповідача становить 12000 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 3000 грн, заборгованість за процентами 9000 грн.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №132041485256 від 25.07.2023 в розмірі 12000 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач уклав кредитний договір, отримав кредитні кошти на картковий рахунок, однак доказів повернення боргу позивачу в суд не надав, як і не надав доказів щодо відсутності у нього обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування скарги відповідач зазначила, що позивачем не доведено в суді факту укладення кредитного договору із визначенням процентної ставки, наявності порушеного права позивача в частині стягнення процентів за кредитним договором, відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» вказало, що з ОСОБА_1 було в належній формі укладено кредитний договір, яким було пролонговано процентну ставку, строки повернення кредиту. Відповідачем на належний йому банківський рахунок було отримано кредитні кошти. Згідно з умовами договору факторингу №01052024 від 01.05.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» відступлено право вимоги за кредитним договором №132041485256 від 25.07.2019 на користь ТОВ «Діджи Фінас», що підтверджено належними та допустимими доказами у справі.

Також позивач просив за результатами перегляду справи в апеляційному порядку стягнути з відповідача 4000 грн витрат, понесених у зв`язку із наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Розгляд справи апеляційним судом проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 25.07.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» і ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредитного продукту «Кредитної лінії Старт» №132041485256 (далі по тексту-Договір) (а.с. 15-21).

Умовами Договору визначено, що сума кредитного ліміту складає 3000 грн; строк кредитування 120 днів, з 25.07.2023 по 22.11.2023; дата повернення кредиту 22.11.2023; тип процентної ставки фіксований і становить 1% на день дисконтна процентна ставка, яка застосовується в межах строку надання кредиту, але не більше перших 20 днів користування кредитом (тобто з 1 по 20 день включно) і 2,5% на день базова процентна ставка, яка застосовується у межах строку надання кредиту після 20 дня користування кредитом, починаючи з 21 дня користування кредитом; позичальник зобов`язаний оплатити проценти в рекомендовану дату оплати, зазначену у графіку платежів (додаток №1).

Підпунктом 1.4.1 Договору визначено, що дисконтна процентна ставка становить 1% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 20 днів користування кредитом, тобто з 1 по 20 день включно.

Відповідно до п.п. 1.4.2 Договору, базова процентна ставка складає 2,5% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 20 дня користування кредитом, по день повернення кредиту.

Пунктом 2.23 Договору визначено, що кредит надається шляхом переказу коштів в сумі 3000 грн на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 ініційовано укладення договору шляхом заповнення анкети - заяви на отримання кредиту позичальника №132041485256 від 25.07.2023 та прийняття (акцептом) оферти ТОВ «ФК «Віва Капітал», в яких відповідач погодився з умовами кредитування та вказав свої персональні дані, в тому числі номер банківської картки та номер мобільного телефону.

Вказаний договір був укладений дистанційно та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (V1G7R5) (а.с. 25).

Розділом 2 Договору визначено, що кредит надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту кредитора (https://dodam.com.ua/), за умови ідентифікації позичальника та акцептування позичальником оферти (пропозиції) про укладення цього Договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір є укладеним з моменту одержання товариством акцептування позичальником відповідної оферти товариства в особистому кабінеті на веб-сайті товариства https://dodam.com.ua/. Кредит вважається наданим кредитором позичальнику з моменту перерахування грошових коштів на банківський рахунок (платіжну карту), вказану позичальником для укладення цього Договору в особистому кабінеті на веб-сайті товариства. Повернення позичальником суми кредиту, процентів за користування кредитом підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок кредитора та/або за допомогою платіжних систем у строк, встановлений пунктом 1.2 цього договору.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється наступним чином: проценти на залишок суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3. цього Договору. Орієнтована реальна річна процентна ставка становить 50611,89% (п. 1.6 Договору).

Довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №5201 від 10.06.2024 підтверджено успішність транзакції від 25.07.2023 з переказу ТОВ «Віва Капітал» грошових коштів у розмірі 3000 грн на картку № НОМЕР_1 в системі платежів easypay (а.с. 26).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором №132041485256 станом на 01.05.2024 становила 12000 грн, з яких 3000 грн заборгованості за тілом кредиту, 9000 грн заборгованості за процентами (а.с. 27-30).

01.05.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 01052024, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 4.1. договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги у формі, наведеній в додатку №1 до цього договору.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №01052024 від 01.05.2024, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за договором №132041485256 від 25.07.2023 в сумі 12000 грн, в т.ч. 3000 грн заборгованості за тілом кредиту та 9000 грн заборгованості за процентами.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, провадження №61-7203 св 20, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, провадження №61-8449св19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, провадження №61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України №675-VIII «Про електрону комерцію», (далі – Закон №675-VIII).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону №675-VIII).

Згідно з ч.ч. 6, 8 ст. 11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Ст. 12 Закону №675-VIII визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Ст. 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зроблено висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012, від 15.04.2024 у справі №2221/2373/12.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір ОСОБА_1 підписала шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовами якого на зазначений в кредитному договорі номер картки НОМЕР_1 отримала 3000 грн кредиту.

Відповідачем не надано доказів, що відповідний банківський рахунок їй не належить, або ж що вказані кошти на такий рахунок не надходили.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів на підтвердження обставин укладення кредитного договору із визначенням процентної ставки, відсутності порушеного права позивача в частині стягнення процентів за кредитним договором колегія суддів не приймає до уваги, оскільки справа містить договір про надання фінансового кредиту «Кредитна лінія старт» №1320414845256 від 25.07.2023, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Віва Капітал», в якому п.п. 1.4.1 та 1.4.2 визначено розмір процентної ставки, з яким апелянт погодився, підписавши даний договір та вказавши свої персональні дані.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.

Ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268)).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022, №922/1964/21).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №522/7662/23).

Посилання відповідача на відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правову допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні документи на підтвердження понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу, а саме, договір про надання правничої допомоги №42649746 від 01.01.2025, додаткова угода №1320414845256 від 01.01.2025 (а.с. 41-43), копія акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 17.11.2025 (а.с. 46), детальний опис робіт, згідно з якими адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6000 грн: (аналіз чинного законодавства та судової практики - 2250 грн, складання позовної заяви - 3000 грн, формування додатків до позовної заяви – 750 грн) (а.с. 45).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не врахував критерії, які визначені у ч.ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України, зокрема, що вартість правничої допомоги, заявленої відповідачем до відшкодування становить 50% від вартості предмету спору, що є необґрунтованим та непропорційним, у зв`язку з чим колегія суддів, враховуючи вимоги апеляційної скарги, вважає за необхідне зменшити розмір стягнення з відшкодування витрат з надання правничої допомоги з 6000 грн до 3000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем в суді апеляційної інстанції одночасно з відзивом на апеляційну скаргу було долучено договір про надання правничої допомоги №42649746 від 05.01.2026, додаткову угоду №1320414845256 від 05.01.2026, копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 15.06.2026, детальний опис робіт, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 4000 грн: (аналіз чинного законодавства та судової практики - 1000 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу - 3000 грн).

З урахуванням складності справи, об`єму наданих послуг, зокрема, складення відзиву на апеляційну скаргу, об`ємом 13 сторінок, враховуючи, що ціна позову становить 12000 грн, колегія суддів вважає обґрунтованим та співмірним визначення розміру правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 2000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року в частині стягнення витрат з надання правничої допомоги змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

А.П. Корніюк

І.В. П`єнта