Вирок від 23 серпня 2026 р. у справі №466/3631/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/3631/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/664/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Муроване, Львівської області, одруженого, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судимого вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.07.2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки, є учасником бойових дій та інвалідом 3 групи ( інвалідність пов`язана з проходженням служби в лавах ЗСУ ) обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,

за участю прокурора – ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – адвоката – ОСОБА_9

в с т а н о в и л а :

оскарженим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі двох тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. ( тридцять чотири тисячі гривень). Вирок Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.07.2025 року про притягнення ОСОБА_7 до відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки ухвалено виконувати окремо.

Вирішено питання речових доказів, судових витрат.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 , який був визнаний винуватим вироком Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11.07.2025 року у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та засудженим до покарання у виді пробаційного нагляду строком на два роки, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту, в порушення вимог Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів» від 15.02.1995 року та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, придбав, шляхом знахідки для власного вживання зіп-пакет із речовиною білого кольору. Усвідомлюючи по зовнішньому вигляді, що це психотропна речовина амфетамін, привласнив собі з метою власного вживання, без мети збуту, таким чином незаконно придбав та зберігав психотропну речовину без мети збуту. У подальшому, 06.10.2025 року, ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: місто Львів, вулиця Пилипа Орлика, у районі Замарстинівського лісопарку був зупинений працівниками Національної гвардії України, та, при поверхневій перевірці, останній із наплічної сумки, яку мав при собі, добровільно видав зіп-пакет із вмістом порошкоподібної речовини білого кольору, яку він раніше придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту. В ході досудового розслідування встановлено, що у вилученій у ОСОБА_7 порошкоподібній речовині білого кольору виявлено амфетамін масою 0,1971 грама, який віднесено до психотропних речовин, обіг яких обмежено.

Прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26.05.2026 щодо ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 309 КК України скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.07.2025 та призначити ОСОБА_10 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень та двох років пробаційного нагляду. На підставі ч. З ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян виконувати самостійно..

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 судом першої інстанцій при постановленні вироку зазначені приписи враховано не було, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до незастосування ст. 71 КК України.

Так, з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку вбачається, що ОСОБА_7 раніше судимий 11.07.2025 вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки. Покарання за вказаним вироком не відбув.

У подальшому ОСОБА_7 06.10.2025 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України. Оскільки нове кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_7 після постановлення стосовно нього попереднього вироку від 11.07.2025, але до повного відбуття покарання, остаточне покарання ОСОБА_7 слід було визначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України - за сукупністю вироків.

Призначаючи покарання за нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, вчинене 06.10.2025, суд першої інстанції не врахував вищенаведених положень кримінального закону та правові позиції Верховного Суду, не визначив остаточного покарання із застосуванням положення ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню у разі, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню.

Заслухавши доповідача, виступ прокурора ОСОБА_8 , який підтнримав вимоги апеляційної скрги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_9 , які не заперечили проти апеляційних вимог, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 не дотримано у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, призначається покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Згідно положень ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Отже, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. Зазначені положення передбачають лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань. Відповідну правову позиції висловлено Верховним Судом у справі №243/2528/19 (постанова від 26.05.2020).

Однак, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 судом першої інстанцій при постановленні вироку зазначені приписи враховано не було, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до незастосування ст. 71 КК України.

Так, з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку вбачається, що ОСОБА_7 раніше судимий 11.07.2025 вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки. Покарання за вказаним вироком не відбув.

У подальшому ОСОБА_7 06.10.2025 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України. Оскільки нове кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_7 після постановлення стосовно нього попереднього вироку від 11.07.2025, але до повного відбуття покарання, остаточне покарання ОСОБА_7 слід було визначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України - за сукупністю вироків.

Призначаючи покарання за нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, вчинене 06.10.2025, суд першої інстанції не врахував вищенаведених положень кримінального закону та правові позиції Верховного Суду, не визначив остаточного покарання із застосуванням положення ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню у разі, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.407, п.п. 3, 4 ч.1 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Виходячи з вище наведеного, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 слід задоволити. ОСОБА_7 слід визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.07.2025 та призначити ОСОБА_7 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень та двох років пробаційного нагляду. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян слід виконувати самостійно.

У решті вирок суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити.

ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.07.2025 та призначити ОСОБА_10 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень та двох років пробаційного нагляду.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян виконувати самостійно.

У решті вирок суду залишити без змін.

Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4