Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №583/2276/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/2276/26

Номер провадження 22-ц/816/2673/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2026 року в складі судді Плотникової Н.Б., ухваленого в м. Охтирка, Сумської області (повний текст виготовлено 03 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

06.05.2026 ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 08.09.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і відповідачем було укладено кредитний договір №943158611, на підставі якого останній отримав кредит у сумі 2500 грн, за що зобов`язався сплачувати проценти. Через деякий час відповідач збільшив суму кредиту до 10000 грн. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 08.09.2021 №943158611 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

Згодом між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» декілька разів укладалися додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», у тому числі й до ОСОБА_1 .

Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 06.05.2026 у нього утворилася заборгованість у розмірі 42447 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32447 грн - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03.07.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» 42447 грн заборгованості за договором кредитної лінії від 08.09.2021 №943158611, 5662 грн 40 коп. - судових витрат, а всього 48109 грн 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд відхилив заперечення відповідача щодо незаконності переходу права вимоги, недоведеності статусу нового кредитора, недопустимості окремих доказів, а також не надав належної оцінки судовій практиці, на яку посилався відповідач.

Вказує, що Верховний Суд також неодноразово наголошував, що обов`язок суду дослідити всі докази та надати оцінку кожному істотному аргументу сторін є складовою принципу справедливого судового розгляду, однак у даній справі зазначені вимоги судом виконані не були. Суд фактично обмежився переказом доводів позивача та вибірковою оцінкою доказів, залишивши без належної правової оцінки більшість аргументів відповідача, особливо це стосується доводів щодо незаконності переходу права вимоги за договорами факторингу.

Зазначає, що він неодноразово звертав увагу суду, що аналогічний спір між тим самим позивачем, із застосуванням того самого договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01, вже був предметом судового розгляду. Більше того, відповідачем було надано рішення Немирівського районного суду Вінницької області в справі №930/805/24, залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду, в якому за практично тотожних фактичних обставин суди дійшли протилежного висновку - про відсутність у ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги. Незважаючи на це суд першої інстанції взагалі не навів мотивів, з яких він відхиляє зазначену судову практику. Фактично суд залишив без відповіді один з ключових доводів відповідача. Такий підхід суперечить принципам змагальності, рівності сторін та обов`язку суду надати мотивовану оцінку всім істотним доводам учасників процесу. Зазначає, що вказане вище рішення стосувалося того самого первісного кредитора, того самого договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01, того самого ланцюга відступлення права вимоги, того самого кінцевого позивача - ТОВ «ФК «Ейс», аналогічної правової проблеми щодо передачі майбутніх вимог. Вважає, що за таких умов суд першої інстанції був зобов`язаний або погодитися з наведеною правовою позицією, або мотивовано пояснити причини відступу від неї.

Зазначає, що ключовою обставиною даної справи є встановлення того, чи набуло ТОВ «ФК «Ейс» право вимоги до відповідача. Водночас суд першої інстанції фактично визнав такий перехід доведеним без належної перевірки законності кожної ланки відступлення права вимоги.

Крім того, у даній справі судом встановлено наступну хронологію: 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, кредитний договір з відповідачем укладено лише 30.08.2021, лише після укладення кредитного договору могло виникнути право вимоги щодо конкретного боржника. Таким чином, на момент укладення договору факторингу в 2018 році жодного права вимоги до відповідача не існувало.

Заявник зазначає, що позивач посилався на пункт договору факторингу, який допускає передачу прав вимоги, що виникнуть у майбутньому. Однак таке посилання саме по собі не свідчить про законність переходу права вимоги. Обмежившись констатацією факту існування договору факторингу, суд не встановив, чи могла саме вимога до відповідача бути предметом такого договору на момент його укладення. Предметом доказування в даній справі було не існування договорів як документів, а існування самого цивільного права, яке нібито було передано.

Крім того, у справі відсутні належні докази, які беззаперечно підтверджують, що право вимоги до відповідача існувало саме в ТОВ «Таліон Плюс» на законних підставах. Незважаючи на це, суд визнав відповідну обставину встановленою. Фактично суд виходив з презумпції правомірності переходу права вимоги. Такий підхід суперечить принципу змагальності процесу та загальним правилам розподілу обов`язку доказування.

Звертає увагу, що суд першої інстанції залишив поза увагою рішення в справі №930/805/24, хоча фактичні обставини є тотожними. Особливої уваги заслуговує те, що рішення Немирівського районного суду Вінницької області в справі №930/805/24, яке набрало законної сили після залишення його без змін апеляційним судом, вже містить детальне правове дослідження саме цього договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01.

Вважає, що оскільки позивач не довів набуття статусу належного кредитора, у нього було відсутнє матеріальне право на звернення до суду з відповідним позовом, що само по собі є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами набуття права вимоги, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання договорів факторингу та сплати їх ціни.

Зазначає, що позивач стверджував, що право вимоги перейшло до нього внаслідок послідовного укладення трьох договорів факторингу. Однак, саме лише існування договору факторингу ще не означає автоматичного переходу права вимоги. Необхідно встановити, чи настали всі юридичні факти, з якими сторони договору пов`язали такий перехід. Суд не встановив, чи були виконані умови договорів факторингу.

Вказує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що належними доказами переходу права вимоги є не лише договір, а й документи, які підтверджують його виконання.

23.07.2026 ТОВ «ФК «Ейс» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

08.08.2026 ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити його апеляційну скаргу.

10.08.2026 ТОВ «ФК «Ейс» подало додаткові пояснення в справі, в яких у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.09.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №943158611, відповідно до умов якого останньому надано кредит у вигляді кредитної лінії на суму 10000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 7 днів від дати отримання кредиту (дисконтний період) до 15.09.2021 (а. с. 11 зв. - 14).

Згідно з п. 1.3, 1.7, 1.8, 1.9, 1.9.1, 1.9.2, 1.9.3, 1.12, 1.12.1, 1.12.2 договору кредитодавець надає перший транш за договором у сумі 2500 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 15.09.2021.

Кредитна лінія надається строком на 7 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме: до 15.09.2021.

Сторони погодили, що встановлений у п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту договору строк продовження дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою:

Z = 30 - (X - Y), де:

Z - кількість днів, на які продовжується дисконтний період,

X - поточна дата (день місяця) закінчення дисконтного періоду з урахуванням усіх попередніх продовжень дисконтного періоду;

Y - дата ініціалізації (день місяця) продовження дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок кредитодавця).

При цьому сторони узгодили, що у випадку якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

виключно на період строку, визначеного в п 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,7% річних, що становить 1,98% від суми кредиту за кожний день користування кредитом;

за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 договору, з наступного після закінчення вказаного в п. 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 722,7% річних, що становить 1,98% у день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.

Якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,7% річних, що становить 1,98% у день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та в порядку ст. 212 ЦК України сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим договором щодо виникнення в позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду, є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8 цього договору.

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,98% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору.

Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії на наступних умовах:

зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,7% річних, що становить 2,98% у день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV247YR (а. с. 14).

У заявці на отримання грошових коштів у кредит від 08.09.2021 відповідач надав свої персональні дані та номер карти, на яку необхідно перерахувати кошти: НОМЕР_2 (а. с 22).

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 08.09.2021 товариством відправлено ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор MNV247YR на номер телефону НОМЕР_1 , який введено останнім та відправлено товариству 08.09.2021. Цього ж дня позичальнику було перераховано 2500 грн (а. с. 24, 32).

Як вбачається з довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 13.09.2021 збільшено суму кредиту на 7500 грн, з метою проводження дисконтного періоду позичальником сплачено нараховані відсотки в розмірі 693 грн та продовжено строк кредитування на 28 днів, кінцева дата оплати 13.10.2021 (а. с. 24 зв., 32 зв.).

Відповідно до платіжного доручення від 08.09.2021 на підставі договору від 08.09.2021 №943158611 на карту НОМЕР_2 було перераховано 2500 грн (а. с. 24).

Згідно з платіжним дорученням від 10.09.2021 на підставі договору від 08.09.2021 №943158611 на карту НОМЕР_2 було перераховано 7500 грн (а. с. 24 зв.).

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 42 - 47).

28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладали додаткові угоди, на підставі яких строк дії договору факторингу продовжувався, останній раз до 31.12.2024 (а. с. 47 зв. - 54).

Згідно з реєстром прав вимоги від 16.11.2021 №160 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.09.2021 №943158611 становить 26057 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16057 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 55 - 56).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 16.11.2021 заборгованість ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 08.09.2021 №943158611 становила 26057 грн, з яких 10000 грн. - тіло кредиту, 16057 грн - відсотки (а. с. 79 - 80).

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги від 16.11.2021 №160 за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підтвердили, що фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимоги за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 (а. с. 57).

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передало, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 42447 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32447 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 58 - 65).

Відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 22.12.2023 №5279 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» здійснило оплату ТОВ «Таліон плюс» за відступлення права вимоги згідно з реєстром прав вимоги від 20.12.2023 №2 та договору факторингу від 30.10.2023 №30/1023-01 у сумі 3582331 грн 73 коп. (а. с. 65).

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало, а ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 42447 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32447 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 66 - 78).

Відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті від 24.09.2025 №360, від 19.09.2025 №357, від 19.09.2025 №358, від 18.09.2025 №355, від 19.09.2025 №356, від 12.08.2025 №317, від 04.09.2025 №344 ТОВ «ФК «ЕЙС» здійснило оплату ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу від 11.07.2025 №11/07/25-Е (а. с. 75 - 78).

Згідно з розрахунком ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.09.2021 №943158611 становить 42447 грн., з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32447 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 81).

Відповідно до виписки з особистого рахунку за кредитним договором від 08.09.2021 №943158611 станом на 26.12.2025 заборгованість відповідача становить 42447 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32447 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 82).

З інформації, наданої АТ КБ «Приват Банк», вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 08.09.2021 і 10.09.2021 були зараховані платежі в сумі 2500 грн і 7500 грн відповідно. В анкетних даних ОСОБА_1 знаходяться/знаходилися номери телефонів: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 (а. с. 179 - 182).

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 42447 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідач не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 10000 грн, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором кредитної лінії від 08.09.2021 №943158611.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не мав права звертатися до суду з даним позовом, оскільки на час укладення договору факторингу не існувало кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина 2 ст. 1078 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25 зроблено висновок, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті, які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» з тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися з клієнтом.

У справі, що переглядається, встановлено, що 08.09.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №943158611.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги від 16.11.2021 №160. Строк дії договору факторингу №28/1118-01 неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод, останній раз до 31.12.2024. За змістом пункту 2.1 договору факторингу №28/1118-01 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 4.1 договору факторингу №28/1118-01 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 16.11.2021 №160 до договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 №28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 у сумі 26057 грн (а. с. 42 - 54).

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01. За змістом пункту 2.1 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 20.12.2023 №2 до договору факторингу №30/1023-01 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 у сумі 42447 грн (а. с. 58 - 65).

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до п. 1.2 якого перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. 14.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Ейс» було підписано акт прийому-передачі реєстру боржників. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 14.07.2025 до договору факторингу №11/07/25-Е ТОВ «Ейс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 у сумі 42447 грн (а. с. 66 - 78).

Колегія суддів враховує, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» з тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Оскільки внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором кредитної лінії між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 08.09.2021 №943158611 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Ейс», тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав права звертатися до суду з даним позовом, оскільки на час укладення договору факторингу не існувало кредитного договору, є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Немирівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду в справі №930/805/24 колегія суддів відхиляє, оскільки з огляду на положення ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при застосуванні норм права судами враховуються виключно висновки щодо застосування таких норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення) - це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться в мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли в справі беруть участь нові сторони (див. постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №140/6115/21).

Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Отже, якщо в справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

У справі №930/805/24, як і в справі, що переглядається апеляційним судом, позивачем було ТОВ «ФК «Ейс», але в справі №930/805/24 відповідачкою була ОСОБА_2 , на відміну від справи, що переглядається.

Тобто зазначені справи є відмінними за колом учасників.

Отже обставини, встановлені в справі №930/805/24, не можна вважати преюдиційними в розумінні вимог ст. 82 ЦПК України.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині також є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2018 у справі №914/868/17, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовому висновку, викладеному в наведеній в апеляційній скарзі постанові.

У постанові від 24.04.2018 у справі №914/868/17 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. При цьому, суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про визнання договору відступлення недійсним, оскільки умови договору були чітко визначеними та унеможливлювали нерозуміння або виникнення сумнівів щодо предмету відступлення за яким було відступлено позивачу дійсне право на нарахування за майбутній період та стягнення з відповідача за первіснім позовом 3% річних та інфляційних втрат.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, Верховного Суду, викладену в постанові від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100), колегія суддів також відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не набув право вимоги, оскільки суду не надано доказів оплати, є безпідставними. Відповідно до п. 4.1 договорів факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01, 30.10.2023 №30/1023-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Реєстри прав вимоги були підписані 16.11.2021, 30.12.2023 відповідно. Згідно з п. 1.2 договору факторингу від 11.07.2025 №11/07/25-Е перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. Відповідний акт прийому передачі реєстру боржників було підписано 14.07.2025.

Крім того, на підтвердження переходу прав вимоги позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підтвердили, що фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимоги за договором факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 (а. с. 57). Також позивачем надані платіжні інструкції від 22.12.2023 №5279, від 24.09.2025 №360, від 19.09.2025 №357, від 19.09.2025 №358, від 18.09.2025 №355, від 19.09.2025 №356, від 12.08.2025 №317, від 04.09.2025 №344, які підтверджують оплату за договорами факторингу (а. с. 65, 75 - 78).

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 29.06.201 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 20.12.2021 у справі №911/3185/20, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, законодавець чітко окреслив межі апеляційного перегляду, дозволивши перегляд справи лише у межах тих доводів і вимог, які обґрунтовані в чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Враховуючи, що єдиною підставою апеляційного оскарження є укладення кредитного договору пізніше договору факторингу, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик