Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №127/19745/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/19745/26

Провадження № 33/801/770/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.

Доповідач: Медяний В. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Медяного В.М., за участю секретаря судового засідання Лісової Д.С. та адвоката Лавренюк М.О., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лавренюк Марини Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

УСТАНОВИВ:

Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Також з нього стягнуто в дохід держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Судом установлено, що 04.06.2026 о 00:35 год у м. Вінниці по вул. Келецька 104 водій ОСОБА_1 керував електросамокатом VEVI з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме мав запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, усвідомлюючи відповідальність, водій відмовився в повному обсязі на місці зупинки, чим порушив п. 2.5. ПДР України, за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 – адвокат Лавренюк М.О. просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що електросамокат, зазначений у протоколі як VEVI, є саме таким транспортним засобом, керування яким у стані алкогольного сп`яніння утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наголошує на тому, що такої марки електросамоката VEVI не існує, натомість VEVI є лише сервісом прокату електросамокатів.

Також адвокат зазначає, що з жодного відеозапису, який долучений до матеріалів справи, неможливо встановити факт керування будь-яким транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Технічні засоби відеозапису №473842 та №760507 розпочинаються із того, що працівники поліції наздоганяють ОСОБА_1 , який пересувається по тротуару пішки та запитують його про його документи. На жодному відеозаписі, що долучені до матеріалів справи, не вбачається факту керування будь-яким транспортним засобом, мають місце лише розмови.

Окрім того, у рапорті працівника поліції зазначено, що ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортним засобом шляхом залишення транспортного засобу. Водночас, із долучених до справи відеозаписів не вбачається факту фактичного відсторонення особи від керування транспортним засобом у порядку, передбаченому законодавством, оскільки взагалі не зрозуміло чим керував ОСОБА_1 і чи керував взагалі.

З матеріалів справи не вбачається, які саме законні підстави були у працівників поліції для зупинки особи та перевірки документів.

Крім того, на відео відсутній момент виявлення ознак сп`яніння. При цьому, ОСОБА_1 неодноразово заперечував факти вживання алкогольних напоїв. Відтак, зазначені в протоколі ознаки мають характер суб`єктивних припущень працівників поліції та не підтверджуються належними доказами.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до повторення наведених аргументів, висловлення незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, посилань на неповноту та вибірковість їх дослідження, а також на ігнорування практики ЄСПЛ.

У судовому засіданні адвокат Лавренюк М.О., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Також адвокат просила долучити до матеріалів справи копію посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорія «В», виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, переглянувши відеозаписи із нагрудних камер працівників патрульної поліції, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно з пунктом 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, відповідальність за вказаною статтею настає не лише за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а так само і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідного огляду. Тобто, факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння сам по собі утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №683354 від 04.06.2026, 04.06.2026 о 00:35 год у м. Вінниці по вул. Келецька, 104 водій ОСОБА_1 керував електросамокатом VEVI з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме мав запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, усвідомлюючи відповідальність, водій відмовився в повному обсязі на місці зупинки, чим порушив п. 2.5. ПДР України.

До протоколу додано рапорт поліцейського – інспектора взводу №1 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Артема Матвійчука від 04.06.2026, з якого слідує, що під час несення служби в складі наряду «Юнкер-152» спільно із капітаном поліції Рапинень О.В. зупинено під час комендантської години електросамокат VEVI під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перевірки документів було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; порушення координації рухів. Ві проведення огляду водій відмовився на місці зупинки, у зв`язку з чим на водія складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Крім того, до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудних боді-камер поліцейських, з яких слідує, що під час спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови та порушення координації рухів. Водієві неодноразово було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки, однак останній від проходження огляду відмовився та повідомив, що огляд а ні на місці, а ні в медичному закладі проходити не бажає. У свою чергу, ОСОБА_1 було роз`яснено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, що в подальшому було зроблено.

З направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 04.06.2026 слідує, що 04.06.2026 о 00:40 год у ОСОБА_1 виявленні ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів та порушення мови.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція).

Так, згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів.

Відповідно до пункту 7 розділу І Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я (пункт 6).

Згідно з пунктом 4 розділу 10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 № 1395 огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які узгоджуються між собою, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння і відмовився на вимогу працівників поліції від проходження огляду на стан такого сп`яніння, що зафіксовано на відеозапис.

Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.

За правилами статті 251 КУпАП, відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені долучені до матеріалів справи про адміністративне правопорушення відеозаписи з нагрудних боді-камер інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозапис належним та допустимим доказом, оскільки він отриманий у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення.

Як убачається з долучених до матеріалів справи відеозаписів, працівниками патрульної поліції ОСОБА_1 було затримано у комендантську годину під час спроби втечі від них. Також під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факту керування електросамокатом. Зокрема, він пояснював, що їхав додому, а тікав від працівників патрульної поліції, оскільки злякався їх. Під час спілкування працівниками патрульної поліції у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому факт вживання алкогольних напоїв він заперечував, однак категорично відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Наслідки такої відмови працівниками патрульної поліції ОСОБА_1 були роз`яснені.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо заперечення факту керування електросамокатом ОСОБА_1 є необґрунтованими та підлягають відхиленню, оскільки його поведінка на місці зупинки, зокрема визнання факту керування та надання пояснень щодо маршруту руху, у сукупності з іншими доказами беззаперечно підтверджує обставини керування ним даним транспортним засобом.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що, як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №683354 від 04.06.2026, правопорушення вчинено о 00:35 год.

Відповідно до п. 4 та п. 5 постанови КМУ №1456 від 29.12.2021 «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» перевірка документів в осіб, огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян здійснюється лише після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану, на підставі наказу військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення). Право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжує діяти на даний час.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Відповідно до п. 3 ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.

З врахуванням наведених нормативних актів, а також діючий в країні воєнний стан, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що працівники поліції мали право на зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

У постанові Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 444/2115/17 зроблено висновок, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнана правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху, водій зобов`язаний пройти в установленому порядку медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції – на вимогу поліцейського.

Апеляційний суд підкреслює, що мотиви відмови правопорушника від проходження огляду не мають правового значення, оскільки визначальним є виконання встановленого законом обов`язку щодо виконання законної вимоги поліцейського. Такий підхід узгоджується з принципом справедливого балансу між правами особи та публічними інтересами, зокрема із завданням поліції забезпечувати громадську безпеку.

За таких обставин факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом – електросамокатом VEVI, з ознаками алкогольного сп`яніння, є встановленим та підтвердженим матеріалами справи у сукупності.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей про марку, модель та технічні характеристики електросамоката VEVI унеможливлює перевірку його технічних параметрів, визначення типу двигуна та способу приведення його в рух, а отже, встановлення належності такого засобу до транспортних засобів у розумінні пункту 1.10 ПДР України, у зв`язку з чим, на думку адвоката, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є необґрунтованими та спростовуються такими обставинами.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (зі змінами), при розгляді адміністративних справ, зокрема ст. 130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Відповідно до п. 1.10 ПДР України транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» не є тотожними: у широкому розумінні термін «транспортний засіб» охоплює, зокрема, і електросамокати, тоді як «механічний транспортний засіб» є вужчим поняттям.

Відповідно до п. 2.13 ПДР України (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1105 від 11.11.2020), мопеди, моторолери, скутери та інші транспортні засоби віднесено до певних категорій. Зокрема, до категорії А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, що мають двигун з робочим об`ємом до 50 см? або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на положення Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів». У вказаному Законі визначено, що:

- електричний колісний транспортний засіб – це дво- чи більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічну можливість заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб з двома, трьома або чотирма колесами, який оснащений виключно електричними тяговими двигунами, має акумуляторну батарею, здатну заряджатися від зовнішнього джерела електроенергії, максимальну конструктивну швидкість не більше 50 км/год та споряджену масу до 600 кг.

Таким чином, електроскутери, електросамокати, гідроскутери та інші подібні пристрої законодавчо віднесені до транспортних засобів. Вони поділяються на дві основні категорії:

- легкі персональні колісні транспортні засоби – з електродвигуном потужністю до 1000 Вт та максимальною швидкістю до 25 км/год;

- низькошвидкісні електричні транспортні засоби – з максимальною швидкістю до 50 км/год та масою до 600 кг.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них.

Аналогічні поняття легких електричних транспортних засобів визначені і у ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зі змісту публічного договору, розміщеного в Інтернет-мережі за посиланням: https://vevi.com.ua, можна дійти висновку, що електросамокати, які використовуються ТОВ «VEVI» відноситься до легких персональних колісних транспортних засобів, тобто є транспортним засобом у розумінні Закону України «Про дорожній рух», а відтак є транспортним засобом і у розумінні ст. 130 КУпАП.

Відповідно до частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.

Закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території України.

Отже, коли співіснують суперечливі норми різного ієрархічного рівня, застосовується принцип верховенства норми вищого рівня над нормою нижчого рівня. Це означає, що закон вищої юридичної сили (наприклад, Закон) має пріоритет над менш вагомим актом (наприклад, підзаконним актом). Ієрархічний принцип - норма вищого рівня завжди скасовує або змінює норму нижчого рівня, якщо між ними виникає суперечність.

З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що електросамокат VEVI не є транспортним засобом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 та п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди та інші місця, призначені для пересування людей і перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, особи, які рухаються у кріслах колісних, а також погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Перебуваючи на проїзній частині, особа є учасником дорожнього руху і, відповідно до пп. 1.3 – 1.5 ПДР, зобов`язана дотримуватись установлених правил, враховувати, що інші учасники також їх виконують, та не створювати своїми діями чи бездіяльністю небезпеку або перешкоди для руху, загрози життю чи здоров`ю громадян або матеріальних збитків.

У ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Суб`єктами правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів та судноводії.

Отже, виходячи з положень п. 2.9.А та п. 2.5 ПДР, заборона керування у стані алкогольного сп`яніння поширюється на всіх водіїв транспортних засобів, у тому числі й на водіїв електросамокатів, незалежно від потужності їхнього двигуна.

Разом із цим, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Крім цього, у постанові ККС Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 702/301/20 (провадження № 51-944кмо23), об`єднана палата звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши в передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання ДТП в такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в такому разі набуває особливого значення. У цій постанові об`єднана палата сформулювала висновок щодо правозастосування положень статей 55, 286, 286-1 КК: особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

З зазначеного можна дійти висновку, що за порушення правил дорожнього руху водіями електросамокотів, як повноцінними учасниками дорожнього руху, може настати адміністративна відповідальність, в тому числі й за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до процесуальних зауважень щодо порядку дослідження судом доказів, фактично виражають суб`єктивну незгоду захисника з висновками суду, мають характер нічим не підтверджених припущень та спрямовані не на встановлення об`єктивних обставин справи, а на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів і викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно, вина ОСОБА_1 доведена повністю, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначене судом адміністративне стягнення повністю відповідає вимогам статті 33 КУпАП.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують. Під час перегляду справи в межах доводів апеляційної скарги не встановлено обставин за яких такі доводи могли би вплинути на законність постанови суду першої інстанції, а також не встановлено і поза межами доводів апеляційної скарги неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Лавренюк Марини Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Медяний