Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №292/1297/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №292/1297/25 Головуючий у 1-й інст. Гуц О. В.

Категорія 84 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 292/1297/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Новозаводські аграрні інвестиції" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ЄС", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Агрокооператив "Мічурінський", про розірвання договору оренди землі, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ЄС" на рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 5 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуц О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" та ТОВ "Агро-ЄС", мотивуючи його тим, що вона є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:04:000:0073, площею 2,2980 га, що розташована на території Новозаводської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

02.03.2020 між нею та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду строком на 10 років підприємству передано вказану земельну ділянку зі сплатою орендної плати щороку до 31 грудня. 18.03.2020 договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" протягом 2022-2024 років не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не сплачує орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою, а тому вважає, що договір оренди має бути розірвано.

Крім того, як стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 05.06.2025 між ТОВ "Агро-ЄС" та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" укладено договір купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення № 5/06, за умовами якого ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" продає, а ТОВ "Агро-ЄС" придбуває право користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема на належну їй земельну ділянку.

Враховуючи наведене, просила суд розірвати договір оренди землі від 02.03.2020, укладений між нею та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:04:000:0073, площею 2,2980 га (номер запису про інше речове право: 36064720 від 18.03.2020), право оренди за яким було продано на підставі договору купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення № 5/06, укладеного між ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" та ТОВ "Агро-ЄС".

Рішенням Пулинського районного суду Житомирської області від 05 січня 2026 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 02 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Новозаводські аграрні інвестиції", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1825483600:04:000:0073, площею 2,2980 га (номер запису про інше речове право: 36064720 від 18.03.2020), право оренди за яким було продано на підставі договору купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення № 5/06, укладеного між ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" та ТОВ "Агро-ЄС".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ « Агро-ЄС», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Так4ож в апеляційній скарзі міститься вимога про скасування рішення суду та направлення справи на розгляд до Святошинського районного суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про систематичне порушення орендарем умов договору оренди в частині сплати орендної плати за 2022–2024 роки.

Посилається на те, що умовами договору передбачено можливість внесення орендної плати у грошовій та натуральній формах, а протягом попереднього періоду дії договору орендна плата виплачувалася позивачці готівкою в офісі орендаря та/або в натуральній формі. При цьому, ОСОБА_1 не заперечувала щодо встановленого сторонами порядку розрахунків та не зверталася з вимогами про зміну форми або способу виплати орендної плати.

Зазначає, що у 2022–2024 роках орендар неодноразово повідомляв позивачку про готовність здійснити виплату належної їй орендної плати та направляв відповідні повідомлення поштовим зв`язком, однак ОСОБА_1 не вчинила дій для її отримання. На думку апелянта, такі обставини свідчать про відсутність умисного ухилення орендаря від виконання договірних зобов`язань та, навпаки, про прострочення кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

Також вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо готовності відповідача виконати зобов`язання, не дослідив належним чином докази направлення позивачці відповідних повідомлень, а також не з`ясував, чи зверталася ОСОБА_1 до орендаря з метою отримання орендної плати та чи вчиняла інші дії, необхідні для прийняття належного виконання.

Посилається на положення статей 526, 612, 613, 614 ЦК України та зазначає, що прострочення кредитора виключає прострочення боржника, якщо саме через невчинення кредитором необхідних дій боржник був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував положення договорів оренди щодо форми та строків внесення орендної плати, а також не дослідив можливість виконання зобов`язання у натуральній формі шляхом передачі сільськогосподарської продукції.

Наголошує на тому, що позивачка протягом тривалого часу не заявляла претензій щодо порядку розрахунків, не зверталася до орендаря за отриманням орендної плати та не повідомляла про необхідність здійснення розрахунків у безготівковій формі. Таку поведінку вважає такою, що суперечить її попередній поведінці, та посилається на доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).

Також звертає увагу на те, що після укладення договору купівлі-продажу права користування земельною ділянкою № 5/06 у червні 2025 року право оренди перейшло від ПП «Новозаводські аграрні інвестиції» до ТОВ «Агро-ЄС». У зв`язку з цим апелянт вважає, що на час звернення позивача до суду ПП «Новозаводські аграрні інвестиції» вже не було стороною спірних правовідносин, а ТОВ «Агро-ЄС» не може нести відповідальність за невиконання зобов`язань, які виникли до набуття ним права оренди.

Наголошує, що заборгованість з орендної плати за 2022–2024 роки виникла до переходу права оренди до ТОВ «Агро-ЄС», а тому останнє не є особою, яка допустила відповідне порушення. При цьому ТОВ «Агро-ЄС», за твердженням апелянта, вживало заходів для погашення заборгованості попереднього орендаря та пропонувало позивачу врегулювати спір, у тому числі шляхом укладення мирової угоди.

Окремо посилається на порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, зазначаючи, що місцезнаходженням ТОВ «Агро-ЄС» є місто Київ, а тому, на його думку, справа підлягала розгляду Святошинським районним судом міста Києва.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення істотності порушення договору, наявності значної шкоди для іншої сторони та неможливості досягнення мети договору як підстав для його дострокового розірвання.

Посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 та від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неналежно оцінив подані сторонами докази, не застосував положення статті 613 ЦК України та дійшов передчасного висновку про наявність систематичного порушення відповідачем умов договорів оренди. На переконання апелянта, відсутність отримання позивачем орендної плати за 2022–2024 роки була зумовлена саме його поведінкою та невчиненням необхідних дій для прийняття запропонованого виконання, а тому не може бути підставою для розірвання договорів оренди.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 2,298 га, з кадастровим номером 1825483600:04:000:0073, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Мартинівської (Новозаводської) сільської ради Житомирського району Житомирської області.

2 березня 2020 року між ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, згідно з яким позивачка передала вказану земельну ділянку в оренду, строком на 10 років.

Положеннями вказаного договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі, який складає 2810,42 грн. З орендної плати вираховується податок з доходів орендодавця згідно з Податковим кодексом України. Орендна плата може вноситися орендарем також у натуральній формі, яка здійснюється шляхом передачі сільськогосподарської продукції чи товарів у кількості та розмірі, пропорційній їх погодженій сторонами ціні до розміру орендної плати у грошовій формі. Погодження цієї форми орендної плати (переліку товарів чи продукції, кількості, якості, ціни, місця, порядку, строків поставки тощо) здійснюється за усною домовленістю сторін й оформлюється підписанням сторонами актів прийняття-передачі та/або товарних або товаротранспортних накладних, підписанням яких і є такою домовленістю.

Виплата орендної плати у грошовій формі здійснюється у гривнях готівкою, під розписку у відомостях видачі орендної плати.

Форми орендної плати при виплаті також можуть бути поєднані ( комбінована форма) в межах суми, що не перевищує розмір грошової форми орендної плати.

Орендар вносить орендну плату один раз на рік, за перший рік оренди сплачується до 31 грудня року, в якому укладено цей договір, пропорційно фактичній кількості днів оренди, в подальшому орендна плата сплачується щороку до 31 грудня.

Передача продукції в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.

Відповідно до пунктів 32-33 договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї з сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 36 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 446624931 від 07.10.2025, свідчить про реєстрацію 18 березня 2020 року права оренди за ПП «Новозаводські Аграрні Інвестиції» на земельну ділянку з кадастровим номером 1825483600:04:000:0073, площею 2,298 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( номер запису про інше речове право: 36064720, рішення про державну реєстрацію № 51756752 від 24.03.2020).

Також судом першої інстанції встановлено, що ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" передало вказану земельну ділянку в суборенду Агрокооперативу приватних пайовиків "Мічурінський" до 2 березня 2030 року.

5 червня 2025 року між ТОВ "Агро-ЄС" та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" укладено договір купівлі-продажу права оренди на вказану земельну ділянку, згідно з яким новим орендарем належної позивачці земельної ділянки є ТОВ "Агро-ЄС".

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, за період з січня 2021 року по грудень 2024 року, ОСОБА_1 у січні 2021 року ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" виплатило - 3478,27 грн., у грудні 2021 нараховано та виплачено - 4968,94 грн. Інформація про доходи ОСОБА_1 , одержані від оренди належної їй земельної ділянки впродовж періоду з 2022 року по 2024 рік, відсутня.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці не виплачувалася орендна плата на підставі вказаного договору оренди землі протягом періоду з 2022 року по 2024 року, що є підставою для задоволення позову.

Колегія судів погоджується з таким висновком.

Так, відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом укладеного між сторонами договору оренди орендар зобов`язався вносити орендну плату щорічно до 31 грудня. Отже, саме на орендаря покладено обов`язок своєчасно забезпечити належне виконання грошового зобов`язання у встановлений договором строк.

Посилання апелянта на положення статті 613 ЦК України є безпідставними.

Прострочення кредитора має місце у разі невчинення ним дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Водночас матеріалами справи не встановлено, що позивачка вчинила будь-які дії, які об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати.

Саме лише ненаправлення позивачкою орендарю додаткової вимоги про сплату орендної плати або неявка до офісу орендаря для її отримання не може розцінюватися як прострочення кредитора, оскільки договором не передбачено, що обов`язок орендаря щодо внесення орендної плати виникає лише після звернення орендодавця чи його прибуття до місця виплати.

Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що строк виконання зобов`язання був визначений сторонами у договорі — щороку до 31 грудня. Тому орендар мав забезпечити належне виконання зобов`язання у цей строк незалежно від наявності чи відсутності додаткового звернення орендодавця.

Доводи апелянта про направлення позивачці повідомлень із пропозицією отримати орендну плату також не свідчать про належне виконання договору.

З матеріалів справи вбачається відсутність доказів фактичної виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки. Надані відповідачем копії рекомендованих повідомлень підтверджують лише факт направлення поштових відправлень, але самі по собі не підтверджують факту сплати орендної плати, її передачі позивачці або вчинення орендарем інших дій, наслідком яких відповідно до закону було б припинення відповідного грошового зобов`язання.

При цьому надані відповідачем відомості про видачу орендної плати за попередні періоди також не є доказами виконання зобов`язань саме за 2022–2024 роки.

Необґрунтованими є і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував можливість виконання договору в натуральній формі.

Дійсно, умовами договору передбачено можливість внесення орендної плати натуральною формою. Однак така форма виконання не передбачена договором як безумовна та така, що може здійснюватися орендарем на власний розсуд без погодження з орендодавцем. Навпаки, договором визначено порядок погодження натуральної форми орендної плати, зокрема щодо переліку продукції, її кількості, якості, ціни, місця та строків поставки, із оформленням відповідних актів приймання-передачі та/або товарних чи товаротранспортних накладних.

Отже, для підтвердження належного виконання зобов`язання шляхом передачі сільськогосподарської продукції відповідач повинен був надати докази фактичної передачі позивачці відповідної продукції в рахунок орендної плати за кожен із спірних років. Таких доказів матеріали справи не містять.

Саме по собі посилання на те, що в попередні роки сторони могли здійснювати розрахунки готівкою або в натуральній формі, не підтверджує факту виконання зобов`язань за спірний період.

Колегія суддів також не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).

Згода орендодавця в попередні роки отримувати орендну плату у певній формі не означає його відмови від права вимагати виконання договору у наступних періодах та не звільняє орендаря від обов`язку довести факт належного виконання договору. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка своєю поведінкою створила у відповідача обґрунтоване очікування щодо звільнення його від обов`язку своєчасно сплачувати орендну плату за 2022–2024 роки.

За таких обставин посилання апелянта на попередню поведінку позивачки не спростовує встановленого судом факту систематичної несплати орендної плати.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма та строки внесення орендної плати визначаються договором оренди землі. При цьому стаття 25 цього Закону покладає на орендаря обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Отже, відсутність доказів фактичного отримання орендодавцем орендної плати за три послідовні роки свідчить не про одноразове порушення договору, а про його систематичне невиконання.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що і ТОВ «Агро-ЄС» є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що після укладення 5 червня 2025 року договору купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення № 5/06 право оренди спірної земельної ділянки перейшло до ТОВ «Агро-ЄС», що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 5 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено можливість відчуження права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення її користувачем за письмовим договором, який є підставою для державної реєстрації переходу права оренди.

Отже, унаслідок переходу права оренди ТОВ «Агро-ЄС» набуло статусу орендаря спірної земельної ділянки, а тому рішення у цій справі безпосередньо впливає на його існуюче право оренди.

Водночас, твердження в апеляційній скарзі про те, що ТОВ «Агро-ЄС» не може нести відповідальність за заборгованість, яка виникла до набуття ним права оренди, не спростовує висновків суду першої інстанції.

Позов у цій справі заявлено не про стягнення з ТОВ «Агро-ЄС» орендної плати за 2022–2024 роки, а про розірвання договорів оренди земельних ділянок. Отже, питання про особу, яка має нести майнову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання за минулі періоди, не є тотожним питанню про наявність підстав для припинення існуючого права оренди.

На час вирішення спору саме ТОВ «Агро-ЄС» є особою, за якою зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки, а тому рішення про розірвання договору безпосередньо стосується його прав та обов`язків. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Агро-ЄС» є належним відповідачем, є правильним.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Агро-ЄС» вживало заходів для погашення заборгованості попереднього орендаря та пропонувало укласти мирову угоду, також не спростовує встановленого факту систематичного невиконання договору у 2022–2024 роках. Подальша готовність усунути наслідки порушення не змінює того, що на момент звернення до суду та розгляду справи орендна плата за зазначені роки не була сплачена.

Щодо доводів апелянта про порушення правил територіальної підсудності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням такого майна або його основної частини.

Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, тобто спір безпосередньо виник з приводу права користування нерухомим майном — земельною ділянкою, розташованою на території Житомирської області. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила виключної територіальної підсудності, а не загальне правило визначення підсудності за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача.

Саме розірвання договору оренди землі належить до спорів, що виникають із приводу нерухомого майна, а тому підлягає розгляду за місцезнаходженням земельної ділянки. Такий підхід відповідає правовому розумінню виключної підсудності спорів щодо права користування нерухомим майном, у тому числі спорів про розірвання договорів оренди землі.

Отже, посилання апелянта на місцезнаходження ТОВ «Агро-ЄС» у місті Києві, як на підставу для передачі справи до Святошинського районного суду міста Києва є безпідставним.

Не приймаються колегією суддів і доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо необхідності встановлення істотності порушення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Разом із тим, у спорах щодо розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати необхідно враховувати спеціальні положення земельного законодавства.

Пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України систематичну несплату земельного податку або орендної плати визначено підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, закон пов`язує можливість припинення права користування земельною ділянкою не з одноразовим порушенням, а із систематичною несплатою орендної плати.

У цій справі судом встановлено три самостійні факти невнесення орендної плати — за 2022, 2023 та 2024 роки. Отже, наявна саме систематичність порушення, яка є достатньою для застосування передбачених законом наслідків.

При цьому, несплата орендної плати впродовж трьох років не може розцінюватися як незначне або формальне порушення договору. Орендна плата є зустрічним майновим наданням за користування земельною ділянкою та одним із визначальних елементів договору оренди землі.

Передаючи земельну ділянку в оренду, власник розраховує на отримання встановленої договором плати. Невиконання цього обов`язку протягом трьох років призвело до того, що позивачка була позбавлена істотної частини того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать не лише про формальне порушення умов договору, а про істотне та систематичне невиконання орендарем одного з основних договірних обов`язків.

При цьому, суд першої інстанції правильно виходив із того, що систематична несплата орендної плати охоплює три випадки невиконання відповідачем свого основного договірного обов`язку, а позивачка внаслідок такого порушення була значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору.

Не встановлено також обставин, які б свідчили про неможливість виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати саме через дії або бездіяльність позивачки.

Натомість матеріали справи підтверджують, що за 2022–2024 роки відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 доходу від ПП «Новозаводські аграрні інвестиції», а відповідачами та третьою особою не надано належних доказів фактичної виплати позивачці орендної плати за зазначені роки.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив юридично значущі обставини, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про систематичне невиконання умов договорів оренди щодо внесення орендної плати.

Доводи апеляційної скарги щодо готовності відповідачів у подальшому виконати зобов`язання, попередньої практики розрахунків між сторонами, можливості натуральної форми орендної плати, переходу права оренди до ТОВ «Агро-ЄС» та місцезнаходження останнього не спростовують установлених судом обставин систематичної несплати орендної плати за 2022–2024 роки.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають установленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності цих висновків.

Таким чином, відсутні підстави для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ЄС" залишити без задоволення, а рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 5 січня 2026 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Шалота К.В.