Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №761/17143/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/17143/23

Провадження № 2/761/722/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Журавльова М.Б.,.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав, у якому просить: визнати за ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , Паспорт серії НОМЕР_1 виданий Жовтневим РУГУ МВС України в м.Києві 24 січня 1997 р., РНОКПП НОМЕР_2 , майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Позивач належним чином виконала власні зобов`язання. В той же час відповідач порушив взяті на себе зобов`язання в зв`язку з чим позивач позбавлена можливості отримати у власність нерухомість, тому для захисту порушеного права звернулася до суду з цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023 року матеріали позову передані на розгляд судді Макаренко І.О.

На підставі розпорядження № 01-08-1070 від 18.03.2026 року щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 761/17143/23 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва Зборщік А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026, матеріали позову передані на розгляд судді Мальцеву Д.О.

18.03.2026 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. прийнято вказану цивільну справу до свого провадження та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами позовного провадження в загальному порядку.

10.04.2026 року через підсисему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що твердження сторони позивача стосовно того, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо забезпечення будівництва та введення в експлуатацію об`єкту капітального будівництва у термін - 2 квартал 2016 р. є безпідставним, надуманим та таким, що суперечить умовам, укладеного між сторонами договору. При укладенні договору сторони погодили лише запланований термін будівництва, що не може тлумачитись у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України, як кінцевий та остаточний термін, за спливом якого зобов`язання відповідача може вважатись порушеним або не виконаним. Фактично, порушення зобов`язання щодо завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкту капітального будівництва не відбулось, оскільки сторонами не обумовлено кінцевий строк виконання зобов`язань, а тому, відповідно відсутнє порушення умов договору з боку відповідача. На думку сторони відповідача до правовідносин, які склалися між сторонам не підлягають застосуванню положення Закону України «Про інвестиційну діяльність».

10.04.2026 року через підсисему «Електронний суд» від представника відповідача було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до вимог якої остання вказувала, що позивач стверджує, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з 01.07.2016 року, проте звернувся до суду з даним позовом лише у травні 2023 року. Отже, Позивачем пропущено загальний строк позовної давності, який становить 3 роки, а питання про визнання причин його пропуску поважними позивачем не порушується. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджував би обставину, яка в розумінні закону є підставою для переривання строку позовної давності, а також, обґрунтування підстав пропуску строку позовної давності. Відтак, подана позивачем позовна заява, крім того, що є необгрунтованою та не підлягає задоволенню й з причин, описаних у відзиві на позовну заяву, є й такою, що подана з пропуском строку позовної давності, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної заяви.

10.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 29.04.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, на адресу суду подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, також не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату місце та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, що 19 січня 2015 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» укладено Договір купівлі продажу майнових прав №36/2/ШК від 19 січня 2015 року.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Договору «Продавець продає, а Покупець купує Майнові права на Об`єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж».

В силу вимог п.2.2 ст. 2 Договору «Сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, Майнові права на який передається за даним Договором, є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 58,74 м2. Згідно з п. 2.4 ст. 2 Договору «Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016 року».

У відповідності до п. 4.2 ст.4 Договору « Загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості загальною площею 58,74 м2 визначена на день укладення цього Договору складає 518 715, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 86452,00 грн.

31 липня 2017 року між Відповідачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду про переведення прав та обов`язків за Договором купівлі продажу майнових прав №36/2/ШК від 19 січня 2015 року.

У відповідності до п. 1.2. Угоди « З моменту підписання цієї Угоди та переведення розрахунку за нею Покупцем - 2 у повному обсязі з Покупцем-1, Покупець- 2 набуває прав і обов`язків Покупця за Основним Договором.

На виконання умов Договору визначених у п. 4 3.1 ст. 4 Позивач оплатив на рахунок Відповідач 100% вартості майнових прав на Об`єкт нерухомості за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , 5 поверх, загальною площею 58,74 м2 в сумі 572 715 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 94 452 грн. 50 коп.», що підтверджується доданою до позовної заяви Довідкою про 100% фінансування.

У відповідності до п. 8.1. ст. 8 Договору «Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором, якщо він не буде припинений раніше у відповідності до положень цього Договору та чинного законодавства України».

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991р. № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі по тексту - Закон України «Про інвестиційну діяльність»).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 березня 2019р. у справі № 6-14-39цс-19 та від 27 лютого 2019р. у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Така ж позиція висловлена і у постанові Верховного Суду по справі № 761/17864/16-ц, від 13 травня 2019р.

За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.

Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013р. Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов`язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019р. у справі № 761/20612/15-ц, від 27 лютого 2019р. у справі № 761/32696/13-ц, Верховного Суду від 12 лютого 2020р. у справі № 638/12414/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021р. у справі № 359/5719/17, зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Судом встановлено, що позивачка в повному обсязі здійснила інвестування будівництва зазначеної вище квартири, в зв`язку з чим відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.

Тобто, позивачка виконала свої зобов`язання за договором, сплатила внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набула майнових прав щодо об`єкту нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 2 квартал 2016 р.

Судом встановлено, що будівництво об`єкту незавершене, будинок не введений в експлуатацію.

Відтак, до завершення будівництва об`єкта нерухомості - квартири будівельний номер АДРЕСА_5 , та введення будинку в експлуатацію, позивачці, як інвестору, належать майнові права на цей об`єкт.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019р. по справі № 761/28769/13-ц.

Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов`язань, а також, беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_6 , не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати внесків, суд прийшов до висновку, що права позивачки порушені, оскільки відповідач свої зобов`язання щодо передачі об`єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачкою на об`єкт інвестування, не виконує.

При цьому суд не може покласти в основу рішення доводи представника відповідача викладені у відзиві, оскільки останні спростовуються матеріалами справи та наданими позивачем доказами в їх сукупності.

Також відсутні підстави для відмови у задоволенні заявлених вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

За змістом ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 цього Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За положеннями ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, пунктом 8.1. договору, укладеного між сторонами, визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором.

З урахуванням пункту 8.1., укладеного між сторонами договору, в якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов`язань не виконав, оскільки у визначений в договорі термін не здав будинок в експлуатацію, то строк виконання зобов`язання не закінчився.

Звернення до суду з позовом, який відліковується від настання останньої з подій, вказаних п.3.1. Договору.

«майнові права на Об`єкт нерухомості за цим Договором передаються Продавцем Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на Об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100% загальної площі Об`єкта нерухомості, що визначена у пункті 2.2. цього Договору, введення Об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п.4.3. даного Договору.»

Зважаючи на наведене, доводи представника відповідача викладені в заяві про застосування наслідків пропуску позовної давності є безпідставними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19.

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984р. щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006р. у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява N 44277/98).

У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013р. Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013р. № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з метою захисту прав позивачки, слід визнати за позивачкою майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором № 36/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеного 19 січня 2015 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» та укладеної 31.07.2017 року Угоди про переведення прав та обов`язків за Договором купівлі - продажу майнових прав №36/2/ШК від 19 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006р. у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 681,67 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 142, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321 ЦК України; ст. ст. 33-37 Закону України «Про іпотеку»; ст. ст. 9, 15, 16, 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , майнові права на об?єкт незавершеного будівництва на двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (07403, Київська обл., м. Бровари, вул. Олега Оникієнка, буд. 125, офіс 15/4, код ЄДРПОУ 31108022) на користь держави судовий збір у розмірі 6 681,67 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: