Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №463/2795/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/2795/26 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 33/811/1072/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Івасюти Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2026 року про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн..

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави (у розмірі 665,60 грн.

Згідно з постановою судді, син ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи учасником освітнього процесу – учнем 7-Г класу СЗШ І-ІІІ ступенів № 29 м.Львова, систематично в період з 03.03.2026 по 06.03.2026 вчиняв дії, які полягають у психологічному та сексуальному насильстві стосовно учнів свого класу - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а саме: цькував, принижував, розповсюджував оголені фото, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілих.

Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2026 року, закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. У разі, якщо суд не вбачатиме підстав для закриття провадження – постанову судді змінити, виключивши із встановлених обставин справи вказівку на «сексуальне насильство» та «розповсюдження оголених фото» як недоведені.

Зазначає, що у судовому засіданні вона участі не брала, а копію постанови отримала 09.06.2026.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що суд притягнув її до відповідальності за ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, вийшовши таким чином за межі протоколу, який було складено за ч. 1 ст. 173-4 КУпАП.

Звертає увагу, що частини 1 і 3 статті 173-4 КУпАП передбачають різні склади з різними суб`єктами.

Вважає, що за кваліфікацією, наведеною у протоколі, а саме: ч. 1 ст. 173-4 КУпАП, вона як мати не є суб`єктом діяння, при цьому фабула протоколу взагалі не стосується частини першої статті.

Водночас звертає увагу, що суд самостійно перекваліфікував діяння з частини 1 на 3, тобто змінив суб`єкта відповідальності (з кривдника на батьків) і застосував норму, яка їй в установленому порядку не пред`являлася.

Окрім цього зауважу, що у матеріалах справи відсутні докази систематичності діяння, що є обов`язковою ознакою булінгу (цькування), а постанова обмежується загальним посиланням на систематичність у період з 03.03.2026 по 06.03.2026 без встановлення окремих епізодів.

Зазначає також, що суд встановив вчинення малолітнім дій, що полягають у «психологічному та сексуальному насильстві», не з`ясувавши при цьому думки самого малолітнього, а тяжке за своїм змістом твердження щодо дитини ґрунтується виключно на показаннях інших осіб.

Також, на думку апелянта, підлягає виключенню обставина «сексуальне насильство/розповсюдження оголених фото», оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази такого (носій зображення, висновок експертизи, протокол огляду пристрою, тощо), окрім як письмові пояснення одного потерпілого.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , захисник Івасюта Л.В. підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 173-4 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення булінгу (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, та тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Диспозицією частини третьої статті 173-4 КУпАП визначено два альтернативних суб`єкта даного адміністративного правопорушення. Так, булінг (цькування) може бути вчинено учасником освітнього процесу стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або малолітньою чи неповнолітньою особою стосовно учасника освітнього процесу.

При цьому диспозиція визначає і два альтернативних безпосередніх об`єкта посягання: охоронювані права малолітньої чи неповнолітньої особи при умові вчинення булінгу будь-яким з учасників освітнього процесу або охоронювані права учасників процесу від дій малолітньої чи неповнолітньої особи.

В даному випадку, згідно протоколу про адміністративне правопорушення учасник освітнього процесу, ОСОБА_2 вчинив дії щодо булінгу (цькування) інших малолітніх учасників освітнього процесу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

У відповідності санкції частини 3 статті 173-4 КУпАП відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років несуть батьки, або особи, які їх замінюють, тобто в даному випадку ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до цієї особи, вона не досягне повноліття раніше.

Нормами ч. 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім`ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, встановлюється, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з п. 3-1 ст. 1 Закону України «Про освіту» булінг (цькування) - діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є: систематичність (повторюваність) діяння; наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Згідно копії пояснень класного керівника ОСОБА_6 , пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_2 вчиняє систематично насильство психологічного характеру по відношенню до учнів класу.

За п. 2 Розділу 2 «Порядку реагування на випадки булінгу (цькування)» керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) зобов`язаний невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомити територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

У разі прийняття рішення комісією про наявність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві, до завдань комісії також належать, зокрема визначення заходів виховного впливу щодо сторін булінгу (цькування) у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування).

Згідно наявному в матеріалах справи протоколу №1 від 09.03.2026 вбачається, що засіданням комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) встановлено факт булінгу зі сторони учня ОСОБА_2 .

З урахування наведено, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що булінг з боку ОСОБА_2 носив систематично насильницький характер відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Відносини між ними не мали характеру поодиноких конфліктів, з боку ОСОБА_2 мало місце систематичне цькування, приниження, розповсюдження оголених фото. Зазначені висновки суду узгоджуються з доказами, дослідженими та наявними в матеріалах справи.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які є батьками малолітніх, що вчинили відповідне правопорушення відповідає принципу пропорційності та справедливого балансу між інтересами малолітнього потерпілого, який став жертвою булінгу і потребує захисту та інтересами батьків малолітнього кривдника, оскільки останні повинні відповідати за належну соціальну поведінку своєї малолітньої дитини та зобов`язані вживати заходів для її виховання, навчання, духовного і морального розвитку у дусі поваги до гідності інших людей.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-4 КУпАП, є необґрунтованими та спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.

Твердження апелянта про відсутність систематичності поведінки, не відповідають фактичним обставинам справи. Із матеріалів справи вбачається, що дії ОСОБА_2 не обмежувалися одноразовим конфліктом чи випадковою сваркою, а мали повторюваний характер та вчинялися протягом певного періоду часу. Сукупність пояснень потерпілих, свідків, класного керівника, а також інших письмових матеріалів справи свідчить про неодноразове вчинення дій щодо потерпілих, що відповідає ознаці систематичності як обов`язковому елементу булінгу.

Наведені показання є послідовними, узгоджуються з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, та свідчать про повторюваний характер поведінки ОСОБА_2 , що спростовує твердження апеляційної скарги про нібито одноразовий характер конфліктних ситуацій. Сукупність досліджених доказів дає підстави для висновку, що дії останнього не були випадковими чи поодинокими, а мали систематичний характер, що є однією з обов`язкових ознак булінгу у розумінні ст. 173-4 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що протокол складався за ч. 1 ст. 173-4 КУпАП, але суд неправомірно перекваліфікував на ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, а виправлення протоколу після підписання заборонено законом, тому дії поліції є незаконними, а справа підлягає закриттю (п.1 ст. 247 КУпАП), судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги з наступних підстав.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 478994 від 09 березня 2026 року спочатку містив кваліфікацію за частиною першою статті 173-4 КУпАП. Постановою судді Личаківського районного суду м. Львова від 24.03.2026матеріали повернуто для доопрацювання. У рапорті інспектора Павлишина Ю. від 12 квітня 2026 року зазначено, що під час складання протоколу допущено технічну помилку, і правильною є кваліфікація за частиною третьою статті 173-4 КУпАП.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що фабула протоколу відповідає ч. 3 ст. 173-4 КУпАП.

Так, відповідно до практики Верховного Суду /постанова від 19.03.2019 у справі № 686/18784/17/, технічні неточності в протоколі, які не впливають на суть правопорушення та не порушують права особи, не є підставою для закриття провадження.

У даній справі ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з протоколом, що підтверджується її підписом у протоколі, а зміна кваліфікації не змінила суті обвинувачення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та спрямовані на їх переоцінку. Водночас підстав вважати, що судом першої інстанції докази досліджено неповно, однобічно чи з порушенням вимог закону, судом апеляційної інстанції не встановлено. Суд першої інстанції належним чином перевірив усі обставини справи, надав оцінку кожному доказу та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, захисником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суддею першої інстанції прийняте законне і обґрунтоване судове рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Згідно частини восьмої статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження.

Постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП, залишити без змін, її апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Т.М. Урдюк