Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №201/10465/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 201/10465/24 Головуючий у 1 інстанції Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/1865/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії:суддів: Бредуна Д.С., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: відділ опіки та піклування адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

29 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, в якому просила встановити місце проживання доньки ОСОБА_4 з нею, стягнути з відповідача на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року справа за підсудністю передана на розгляд до Вільнянського районного суду запорізької області.

Рішенням Вільнянського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини задоволені; визначене місце проживання дитини ОСОБА_4 , 2017 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_1 . Також судовим рішенням стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 3000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, 07 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ліфлянчика С.І. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмовлених вимог щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення в цій частині, відповідно до якого: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які понесені за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 28000,00 грн. та судові витрати, які пов`язані за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи апеляції зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу, прийшовши до безпідставного висновку, що зазначена справа про встановлення місця проживання дитини не є складною, не врахувавши обставин справи, не навів жодного мотивування своїх висновків.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що сума на правничу допомогу в суді першої інстанції складає 28000,00 грн та підтверджується копією договору № 19/07/2024 про надання правничої допомоги від 19 липня 2024 року; копією платіжної інструкції № 221T-56TB-8K6A-CK0P від 05 листопада 2025 року; копією платіжної інструкції № 596X-T097-841P-3HA8 від 10 жовтня 2025 року; копією квитанції № 67Н9-Т5КН-РХ27-4124 від 26 липня 2024 року.

Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не було висунуто заперечень щодо не співмірності понесених витрат. Стягнута сума не є реальною та не відповідає принципам змагальності сторін та принципу реальності витрат на правничу допомогу.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді: Гончар М.С., Кочеткова І.В.

Ухвалою від 08 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

24 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27 липня 2026 року для розгляду справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді Бредун Д.С., Кочеткова І.В.

Ухвалою апеляційного суду від 28 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного суду від 28 липня 2026 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні, відповідачеві наданий строк на подання відзиву.

Ухвали суду апеляційної інстанції від 28 липня 2026 року та судова повістка доставлені через підсистему «Електронний суд» до електронного кабінету відповідача Богуславського П.В. 29 липня 2026 року.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Ліфлянчик С.І., який приймав участь в режимі відеоконференцзв`язку, наполягав на задоволенні апеляційної скарги, на поставлені питання щодо ненадання суду першої інстанції двох квитанцій та розрахунку понесених витрат зазначив, що планував подавати заяву про ухвалення додаткового рішення, натомість суд вирішив питання щодо стягнення понесених витрат у судовому рішенні.

Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на свій матеріальний стан.

Позивачка та представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку судових повісток до електронних кабінетів через підсистему «Електронний Суд», з заявами про відкладення розгляду апеляційної скарги не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, відповідач не реалізував своє право на викладення своїх доводів у відзиві, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону не в повній мірі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Відтак, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000,00 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що 19 липня 2024 року позивачка ОСОБА_1 уклала з адвокатом Ліфлянчиком С.І. договір №19/07/2023 про надання правничої допомоги щодо складання, оформлення та подання позову про встановлення місця проживання дитини (п.1.1.1.), представлення інтересів в судових засіданнях особисто або в режимі відеоконференцзв`язку ( п.1.1.2), надання адвокатом додаткових послуг, що не входять до переліку, викладеного в п.1.1. цього договору, що оформлюється додатковою угодою на є невід`ємною частиною цього договору ( п.1.2).

Вартість послуг, передбачених п.1.1.1та 1.1.2 цього договору (гонорар) складає 20000,00 грн та сплачується протягом трьох днів з моменту укладення цього договору (п.3.1.) Вартість послуг, передбачених п.1.1.3 цього договору (гонорар) складає 4000,00 грн та сплачується в день судового засідання. Оплата додаткових послуг, визначених у відповідності до п.1.2. договору узгоджується сторонами додатково разом з визначенням обсягу додаткових послуг та не входить до вартості послуг, визначеної в п.3.1. цього договору ( п.3.2).

Копією квитанції № 67Н9-Т5КН-РХ27-4124 від 26.07.2024 року підтверджено оплату ОСОБА_1 правничої допомоги за п.1.1.1. договору від 19.07.2024 року в розмірі 20000,00 грн.

Повноваження адвоката Ліфлянчика С.І. підтверджені свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3368, копією ордеру серії АЕ №1301073 на представництво інтересів ОСОБА_1 в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровськ від 19 серпня 2024 року, копією ордеру серії АЕ № 1296613 1301073 на представництво інтересів ОСОБА_1 в Вільнянському районному суді Запорізької області від 11 жовтня 2024 року.

Крім того, до апеляційної скарги адвокатом Ліфлянчиком С.І. додані копія платіжної інструкції № 221T-56TB-8K6A-CK0P від 05.11.2025 року щодо перерахування ОСОБА_1 4000,00 грн, призначення платежу: участь у судовому засіданні 04.11.2025 року, копію платіжної інструкції № 596X-T097-841P-3HA8 від 10.10.2025 року; щодо перерахування ОСОБА_1 4000,00грн, призначення платежу: участь у судовому засіданні 09.10.2025 року та попередній орієнтований розрахунок судових витрат від 07 липня 2026 року, відповідно до якого витрати, пов`язані зі сплатою правової допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції 28000,00 грн, витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги-1816,80 грн.

Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Згідно із ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1ст.60 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч.4 ст.62 ЦПК України.

Згідно з п.4 ст. 1, ч.3,5 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1,2,3 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141ЦПК України).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що до ухвалення рішення судом першої інстанції представником позивача не було надано розрахунку понесених судових витрат та двох квитанцій на загальну суму 8000 грн.

Відповідно до ч.2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 провадження № 61-5330 св 24 зазначав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Натомість, апелянтом не доведено жодних причин, які б унеможливили подання ним таких доказів, а також заявлення відповідного клопотання під час судового провадження у суді першої інстанції, тому колегія суду не вбачає підстав приймати до уваги копії платіжної інструкції № 221T-56TB-8K6A-CK0P від 05.11.2025 року, копії платіжної інструкції № 596X-T097-841P-3HA8 від 10.10.2025 року; та розрахунку судових витрат від 07 липня 2026 року, наданих на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Також матеріали справи не містять детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням того, скільки годин адвокат витратив на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії чи складення документу.

Однак у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2026 року у справі № 367/4064/21, суд касаційної інстанції зробив висновок , що оскільки позивачка погодила з адвокатом фіксований розмір його гонорару, то ненадання детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням того, скільки годин адвокат витратив на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії чи складення документу, не має правового значення для вирішення питання про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу.

У справі, яка переглядається, що у договорі від 19 липня 2024 року, що був укладений між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Ліфлянчиком С.І. (п.п.1.1.1, 1.1.2) погоджений розмір гонорару адвоката в сумі 20000,00 грн , при цьому позивачка та адвокат не пов`язували розмір гонорару з витраченим адвокатом часом на вчинення відповідної процесуальної дії, а зазначили фіксовану суми гонорару адвоката за окремі аспекти його участі в справі (складання позову, представлення інтересів в судових засіданнях), тому ненадання детального опису виконаних адвокатом не має правового значення для вирішення питання щодо розміру понесених позивачкою витрат на правничу допомогу.

Аргументи щодо врахування майнового стану відповідача, висловлені ним під час розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє, оскільки приписи процесуального закону не визначають обов`язок суду оцінювати згадану обставину при вирішенні питання про розподіл понесених сторонами судових витрат.

Ураховуючи надані стороною позивача до ухвалення та наявні у матеріалах справи докази щодо понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20000.00 грн, зазначення даного розміру витрат у первісному позові, відсутності заперечень з боку відповідача щодо такого розміру витрат понесених позивачем та клопотання щодо його зменшення під час розгляду справи у суді першої інстанції, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, матеріали якої сформовані в 2-х томах, яка розглядалася судом першої інстанції майже 1 рік та 9 місяців, тому не може вважатися нескладною, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, апеляційний суд дійшов щодо стягнення з відповідача на користь позивача 20000,00 грн на правничу допомогу. Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт та попереднього розрахунку.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому слід апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині щодо стягнення витрат на правничу допомогу змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 20000,00 грн на правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачки та її представника, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно із ч.3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч.2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта що оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції судовим збором не сплачуться, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення сплаченого апелянтові судового збору з відповідача. Сума помилково сплаченого збору може бути повернута апелянтові за його заявою.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384,390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 червня 2026 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінити, виклавши зазначену резолютивну частину судового рішення в наступній редакції:

Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу 20000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови

Повний текст постанови складений 24 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: І.В. Кочеткова