Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №635/10352/25 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10352/25

Провадження № 2/635/3396/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Старишко Д.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на положення ст. 387 ЦК України, просив витребувати з незаконного володіння Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 автомобіль NISSAN Е-NV 200 тип: МЕ0М/В/В04 (електромобіль), реєстраційний номер BIO117YA, а також ключі від цього автомобіля шляхом їх вилучення та передачі йому, як власнику.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником автомобіля NISSAN Е-NV 200 тип: МЕ0М/В/В04 (електромобіль). Задля збільшення коефіцієнту роботи батарейних елементів автомобіля звернувся до ФОП ОСОБА_2 , який спеціалізується у своїй підприємницькій діяльності заміною батарейних елементів на електромобілях. Для здійснення відповідної заміни батарейних елементів автомобіля, в якості передоплати (часткової оплати) особисто передав відповідачу грошові кошти у сумі 126 600 гривень, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів від 02.01.2024 року. В наслідок здійснення передоплати (часткової оплати) автомобіль NISSAN Е-NV 200 було передано в розпорядження ФОП ОСОБА_2 . На протязі поточного року автомобіль знаходився на ремонті та зберіганні ФОП ОСОБА_2 . З кінця 2024 року по теперішній час автомобіль залишений з боку ФОП ОСОБА_2 без ремонту. На його прохання повернути автомобіль ФОП ОСОБА_2 не реагує. За період перебування автомобіля на ремонті значно виросли дані пробігу авто, що підтверджує експлуатацію автомобіля.

В провадженні Сектора дізнання відділу поліції № 1 Харківського районного управлення поліції № 1 Головного управлення Національної поліції в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 42025222050000102 за заявами 11.02.2025, 12.03.2025 та 11.04.2025 до ВП № ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області Порохняча І.А. за фактом шахрайського заволодіння коштами заявника на суму 120 тисяч гривень під час ремонту автомобілю NISSAN Е NV у лютому 2024 року ФОП ОСОБА_2 . Крім того, в провадженні відділу поліції 1 Харківського РУП 1 ГУНП в Харківській області на виконанні та перевірці перебуває справа за заявою ОСОБА_1 про вчинення злочину передбаченого за ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом) з боку ФОП ОСОБА_2 .

Не зважаючи на вказані заходи ФОП ОСОБА_2 не повертає автомобіль NISSAN Е-NV 200. На сьогоднішній день мій автомобіль NISSAN Е-NV 200, без дозволу позивача знаходиться в незаконному володінні ФОП ОСОБА_2 та територіально перебуває за адресою м. Харків, Кузнечний провулок на закритій території СТО.

Ухвалою суду від 11.12.2025 р. позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 16.12.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.02.2026 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, пояснив, що на даний час автомобіль після опису майна працівниками поліції знаходиться на площадці СТО, проте він не може його забрати, оскільки в автомобілі відсутня батарея.

Відповідач, його представник в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи. Причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши надані докази, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля NISSAN Е-NV 200 тип: МЕ0М/В/В04 (електромобіль), реєстраційний номер ТЗ: BIO117YA, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 16.06.2022 року.

Задля збільшення коефіцієнту роботи батарейних елементів автомобіля позивач звернувся до ФОП ОСОБА_2 , який перебуває на обліку у Харківській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Харківській області та займається технічним обслуговуванням та ремонтом автотранспортних засобів, що підтверджується відповідною довідкою.

З наданої суду копії розписки вбачається, що відповідач 09.01.2024 р. отримав від замовника ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 126600 грн. в якості предоплати (часткової оплати) за повну заміну батарейних елементів на автомобілі NISSAN Е-NV.

Як зазначив позивач, він також передав відповідачу автомобіль NISSAN Е-NV 200.

Проте до даного часу автомобіль позивачу не було повернуто, в зв`язку з чим від звернувся до органів Національної поліції.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42025222050000102 від 10.07.2025 р., до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України в зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 за фактом шахрайського заволодіння коштами заявника на суму 120 тисяч гривень під час ремонту автомобілю NISSAN Е NV у лютому 2024 року невстановленими особами ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601 св 21).

Разом з тим, позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна з незаконного володіння саме в порядку статті 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324 св 21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц, провадження № 61-13656 св 20, вказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».

Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.

Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20, провадження № 61-1371 сво 23, зазначено, що виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що права позивача не були порушені, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами протиправність дій відповідача, а також те, що транспортний засіб вибув із володіння позивача поза його волею.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 178/1138/22 (постанова від 11.03.2024 р.).

При цьому суд враховує, що по суті між сторонами виникли договірні правовідносини, що узгоджуються зі статтями 203-205 ЦК України, в межах яких позивач добровільно передав відповідачу транспортний засіб для виконання відповідачем ремонтних робіт, а також добровільно передав йому грошові кошти в якості оплати за роботу. При цьому, з розписки не вбачається, що сторони обумовили конкретні строки виконання ремонту транспортного засобу та загальну вартість ремонтних робіт.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.08.2026 р.

Суддя О.М. Якішина