Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №212/11548/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/11548/25

Провадження № 2/211/3714/26

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

24 серпня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання – Вилкун В.О.,

у відсутність учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кривому Розі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконкому Покровської районної в місті ради, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 02 жовтня 2025 року звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом до відповідача ОСОБА_2 та просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без будь якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 чи інших осіб. В обґрунтування вимог зазначено, що від шлюбу з відповідачкою вони мають доньок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і сина ОСОБА_8 , які після розірвання з відповідачкою шлюбних відносин проживають з ним, батьком дітей. Рішенням суду з відповідачки на його користь стягуються аліменти на утримання дітей, однак свої зобов`язання вона не виконує, допустивши заборгованість зі сплати аліментів, він самостійно виховує та утримує дітей, маючи самостійних дохід, наразі перебуває на службі у ВЧА1363. Тому оскільки мати дітей не приймає участі у вихованні та утриманні дітей, проживає окремо від дітей не приймає будь якої участі у їх житті, задля можливості на офіційному рівні представлення інтересів дітей під час оформлення медичних документів у закладах охорони здоров`я, органах влади для отримання соціальної допомоги, просить задовольнити вимоги.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року прийнято до розгляду заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовий розгляд.

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 січня 2026 року справу направлено для розгляду за підсудністю до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство оборони України.

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони та представники третіх осіб не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 згідно поданої до суду заяви просить розгляд справи проводити за його відсутності, на вимогах наполягає.

Відповідач ОСОБА_2 причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подала.

Представник третьої особи Служби у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради причини неявки суд не повідомив, письмових пояснень до суду не надійшло.

Представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 згідно поданої до суду заяви просить розгляд справи проводити за його відсутності, при ухвалення рішення покладається на розсуд суду, заперечення по суті справи відсутні.

Представник третьої особи Міністерства оборони України звернувся до суду із письмовими поясненнями, посилаючись на судову практику в подібних правовідносинах і наголосивши, що метою встановлення факту є можливість звільнення позивача від військової служби у разі перебування на його утриманні трьох і більше дітей відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а не захисту прав та інтересів дітей, як про це зазначено в позовній заяві. Рішення у даній справі не матиме безпосереднього впливу на права та обов`язки Міністерства оборони України, тому представник третьої особи просив залучити у справі третьою особою Військову частину НОМЕР_1 , виключивши з числа третіх осіб Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 з 28 липня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_9 , який рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2021 року між ними розірвано.

Від шлюбу вони мають повнолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно акту про фактичне проживання від 26.06.2025, ОСОБА_1 проживає разом зі своїми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 .

Згідно довідок навчальних закладів, зокрема Криворізької гімназії № 112 Криворізької міської ради від 08.07.2025, мати на батьківські збори до сина ОСОБА_1 не з`являлась, навчання сина у класного керівника не цікавилась.

У матеріалах справи наявні копії власноруч написаних письмових пояснень сусідів позивача щодо одноосібного виховання ним дітей.

Згідно копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за період з вересня 2021 року по червень 2025 року не проведено жодного платежу, заборгованість станом на 26.06.2025 становить 383 180,00 грн.

Згідно копії акту обстеження умов проживання родини позивача, складеного 08 липня 2025 року спеціалістами Служби у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради, по вул. Святоандріївській, 29\26 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, за вказаною адресою проживають ОСОБА_10 (бабуся), ОСОБА_11 (донька) та ОСОБА_5 (син), де створені належні умови для проживання та виховання дітей, кімнати чисті, охайні, тощо.

З 28 березня 2025 року по 14 квітня 2025 року (дата довідки) ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) за мобілізацією.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 13.08.2025 № 232, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання дітей, пов`язуючи заявлені вимоги з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує дітей.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції, чинній на день пред`явлення позову, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За частинами першою, четвертою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Тобто з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частина перша статті 152 СК України передбачає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейне законодавство не передбачає підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Цей правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див. постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пред`явивши вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, двоє з яких є повнолітніми, позивач ОСОБА_1 послався на те, що він разом з дітьми проживає окремо від відповідачки, виховує дітей, турбується про їх здоров`я, навчання, загальний розвиток, забезпечує їх утримання.

Водночас під час розгляду справи Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради не надав суду висновку щодо сімейної ситуації (частини четверта-п`ята статті 19 СК України) та не висловив свою належно обґрунтовану позицію по справі.

Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії.

Справедливість – це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

За обставин цієї справи окреме проживання батьків, проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Подібний висновок щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постановах від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23, від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловив Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 725/8219/25 (провадження № 61-4508св26) погодився з висновками апеляційного суду, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у справі, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Як обґрунтовано зауважив апеляційний суд, зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Оформлення та реалізація статусу одинокого батька здійснюється у порядку, визначеному законом. Отже, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин, мету поданого позову (в оскарженій в апеляційному порядку частині) та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахувавши практику Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд у постанові від 16 березня 2026 року у справі № 487/11354/24 (провадження № 61-13118св25) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, ухилення матері від участі у вихованні та утримання доньки. При цьому проживання матері окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей. Так само судами під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Так, матеріали цієї справи свідчать, що малолітній син сторін ОСОБА_5 2013 року народження до призову батька на військову службу проживав разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів неможливо встановити, чи ухиляється матір ОСОБА_2 від своїх обов`язків, встановлених СК України: згідно тексту позовної заяви, матір неповнолітньої дитини проживає за кордоном, однак клопотання позивача про витребування доказів на підтвердження заявленого факту в судовому засідання заявлено не було, доказів цього матеріали справи не містять, клопотання про допит дітей заявлено не було, суд же не може перебирати на себе функцію сторони в наданні доводів та доказів на підтвердження заявлених у справі обставин, а також ґрунтувати свої доводи на припущеннях.

Ураховуючи викладене, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (п.65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (п.161 рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», заява №25).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що поданий позов ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його самостійному вихованні та утриманні дітей, двоє з яких є повнолітніми, у цій справі є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_10 позбавлена батьківських прав відносно свого неповнолітнього сина, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість відповідачки виконувати свої батьківські обов`язки.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання дітей їх батьком ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо свого неповнолітнього сина.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання дітей – повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко