Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №758/15194/24 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/15194/24

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 04.07.2024 о 07 год. 15 хв. на автодорозі М-07 21 км + 900 м ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz ML350, д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував безпечної швидкості руху, в результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та знаходився під його керуванням. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано матеріальної шкоди. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 18.07.2024 у справі № 367/6870/24 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнано ОСОБА_2 . Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 995/09-24 від 26.09.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , склала 103 925,25 грн. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в АТ «СК «АРКС» відповідно до полісу ОСЦПВВНТЗ № 217105230. Керуючись нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач звернувся до страховика та надав усі необхідні документи, передбачені ст. 35 вказаного Закону, у тому числі заяву про страхове відшкодування. За результатами розгляду вказаної заяви страховиком було здійснено розрахунок та виплачено страхове відшкодування у сумі 30 499,77 грн. З метою визначення дійсного розміру заподіяного збитку позивач замовив огляд пошкодженого транспортного засобу в СОД ОСОБА_3 . На підставі огляду було складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку № 995/09-24 від 26.09.2024, згідно з яким вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , склала 56 639,93 грн, а вартість відновлювального ремонту - 103 925,25 грн. На підставі викладеного, посилаючись на відповідні норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач вказує на наявність підстав для стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» (відповідача-1) несплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 26 140, 16 грн (різниця між розміром збитку 56 639,93 та сплаченою сумою 30 499,77 грн), а з ОСОБА_2 (відповідача-2) 47 285,32 грн (різниця між вартістю відновлювального ремонту 103 925,25 та сумою страхового відшкодування з урахуванням зносу (матеріальним збитком) 56 639,93 грн).

Ухвалою суду від 02.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04.03.2025 представник ПрАТ «СК «АРКС» (відповідача-1) подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на необґрунтованість позовних вимог.

22.04.2025 представник відповідача-2 Новіцкого С.С. подав до суду клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, від якого він у подальшому, 16.02.2026 відмовився.

Представник відповідача-1 ПрАТ «СК «АРКС» 22.04.2025 подав клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на питання, поставлені у відзиві, в порядку ст. 93 ЦПК України.

Ухвалою суду від 23.04.2025 клопотання представника відповідача-1 задоволено, зобов`язано позивача надати відповіді на питання відповідача-1, поставлені у відзиві на позовну заяву.

10.09.2025 до суду надійшла спільна заява представника позивача та представника відповідча-1 про затвердження мирової угоди.

Ухвалою суду від 10.09.2025 затверджено мирову угоду, укладену 09.09.2025 між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» (відповідачем 1) на відповідних умовах, узгоджених між сторонами.

Цією ж ухвалою провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АРКС» закрито, продовжено подальший розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

15.11.2025 відповідач-2 ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на його необґрунтованість.

Перед початком судового засідання 12.06.2026 представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач-2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

З огляду на наведене, ураховуючи наявні в матеріалах справи заяви сторін по суті справи, суд постановив проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, із урахуванням усних пояснень учасників справи, наданих в ході судового розгляду, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 .

04.07.2024 о 07 год. 15 хв. на автодорозі М-07 21 км + 900 м ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz ML350, д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував безпечної швидкості руху, в результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та знаходився під його керуванням. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Обставини вчинення ДТП та вина відповідача ОСОБА_1 у її вчиненні підтверджуються постановою Ірпінського міського суду Київської області від 18.07.2024 у справі № 367/6870/24, згідно з якою його визнано винним у вчинених адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, оскільки вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні ДТП є підтвердженою, вказані обставини не підлягають доказуванню.

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР217105230 від 01.10.2023 цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля Mercedes-Benz ML350, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «АРКС».

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 995/09-24 від 26.09.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного транспортного засобу внаслідок ДТП, склала 56 639,93 грн, вартість відновлювального ремонту - 103 925,25 грн.

Станом на момент звернення із позовною заявою до суду страховиком було виплачено позивачу страхове відшкодування у сумі 30 499,77 грн.

У подальшому між страховиком та позивачем було укладено мирову угоду, яка була затверджена судом, за умовами якої узгоджено додаткову суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті страховиком - у розмірі 18 000,00 грн.

Як встановлено судом із досліджених фактичних обставин справи, спір між сторонами виник з приводу завдання відповідачем шкоди майну позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК). Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №461/8496/15.

При вирішенні даного спору суд також враховує наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.10.2020 у справі №755/7666/19 (провадження № 61-10010св20).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV чинний на момент ДТП) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц (провадження №61-1156св 18), від 13.06.2019 у справі №587/1080/16-ц (провадження №61-20762св18), від 17.10.2019 у справі №370/2787/18 (провадження №61-11244св19), від 30.10.2019 у справі №753/4696/16-ц (провадження №61-30908св18), від 21.02.2020 у справі №755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та від 22.04.2020 у справі №756/2632/17(провадження №61-12032св19).

В ході судового розгляду позивач надав до суду належні, допустимі та достатні докази того, що саме відповідач ОСОБА_2 своїми протиправними діями спричинив йому матеріальну шкоду.

Розмір завданої шкоди підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 995/09-24 від 26.09.2024, згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mercedes-Benz E250 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 , склала 103 925,25 грн.

Позивачем пред`явлено до відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги про стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу (фактичного розміру матеріального збитку) та сумою страхового відшкодування, що підлягала до виплати страховиком ПрАТ «СК «АРКС», що становить 47 285,32 грн (103 925,25 - 56 639,93 = 47 285,32).

Ураховуючи встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаного розміру майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 47 285, 32 грн є обґрунтованими, заснованими на законі, а тому такі вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд бере до уваги, що відповідач не надав до суду жодних доказів того, що шкода позивачу могла бути завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а також жодних доказів на спростування розміру завданої позивачу майнової шкоди.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. при цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Суд зауважує, що відповідно до ч.ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, оскільки заподіяння такої шкоди відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 472,85 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 47 285 (сорок сім тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень 32 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 472 (чотириста сімдесят дві) гривні 85 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

- відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення суду складено 16.06.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк