Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №332/4187/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.08.2026 Справа № 332/4187/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/4187/26 Головуючий у 1-й інстанції – Марченко Н. В. Провадження № 33/807/1056/26 Доповідач у 2-й інстанції – Холод Р. С.

Категорія ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Холод Р. С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Сухорукової Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника, подану в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Заводського районного суду міста Запоріжжя від 07 липня 2026 року, щодо:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Постановою судді Заводського районного суду міста Запоріжжя від 07 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, стягнуто судовий збір.

Відповідно до оскаржуваної постанови, 24.06.2026 о 19 год. 15 хв., ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої співмешканки ОСОБА_2 , з якою мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кричав на ОСОБА_2 , ображав, принижував та погрожував останній, чим завдав шкоди її психічному здоров`ю.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Сухорукова Н. М. просить оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, враховуючи таке.

1. Матеріали справи не містять достатніх належних та допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, які підпадали б під ознаки дій психологічного та фізичного характеру щодо ОСОБА_2 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

2. Суд першої інстанції не врахував, що при з`ясуванні обставин вчинення правопорушення та встановлені наявності або відсутності в діях особи ознак фізичного чи психічного домашнього насильства, важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Тобто, сам факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації із використанням образливих слів не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

3. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого правопорушення, суддя суду першої інстанції в оскаржуваній постанові послався на відомості протоколу про адміністративне правопорушення, протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію і пояснення ОСОБА_2 . Інші докази, які підтверджували б провину ОСОБА_1 , відсутні.

Таким чином, на думку сторони захисту, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, а тому оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та підлягає скасуванню.

Позиція сторін провадження у справі про адміністративне правопорушення

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Сухорукова Н.М. підтримали доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі і просили її задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 додатково пояснив, що неприязні відносини з ОСОБА_2 , яка є матір`ю їхньої спільної дитини мають вже тривалий характер. Після повернення з фронту вони з ОСОБА_2 не проживають разом і він намагається максимально приділяти увагу своєму сину. Водночас, потерпіла перешкоджає цьому, у зв`язку з чим у них виникають сварки, під час яких ОСОБА_2 викликає працівників поліції. За результатами розгляду заяв ОСОБА_2 поліцейські складають відповідні протоколи, які у подальшому скасовуються судовими рішеннями, так як він не застосовує до остатньої жодного психологічного або фізичного насильства.

24.06.2026 року він подзвонив ОСОБА_2 і попрохав надати можливість погуляти зі своїм сином. Остання на це погодилася і вони з дитиною спочатку гуляли на дитячому майданчику біля будинку, де проживає ОСОБА_2 , а потім пішли до перукарні, де підстригли сина. Коли повернулися на дитячий майданчик, ОСОБА_2 побачила, що дитина підстрижена та висловила з цього приводу незадоволення, тому що підстригав не той майстер. ОСОБА_2 почала кричати та забрала сина додому. Через деякий час син вирвалася від ОСОБА_2 та прибіг до нього. Коли він відводив сина додому, де вони проживають з ОСОБА_2 , біля останньої стояли працівники поліції, які у подальшому на нього склали протокол про адміністративне правопорушення. Проте, обставини, зазначені у вказаному документі не відповідали дійсності, так як він не ображав, не принижував та не погрожував ОСОБА_2 .

У судове засідання до суду першої інстанції він не встиг доїхати, так як смс-повідомлення про дату проведення судового розгляду надійшло 06.07.2026 року, а судове засідання відбулося вже наступного дня.

Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши думку ОСОБА_1 та його захисника Сухорукової Н.М., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов до висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

У відповідності до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно положень ст.ст. 252, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При розгляді справи стосовно ОСОБА_1 судом першої інстанції вимоги ст.ст. 252, 280 КупАП дотримані повною мірою не були, оскільки при прийнятті рішення поза увагою та без належної оцінки суду залишились фактичні обставини, що істотно вплинули на правильність прийнятого рішення.

З висновками суду, викладеними в оскаржуваній постанові, апеляційний суд погодитися не може та вважає, що вони ґрунтуються на неправильно з`ясованих обставинах справи, виходячи з такого.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та посилання в оскаржуваній постанові не на всі, наявні в матеріалах справи докази

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

За положеннями пункту 14 частини 1 статті 1 вказаного Закону, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

У пункті 17 частини 1 статті 1 Закону викладено поняття фізичного насильства, під яким розуміється форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у вигляді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного та фізичного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному та фізичному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №682536 від 24.06.2026, 24.06.2026 о 19 год. 15 хв., ОСОБА_1 у дворі будинку АДРЕСА_3 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої співмешканки ОСОБА_2 , з якою мають спільного малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кричав, ображав, принижував та погрожував, чим завдав шкоди психічному здоров`ю та порушив пп.6 п.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що останній вчинив домашнє насильство стосовно своєї колишньої співмешканки, чим порушив вимоги Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суддя вказала, що вина ОСОБА_1 підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме, даними: протоколу про адміністративне правопорушення, протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, поясненнями потерпілої ОСОБА_2 .

Водночас на думку судді апеляційного суду вказані вище докази не є достатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Так, згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , 24.06.2026 о 19 год. 15 хв. у дворі будинку АДРЕСА_3 , її колишній співмешканець ОСОБА_1 вчинив стосовно неї домашнє насильство психологічного характеру, а саме: кричав, ображав, принижував, погрожував, чим завдав шкоду психічному здоров`ю, у присутності їхнього малолітнього сина.

При цьому, пояснення ОСОБА_2 не містять даних про те, в чому саме полягає шкода, яка була завдана її психічному здоров`ю такими діями ОСОБА_1 .

У протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію ОСОБА_2 взагалі не зазначила про спричинення діями ОСОБА_1 будь-якої шкоди її здоров`ю.

Не можна залишити поза увагою наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_1 , малолітнього ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 , які суддя суду першої інстанції взагалі не досліджував та не надав їм оцінку.

Так, згідно письмових пояснень ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , ініціатором конфлікту 24.06.2026 була саме ОСОБА_2 , яка обурилася тому, що ОСОБА_1 повів сина в перукарню, де його підстригли. Саме ОСОБА_2 , перебуваючи на території дитячого майданчика неподалік будинку АДРЕСА_3 , висловлювала образи, кричала на адресу колишнього співмешканця.

З письмових пояснень ОСОБА_4 слідує, що 24.06.2026 приблизно о 18 год. 00 хв. вона перебувала в парку, де біля дитячого майданчику на лавочці бачила чоловіка з жінкою. Певний час вони сиділи, а потім жінка покликала сина та сказавши йому, що треба йти, пішла разом з дитиною додому. Через деякий час хлопчик повернувся на майданчик та продовжив грати з іншими дітьми. При цьому, жодних конфліктних ситуацій ні з боку чоловіка, ні з боку жінки вона не бачила.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі.

Зважаючи на викладене та враховуючи позицію ЄСПЛ щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», суддя апеляційного суду дійшов до висновку, що протокол не може бути беззаперечним доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, наведене вище свідчить про те, що висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення побудований лише на протоколі та поясненнях ОСОБА_2 , які суперечать іншим матеріалам справи, без повного дослідження та належної оцінки інших доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на стійкі неприязні взаємовідносини колишніх співмешканців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які склалися на ґрунті виховання їхнього спільного малолітнього сина.

Враховуючи викладене та з огляду на інкриміновані ОСОБА_1 фактичні обставини, слід зауважити про відсутність об`єктивних доказів вчинення останнім психологічного насильства. Судом першої інстанції не встановлені причини та обставини конфлікту, характер взаємовідносин сторін, наявність чи відсутність провокаційних дій, реальні наслідки для психічного здоров`я потерпілої. Фактично суд обмежився формальним викладенням змісту протоколу, не здійснивши повного та всебічного дослідження долучених до нього доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу різниці в поняттях «сварка», «конфлікт», «насильство».

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з позицією сторони захисту стосовно того, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини події, що сталася між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24.06.2026 не свідчать про вчинення домашнього насильства.

Так, образи, погрози та висловлювання нецензурною лайкою не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі висловлювання, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Слід зазначити, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткненням протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

У даному випадку обставини справи не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Суд звертає увагу на те, що нецензурна лайка в межах конфлікту, за відсутності доказів на підтвердження завдання або можливості завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілій ОСОБА_2 не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди або можливість завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного правопорушення, а свідчить лише про конфлікт, який склався між колишніми співмешканцями.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

Оцінюючі надані докази в їх сукупності, суддя керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008р. у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Формальний підхід до розгляду справи є неприпустимим, а сам факт словесного конфлікту між колишніми співмешканцями є недостатнім для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки як було вказано вище, для об`єктивної сторони вказаного правопорушення необхідно встановити наявність наслідків у вигляді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення відомості є лише відображенням позиції працівників поліції і за своєю суттю фактично є обвинуваченням, яке має бути доведеним.

Одночасно, слід врахувати, що притягнення до адміністративної відповідальності у практиці Європейського суду з прав людини, прирівнюється до кримінального переслідування.

Пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» від 09.06.2011 суд зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції.

Отже, всі надані докази мають отримати оцінку в контексті висунутого адміністративного обвинувачення через призму належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи, що матеріалами справи жодним чином не підтверджується наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме: не доведено, що в його діях маються ознаки домашнього насильства, які призвели до певних наслідків у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої, що є обов`язком для кваліфікації за вказаною статтею КУпАП, висновок суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є безпідставним.

Таким чином, вважаю необхідним постанову судді скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Сухорукової Н. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Постанову судді Заводського районного суду міста Запоріжжя від 07 липня 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, скасувати.

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП – у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Р. С. Холод