Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №990/300/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

24 серпня 2026 року

м. Київ

справа №990/300/26

адміністративне провадження № П/990/300/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р. Ф.

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

27 липня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка у справі) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач у справі) у якій позивачка просить Суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії № 333/ас-26 від 25 червня 2026 року повністю;

- зобов`язати Комісію поновити участь кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1. в конкурсі, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та повторно провести стосовно неї кваліфікаційне оцінювання в частині етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті, окрім іншого, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності актів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Ханова Р.Ф. (головуючий суддя), Бившева Л.І., Гончарова І.А., Хохуляк В.В., Юрченко В.П.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13 серпня 2026 року від Комісії надійшло на адресу Суду суддівське досьє ОСОБА_1.

18 серпня 2026 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , у якому представник Комісії просить відмовити в задоволенні цього позову.

20 серпня 2026 року до Суду надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов, у якій позивачка наводить доводи на спростування висновків Комісії та обґрунтовує їх помилковість.

Цього ж дня до Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про повернення відзиву на адміністративний позов без розгляду з підстав його подання після закінчення строку, встановленого Судом для подання відзиву.

Вирішуючи заявлене клопотання, Суд виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи, відзив на адміністративний позов подано Комісією з пропуском установленого Судом строку на п`ять днів.

Водночас допущений відповідачем пропуск строку не призвів до затягування розгляду справи та не перешкодив позивачці реалізувати передбачені процесуальним законом права, зокрема право на подання відповіді на відзив, яким вона скористалася.

Ураховуючи тривалість пропущеного строку, відсутність негативних процесуальних наслідків для позивачки та ознак зловживання відповідачем процесуальними правами, а також необхідність забезпечення принципів змагальності та пропорційності, Суд не вбачає підстав для залишення відзиву без розгляду.

За таких обставин клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (далі також - Конкурс).

ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного загального суду, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 березня 2024 року № 84/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.

Рішенням Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).

Рішенням Комісії від 21 жовтня 2024 року № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного 10, 13, 14 та 15 січня 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (кримінальна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

Рішеннями Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати практичного завдання, виконаного 03- 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12- 14 та 17- 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), а також затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

З огляду на зазначені вище рішення Комісії ОСОБА_1 отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: когнітивні здібності - 45,1 бала, знання історії української державності - 40 балів, знання у сфері права та спеціалізації суду - 135 балів, здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 128,5 бала.

Загальна кількість отриманих ОСОБА_1 балів за кваліфікаційний іспит - 348,6 бала із 400 можливих, що свідчить про підтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема ОСОБА_1 .

До Комісії 18 червня 2026 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

ГРД зазначила у висновку, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінність (підпункти 1 і 3 пункту 19) та дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті (підпункт 2 пункту 17), визначених Єдиними показниками для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24) (далі - Єдині показники).

Як убачається зі змісту висновку ГРД, до його ухвалення ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення щодо обставин, установлених ГРД під час аналізу матеріалів суддівського досьє та інформації з інших джерел. ОСОБА_1 скористалася такою можливістю та надала письмові пояснення щодо порушених ГРД питань, які були враховані останньою під час ухвалення висновку.

Так, одним із питань, які досліджувала ГРД, були обставини розгляду ОСОБА_1 цивільної справи № 484/5719/15-ц.

ГРД установила, що ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 січня 2024 року задоволено заяву про відвід судді Закревського В.І., після чого справу передано для повторного автоматизованого розподілу. За результатами такого розподілу головуючою у справі визначено ОСОБА_1., якій 26 січня 2024 року матеріали справи передано згідно з актом приймання-передачі. Водночас ухвалу про прийняття справи до провадження та призначення підготовчого судового засідання ОСОБА_1. постановила 15 грудня 2025 року, тобто майже через двадцять три місяці після передачі їй справи.

Надаючи пояснення щодо зазначених обставин, ОСОБА_1 повідомила, що справа № 484/5719/15-ц перебуває на розгляді суду з 2015 року та є винятково складною за обсягом матеріалів і кількістю учасників. Справа складається приблизно зі 100 томів, а кількість її учасників наближається до 800 осіб. Після передачі матеріалів було встановлено відсутність нумерації аркушів та описів у частині томів, окремих додатків, а також наявність непідшитих матеріалів, у зв`язку із чим справу було повернуто для усунення недоліків.

ОСОБА_1 також пояснила, що після повернення справи їй необхідно було ознайомитися зі значним обсягом матеріалів, з`ясувати актуальний склад учасників справи, їх процесуальний статус та місцезнаходження, перевірити повноваження представників, позиції сторін, підстави та предмет позову. Окремі відповідачі могли померти, тоді як офіційна інформація про це у матеріалах справи була відсутня. Крім того, необхідно було врахувати процесуальні наслідки розгляду пов`язаної справи № 484/4366/20 та вирішити питання щодо належного складу учасників справи.

Тривалість підготовки справи ОСОБА_1 також пояснила надмірним навантаженням у Первомайському міськрайонному суді Миколаївської області, де фактично здійснювали правосуддя шість суддів із дванадцяти, передбачених штатним розписом. Водночас кандидатка зазначила, що такий випадок є єдиним за весь час її роботи на посаді судді.

Оцінивши надані ОСОБА_1 пояснення, ГРД погодилася, що справа № 484/5719/15-ц має винятковий рівень складності, а значний обсяг її матеріалів, кількість учасників, тривалість перебування провадження у суді, необхідність усунення недоліків оформлення справи та перевірки актуального процесуального статусу її учасників об`єктивно потребували додаткового часу для підготовки справи до розгляду.

Водночас ГРД зазначила, що наведені обставини не пояснюють майже дворічного періоду відсутності процесуального руху у справі, оскільки з пояснень кандидатки не вбачається, які саме процесуальні дії здійснювалися із січня 2024 року до грудня 2025 року та чому для постановлення ухвали про прийняття справи до провадження знадобився такий тривалий строк.

За результатами оцінки наведених обставин та наданих ОСОБА_1 пояснень ГРД дійшла висновку, що кандидатка неефективно організовує виконання своїх повноважень і не є дисциплінованою, оскільки під час здійснення професійної діяльності не вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень, виготовлення процесуальних документів. На думку ГРД, така поведінка викликає у пересічної розсудливої людини обґрунтований сумнів у здатності кандидатки виконувати свої обов`язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.

Окрім обставин, які стали підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, ГРД навела інформацію, яка сама собою не стала підставою для такого висновку, однак, на її думку, потребувала додаткового з`ясування. За результатами співбесіди, дослідження наданих кандидаткою пояснень та відповідних матеріалів Комісія визнала такі обставини спростованими та не поклала їх в основу оскаржуваного рішення. З огляду на те, що зазначені обставини не вплинули на результат оцінювання ОСОБА_1 та не були покладені Комісією в основу рішення, яке є предметом судового контролю у цій справі, Суд не вбачає необхідності у їх детальному викладенні.

Комісією у складі колегії № 2 проведено співбесіду з кандидатом 25 червня 2026 року.

Під час співбесіди Комісією обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критерію доброчесності та професійної етики.

Рішенням Комісії у складі колегії № 2 від 25 червня 2026 року № 333/ас-26 встановлено, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, що може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді. Визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 424,27 бала. Визнано ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Під час проведення кваліфікаційного оцінювання Комісія дослідила висновок ГРД, письмові пояснення ОСОБА_1 , надані Комісії, її усні пояснення під час співбесіди, інші відомості, отримані Комісією, подані кандидаткою декларації, а також інформацію, надану державними органами на запити Комісії.

Стосовно обставин тривалого неприйняття до провадження цивільної справи № 484/5719/15-ц ОСОБА_1 пояснила Комісії, що справа надійшла до суду за нормами ЦПК України, який на той час уже втратив чинність, що зумовило необхідність вирішення питання щодо її подальшого розгляду за правилами чинного процесуального законодавства, проведення підготовчого провадження та перевірки повноважень представників сторін. При цьому повноваження більшості представників припинилися ще у 2021 році.

Кандидатка визнала, що строк неприйняття справи до провадження був надмірним, однак наголосила, що це єдиний подібний випадок у її професійній діяльності. Тривалість цього строку вона пояснювала значним обсягом справи, яка налічувала понад 100 томів, звільненням судді, який раніше її розглядав, разом із його командою, необхідністю врахування результатів розгляду пов`язаних питань судами іншої юрисдикції, відсутністю окремих документів у матеріалах справи та іншими її технічними недоліками. ОСОБА_1 зазначила, що вважала недопустимим розпочинати підготовче засідання без належного вивчення матеріалів справи.

Окремо ОСОБА_1 звернула увагу на значний обсяг технічної роботи, пов`язаної з прийняттям справи до провадження та повідомленням її учасників. За її поясненнями, для кожного з майже 700 учасників необхідно було підготувати повістку та поштове відправлення, а виконання лише цієї роботи помічником судді тривало близько двох місяців. Крім того, матеріали справи мали недоліки, які виникли під час її перебування у попереднього складу суду, зокрема були відсутні окремі аркуші та належні описи томів, а питання щодо порядку усунення цих недоліків вирішував керівник апарату суду.

Оцінюючи наведені пояснення, Комісія виходила з того, що право на розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а розумність строків розгляду справи відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 ЦПК України належить до основних засад цивільного судочинства.

Комісія констатувала, що період тривалістю майже двадцять три місяці між надходженням матеріалів справи до ОСОБА_1 та постановленням ухвали про прийняття справи до провадження і призначення підготовчого засідання не відповідає стандарту розумного строку. За оцінкою Комісії, протягом цього періоду близько 800 учасників спору не могли повною мірою реалізовувати свої процесуальні права, зокрема подавати клопотання про забезпечення доказів чи позову, заявляти відводи, ініціювати проведення судових експертиз та вчиняти інші процесуальні дії.

Комісія водночас визнала об`єктивну складність справи, значний обсяг її матеріалів, велику кількість учасників та необхідність вирішення процесуальних питань, пов`язаних із недоліками попереднього провадження. Проте, на переконання Комісії, такі обставини не могли виправдати майже дворічний строк, необхідний кандидатці для постановлення ухвали про прийняття справи до провадження та призначення підготовчого засідання.

При цьому Комісія врахувала загальний рівень ефективності здійснення ОСОБА_1 правосуддя. Так, з 2017 року лише у 46 випадках нею було порушено строки надсилання електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, кількість змінених і скасованих рішень залишалася стабільною попри збільшення загального навантаження більш ніж у 2,5 раза протягом 2015- 2025 років, а кількість випадків порушення строків розгляду справ з 2017 року не перевищувала 22.

Саме з огляду на такий рівень організованості Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не могла не усвідомлювати факту перебування справи без руху та необхідності постановлення відповідної процесуальної ухвали. На думку Комісії, відсутність будь-яких процесуальних дій упродовж майже двох років у поєднанні із загальною ефективністю роботи кандидатки виключає випадковий або несвідомий характер такої бездіяльності та може викликати у стороннього спостерігача обґрунтовані сумніви щодо щонайменше усвідомленого нехтування нею процесуальними обов`язками.

Оцінюючи істотність установлених обставин відповідно до пункту 12 Єдиних показників, Комісія врахувала значну тривалість бездіяльності, масштаб її наслідків для учасників провадження, а також те, що кандидатка, визнаючи надмірність строку, не надала, на думку Комісії, вичерпного пояснення, яке б спростовувало обґрунтовані сумніви стосовно умисного характеру такої бездіяльності.

З огляду на те, що відповідно до пункту 19 Єдиних показників сумлінність передбачає старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею своїх обов`язків, у тому числі вжиття достатніх заходів для дотримання розумних строків розгляду справ та вчинення процесуальних дій, Комісія дійшла висновку, що встановлені обставини свідчать про невідповідність ОСОБА_1 критерію «доброчесність та професійна етика» за показником «сумлінність».

Стосовно інформації про ухвалення судових рішень у дні проходження періодичного навчання ОСОБА_1 пояснила, що таке навчання проходило в онлайн-форматі з її робочого кабінету та тривало з 10 год до 16 год, а у п`ятницю - до 16 год 30 хв. До початку навчання вона перебувала на робочому місці та опрацьовувала справи спрощеного провадження і справи про адміністративні правопорушення, які не потребували проведення судових засідань.

Також під час оцінювання Комісія самостійно дослідила випадки ймовірного ухвалення ОСОБА_1 судових рішень за відсутності на робочому місці. Зокрема, Комісія встановила, що відповідно до наказу голови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2026 року № 24, підписаного самою ОСОБА_1 , 30 січня 2026 року вона мала перебувати у відрядженні у місті Миколаєві для участі у спільній нараді Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та голів місцевих загальних судів.

Водночас, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 30 січня 2026 року ОСОБА_1 ухвалила судові рішення у справах № № 484/129/26, 484/252/26, 484/453/26, 484/3719/25, 484/6681/25, 484/7218/25, 484/7222/25 та 484/7234/25, які цього ж дня були надіслані до Реєстру. Пояснень щодо зазначених обставин під час співбесіди кандидатка не надала.

Оцінюючи ці обставини, Комісія врахувала, що наказ про відрядження від 20 січня 2026 року був підписаний самою ОСОБА_1 , а тому вона не могла не знати про те, що 30 січня 2026 року мала перебувати у відрядженні в місті Миколаєві. Комісія також звернула увагу, що відстань між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить понад 160 км в одну сторону.

За оцінкою Комісії, сумлінне виконання суддею професійних обов`язків передбачає їх старанне, ретельне та відповідальне виконання, зокрема ухвалення судових рішень безпосередньо на робочому місці, тоді як здійснення правосуддя під час перебування в офіційному відрядженні є несумісним із такою вимогою. У зв`язку із цим установлені обставини Комісія визнала такими, що негативно впливають на оцінювання ОСОБА_1 за показником «сумлінність».

Також Комісія в контексті критерію «доброчесність та професійна етика» надала оцінку практиці ОСОБА_1 щодо виправлення описок у судових рішеннях. Предметом дослідження стала ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2015 року у справі № 484/1038/15-к, якою виправлено описку в резолютивній частині вироку цього суду від 14 квітня 2015 року, а саме зазначено: «з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 1 (один) рік».

Оцінюючи зазначені обставини, Комісія виходила з того, що резолютивна частина судового рішення є його ключовим елементом, у якому міститься безпосередній висновок суду по суті справи. На думку Комісії, внесення змін до резолютивної частини судового рішення під виглядом виправлення описки, особливо якщо такі зміни стосуються призначеного основного чи додаткового покарання, може поставити під сумнів легітимність такого рішення та фактично означати перегляд судом першої інстанції власного рішення по суті, що виходить за межі його повноважень.

Комісія зазначила, що виправлення подібних помилок у резолютивній частині судового рішення належить до повноважень суду апеляційної інстанції та не може здійснюватися судом першої інстанції шляхом виправлення описки як способу зміни резолютивної частини судового рішення.

З огляду на наведене Комісія дійшла висновку, що зазначені обставини негативно впливають на оцінювання ОСОБА_1 за показником «сумлінність».

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що Комісія безпідставно визнала її такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, та визначила 0 балів за цим критерієм на підставі оцінки її відповідності показнику «сумлінність». Позивачка стверджує, що висновки Комісії ґрунтуються на неправильному встановленні фактичних обставин та помилковому застосуванні норм права, зокрема щодо необхідності постановлення ухвали про прийняття цивільної справи до провадження, умисного характеру її бездіяльності та ухвалення судових рішень під час відрядження 30 січня 2026 року. Крім того, ОСОБА_1 не погоджується з визначенням їй 0 балів за критерієм доброчесності та професійної етики в цілому внаслідок установлення невідповідності лише одному з його показників та вважає оскаржуване рішення невмотивованим, непропорційним і таким, що не відповідає вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду.

Насамперед ОСОБА_1 вказує на юридичну неспроможність основної підстави оскаржуваного рішення, оскільки, на її переконання, Комісія поставила їй у вину невчинення процесуальної дії, яка не передбачена законом. Позивачка зазначає, що Комісія пов`язала її невідповідність показнику «сумлінність» із тим, що між передачею їй 26 січня 2024 року матеріалів справи № 484/5719/15-ц та постановленням 15 грудня 2025 року ухвали про прийняття справи до провадження минуло майже двадцять три місяці, протягом яких, за висновком Комісії, близько 800 учасників справи були позбавлені можливості реалізовувати свої процесуальні права.

Позивачка стверджує, що такий висновок ґрунтується на неправильному визначенні процесуального стану справи, оскільки провадження у справі № 484/5719/15-ц було відкрито ще 04 лютого 2016 року та надалі не закривалося і не зупинялося. Посилаючись на статті 33, 36- 40, 187 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначає, що процесуальний закон не передбачає повторного відкриття провадження чи обов`язкового постановлення новим складом суду окремої ухвали про прийняття справи до свого провадження внаслідок зміни складу суду. Отже, на її переконання, учасники справи протягом усього спірного періоду зберігали процесуальну правосуб`єктність та могли реалізовувати передбачені законом права незалежно від постановлення ухвали від 15 грудня 2025 року. На підтвердження цього позивачка звертає увагу, що сама передача їй справи відбулася внаслідок реалізації одним із її учасників права на відвід попереднього судді.

ОСОБА_1 також зазначає, що відповідне помилкове розуміння процесуального стану справи було висловлено членом Комісії під час співбесіди 25 червня 2026 року, однак після її пояснення про відкриття провадження ще у 2016 році член Комісії визнав неточність свого формулювання. Незважаючи на це, в оскаржуваному рішенні, за твердженням позивачки, збережено висновок про позбавлення учасників справи процесуальної правосуб`єктності. Тому ОСОБА_1 вважає, що Комісія визнала її несумлінною за невчинення процесуальної дії, не передбаченої законом, та обґрунтувала наслідки такої бездіяльності юридично неіснуючим обмеженням прав учасників, що, на її думку, свідчить про помилковість висновків Комісії щодо фактів і права. На підтвердження цього позивачка посилається на практику Верховного Суду у справі № 990/79/26.

Водночас ОСОБА_1 наголошує, що не заперечувала надмірної тривалості підготовки справи до розгляду, проте пояснювала її винятковим обсягом і складністю справи, значною кількістю учасників, неодноразовою зміною позовних вимог, процесуальними рішеннями, ухваленими під час попереднього розгляду справи, необхідністю з`ясування актуального складу учасників, їх правоздатності та повноважень представників, недоліками оформлення матеріалів попереднім складом суду, результатами пов`язаних проваджень, а також значним навантаженням в умовах кадрового дефіциту. Позивачка звертає увагу, що Комісія визнала виняткову складність справи та об`єктивність цих чинників, однак, на її думку, належним чином їх не врахувала.

По-друге, ОСОБА_1 не погоджується з висновком Комісії про усвідомлений характер її бездіяльності та вважає, що він ґрунтується на припущенні й фактично встановлює презумпцію умислу. Позивачка звертає увагу, що Комісія використала як аргумент на підтвердження несумлінності позитивні показники її професійної діяльності, зазначивши, що з огляду на організованість та ефективність роботи вона не могла не усвідомлювати перебування справи без руху. На переконання позивачки, така логіка є суперечливою, оскільки обставини, які свідчать про багаторічне сумлінне виконання професійних обов`язків, використані як підтвердження усвідомленого нехтування ними, тоді як пункт 11 Єдиних показників не допускає ґрунтування сумніву лише на припущеннях або суб`єктивній думці. ОСОБА_1 також посилається на перебіг співбесіди, під час якої член Комісії позитивно оцінював організацію її роботи, своєчасність розгляду справ та відповідальне ставлення до професійних обов`язків.

Крім того, позивачка стверджує, що Комісія фактично поклала на неї тягар доведення відсутності умислу, зазначивши, що вона не надала вичерпного пояснення, яке б спростовувало сумніви щодо умисного характеру бездіяльності. Посилаючись на пункт 5.9 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення», затверджене рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення), та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25, ОСОБА_1 зауважує, що Комісія має керуватися спростовною презумпцією відповідності кандидата критеріям доброчесності, спростування якої потребує мотивованого обґрунтування з боку самої Комісії, а тому вимога до кандидата спростувати припущення про умисел, на її думку, фактично змінює розподіл тягаря доведення.

Позивачка також указує на неналежне застосування пункту 12 Єдиних показників, оскільки Комісія, формально пославшись на передбачені ним критерії істотності порушення, не надала належної оцінки одиничності такого випадку, визнаній нею винятковій складності справи, кадровому дефіциту та значному навантаженню в суді, відсутності у ОСОБА_1 дисциплінарної історії протягом 23 років, її ставленню до допущеного порушення та відсутності негативних наслідків. Зокрема, позивачка зазначає, що учасники справи не зверталися зі скаргами на зволікання чи заявами про прискорення її розгляду та загалом не виявляли процесуальної активності. На її переконання, оскаржуване рішення не пояснює, чому за сукупності наведених обставин одиничний випадок набув значення, достатнього для негативної оцінки її доброчесності та професійної етики.

На підтвердження цих доводів ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду у справах № 990/398/25 та № 990/301/25, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25, за змістом яких, як зазначає позивачка, формальне посилання на критерії істотності без їх фактичної оцінки не становить належного мотивування, а дискреційні повноваження Комісії не звільняють її від обов`язку надати мотивовану оцінку доводам кандидата.

По-третє, ОСОБА_1 вважає невмотивованим застосування Комісією передбаченого пунктом 5.10 Положення найбільш суворого наслідку у вигляді визнання її такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, та припинення участі у кваліфікаційному оцінюванні. Позивачка зазначає, що Положення передбачає два різні механізми оцінювання негативно встановлених обставин: за пунктом 5.10 невідповідність або обґрунтований сумнів у відповідності хоча б одному показнику має наслідком невідповідність критеріям у цілому, тоді як пункт 5.12 передбачає можливість зниження оцінки на 15 балів за кожне виявлене порушення. На переконання позивачки, співіснування цих механізмів означає, що не кожне порушення автоматично свідчить про невідповідність певному показнику, а тому застосування пункту 5.10 вимагало від Комісії обґрунтування того, чому встановлена поведінка ОСОБА_1 становить саме невідповідність показнику «сумлінність», а не порушення, яке підлягає оцінюванню за пунктом 5.12 Положення, з урахуванням його істотності відповідно до пункту 5.11 Положення та пункту 12 Єдиних показників.

Позивачка стверджує, що такого обґрунтування оскаржуване рішення не містить, зокрема Комісія не пояснила, чому з огляду на одиничність випадку, визнану нею виняткову складність справи, відсутність негативних наслідків, визнання кандидаткою надмірності строку та її попередню професійну діяльність застосуванню підлягав саме пункт 5.10 Положення. На думку ОСОБА_1 , навіть у разі визнання суттєвими всіх трьох негативно оцінених Комісією епізодів застосування пункту 5.12 Положення призвело б до зниження оцінки на 45 балів - до 255 балів, що перевищує мінімальний поріг у 225 балів. У зв`язку із цим позивачка вважає вибір Комісією найбільш суворого наслідку невмотивованим та таким, що не відповідає вимогам обґрунтованості й пропорційності, посилаючись на відповідні висновки Верховного Суду у справах № 990/398/25 та № 990/308/25.

По-четверте, ОСОБА_1 звертає увагу, що відповідність критеріям доброчесності та професійної етики відповідно до пункту 2.13 Положення оцінюється за сімома окремими показниками, водночас Комісія встановила її невідповідність лише за показником «сумлінність». Позивачка зазначає, що стосовно чесності та законності джерел походження майна Комісія визнала надані нею пояснення достатніми та розумними, а відповідні сумніви - спростованими, тоді як щодо незалежності, неупередженості та непідкупності негативних обставин не встановила. При цьому ОСОБА_1 усвідомлює, що визначення 0 балів за критерієм у цілому є наслідком застосування пункту 5.10 Положення, однак вважає, що саме тому правомірність такого наслідку безпосередньо залежить від належної вмотивованості висновку Комісії про її невідповідність єдиному показнику - «сумлінність».

На переконання позивачки, за обставин, коли вона набрала 348,6 бала за професійну компетентність, підтвердила особисту та соціальну компетентність, не має дисциплінарної історії, а сумніви майнового характеру були спростовані, визнання її невідповідною критеріям доброчесності та професійної етики, анулювання 300 балів і припинення участі в конкурсі внаслідок негативної оцінки за одним показником не відповідає вимозі пропорційності, передбаченій частиною другою статті 2 КАС України. ОСОБА_1 також вважає нерелевантним посилання Комісії на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/261/25, оскільки вона стосується обґрунтування кількості балів за окремим показником у разі проходження кандидатом відповідного критерію, тоді як у її випадку ухвалено негативне рішення про припинення участі в конкурсі, до мотивування якого, за твердженням позивачки, застосовуються висновки Верховного Суду у справах № 990/301/25, № 990/308/25 та № 990/352/25.

По-п`яте, ОСОБА_1 заперечує висновок Комісії щодо ухвалення нею судових рішень під час перебування у відрядженні 30 січня 2026 року, стверджуючи, що він не відповідає фактичним обставинам та спростовується офіційними документами. Позивачка пояснює, що хоча наказом від 20 січня 2026 року № 24 було оформлено її відрядження до міста Миколаєва для участі у нараді 30 січня 2026 року, листом ТУ ДСА від 28 січня 2026 року повідомлено про скасування цієї наради, у зв`язку із чим наказом від 29 січня 2026 року № 36 наказ про відрядження було скасовано. Крім того, відповідно до табеля обліку робочого часу 30 січня 2026 року було для неї повним робочим днем. Отже, за твердженням ОСОБА_1 , цього дня вона у відрядженні не перебувала, а тому покладена Комісією в основу негативної оцінки обставина фактично не існувала.

Позивачка окремо наголошує на порушенні її права надати пояснення щодо цієї обставини, оскільки епізод із відрядженням 30 січня 2026 року не був предметом висновку ГРД, не порушувався у попередніх письмових запитах та вперше був поставлений їй на обговорення безпосередньо під час співбесіди. ОСОБА_1 зазначає, що одразу вказала на ймовірну помилковість відповідної інформації та просила надати їй можливість перевірити обставини, однак Комісія не скористалася передбаченою підпунктом 88.2 пункту 88 Регламенту можливістю відкласти розгляд питання для проведення додаткової перевірки й ухвалила оскаржуване рішення того самого дня. При цьому вже 25 червня 2026 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області направив Комісії документи щодо скасування відрядження, однак у повному тексті рішення, оприлюдненому 03 липня 2026 року, Комісія зберегла висновок про перебування ОСОБА_1 у відрядженні та ненадання нею пояснень.

На підтвердження істотності цього процедурного порушення ОСОБА_1 звертає увагу, що щодо інших випадків збігу дат ухвалення судових рішень із датами проходження нею періодичного навчання, про які вона була повідомлена заздалегідь, кандидатка мала можливість надати відповідні пояснення та документи, які були враховані Комісією. Натомість єдиною негативно оціненою обставиною став саме епізод 30 січня 2026 року, про який позивачка до проведення співбесіди повідомлена не була та можливості завчасно перевірити відповідні документи не мала.

ОСОБА_1 також указує на непослідовність Комісії в оцінці даних Єдиного державного реєстру судових рішень. Так, досліджуючи інформацію ГРД про збіг дат судових рішень із датами проходження кандидаткою періодичного навчання, Комісія врахувала, що дата, відображена в Реєстрі, у значній частині випадків не відповідала даті фактичного ухвалення рішення, та не зробила з таких відомостей негативних висновків. Водночас висновок щодо ухвалення судових рішень під час відрядження 30 січня 2026 року, за твердженням позивачки, Комісія зробила на підставі тих самих даних Реєстру без додаткової перевірки. Таку вибірковість у дослідженні та оцінці доказів ОСОБА_1 вважає такою, що ставить під сумнів об`єктивність і вмотивованість оскаржуваного рішення, посилаючись у цьому контексті на висновки Верховного Суду у справі № 990/352/25.

По-шосте, ОСОБА_1 не погоджується з негативною оцінкою Комісією ухвали від 29 травня 2015 року у справі № 484/1038/15-к про виправлення описки, звертаючи увагу на понад одинадцятирічну давність цієї обставини. Позивачка зазначає, що всупереч пункту 12 Єдиних показників Комісія не врахувала давність події та не обґрунтувала, чому вона зберігає значення для оцінки актуального рівня її сумлінності. При цьому ОСОБА_1 визнала допущену помилку, пояснила обставини її виправлення та зазначила, що після цього пройшла відповідне навчання і надалі подібних випадків не допускала, що, на її думку, свідчить про врахування нею власних помилок. На підтвердження значення давності відповідних обставин позивачка посилається на висновки Верховного Суду у справі № 990/389/25.

Крім того, позивачка вказує на подвійне та суперечливе врахування Комісією одних і тих самих обставин, оскільки практику виправлення описок було досліджено як під час оцінювання особистої компетентності за показником «рішучість та відповідальність», за яким їй виставлено 19 балів, так і під час оцінювання доброчесності та професійної етики, де відповідний епізод негативно вплинув на оцінку за показником «сумлінність». На переконання ОСОБА_1 , Комісія не пояснила причин різної оцінки одних і тих самих обставин. Позивачка також зауважує, що вирок та ухвала про виправлення описки в апеляційному порядку не оскаржувалися, остання не скасовувалася, а дисциплінарні провадження із цього приводу не відкривалися, у зв`язку із чим вважає, що надання Комісією власної оцінки правильності застосування процесуального інструменту в конкретній справі виходить за межі оцінювання поведінки кандидата та втручається у сферу інстанційного перегляду судових рішень. У цьому контексті ОСОБА_1 посилається на висновки Верховного Суду у справі № 990/352/25.

Окремо ОСОБА_1 зазначає, що питання щодо цієї ухвали не було поставлено їй завчасно та вперше порушено безпосередньо на засіданні Комісії, унаслідок чого вона не мала можливості підготувати та надати відповідні документи. Позивачка вказує, що такими документами могла підтвердити, що необхідність виправлення описки була виявлена після набрання вироком законної сили, вирок в апеляційному порядку не оскаржувався, питання про виправлення описки вирішувалося у судовому засіданні за участю прокурора, а відповідна ухвала також не була оскаржена. Водночас ОСОБА_1 вважає, що навіть за негативної оцінки цього епізоду Комісія мала вирішити питання про можливість застосування механізму зниження балів, передбаченого пунктом 5.12 Положення, а не автоматично оцінювати його як прояв невідповідності показнику «сумлінність».

По-сьоме, ОСОБА_1 вказує на порушення її права бути почутою та засад повного з`ясування обставин і об`єктивності. Позивачка зазначає, що пункти 115- 117 Регламенту передбачають завчасне повідомлення кандидата про інформацію, яка може впливати на оцінку його доброчесності, та можливість відкладення співбесіди для надання пояснень. На її переконання, ця гарантія була дотримана щодо висновку ГРД, але не щодо двох епізодів, які Комісія самостійно використала як негативні обставини за показником «сумлінність», - подій 30 січня 2026 року та практики виправлення описок. ОСОБА_1 наголошує, що зазначені питання не були предметом попередніх матеріалів ГРД та вперше були поставлені їй безпосередньо під час співбесіди, фактично за кілька хвилин до закритого обговорення, хоча Регламент передбачав можливість відкладення розгляду для додаткової перевірки.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що закрите обговорення після співбесіди тривало близько восьми хвилин, протягом яких Комісія мала здійснити оцінювання за всіма показниками, дослідити висновок ГРД, пояснення кандидатки та обставини, що впливають на істотність виявлених порушень. Не вважаючи саму тривалість обговорення самостійною підставою для скасування рішення, позивачка розцінює її у сукупності з відсутністю мотивів за більшістю показників як підтвердження формального характеру оцінювання. Вона також посилається на пункт 6.46 Положення, відповідно до якого Комісія повинна обґрунтувати прийняття або відхилення доводів ГРД та пояснень кандидата, і стверджує, що в оскаржуваному рішенні відсутня належна оцінка співвідношення визнаних Комісією об`єктивних обставин із висновком про умисний характер її бездіяльності.

По-восьме, ОСОБА_1 стверджує про упередженість джерел інформації, використаних під час її оцінювання. Позивачка звертає увагу, що частина матеріалів, покладених в основу висновку ГРД, походила від ТОВ «Агрофірма Корнацьких», яке є стороною справи № 484/5719/15-ц та інших судових справ, що розглядалися Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області. Водночас, за її твердженням, сама ГРД не включила до свого висновку твердження цього товариства про умисні дії, корисливі мотиви чи маніпуляції автоматизованим розподілом справ, а доводи щодо неправомірності повторної участі ОСОБА_1 у розгляді справи визнала такими, що не знайшли підтвердження. Позивачка також зазначає, що публікації у засобах масової інформації щодо її можливої заангажованості з`явилися у травні-червні 2026 року та, на її думку, походили від осіб, пов`язаних із зазначеним товариством. З приводу відповідних публікацій вона звернулася із повідомленням про втручання в діяльність судді до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора України, а 22 липня 2026 року за цим фактом розпочато кримінальне провадження № 42026150000000073.

Окремо ОСОБА_1 вказує на обставини, які, на її думку, свідчать про упередженість доповідача під час співбесіди. Зокрема, позивачка посилається на висловлювання доповідача, який охарактеризував справу № 484/5719/15-ц як пов`язану зі спробою рейдерського захоплення майна відомого аграрія ОСОБА_4 . На переконання позивачки, таким висловлюванням доповідач фактично відтворив як установлений факт версію однієї зі сторін спору, обставини якого мають встановлюватися судом під час розгляду відповідних справ. ОСОБА_1 також звертає увагу, що доповідач та ОСОБА_5 одночасно були народними депутатами України VIII скликання, та вважає сукупність наведених обставин такою, що викликає сумнів у неупередженості підходу до її оцінювання.

Позивачка також заперечує наведене у матеріалах ГРД твердження щодо погодження нею призначення керівника апарату суду особи, яка є відповідачем у відповідній справі, зазначаючи, що призначення керівника апарату здійснюється територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, тоді як голова суду лише погоджує кандидатуру, а після встановлення процесуального статусу цієї особи вона заявила самовідвід. Узагальнюючи наведене, ОСОБА_1 вважає, що використання під час кваліфікаційного оцінювання матеріалів, отриманих від сторони судового спору, який перебував у її провадженні, без належної критичної перевірки їх достовірності та мотивів подання створює ризик впливу учасників судових проваджень на суддю через процедури суддівської кар`єри та не узгоджується з гарантіями незалежності судді, передбаченими статтею 126 Конституції України та статтею 48 Закону.

По-дев`яте, як самостійну альтернативну підставу позову ОСОБА_1 зазначає, що пункт 5.10 Положення та Єдині показники не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Позивачка звертає увагу, що конкурс було оголошено 14 вересня 2023 року, тоді як Положення та Єдині показники, на підставі яких Комісія здійснювала оцінювання та припинила її участь у конкурсі, були прийняті вже після його оголошення. Посилаючись на статтю 58 Конституції України, ОСОБА_1 стверджує, що застосування до розпочатої у 2023 році конкурсної процедури запровадженого пізніше механізму, за яким наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності одному показнику зумовлює невідповідність критерію доброчесності та професійної етики в цілому і припинення участі у кваліфікаційному оцінюванні, погіршило її становище як учасниці конкурсу та порушило її легітимні очікування щодо стабільності його умов, а також принципи правової визначеності й належного врядування.

Узагальнюючи наведені доводи, ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин, у тому числі на факті, який спростовується офіційними документами, ухвалене без належного врахування наданих нею пояснень, з порушенням вимог обґрунтованості, безсторонності та пропорційності, а також не містить належної мотивації, у зв`язку із чим, на її переконання, наявні передбачені пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для його скасування.

У відзиві на адміністративний позов відповідач підтримав висновки та мотиви, наведені в оскаржуваному рішенні від 25 червня 2026 року № 333/ас-26, щодо перебігу кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 , установлених під час дослідження досьє та проведення співбесіди обставин, а також невідповідності кандидатки показнику «сумлінність» критеріїв доброчесності та професійної етики. У зв`язку із цим Комісія не вважала за необхідне окремо змінювати або доповнювати мотиви оскаржуваного рішення.

Заперечуючи проти доводів позивачки про юридичну неспроможність основної підстави оскаржуваного рішення, відповідач зазначив, що підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 показнику «сумлінність» була не відсутність первісного відкриття провадження у справі № 484/5719/15-ц та не невчинення процесуальної дії, якої не передбачає ЦПК України, а тривалий період, упродовж якого після фактичної передачі справи позивачці не було забезпечено її належного процесуального руху та організовано подальший розгляд.

На думку відповідача, передача справи іншому судді внаслідок задоволення відводу попередньому складу суду не усуває обов`язку нового судді забезпечити подальший рух справи та її розгляд у розумний строк. Посилання позивачки на складність справи, значне навантаження та інші об`єктивні фактори були враховані Комісією, однак не спростовують установленої обставини тривалого перебування справи без належного процесуального руху.

Щодо доводів про безпідставне застосування пункту 5.10 розділу 5 Положення замість пункту 5.12 цього розділу відповідач указав, що зазначені норми передбачають різні механізми реагування на встановлені під час оцінювання обставини. Зниження оцінки на 15 балів застосовується до окремих порушень або недоліків, які не породжують обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата показникам доброчесності та професійної етики. Натомість у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата хоча б одному з таких показників застосуванню підлягає пункт 5.10 Положення, наслідком чого є припинення кваліфікаційного оцінювання та визначення 0 балів за відповідним критерієм.

Комісія вважала, що сукупність досліджених обставин, матеріалів досьє та письмових і усних пояснень ОСОБА_1 створила обґрунтований сумнів щодо її відповідності показнику «сумлінність». Тому визначення 0 балів за критеріями доброчесності та професійної етики, за твердженням відповідача, було безпосереднім наслідком застосування пункту 5.10 Положення, а не результатом невмотивованого обрання Комісією суворішого з кількох можливих заходів.

Заперечуючи проти доводів позивачки щодо обставин ухвалення судових рішень 30 січня 2026 року під час перебування у відрядженні, відповідач зазначив, що на момент проведення співбесіди та ухвалення оскаржуваного рішення в матеріалах досьє містилися офіційні відомості Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області про відрядження ОСОБА_1 цього дня та були відсутні відомості про скасування відповідного наказу.

На думку відповідача, подання позивачкою після завершення кваліфікаційного оцінювання додаткових документів на спростування факту перебування у відрядженні не свідчить про необґрунтованість висновків Комісії, оскільки вони були зроблені на підставі офіційних відомостей і загальнодоступної інформації, якими Комісія володіла на момент ухвалення рішення.

Комісія також указала, що під час співбесіди позивачці була забезпечена можливість надати пояснення та додаткові докази щодо обставин, які обговорювалися. Водночас ОСОБА_1 не заявляла клопотання про оголошення перерви для підготовки додаткових пояснень або подання документів, а доказів обмеження Комісією її прав під час співбесіди не надала.

Щодо тверджень про повторне врахування обставин, пов`язаних із виправленням описок, під час оцінювання особистої компетентності та доброчесності й професійної етики відповідач зазначив, що відповідно до Положення показники кваліфікаційного оцінювання досліджуються як окремо один від одного, так і в сукупності. Тому оцінювання одних і тих самих фактичних обставин за різними показниками само собою не свідчить про порушення процедури.

Заперечуючи проти доводів про упередженість джерел, використаних Громадською радою доброчесності, Комісія зазначила, що відповідно до статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД уповноважена збирати, перевіряти й аналізувати інформацію щодо кандидатів та подавати Комісії висновки про їх невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Такий висновок не має наперед установленої сили та оцінюється Комісією разом з іншими матеріалами досьє та поясненнями кандидата.

Стосовно тверджень про упередженість члена Комісії - доповідача відповідач указав, що під час співбесіди ОСОБА_1 не заявляла йому відводу. Незгода позивачки з окремими висловлюваннями доповідача або характеристикою ним обставин справи № 484/5719/15-ц, на думку відповідача, не підтверджує його особистої заінтересованості, попередньо сформованої позиції чи наявності інших обставин, здатних поставити під сумнів його неупередженість.

Щодо застосування Положення та Єдиних показників до конкурсу, оголошеного у 2023 році, відповідач послався на пункт 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого цей конкурс завершується за правилами, чинними після набрання чинності Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX. Тому застосування до позивачки Положення та Єдиних показників, на думку Комісії, не порушувало принципів правової визначеності та належного урядування.

Відповідач також наголосив, що оскаржуване рішення містить фактичні обставини, правові підстави та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. На переконання Комісії, зміст позовної заяви свідчить про незгоду ОСОБА_1 із цими мотивами та оцінкою встановлених обставин, а не про відсутність у рішенні визначених законом підстав і мотивів у розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Підсумовуючи викладене, відповідач стверджував, що кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог законодавства, Комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень і дотрималася критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку із чим просив відмовити в задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив, ОСОБА_1 не погодилася із запереченнями Комісії та підтримала наведені у позовній заяві доводи щодо протиправності оскаржуваного рішення.

Зокрема, позивачка повторно наголосила на помилковості висновків Комісії щодо процесуального стану справи № 484/5719/15-ц та позбавлення її учасників можливості реалізовувати процесуальні права протягом майже двадцяти трьох місяців, наявності умисного характеру її бездіяльності, неналежного врахування Комісією обставин, передбачених пунктом 12 Єдиних показників, а також непропорційності застосування до неї наслідків, передбачених пунктом 5.10 Положення. Позивачка також підтримала доводи позову щодо помилковості висновку про перебування її у відрядженні 30 січня 2026 року та неналежної оцінки обставин, пов`язаних із постановленням ухвали про виправлення описки у справі № 484/1038/15-к.

Додатково у відповіді на відзив позивачка акцентувала, що наведені Комісією заперечення не усувають суперечностей та недоліків мотивування оскаржуваного рішення. Щодо справи № 484/5719/15-ц ОСОБА_1 зазначила, що обставини її виняткової складності, значного обсягу матеріалів, кількості учасників, кадрового дефіциту та надмірного судового навантаження були відомі Комісії та досліджувалися під час співбесіди, однак, на її переконання, не отримали належної оцінки. Позивачка також повторно звернула увагу на відсутність протягом спірного періоду скарг учасників справи на зволікання з її розглядом та на одиничний характер такого випадку за весь період її роботи суддею.

Стосовно обставин 30 січня 2026 року ОСОБА_1 додатково зазначила, що під час співбесіди неодноразово повідомляла Комісію про помилковість інформації щодо її перебування у відрядженні та необхідність перевірки відповідних відомостей. На її думку, посилання Комісії у відзиві на те, що вона сама могла клопотати про оголошення перерви, не спростовує обов`язку Комісії забезпечити повне та об`єктивне з`ясування обставин, особливо з огляду на те, що відповідна інформація вперше була поставлена їй на обговорення безпосередньо під час співбесіди.

Щодо ухвали про виправлення описки позивачка додатково звернула увагу на понад одинадцятирічну давність відповідної обставини, відсутність у подальшому аналогічних випадків, а також на те, що вирок та ухвала про виправлення описки не були оскаржені. За її твердженням, ці обставини також мали враховуватися Комісією під час визначення істотності відповідного порушення.

Окремо ОСОБА_1 розвинула наведені у позові доводи щодо можливого упередженого характеру окремих матеріалів, використаних під час її оцінювання. Зокрема, вона послалася на рішення Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2026 року № 1625/0/15-26 про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, а також зазначила про відкриття кримінального провадження за її повідомленням про втручання у діяльність судді. На думку позивачки, ці обставини мають значення для оцінки достовірності та об`єктивності інформації, яка надходила від осіб, пов`язаних зі сторонами судових спорів, що перебували у провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

Підсумовуючи, ОСОБА_1 зазначила, що відзив Комісії, на її переконання, не спростовує доводів позовної заяви та не усуває недоліків мотивування оскаржуваного рішення, а наведені у ньому аргументи не підтверджують дотримання Комісією принципів об`єктивності, неупередженості, пропорційності та справедливості під час проведення кваліфікаційного оцінювання.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Згідно із частиною першою статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Відповідно до частин третьої - п`ятої цієї статті для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному вебсайті і вебпорталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

На виконання зазначених вище положень Закону Комісією рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 410 вакантних посад), у якому ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.

Відповідно до пункту 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

На момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX, конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, а отже, його продовження та завершення повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.

Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

З урахуванням змісту частини другої статті 79-3 Закону у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону.

Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частиною другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Визначено критерії кваліфікаційного оцінювання: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення. Пунктами 1.3- 1.4 передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 успішно пройшла перший етап конкурсу «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердила відповідність критерію професійної компетенції. Вказаний факт не є спірним у цій справі.

Оцінювання Комісією критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності ОСОБА_1 на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та результати, сформовані в процесі такого оцінювання, позивачка також не оскаржує.

Спірним у цій справі є дії Комісії та її висновки, сформульовані на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами дослідження критерію доброчесності та професійної етики.

Суд наголошує на тому, що підставою для визнання ОСОБА_1. таким кандидатом на посаду судді, що не підтверджує здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді слугували наступні епізоди:

- тривале неприйняття до провадження цивільної справи № 484/5719/15-ц та невчинення у ній процесуальних дій;

- ухвалення судових рішень 30 січня 2026 року під час нібито перебування у відрядженні;

- виправлення описки в резолютивній частині вироку ухвалою від 29 травня 2015 року у справі № 484/1038/15-к.

Проаналізувавши оскаржуване рішення Комісії, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частина сьома статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказує на те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Суд не встановив обставин чи підстав для скасування спірного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо наявності підстав для скасування рішення Комісії з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 88 Закону, Суд звертає увагу на наступне.

Частиною дев`ятою статті 69 Закону визначено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Вказану норму відтворено і в пункті 2.12 Положення.

Пунктом 2.14 Положення про кваліфікаційне оцінювання визначено, що для оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які відповідно до частини шостої статті 83 Закону затверджує Вища рада правосуддя після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

На виконання вказаних вище положень, Вища рада правосуддя розробила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які затвердженні рішенням Вищої ради правосуддя № 3659/0/15-24 від 17 грудня 2024 року.

Аналіз вказаного рішення Вищої ради правосуддя свідчить про те, що воно фактично конкретизує зміст показників, які визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності та професійної етики судді.

Суд відхиляє доводи позивачки про те, що Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, затверджене рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25, та Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24, не підлягали застосуванню до неї з огляду на те, що конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів було оголошено 14 вересня 2023 року.

Суд звертає увагу, що критерії кваліфікаційного оцінювання, зокрема професійна етика та доброчесність, установлені безпосередньо Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас цим Законом передбачено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності його критеріям та засоби їх встановлення затверджуються Комісією. Отже, Положення не встановлює самостійного, не передбаченого Законом виду оцінювання, а визначає порядок і методологію проведення передбаченого Законом кваліфікаційного оцінювання та механізм установлення відповідності кандидата визначеним Законом критеріям.

Своєю чергою, Єдині показники конкретизують зміст установлених Законом критеріїв доброчесності та професійної етики шляхом визначення їх складових та ознак, які підлягають урахуванню під час оцінювання кандидата. Тому їх затвердження після оголошення конкурсу само собою не свідчить про встановлення для його учасників нового критерію кваліфікаційного оцінювання або нової вимоги до їхньої поведінки.

Крім того, законодавець безпосередньо врегулював питання щодо правил завершення саме цього конкурсу. Так, пунктом 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, завершується за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX.

Отже, застосування під час кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 . Положення та Єдиних показників, чинних на час проведення відповідного етапу конкурсу, відповідає прямо визначеному законодавцем порядку його завершення. Таке застосування не свідчить про надання цим актам зворотної дії в часі, оскільки вони застосовані до процедури кваліфікаційного оцінювання, яка тривала після набрання ними чинності, та не змінюють установлених Законом критеріїв оцінювання кандидата, а визначають порядок, методологію та показники встановлення відповідності цим критеріям.

Підставою для висновку про визнання ОСОБА_1 такою кандидаткою на посаду судді, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді слугувало те, що вона не відповідає пункту 19 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), а саме критерію - «сумлінність».

Пункт 19 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) передбачає, що сумлінність - це старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов`язків.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно:

1) ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим;

2) демонструє високий рівень професійної мотивації;

3) під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів;

4) утримується від будь-якої діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

5) підтримує та вдосконалює свої професійні знання та навички шляхом постійного навчання та підвищення кваліфікації з метою компетентного виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

6) наводив обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів;

7) під час здійснення професійної діяльності не допускав свавілля під час ухвалення рішень.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі № 990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.

Водночас Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

З огляду на практику ЄСПЛ, згідно із загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у цих актах висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у процесі розв`язання питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

При цьому частиною першою статті 88 Закону передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі № 990/183/23).

У процедурі розв`язання Комісією питання про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя, негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави для ухвалення такого рішення, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Суд не заперечує, що Вища кваліфікаційна комісія судді України відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, має право засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе для визнання цієї особи такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя.

Водночас Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що, ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_1 такою кандидаткою на посаду судді, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, та констатуючи наявність обґрунтованого сумніву в її відповідності показнику «сумлінність» за результатами оцінки наведених вище трьох епізодів, Комісія в оскаржуваному рішенні не надала належної та повної оцінки поясненням кандидатки щодо кожного з цих епізодів, обставинам, на які вона посилалася на їх спростування чи пояснення, а також їх значенню для висновку про невідповідність ОСОБА_1 зазначеному показнику.

Щодо тривалого неприйняття до провадження цивільної справи № 484/5719/15-ц та невчинення у ній процесуальних дій.

Центральне значення для оцінки обґрунтованості висновку Комісії щодо відповідності ОСОБА_1 показнику «сумлінність» мають обставини розгляду нею цивільної справи № 484/5719/15-ц, яким в оскаржуваному рішенні фактично надано визначального значення серед інших установлених епізодів її професійної діяльності.

Як установлено Комісією та не заперечується позивачкою, після задоволення 24 січня 2024 року заяви про відвід судді, у провадженні якого перебувала справа № 484/5719/15-ц, її було передано для повторного автоматизованого розподілу, за результатами якого 26 січня 2024 року визначено суддю ОСОБА_1. Ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначення підготовчого засідання ОСОБА_1 постановила 15 грудня 2025 року, тобто майже через 23 місяці після визначення її суддею для розгляду цієї справи. Саме тривалість цього періоду стала основним предметом обговорення під час співбесіди.

Суд погоджується з Комісією в тому, що майже 23-місячний проміжок між передачею справи судді та постановленням ухвали про прийняття її до свого провадження є надзвичайно тривалим та об`єктивно потребував з`ясування його причин під час кваліфікаційного оцінювання. Значний обсяг справи та кількість її учасників, тривалість судового провадження загалом, а також суспільний інтерес до цієї справи додатково посилювали необхідність належної організації її подальшого розгляду. На цих обставинах члени Комісії наголошували й під час співбесіди.

Водночас для цілей кваліфікаційного оцінювання встановлення самого факту такого тривалого періоду не звільняло Комісію від необхідності з`ясувати характер поведінки судді протягом цього часу, причини його тривалості та фактичні наслідки, а також оцінити відповідні обставини у сукупності з іншими відомостями про професійну діяльність кандидатки.

Суд ураховує, що процесуальне законодавство розмежовує відкриття провадження у справі та подальший розгляд уже відкритої справи у разі зміни складу суду. У справі № 484/5719/15-ц провадження було відкрито попереднім складом суду та на момент її передачі ОСОБА_1 не було закрито, а тому після повторного автоматизованого розподілу йшлося не про вирішення питання щодо відкриття провадження, а про продовження розгляду вже відкритої справи новим складом суду.

Відповідно до частини дванадцятої статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Водночас положення ЦПК України не встановлюють спеціального строку, протягом якого суддя, визначений для розгляду вже відкритої справи внаслідок зміни складу суду, повинен постановити окрему ухвалу про прийняття такої справи до свого провадження.

Наведене, безумовно, не означає, що за відсутності спеціально визначеного процесуального строку суддя вправі невизначено тривалий час не забезпечувати подальший рух переданої їй справи. Обов`язок суду забезпечити своєчасний розгляд справи та дотримання розумних строків судового провадження зберігається незалежно від того, чи встановлено процесуальним законом окремий строк для вчинення конкретної процесуальної дії.

Водночас відсутність у процесуальному законі спеціального строку для постановлення ухвали про прийняття вже відкритої справи до провадження має значення для визначення характеру обставини, яка підлягала оцінці Комісією. У цьому випадку йдеться не про недотримання ОСОБА_1 конкретного строку вчинення процесуальної дії, прямо встановленого ЦПК України, а про оцінку належності організації нею роботи зі справою та розумності періоду, який минув від її передачі судді до процесуального оформлення подальшого розгляду.

У цьому контексті Суд звертає увагу й на те, що під час співбесіди обставини цього епізоду спочатку обговорювалися членом Комісії як невідкриття ОСОБА_1 провадження у справі протягом майже 23 місяців. Із цим пов`язувалося твердження про те, що близько 800 учасників справи упродовж цього часу були позбавлені можливості заявляти клопотання, просити про забезпечення позову чи доказів, призначення експертизи, заявляти відводи та реалізовувати інші процесуальні права.

Проте, як пояснила ОСОБА_1 , провадження у справі № 484/5719/15-ц було відкрито задовго до її визначення суддею у цій справі та не закривалося. Після повторного автоматизованого розподілу перед позивачкою постало питання не про відкриття провадження за позовною заявою, а про прийняття до свого провадження вже відкритої та тривалий час розглядуваної іншим складом суду справи. Під час подальшого обговорення член Комісії уточнив відповідне формулювання та погодився, що йдеться саме про прийняття справи до провадження, а не про його відкриття.

Ця відмінність не усуває питання щодо надмірної тривалості подальшого процесуального руху справи та не виправдовує сама собою майже 23-місячного періоду. Водночас вона має істотне значення для оцінки характеру допущеного недоліку та його фактичних наслідків для учасників провадження. Зокрема, висновок про позбавлення близько 800 осіб можливості реалізовувати свої процесуальні права протягом усього зазначеного періоду не може обґрунтовуватися самим лише твердженням про те, що провадження у справі не було відкрито, оскільки така фактична передумова не відповідає процесуальній історії справи.

При цьому під час співбесіди ОСОБА_1 не заперечувала надмірності строку та погоджувалася з тим, що він є дуже тривалим. Водночас вона пояснювала його винятковими обставинами конкретної справи, наголошуючи, що йдеться про єдиний подібний випадок за весь період її роботи суддею.

Зокрема, позивачка посилалася на надзвичайний обсяг матеріалів справи - близько 100 томів, значну кількість учасників, неодноразову зміну та доповнення позовних вимог, попередні рішення про зупинення провадження та їх скасування, виділення окремих вимог, необхідність установлення актуального предмета спору та складу його учасників, а також наявність судових проваджень інших юрисдикцій, у яких вирішувалися пов`язані питання.

Пояснення ОСОБА_1 не зводилися лише до загального посилання на великий обсяг справи. Під час співбесіди вона зазначила, що послідовно опрацьовувала її матеріали, складала конспект із зазначенням змісту окремих томів, позовних вимог та їх змін, відомостей про учасників і представників, строків їх повноважень, а також судових рішень в інших юрисдикціях, які могли мати значення для визначення предмета спору та меж його подальшого розгляду.

Окремо позивачка пояснила, що матеріали справи були передані їй із технічними недоліками: в окремих томах були відсутні описи та нумерація аркушів, виникали питання щодо наявності додатків до процесуальних документів, у зв`язку із чим справа передавалася відповідним працівникам апарату суду для усунення таких недоліків. Крім того, за її поясненнями, необхідно було перевірити актуальні найменування, статус та місцезнаходження окремих державних органів і юридичних осіб, які були учасниками справи.

ОСОБА_1 також звертала увагу на стан представництва учасників справи. За її поясненнями, ще з 2021 року у більшості представників закінчилися строки повноважень і, за винятком одного адвоката, документи про їх поновлення чи продовження не подавалися. Ця обставина сама собою не усуває обов`язку суду забезпечити належний рух справи, однак є релевантною для перевірки фактичної обґрунтованості висновку Комісії щодо конкретних наслідків спірного періоду для значної кількості учасників справи.

Поряд із цим ОСОБА_1 посилалася на кадрові та організаційні обставини, за яких відбувалися передача та опрацювання справи: суддя, який раніше її розглядав, припинив здійснення правосуддя, відбулися зміни серед працівників апарату, які працювали з матеріалами справи, а в самої позивачки в цей період звільнилися секретар судового засідання та помічник. За її поясненнями, сукупність цих обставин ускладнила як приведення матеріалів справи до належного стану, так і їх опрацювання.

Суд не вважає, що наведені обставини само собою можуть виправдати будь-яку тривалість опрацювання судової справи або звільняють суддю від обов`язку належним чином організувати її розгляд. Після визначення ОСОБА_1 суддею у справі саме на неї покладався обов`язок забезпечити її подальший процесуальний рух незалежно від обсягу матеріалів, складності попередньої процесуальної історії чи недоліків у формуванні справи.

Водночас ці обставини мали значення для встановлення того, чим за своїм фактичним змістом був спірний майже 23-місячний період: фактичним залишенням справи без уваги та невчиненням дій, спрямованих на організацію її подальшого розгляду, чи надмірно тривалим опрацюванням винятково складної та об`ємної справи. Для оцінювання професійної поведінки судді саме за показником «сумлінність» така відмінність має істотне значення.

У цьому контексті Суд ураховує і характер пояснень самої позивачки. ОСОБА_1 не стверджувала, що майже 23-місячний строк був звичайним або оптимальним. Навпаки, вона визнала його надмірність, пояснивши свою поведінку прагненням детально опрацювати матеріали до виходу в підготовче засідання. Отже, наведені нею пояснення стосувалися не заперечення самого факту надмірної тривалості, а причин обраного нею способу організації роботи зі справою.

Водночас значення для оцінки цього епізоду набувають відомості про загальну професійну діяльність ОСОБА_1 . Під час самої співбесіди член Комісії, аналізуючи статистику її роботи за весь період здійснення правосуддя, зазначив, що вона справляє враження організованої особи, її робота є структурованою, судові рішення переважно ухвалюються вчасно, а наявні випадки значних пропусків строків є нечисленними та не створюють враження невідповідального ставлення до своєчасності розгляду справ і внесення судових рішень до Реєстру.

Таким чином, сама Комісія під час співбесіди констатувала відсутність ознак системного неналежного ставлення ОСОБА_1 до дотримання процесуальних строків. За цих обставин твердження позивачки про винятковість цього випадку у її багаторічній професійній діяльності мало бути оцінено не ізольовано, а у співвідношенні з наявними у суддівському досьє статистичними та іншими відомостями про організацію нею роботи.

Так, пункт 12 Єдиних показників передбачає необхідність урахування під час оцінювання, зокрема, тяжкості порушення, його одиничності, повторюваності чи систематичності, наявності або відсутності шкоди та тяжкості наслідків, форми вини і мотивів, ставлення кандидата до порушення, обставин та умов відповідного діяння, а також його давності.

Отже, значна тривалість спірного періоду не усувала необхідності оцінити його у взаємозв`язку з іншими передбаченими Єдиними показниками обставинами. Для висновку про невідповідність ОСОБА_1 показнику «сумлінність» Комісія мала пояснити, чому цей одиничний, хоча й винятковий за тривалістю, випадок з урахуванням причин, умов та наслідків його виникнення характеризує не лише допущений недолік в організації розгляду конкретної справи, а професійну якість кандидатки - її сумлінність.

Натомість зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається належного співвіднесення встановленої тривалості з усією сукупністю наведених обставин. Сам календарний проміжок майже у 23 місяці фактично набув визначального значення, тоді як пояснення кандидатки щодо характеру та складності справи, фактично здійснюваного опрацювання її матеріалів, кадрових та організаційних умов, одиничності такого випадку, а також наявні відомості щодо дотримання нею строків протягом професійної діяльності не отримали співмірної оцінки.

Так само потребував належного обґрунтування висновок Комісії щодо фактичних наслідків затримки для близько 800 учасників справи. Само собою значне коло учасників безумовно підвищувало вимоги до належної організації судового провадження. Водночас висновок про позбавлення цих осіб протягом майже 23 місяців можливості реалізовувати процесуальні права не міг ґрунтуватися на припущенні про відсутність відкритого провадження, оскільки провадження у справі було відкрито попереднім складом суду.

Для оцінки наслідків спірної затримки Комісія мала врахувати фактичний процесуальний стан справи та встановити, яким саме чином неприйняття її новим складом суду протягом відповідного періоду вплинуло на можливість учасників реалізувати конкретні процесуальні права та які фактичні наслідки настали внаслідок такої затримки. З оскаржуваного рішення не вбачається, що такі обставини були встановлені та оцінені.

Суд ураховує й суспільний резонанс справи, на якому Комісія наголошувала під час співбесіди. Підвищений суспільний інтерес до судової справи не зменшує вимог щодо своєчасності її розгляду. Водночас сама собою медійність справи не змінює критеріїв оцінювання професійної поведінки судді та не може підміняти встановлення конкретних обставин, які відповідно до визначених показників характеризують її сумлінність.

Отже, Суд погоджується з тим, що майже 23-місячний період до постановлення ОСОБА_1 ухвали про прийняття справи № 484/5719/15-ц до свого провадження є істотною обставиною її професійної діяльності, яка обґрунтовано стала предметом ретельної перевірки Комісії та не може бути виправдана самим лише значним обсягом чи складністю справи.

Водночас предметом кваліфікаційного оцінювання є не встановлення окремої процесуальної помилки або недоліку в організації розгляду конкретної справи як такого, а визначення відповідності кандидата встановленому критерію та конкретному показнику. Тому між установленою обставиною професійної діяльності та негативною оцінкою за показником «сумлінність» має бути наведений належно мотивований взаємозв`язок.

У цьому випадку Комісія не навела достатнього обґрунтування, чому встановлений нею одиничний випадок надмірно тривалого прийняття справи до провадження, за наявності пояснень щодо фактичного опрацювання її матеріалів, виняткового обсягу та складності справи, кадрових і організаційних обставин, відсутності встановленої системності аналогічної поведінки та загалом позитивних відомостей щодо організації роботи ОСОБА_1 , є достатнім для характеристики її професійної поведінки саме як несумлінної.

Таким чином, Суд не применшує значення майже 23-місячного періоду та не підміняє оцінку Комісії власною оцінкою оптимального строку, протягом якого ОСОБА_1 мала забезпечити подальший процесуальний рух справи. Водночас за відсутності повної оцінки причин, фактичного змісту та наслідків цього періоду, його одиничності у професійній діяльності позивачки, її ставлення до допущеної затримки, умов здійснення нею правосуддя та інших відомостей про дотримання процесуальних строків сама констатація тривалості цього періоду не є достатньою мотивацією для висновку про невідповідність ОСОБА_1 показнику «сумлінність».

Щодо ухвалення судових рішень 30 січня 2026 року під час нібито перебування позивачки у відрядженні.

Окремою підставою для негативної оцінки ОСОБА_1 за показником «сумлінність» Комісія визначила обставини ухвалення нею судових рішень 30 січня 2026 року, тобто в день, на який відповідно до наказу голови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2026 року № 24 було заплановано її відрядження до міста Миколаєва для участі у спільній нараді Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та голів місцевих загальних судів.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, Комісія встановила, що зазначеним наказом, який ОСОБА_1 підписала як голова суду, визначено її вибуття у відрядження до міста Миколаєва терміном на один календарний день - 30 січня 2026 року. На час її відсутності виконання адміністративних повноважень голови суду покладалося на заступника голови суду.

Водночас за даними Єдиного державного реєстру судових рішень Комісія встановила, що 30 січня 2026 року ОСОБА_1 ухвалила низку судових рішень у справах № № 484/129/26, 484/252/26, 484/453/26, 484/3719/25, 484/6681/25, 484/7218/25, 484/7222/25 та 484/7234/25, які цього ж дня були надіслані судом до Реєстру.

Комісія також урахувала, що під час співбесіди кандидатка не змогла надати пояснень щодо цих обставин. Звернувши додатково увагу на те, що наказ про відрядження був підписаний самою ОСОБА_1 , а відстань між містами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить понад 160 км в одну сторону, Комісія дійшла висновку, що кандидатка не могла не знати про те, що 30 січня 2026 року вона перебуватиме у відрядженні.

За висновком Комісії, обов`язок судді виконувати свої професійні обов`язки сумлінно передбачає, зокрема, ухвалення судових рішень безпосередньо на робочому місці, тоді як здійснення правосуддя під час перебування в офіційному відрядженні є несумісним із цією вимогою. З огляду на це зазначені обставини були враховані Комісією як такі, що негативно впливають на оцінювання ОСОБА_1 за показником «сумлінність».

Оцінюючи обґрунтованість такого висновку, Суд насамперед ураховує зміст співбесіди в частині обговорення цього епізоду.

Як убачається з відеозапису співбесіди, спочатку, відповідаючи на запитання щодо ухвалення судових рішень у 2026 році, ОСОБА_1 пояснювала обставини проходження нею періодичного навчання, яке відбувалося дистанційно з її робочого кабінету. Лише надалі член Комісії конкретизував, що питання стосується наказу від 20 січня 2026 року № 24 про відрядження до міста Миколаєва саме 30 січня 2026 року, та послідовно навів відомості про судові рішення, датовані цим днем.

Після повідомлення їй цих відомостей ОСОБА_1 зазначила, що не може одразу пояснити виявлену невідповідність та потребує перевірки відповідної інформації. При цьому позивачка наголосила, що обізнана з неприпустимістю здійснення правосуддя під час перебування у відрядженні, стверджувала, що так не вчиняє, та припустила можливість помилки, зокрема у даті або відповідному наказі. Вона також прямо зазначила про бажання перевірити ці обставини. Можливість існування помилки або інших обставин, які могли б пояснити виявлену невідповідність, під час співбесіди не виключалася і членом Комісії.

Суд також ураховує, що конкретні обставини, пов`язані з наказом від 20 січня 2026 року № 24 та ухваленням судових рішень саме 30 січня 2026 року, були вперше конкретизовані перед позивачкою безпосередньо під час співбесіди. Зі змісту її відповідей убачається, що ОСОБА_1 не заперечувала необхідності пояснити виявлену невідповідність, однак повідомила про неможливість зробити це без перевірки відповідних документів та прямо висловила намір таку перевірку здійснити.

За таких обставин, з огляду на значення, якого цей епізод у подальшому набув для негативної оцінки кандидатки за показником «сумлінність», надання їй розумного додаткового часу для перевірки відповідних відомостей та подання додаткових пояснень і підтвердних документів сприяло б повному та об`єктивному з`ясуванню фактичних обставин, щодо яких у Комісії виник сумнів. Показовим у цьому контексті є те, що така перевірка не потребувала значного часу, оскільки відповідні документи позивачка надала Комісії того самого дня після завершення співбесіди.

При цьому Суд не виходить з існування безумовного обов`язку Комісії у кожному випадку відкладати ухвалення рішення для отримання додаткових пояснень кандидата. У цьому випадку значення має сукупність конкретних обставин: відповідний епізод був конкретизований перед позивачкою безпосередньо під час співбесіди; вона не намагалася надати неперевірене пояснення, а прямо повідомила про необхідність перевірки відповідної інформації; можливість помилки під час співбесіди не була виключена; водночас установлена Комісією обставина надалі була використана для негативної оцінки позивачки за показником «сумлінність».

Матеріали справи дають змогу встановити фактичну послідовність подій, пов`язаних із запланованим на 30 січня 2026 року відрядженням.

Так, листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 16 січня 2026 року № 5/2-106/26 голів місцевих загальних судів повідомлено про проведення 30 січня 2026 року об 11 годині 00 хвилин у місті Миколаєві розширеної спільної наради.

Саме у зв`язку з участю в цьому заході 20 січня 2026 року ОСОБА_1 як головою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області видано наказ № 24 про її відрядження до міста Миколаєва на один календарний день - 30 січня 2026 року.

Однак листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 28 січня 2026 року учасників повідомлено, що у зв`язку з несприятливими погодними умовами проведення спільної наради, запланованої на 30 січня 2026 року, скасовано.

Наступного дня, 29 січня 2026 року, тобто ще до дати запланованого відрядження, ОСОБА_1 як головою суду видано наказ № 36, яким наказ від 20 січня 2026 року № 24 «Про відрядження ОСОБА_1 » скасовано.

Отже, документи, які стосуються цього епізоду, відображають послідовний розвиток подій: після отримання повідомлення про проведення 30 січня 2026 року спільної наради було оформлено відрядження ОСОБА_1 ; після скасування організатором цього заходу було скасовано і наказ про її відрядження, причому до настання дня, на який таке відрядження планувалося.

Таким чином, станом на 30 січня 2026 року наказ, на підставі якого ОСОБА_1 мала вибути у відрядження до міста Миколаєва, вже був скасований, а захід, для участі в якому оформлювалося це відрядження, не проводився.

Суд водночас ураховує особливості хронології надання зазначених документів Комісії. Як установлено під час розгляду справи, документи, що підтверджують скасування наради та наказу про відрядження, були надані позивачкою Комісії у день проведення співбесіди, однак уже після ухвалення рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання. Повний текст оскаржуваного рішення було оприлюднено пізніше.

За таких обставин Суд не вбачає підстав ставити Комісії у вину неврахування під час ухвалення рішення документів, яких на момент голосування в її розпорядженні не було. Подальше надання цих документів само собою також не свідчить про неповноту дослідження Комісією матеріалів, які перебували в її розпорядженні на час ухвалення рішення. Оприлюднення повного тексту рішення після їх надання не змінює цієї обставини.

Більше того, Суд погоджується, що сукупність відомостей, якими Комісія володіла під час співбесіди, об`єктивно давала підстави для виникнення сумнівів щодо обставин здійснення позивачкою правосуддя 30 січня 2026 року. Наявність наказу про відрядження саме на цей день, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень про ухвалення ОСОБА_1 низки судових рішень та неможливість позивачки одразу пояснити виявлену невідповідність були достатніми підставами для постановлення їй відповідних запитань та вимагали належного з`ясування цих обставин.

Водночас у цьому випадку необхідно розмежовувати обґрунтованість виникнення у членів Комісії відповідного сумніву та достатність наявних відомостей для встановлення як факту здійснення ОСОБА_1 правосуддя під час перебування в офіційному відрядженні.

Наказ про направлення у відрядження підтверджував заплановане вибуття ОСОБА_1 до міста Миколаєва 30 січня 2026 року, однак сам собою не засвідчував фактичного здійснення такого відрядження.

Попри це Комісія у своєму рішенні не обмежилася констатацією наявності непоясненої на момент співбесіди суперечності чи обґрунтованого сумніву щодо обставин ухвалення судових рішень. Вона виходила як із установленого факту з того, що 30 січня 2026 року ОСОБА_1 перебувала в офіційному відрядженні та саме під час такого відрядження здійснювала правосуддя.

Водночас установлені під час судового розгляду обставини свідчать, що ще до настання 30 січня 2026 року було скасовано як захід, участь у якому була підставою для оформлення відрядження, так і сам наказ про відрядження позивачки.

Суд звертає увагу й на те, що йдеться не про документи, складені позивачкою після співбесіди з метою формування пояснення щодо поставленого Комісією питання. Лист про скасування наради датований 28 січня 2026 року, а наказ про скасування відрядження - 29 січня 2026 року. Отже, обидва документи існували до 30 січня 2026 року та відображають обставини, які об`єктивно передували події, що стала предметом оцінки Комісії.

Урахування Судом цих документів не означає здійснення повторного кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 або підміну дискреційних повноважень Комісії. Суд не визначає замість Комісії рівень відповідності позивачки показнику «сумлінність», а перевіряє наявність фактичного підґрунтя конкретної обставини, яку Комісія використала як підставу для негативної оцінки за цим показником.

У цьому контексті неможливість ОСОБА_1 безпосередньо під час співбесіди пригадати обставини конкретного дня та одразу пояснити виявлену Комісією суперечність могла бути врахована при оцінці повноти й переконливості її відповідей. Водночас така обставина сама собою не є достатньою фактичною підставою для висновку про здійснення правосуддя під час перебування у відрядженні.

Суд не ставить під сумнів обґрунтованість виникнення у членів Комісії відповідних сумнівів. За інформацією, якою Комісія володіла на момент співбесіди, такі сумніви були об`єктивними та потребували пояснення з боку кандидатки. Водночас висловлена позивачкою необхідність перевірити відповідні обставини не залишилася без підтвердження: надані нею того самого дня документи засвідчили, що запланований захід було скасовано, а наказ про її відрядження - скасовано ще до дати його початку, тобто фактів розгляду нею справ в період відрядження не було.

Отже, обґрунтованість виникнення сумніву не є тотожною доведеності факту, який став предметом такого сумніву. У цьому випадку документальне з`ясування обставин спростовує фактичну передумову, на якій ґрунтується висновок Комісії про здійснення позивачкою правосуддя «під час перебування в офіційному відрядженні».

За таких обставин Суд не може погодитися з використанням як установленого факту здійснення ОСОБА_1 правосуддя 30 січня 2026 року під час перебування в офіційному відрядженні, оскільки матеріалами справи підтверджено, що до настання цієї дати наказ про її відрядження був скасований.

Отже, зазначений епізод у тому фактичному вигляді, у якому він установлений та оцінений Комісією, не може становити належного фактичного підґрунтя для негативної оцінки ОСОБА_1 за показником «сумлінність».

Щодо виправлення описки в резолютивній частині вироку ухвалою від 29 травня 2015 року у справі № 484/1038/15-к, Суд звертає увагу на наступне.

Як убачається з вироку Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 квітня 2015 року у справі № 484/1038/15-к, суд, вирішуючи питання про призначення покарання, зазначив, що з урахуванням даних про особу обвинуваченого, його віку, майнового та сімейного стану, обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що його обтяжують, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку із чим йому слід призначити покарання у мінімальних межах санкції частини статті у вигляді штрафу, а також додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади, визначене санкцією відповідної норми як обов`язкове.

У резолютивній частині цього вироку особу визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 510 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій. Водночас конкретного строку такого додаткового покарання ані мотивувальна, ані резолютивна частини вироку не містили.

Ухвалою від 29 травня 2015 року ОСОБА_1 , пославшись на положення статті 379 КПК України, виправила описку в резолютивній частині зазначеного вироку, зазначивши: «з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 1 (один) рік». В ухвалі вказано, що незазначення строку додаткового покарання мало випадковий характер та є технічною опискою. Питання про її виправлення розглядалося у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, який проти такого виправлення не заперечував.

Отже, на момент постановлення ухвали від 29 травня 2015 року існувала ситуація, за якої суд у вироку дійшов висновку про необхідність призначення передбаченого санкцією закону обов`язкового додаткового покарання та зазначив про його призначення у резолютивній частині, однак не визначив строку такого покарання. Залишення судового рішення у такому вигляді не усувало б невизначеності щодо тривалості застосування до засудженого відповідного кримінально-правового обмеження. При цьому, за поясненнями позивачки, на час виявлення цієї обставини вирок набрав законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувався, у зв`язку із чим можливість усунення цього недоліку в межах апеляційного перегляду була відсутня.

Водночас Суд звертає увагу на характер процесуальної дії, яка стала предметом оцінки Комісії. Зі змісту вироку від 14 квітня 2015 року та ухвали від 29 травня 2015 року не вбачається, що шляхом виправлення описки позивачка призначила засудженому новий вид додаткового покарання, якого первісний вирок не містив. Необхідність застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади була відображена у мотивувальній частині вироку, а саме додаткове покарання було призначене у його резолютивній частині. Ухвалою від 29 травня 2015 року визначено строк уже призначеного додаткового покарання - один рік.

Ця обставина сама собою не вирішує питання про допустимість визначення строку додаткового покарання в порядку виправлення описки, передбаченому статтею 379 КПК України, та не свідчить про правильність обраного позивачкою процесуального механізму. Водночас вона має значення для точного визначення характеру та мети процесуальної дії, якій Комісія надала негативного значення під час оцінювання кандидатки. Йдеться не про призначення шляхом виправлення описки нового виду покарання, відсутнього у вироку, а про визначення строку додаткового покарання, необхідність призначення якого була мотивована судом та яке вже було зазначене у резолютивній частині вироку.

За таких обставин Суд погоджується з тим, що наведений випадок міг бути предметом дослідження Комісії під час кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 , оскільки внаслідок постановлення ухвали про виправлення описки резолютивну частину вироку було доповнено конкретним строком додаткового покарання, якого первісний текст судового рішення не містив. Водночас оцінка цієї обставини в межах кваліфікаційного оцінювання не може зводитися виключно до вирішення питання про правильність обраного суддею процесуального способу усунення допущеної помилки та автоматично зумовлювати висновок про невідповідність кандидатки показнику «сумлінність».

У цьому контексті Суд звертає увагу, що Комісія, оцінюючи наведений епізод, фактично виходила з того, що внесення змін до резолютивної частини судового рішення під виглядом виправлення описки, особливо в частині призначення покарання, може означати перегляд судом власного рішення по суті та виходити за межі повноважень суду першої інстанції, після чого констатувала негативний вплив цієї обставини на оцінювання ОСОБА_1 за показником «сумлінність».

Також наведена Комісією оцінка не враховує повною мірою фактичного змісту процесуальної дії. Як уже зазначено, ухвалою від 29 травня 2015 року позивачка не запровадила для засудженого нового виду додаткового покарання, а визначила строк додаткового покарання, яке вже було призначене вироком. Тому, не вирішуючи питання про правомірність такого способу усунення допущеної у вироку помилки, Суд вважає, що ця обставина мала бути врахована Комісією при визначенні характеру та істотності відповідного епізоду для оцінки сумлінності кандидатки.

Для цілей кваліфікаційного оцінювання значення має не лише констатація самого факту постановлення відповідного судового рішення, а й оцінка характеру та істотності встановленої обставини у взаємозв`язку з конкретним показником, за яким здійснюється оцінювання, з урахуванням обставин, визначених Єдиними показниками, та відомостей, що характеризують професійну діяльність кандидатки.

Так, пункт 12 Єдиних показників прямо передбачає необхідність урахування під час оцінювання, зокрема, тяжкості порушення, його одиничності, повторюваності чи систематичності, наявності або відсутності шкоди та тяжкості наслідків, форми вини і мотивів, ставлення кандидата до порушення, обставин та умов відповідного діяння, а також його давності.

Натомість зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що Комісія надала оцінку цьому епізоду крізь призму наведених обставин. Зокрема, поза оцінкою Комісії залишилися обставини, за яких виникла необхідність вирішення питання щодо невизначеного строку вже призначеного додаткового покарання, а також мета вчинення відповідної процесуальної дії, яка, за поясненнями позивачки, полягала в усуненні цієї невизначеності. Не надано належної оцінки й наслідкам постановлення відповідної ухвали та тому, що питання вирішувалося у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, який проти виправлення описки не заперечував, а ухвала від 29 травня 2015 року в апеляційному порядку не оскаржувалася.

При цьому врахування мети відповідної процесуальної дії не означає визнання правильним обраного позивачкою способу її досягнення. Однак для оцінювання саме сумлінності судді має значення характер допущеної помилки та обставини її вчинення, зокрема те, чи була відповідна дія спрямована на призначення особі покарання, яке раніше судом не визначалося, чи на усунення невизначеності щодо строку додаткового покарання, яке вже містилося у вироку.

Комісія також не врахувала, що зазначена ухвала постановлена у травні 2015 року, тобто більш як за одинадцять років до проведення оцінювання, не встановила повторюваності аналогічної поведінки та не навела мотивів, з яких цей випадок, з огляду на його давність та подальшу професійну діяльність кандидатки, зберігає таке значення для оцінки її актуальної відповідності показнику «сумлінність», яке дозволяє використати його як одну з підстав негативного висновку.

Не отримали належної оцінки й пояснення ОСОБА_1 , надані безпосередньо під час співбесіди, щодо її ставлення до цього випадку та подальшої професійної поведінки. Так, на пряме запитання члена Комісії про те, чи може суд шляхом виправлення описки призначати додаткове покарання у кримінальній справі, позивачка відповіла заперечно та не наполягала на правильності обраного нею у 2015 році процесуального механізму.

Водночас саме формулювання поставленого під час співбесіди питання не повною мірою відображало фактичний зміст постановленої ОСОБА_1 ухвали, оскільки додаткове покарання вже було призначене вироком, а ухвалою визначено строк його застосування. Ця відмінність не усуває питання щодо допустимості такого виправлення, однак має значення для оцінки характеру допущеної процесуальної помилки.

ОСОБА_1 також пояснила, що в подальшому під час навчань, які проводилися апеляційним судом, окремо зверталася увага суддів на неприпустимість усунення подібних помилок у такий спосіб. За твердженням позивачки, після цього аналогічних випадків у її професійній діяльності більше не було.

Наведені пояснення мали значення саме для оцінювання кандидатки за показником «сумлінність», оскільки характеризували її ставлення до допущеної помилки, усвідомлення неправильності обраного процесуального способу та, за її твердженням, подальшу зміну професійної поведінки. Водночас в оскаржуваному рішенні Комісія не надала оцінки цим поясненням та не встановила наявності після 2015 року інших аналогічних випадків.

Отже, Суд не ставить під сумнів право Комісії досліджувати зазначену обставину в межах оцінювання доброчесності та професійної етики кандидатки та не надає оцінки правильності застосування ОСОБА_1 статті 379 КПК України у конкретній кримінальній справі.

Водночас, надавши цьому епізоду негативного значення для оцінювання кандидатки за показником «сумлінність», Комісія не навела достатніх мотивів щодо його істотності саме для цілей кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, Комісія не надала належної оцінки фактичному характеру вчиненої процесуальної дії та її меті, обставинам, за яких виникла необхідність вирішення питання щодо строку вже призначеного додаткового покарання, наслідкам постановлення відповідної ухвали, давності та одиничності цього випадку, ставленню кандидатки до допущеної помилки, її поясненням щодо отриманих у подальшому професійних знань та неповторення аналогічних випадків, а також її подальшій професійній поведінці.

Комісія також не пояснила, яким чином ця процесуальна помилка, допущена у 2015 році, з урахуванням її конкретного характеру, мети відповідної процесуальної дії, давності, наслідків та ставлення до неї кандидатки, характеризує ОСОБА_1 як недостатньо старанну, ретельну та відповідальну при виконанні професійних обов`язків на час проведення кваліфікаційного оцінювання.

За таких обставин сама по собі констатація Комісією сумнівів щодо правильності застосованого кандидаткою процесуального механізму, без оцінки зазначених обставин у їх сукупності та без належного обґрунтування їх взаємозв`язку з показником «сумлінність», не є достатньою мотивацією для надання цьому епізоду негативного значення під час оцінювання доброчесності та професійної етики ОСОБА_1.

Окремо Суд вважає за необхідне надати оцінку доводам ОСОБА_1 щодо упередженості членів Комісії під час проведення її кваліфікаційного оцінювання.

Як убачається з матеріалів справи та перебігу співбесіди, позивачка відводу членам Комісії не заявляла та під час проведення кваліфікаційного оцінювання не порушувала питання про наявність обставин, які, на її думку, могли викликати сумнів у їхній неупередженості.

Водночас наведені позивачкою обставини, зокрема щодо одночасного здійснення членом Комісії та Аркадієм Корнацьким повноважень народних депутатів України VIII скликання, самі по собі не свідчать про особисту заінтересованість відповідного члена Комісії у результатах кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 чи про упередженість складу Комісії загалом.

Водночас наведені позивачкою обставини, зокрема щодо одночасного здійснення членом Комісії та Аркадієм Корнацьким повноважень народних депутатів України VIII скликання, самі по собі не свідчать про особисту заінтересованість відповідного члена Комісії у результатах кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 чи про упередженість складу Комісії загалом.

Окремої оцінки потребують доводи позивачки щодо необґрунтованого визначення їй 0 балів із 300 можливих за критеріями доброчесності та професійної етики.

Відповідно до пункту 5.8 Положення критерії доброчесності та професійної етики оцінюються у 300 балів.

Пунктом 5.9 Положення передбачено, що Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з`ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з пунктом 2.13 Положення відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється за сімома показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам та відповідність способу життя кандидата його статусу.

За змістом пункту 5.10 Положення суддя або кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному з показників, визначених пунктом 2.13 Положення. Такий кандидат припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Водночас пунктом 5.11 Положення встановлено, що під час оцінювання відповідності кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання враховуються обставини, які вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема тяжкість діяння та його наслідки, суб`єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність і давність порушення.

Крім того, пункт 5.12 Положення передбачає можливість зниження кількості балів за результатами оцінювання відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики на 15 балів за кожне виявлене порушення - одне суттєве або декілька менш суттєвих. Кандидат не відповідає цим критеріям, якщо остаточна кількість набраних ним балів є меншою ніж 225.

Системне тлумачення наведених положень дає підстави для висновку про існування двох відмінних за своїми передумовами та наслідками механізмів оцінювання. Перший передбачає зниження кількості балів за окремі встановлені порушення відповідно до пункту 5.12 Положення. Другий застосовується тоді, коли встановлені обставини за своєю істотністю дають підстави констатувати невідповідність кандидата хоча б одному з визначених показників або породжують обґрунтований сумнів у такій відповідності, що відповідно до пункту 5.10 Положення має наслідком непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя.

Інше розуміння наведених положень, за якого будь-яке порушення автоматично прирівнюється до невідповідності певному показнику та зумовлює припинення участі кандидата у кваліфікаційному оцінюванні, фактично позбавляло б пункт 5.12 Положення самостійного нормативного змісту.

Отже, само собою встановлення окремого порушення ще не є достатнім для застосування наслідків, передбачених пунктом 5.10 Положення. Комісія повинна визначити характер такого порушення, оцінити його істотність з урахуванням обставин, передбачених пунктом 5.11 Положення, та навести мотиви, з яких воно свідчить саме про невідповідність кандидата відповідному показнику, а не є підставою для зниження кількості балів згідно з пунктом 5.12 Положення.

Як убачається з оскаржуваного рішення, Комісія встановила невідповідність ОСОБА_1 лише показнику «сумлінність». Водночас щодо інших показників, визначених пунктом 2.13 Положення, невідповідності позивачки або обґрунтованого сумніву в її відповідності Комісія не встановила. Навпаки, пояснення щодо відомостей, пов`язаних із майновими деклараціями, вартістю майна та придбанням нерухомості її сином, Комісія визнала достатніми й розумними, а відповідні сумніви - спростованими.

Крім того, Комісія констатувала відсутність у суддівському досьє та досьє кандидата відомостей про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а також навела позитивні показники загальної ефективності здійснення нею правосуддя. За іншими критеріями кваліфікаційного оцінювання позивачка набрала 348,60 бала за професійну компетентність, 38 балів за особисту компетентність і 37,67 бала за соціальну компетентність.

Звісно, позитивні результати оцінювання за іншими самостійними критеріями не можуть автоматично компенсувати встановлену невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Так само відповідність шести із семи показників сама по собі не виключає можливості застосування пункту 5.10 Положення, оскільки його приписи допускають визнання кандидата таким, що не відповідає цим критеріям, у разі обґрунтованого встановлення невідповідності хоча б одному показнику.

Водночас вирішальне значення має те, чи навела Комісія достатнє обґрунтування того, що встановлені щодо показника «сумлінність» обставини за своїм характером та ступенем істотності спростовують передбачену пунктом 5.9 Положення презумпцію відповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики та зумовлюють застосування саме пункту 5.10, а не пункту 5.12 Положення.

Проте оскаржуване рішення не містить розмежування цих механізмів оцінювання. Комісія не пояснила, за якими ознаками встановлені щодо позивачки обставини були віднесені саме до таких, що свідчать про її невідповідність показнику «сумлінність», а не до окремих порушень, які можуть бути враховані шляхом зниження кількості балів. Не наведено в рішенні й мотивів незастосування механізму, передбаченого пунктом 5.12 Положення.

Посилання Комісії на внутрішнє переконання її членів і дискреційний характер відповідних повноважень не усуває обов`язку мотивувати зроблений вибір. Дискреція Комісії охоплює оцінку встановлених обставин, однак не звільняє її від необхідності показати логічний зв`язок між цими обставинами, ступенем їх істотності та застосованим правовим наслідком.

Суд не уповноважений замість Комісії визначати належну кількість балів або здійснювати повторне кваліфікаційне оцінювання позивачки. Водночас до повноважень Суду належить перевірка того, чи здійснено дискрецію в установлених законом межах, на підставі повного й об`єктивного дослідження обставин та з наведенням мотивів, які дозволяють перевірити обґрунтованість і пропорційність ухваленого рішення.

За таких обставин Суд доходить висновку, що доводи позивачки про неможливість визначення їй 0 балів лише з огляду на відсутність зауважень за іншими шістьма показниками самі по собі не ґрунтуються на змісті пункту 5.10 Положення. Однак ці доводи є слушними в тій частині, що Комісія не навела достатнього обґрунтування, чому встановлені щодо показника «сумлінність» обставини зумовили застосування найбільш несприятливого для кандидатки наслідку - визначення 0 балів із 300 можливих і припинення її участі в конкурсі, - тоді як Положення передбачає також диференційований механізм зниження кількості балів за виявлені порушення.

Ураховуючи наведене вище, Суд констатує передчасність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні Комісії, щодо невідповідності ОСОБА_1 показнику «сумлінність», оскільки встановлені Комісією обставини професійної діяльності позивачки не отримали повної та належної оцінки з урахуванням обставин, які відповідно до Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) мають значення для такого оцінювання.

Зокрема, оцінюючи обставини розгляду цивільної справи № 484/5719/15-ц, Комісія обґрунтовано звернула увагу на надзвичайну тривалість періоду до постановлення ОСОБА_1 ухвали про прийняття справи до свого провадження, однак не надала належної оцінки фактичному змісту цього періоду, поясненням кандидатки щодо обсягу та виняткової складності справи, здійснюваного опрацювання її матеріалів, кадрових та організаційних умов, у яких така робота здійснювалася, одиничності відповідного випадку та іншим відомостям про дотримання позивачкою процесуальних строків протягом професійної діяльності. Не отримав достатнього фактичного обґрунтування і висновок щодо наслідків цього періоду для близько 800 учасників справи, зокрема з огляду на те, що провадження у справі було відкрито попереднім складом суду.

Щодо ухвали від 29 травня 2015 року у справі № 484/1038/15-к Комісія, поставивши під сумнів допустимість застосованого ОСОБА_1 процесуального механізму, не надала належної оцінки фактичному характеру та меті відповідної процесуальної дії, обставинам її вчинення, давності й одиничності цього випадку, його наслідкам, ставленню кандидатки до допущеної помилки та її подальшій професійній поведінці. При цьому поза належною оцінкою залишилося й те, що ухвалою про виправлення описки позивачка не призначила нового виду додаткового покарання, якого не містив вирок, а визначила строк додаткового покарання, вже зазначеного в його резолютивній частині.

У частині обставин ухвалення судових рішень 30 січня 2026 року Комісія мала об`єктивні підстави для виникнення сумнівів з огляду на наявність наказу про відрядження позивачки на цей день та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень. Водночас обґрунтованість виникнення такого сумніву не є тотожною доведеності факту, який став його предметом. Установлені під час судового розгляду обставини свідчать, що ще до 30 січня 2026 року було скасовано як захід, участь у якому була підставою для оформлення відрядження, так і сам наказ про відрядження ОСОБА_1 . Отже, фактична передумова, на якій ґрунтувався висновок Комісії про здійснення позивачкою правосуддя під час перебування в офіційному відрядженні, не знайшла підтвердження під час судового розгляду.

Наведені недоліки мають істотне значення, оскільки Комісія використала зазначені обставини не лише для констатації окремих недоліків професійної діяльності ОСОБА_1 , а як підстави для негативної оцінки її сумлінності та, у сукупності з іншими встановленими обставинами, для висновку про невідповідність критерію професійної етики та доброчесності.

Суд наголошує, що до його повноважень не належить повторне проведення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 , визначення замість Комісії кількості балів за відповідними критеріями чи встановлення того, чи підтвердила позивачка здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді. Такі питання належать до повноважень Комісії. Завданням Суду в межах цього спору є перевірка того, чи ґрунтується прийняте суб`єктом владних повноважень рішення на повно і правильно встановлених обставинах, чи надано належну оцінку істотним доводам та поясненням кандидатки та чи містить рішення достатні мотиви, які дозволяють простежити зв`язок між установленими фактами та висновком про невідповідність конкретному показнику.

В обсязі встановлених у цій справі обставин Суд висновує, що оскаржуване рішення Комісії цим вимогам не відповідає. Виявлені недоліки стосуються не незгоди Суду з результатом дискреційної оцінки Комісії як таким, а достатності фактичних підстав та мотивів, на яких цей результат ґрунтується.

Наведене свідчить про наявність передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для скасування оскаржуваного рішення. Комісія не надала повної та належної оцінки істотним обставинам і поясненням кандидатки, які могли вплинути на оцінку встановлених нею епізодів, а один із фактів, покладених в основу негативної оцінки позивачки, не знайшов підтвердження під час судового розгляду. За таких обставин викладені в оскаржуваному рішенні мотиви не забезпечують належного обґрунтування висновку Комісії про невідповідність ОСОБА_1 показнику «сумлінність» та не дають змоги простежити достатній зв`язок між установленими обставинами її професійної діяльності й таким висновком.

Отже, у зіставленні встановлених обставин із правовим регулюванням спірних правовідносин Суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Комісії не відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також критерію обґрунтованості, визначеному частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Доводи Комісії про те, що оскаржуване рішення містить належні мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав виникнення сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 установленим критеріям та достатні підстави для висновку про непідтвердження нею здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, спростовуються висновками Суду, наведеними вище в мотивувальній частині цього рішення.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» від 21 січня 1999 року зазначив, зокрема, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди наводити підстави для своїх рішень, це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на наведені підстави, які є визначальними для вирішення цього спору, Суд не вбачає необхідності надавати окрему детальну відповідь на інші аргументи сторін, які не впливають на зроблений висновок.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому Суд зауважує, що під час повторного розгляду питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному суді Комісія має врахувати правову оцінку та висновки, викладені в цьому судовому рішенні.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 1331,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 червня 2026 року № 333/ас-26 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 в конкурсі, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами), та повторно провести стосовно неї кваліфікаційне оцінювання в частині етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з урахуванням висновків суду з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

СуддіЛ.І. Бившева І. А. Гончарова В. В. Хохуляк В. П. Юрченко