Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №380/18687/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/18687/24 пров. № А/857/41346/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кравців О.Р.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів 19 вересня 2025 року у справі № 380/18687/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ 056628 від 07.08.2024 Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, отже не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова №ПШ 056628 від 07.08.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при проведенні рейдової перевірки на дорозі та на розгляд справи у Відділі державного нагляду (контролю) не надано ні акта приймання-передачі транспортного засобу, ні договору найму, ні акта надання послуг, ні доказів оплати. Окрім, цього як встановлено судом першої інстанції, оскаржувану постанову було прийнято за присутності позивача, тобто ОСОБА_2 була присутня 07.08.2024 року під час розгляду матеріалів справи та надавала свої пояснення, зокрема щодо встановлення особи автомобільного перевізника, також матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів про те, що на момент перевірки вказаний транспортний засіб не був у користуванні позивача та передавався стороннім особам. Разом з цим, позивач в позовній заяві заявляє, що між позивачем та особою зазначеною в ТТН як перевізник відсутні будь – які договірні правовідносини. Отже, відповідач мав достатньо підстав для визнання ОСОБА_1 як автомобільного перевізника на підставі наданих під час розгляду матеріалів справи пояснень та документів, що засвідчують право власності на транспортний засіб.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення з додержання норм матеріального та процесуального права. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що посадовою особою Укртрансбезпеки була дотримана процедура виявлення та фіксації порушення законодавства про автомобільний транспорт при складанні Акту № АР 035908 від 03.07.2024. Відповідачем в апеляційній скарзі детально наводиться суть порушення, зазначеного в Акті та замовчується, що у цьому Акті, власне, посадовою особою відповідача автомобільним перевізником, тобто особою що вчинила порушення зазначена не позивач, а інша особа ОСОБА_3 та що згідно ТТН, наявних у відповідача автомобільним перевізником зазначена теж не позивач, а інша особа ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі відповідачем не наводиться жодних аргументів про те, чому ним не взято до уваги ТТН, відповідно до яких автомобільним перевізником вказано ОСОБА_3 . Акт № АР 035908 від 03.07.2024 оформлений посадовою особою відповідача, в якому автомобільним перевізником зазначено не позивача, а іншу особу ОСОБА_3 . Матеріали адміністративної справи, які були в повному обсязі у розпорядженні відповідача, як під час перевірки так і при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, безумовно вказують на те, що позивач не була автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР003136 від 28.06.2024 та графіка щотижневого проведення рейдових перевірок №52989/38/27-24 від 28.06.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях в період з 01.07.2024 по 07.07.2024 на адміністративній території Донецької, Луганської та Харківської областях та міста Харкова здійснювалася перевірка транспортних засобів щодо дотримання Закону України “Про автомобільний транспорт” та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту.

Старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Маринцем О.В. проведено перевірку транспортного засобу марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 та KOGEL з номерним знаком НОМЕР_3 , серія та номер свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_4 .

За результатами перевірки посадовою особою складено акт №АР035908 від 03.07.2024, відповідно до якого виявлено порушення: “перевезення вантажу згідно ТТН транспортним засобом, який обладнаний тахографом, без оформлення документів перелік яких визначений ст. 48 ЗУ “Про автомобільний транспорт”, а саме заповнених тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР з 11. 06.2024 по 14.06.2024, п. 3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 або бланку підтвердження діяльності водія у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтю 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” абз. 3 ч. 1 перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, а саме заповнених тахокарт з 11.06.2024 по 14.06.2024 або бланку підтвердження діяльності водія”.

Водій транспортного засобу – ОСОБА_5 , при проведенні перевірки надав пояснення, відповідно до яких: “з актом ознайомлений, копію отримав”.

В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт під час якої ОСОБА_1 була присутня, прийнято 07.08.2024 постанову №ПШ056628 про застосування до ОСОБА_1 (RENAULT НОМЕР_1 ) адміністративно-господарського штрафу за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” у сумі 17000,00 грн.

Вважаючи протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернулася до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення спору, необхідно встановити чи є позивач «автомобільним перевізником» у розумінні законодавства про автомобільний транспорт.

Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

При перегляді судового рішення судом апеляційної інстанції враховано, що у статті 1 Закону №2344-ІІІ наведено визначення основних термінів, а саме:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах .

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону №2344-ІІІ.

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила № 363), що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників (далі Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил №363 передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил №363).

Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону №2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів, Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі Положення №340).

Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Слід вказати, що пунктом 1.4. Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

У відповідності до пункту 1.5 Положення №340 у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами; тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

24.06.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України наказом №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція №385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Вказана Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, а її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункти 1.2, 1.3 Інструкції №385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні: тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена, зокрема абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, в межах підстав та обставин даної справи, апелянт стверджує, що під час проведення перевірки встановлено, що перевезення вантажу здійснювалося за відсутності документів, а саме заповнених тахокарт з 11.06.2024 по 14.06.2024 або бланку підтвердження діяльності водія.

Водночас, питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити особу, транспортний засіб якої перевіряється, така зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21 констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 вирішуючи питання правильності застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника», зазначив, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме: особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення; перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах; використання транспортного засобу на законних підставах. Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Крім того, у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 Верховний Суд зауважив, що саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Як убачається з вищенаведеного, положення ст.60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Як це правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до акта перевірки №АР035908 від 03.07.2024, на момент проведення перевірки транспортний засіб марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 та KOGEL з номерним знаком НОМЕР_3 , серія та номер свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_4 , був під керування водія ОСОБА_5 . Вказані обставини не є спірними.

Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що під час здійснення перевірки водій транспортного засобу надав посадовій особі Відділу товарно-транспортну накладну №ТРО7203-31 від 02.07.2024, складеною Корпорацією “ЕНЕРГОРЕСУРСІНВЕСТ”, згідно якої автомобільний перевізник – ФОП ОСОБА_3 , водій – ОСОБА_5 .

В акті перевірки №АР035908 від 03.07.2024 також у графі найменування автомобільного перевізника вказано “ ОСОБА_3 НОМЕР_5 ”.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки під час дорожнього руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України, за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Так, як це правильно встановив суд першої інстанції за обставин цієї справи, під час проведення перевірки водій надав посадовій особі Відділу ТТН, що є основним документом під час руху та який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу. При цьому, будь-яких інших документів, що спростовують інформацію вказану в ТТН ні водій під час перевірки, ні позивач під час розгляду адміністративної справи відповідачу не надавали.

Таким чином, посадова особи Відділу встановила із ТТН належного перевізника (ФОП ОСОБА_3 ) за відсутності будь-яких документів, що спростовують вказане у ТТН.

При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є 62.01. Комп`ютерне програмування; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Отже, операція щодо здійсненню перевезення вантажу відповідає видам господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 .

Однак за результатами розгляду адміністративної справи відповідач необґрунтовано прийняв оскаржену постанову, якою застосував адміністративно-господарський штраф не до встановленого перевізника ФОП ОСОБА_3 , а до власника транспортного засобу марки RENAULT з номерним знаком НОМЕР_1 – ОСОБА_1 .

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення належно не з`ясовано усіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість такого.

Аналогічних висновків за схожих правовідносин дійшов Верховний Суд в постанові від 13.03.2025 у справі № 140/6098/22, які суд враховує при розгляді даної справи.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, отже не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова №ПШ 056628 від 07.08.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, отже оскаржувана постанова №ПШ 056628 від 07.08.2024 прийнята з порушенням процедури розгляду справи, необ`єктивно (без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною і підлягає скасуванню судом.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, висловлену Верховним Судом правову позицію у цій категорії справ, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дотримав норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 380/18687/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний