Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №380/15199/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15199/25 пров. № А/857/27493/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року, ухвалене суддею Клименко О.М. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/15199/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати звільнити з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позов задоволено.

Мотиви рішення зводяться до помилковості висновків відповідача, що смерть брата позивача не настала внаслідок безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також не під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Суд погодився із твердженням позивача про те, що норма абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 не містить вимоги щодо обов`язкової загибелі саме від бойового поранення чи під час безпосереднього бою, адже основним є перебування особи під час її смерті в умовах, визначених законом, зокрема під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, що у ситуації з братом позивача підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими судом. Отже, з урахуванням факту смерті брата позивача під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану позивач має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд виснував, що долучені до рапорту від 01 квітня 2025 року документи повністю підтверджують таке право, а тому відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі зазначеної вище норми є протиправною.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що солдат ОСОБА_1 на час звернення з адміністративним позовом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

01 квітня 2025 року позивач подав по команді рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав Національної гвардії України на підставі абзацу чотирнадцятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з тим, що його близький родич (неповнорідний брат) помер під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

До цього рапорту позивач додав такі документи:

- довідку брата про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;

- копію свідоцтва про народження брата;

- копію свідоцтва про народження позивача;

- копію свідоцтва про смерть брата;

- копію витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної ВЛК від 29 лютого 2024 року № 240;

- копію свідоцтва про шлюб батьків;

- лист-сповіщення сім`ї про смерть.

Листом від 01 травня 2025 року № 50/02/02/12-1007-2025 «Щодо розгляду рапорту» військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у його звільненні з військової служби, мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до сповіщення сім`ї загиблого (померлого), виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 квітня 2023 року № 3923, брат позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у н.п. Осадче Дніпропетровської області. Згідно з витягом з протоколу засідання штатної 16 Регіональної ВЛК від 29 лютого 2024 року № 240 причина смерті «Гостра серцева недостатність. Атеросклеротична хвороба серця». У зв`язку з тим, що смерть брата позивача не настала внаслідок безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також не під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.

Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду за захисом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду апеляційної скарги, строк дії воєнного стану в Україні не припинений і не скасований.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 26 Закону № 2232-XII, визначено підстави для звільнення з військової служби. Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Абзацом 16 п. 3) ч. 12 ст. 26 Закону № 2232 встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відтак, колегія суддів зазначає, що викладеною правовою нормою визначено обов`язкову наявність наступних складових: наявність у члена сім`ї близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра); їх загибель або вони пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 травня 2009 р. за № 438/16454 (Інструкція).

Згідно пп.30) п. 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до наведеної Інструкції, документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану: документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни; копія свідоцтва про смерть особи; документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Таким чином, документом, який підтверджує підставу для звільнення з військової служби, у даному випадку, може бути або документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Відповідно до Інструкції з пошуку та транспортування тіл (останків) загиблих, померлих (зниклих безвісти) під час проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, затвердженої спільним наказом Міноборони, МВС, Міністерство охорони здоров`я та СБУ від 10.04.2017 № 208/302/381/204, загиблі це військовослужбовці, державні службовці та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, поліцейські, державні службовці та працівники Національної поліції України, особи рядового, начальницького складу, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, а також особи, які у складі добровольчих формувань захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, що загинули під час ведення бойових дій, виконання службових (бойових) завдань, обов`язків військової служби у районі проведення антитерористичної операції, а також померли від ран, контузій, каліцтва або захворювань під час незаконного утримання.

За змістом п. 2, 3 розділу ХІІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 («Інструкція»), безповоротні втрати особового складу поділяються на: 1) бойові безповоротні втрати, до яких належать особи, які загинули під час виконання бойового завдання, від застосування противником зброї (в тому числі зброї масового ураження), померли унаслідок поранення (травми, контузії, каліцтва), хвороби та з інших причин під час бойової обстановки, перебування в полоні (заручниках), загинули унаслідок подій і нещасних випадків під час виконання бойових завдань; 2) інші померлі (загиблі), до яких належать особи, які померли від захворювання та з інших причин, не пов`язаних з участю в бойових діях, покінчили життя самогубством, загинули від необережного поводження зі зброєю, через порушення заходів безпеки, унаслідок позастатутних взаємовідносин, в аваріях, катастрофах та інших випадках, не пов`язаних із виконанням бойових завдань. Тимчасові втрати особового складу поділяються на: 1) бойові тимчасові втрати, до яких належать санітарні втрати, особи, зниклі безвісти за особливих обставин, полонені (заручники) або інтерновані в інших державах; 2) інші тимчасові втрати, до яких належать травмовані, хворі, отруєні, зниклі безвісти в умовах, не пов`язаних з бойовою обстановкою, дезертири та військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби.

Відтак, наведені норми права розмежовують безповоротні втрати особового складу на бойові безповоротні втрати та інших померлих (загиблих); тимчасові втрати на бойові тимчасові втрати та інші тимчасові втрати. При цьому, ключовими критеріями у розмежуванні таких категорій втрат особового складу є пов`язаність смерті конкретного військовослужбовця із його участю в бойових діях, із виконанням ним бойових завдань, застосуванням противником щодо нього зброї, санітарні втрати, смерть під час бойової обстановки зниклі безвісти за особливих обставин, полонені (заручники) або інтерновані в інших державах.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наявними у матеріалами справи доказами підтверджуються обставини наявності родинних зв`язків між померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 : ОСОБА_2 є невнорідним братом позивача (по батькові).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 06 квітня 2023 року.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, згідно наданих позивачем документів, брат позивача - ОСОБА_2 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою військової частини - польова пошта НОМЕР_3 № 862, а також брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_4 №№ 14750, 35238А, 2669, однак його смерть настала внаслідок хвороби.

Так, згідно з витягом з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 29 лютого 2024 року № 240 захворювання ОСОБА_2 «Гостра серцева недостатність. Атеросклеротична хвороба серця» підтверджене, зокрема довідкою командира військової частини НОМЕР_5 від 11 травня 2023 року № 5802 про перебування та участь в бойових діях 31 березня 2023 року, що на підставі лікарського свідоцтва про смерть від 01 квітня 2023 року № 39, виданого Синельниківським районним відділенням Дніпропетровського обласного бюро СМЕ, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 06 квітня 2023 року, виданого Жовківським відділом РАЦС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Апеляційний суд вкотре наголошує, що приписами абз.16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Зважаючи на зміст наведеної правової норми, колегія суддів наголошує, що така встановлює підставу для звільнення з військової служби лише для близьких родичів тих військовослужбовців, які належать до категорії бойових безповоротних втрат.

Оскільки брат позивача у розумінні наведених вище приписів чинного законодавства належить до категорії інших померлих (за ознаками «помер від захворювання та з інших причин, не пов`язаних з участю в бойових діях»), відсутність правові підстави ототожнювати його із загиблими під час безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Таким чином, проаналізувавши вищезгадані нормативно-правові акти, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач правомірно, в порядку та в межах визначених чинним законодавством, відмовив позивачу у задоволенні його рапорту через відсутність підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи постанову, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі № 380/15199/25 – скасувати.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк