Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №140/3811/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3811/25 пров. № А/857/36349/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довга О.І.,

Запотічний І.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Лозовський О.А.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку 17 липня 2025 року у справі №140/3811/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

11.04.2025 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2024 №0337542407, від 10.12.2024 №0337532407, від 10.12.2024 №0337522407.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури проведення документальної невиїзної перевірки та оформлення акта такої перевірки, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Крім того, суд дійшов висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними з огляду на те, що відповідачем не було дотримано процедуру проведення перевірки та здійснення заходів для отримання документів. Вказує, що з акта перевірки убачається, що копія наказу ГУ ДПС у Волинській області від 18.09.2024 №3232-п та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 17.09.2024 №990 надіслані на адресу платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення у порядку, визначеному статтею 42 та відповідно до вимог, встановлених пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі – ПК України). Проте, ні вказаний наказ, ні повідомлення на адресу ОСОБА_1 не надходило. Жодних запитів від податкового органу щодо надання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки не надходило, тобто, недотримання в даному випадку принципу правової визначеності призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у ГУ ДПС у Волинській області виникла можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Зазначає, що представником позивача на поштову адресу ДПС України 17.01.2025 направлено скаргу на податкові повідомлення-рішення (рішення) від 10.12.2024 №0337532407 (форма «ПС»), від 10.12.2024 №0337522407 (форма «Р») та від 19.11.2024 №0337542407 (форма «Р»), прийняті ГУ ДПС у Волинській області. Вказана скарга отримана ДПС України 21.01.2025. Однак, рішення ДПС України про продовження строку розгляду скарги, а також про результати її розгляду до Позивача та його представника в 20-денний строк не надходило. Також не надіслано позивачу та його представнику вмотивованого рішення за скаргою платника податків в той самий строк, а тому скарга від 17.01.2025 вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Щодо виявлених в ході перевірки порушень, в акті перевірки ГУ ДПС у Київській області зроблено висновок про отримання позивачем доходів в 2023 році у вигляді грошових переказів від фізичних осіб на загальну суму 1 878 190,00 грн з використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), які підлягають декларуванню та які є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором. Такий висновок відповідачем зроблений на підставі отриманої інформації про надходження на рахунки банку у 2023 році грошових коштів та здійснення переказів між рахунками фізичних осіб з використанням реквізитів ЕПЗ за наявності в Державному реєстрі фізичних осіб інформації про не отримання доходу у будь якій формі та за будь якими ознаками. Позивач наголошує, що до надходження Акта перевірки, жодних документів до ОСОБА_1 від контролюючого органу не надходило, тому ОСОБА_1 не було зрозуміло які саме документи необхідно було надати до проведення перевірки. Таким чином, ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати пояснення щодо руху грошових коштів та підтверджуючі документи, оскільки контролюючий орган не дотримався вимог чіткості і зрозумілості, оскільки не зазначив переліку необхідних інформації та документів, що в свою чергу призвело до необізнаності платника податків. Зазначає, що до заперечення на Акт перевірки ним було додано банківські виписки про рух коштів на рахунках ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023. Із вказаних банківських виписок убачається, що грошові кошти, які надходили на банківські рахунки ОСОБА_1 протягом 1-5 хвилин відправлялися на рахунки інших фізичних осіб, що свідчить про те, що позивач не отримував жодного доходу, а відтак відсутня база оподаткування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставні, просив таку відхилити.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що працівниками ГУ ДПС у Волинській області на підставі п.п.20.1.4 п.20.1. ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.п.78.1.2 п.п.78.1.26 п.78.1 ст.78, ст.79.1 ст.79 ПК України, відповідно до наказу від 18.09.2024 №3232-п (а. с. 63) та повідомлення про проведення перевірки від 17.09.2024 №990 (а. с. 64), в період з 25.10.2024 по 31.10.2024 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, за результатами якої було складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 01.11.2024 №30651/03-20-24-07/ НОМЕР_1 .

Згідно висновків акту перевірки, податковим органом встановлено порушення платником податків-фізичною особою ОСОБА_1 вимог податкового законодавства, а саме:

- пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.176.1 ст.176, п.179.1 ст.179 ПК України: неподання податкової декларацій про майновий стан і доходи за 2023 рік;

- пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, пп.168.2.1 п.168.2 ст.168 та п.167.1 ст.167 ПК України: заниження загального річного оподатковуваного доходу внаслідок не декларування грошових коштів, які надійшли від фізичних осіб на банківський рахунок із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) в сумі 1 878 190 грн., в результаті визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2023 рік в сумі 338 074,20 грн;

- пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, пп.1.2, пп.1.3 п.161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в результаті визначено суму податкових зобов`язань з військового збору на суму 28 172,85 грн (а. с.20-24).

На акт перевірки від 01.11.2024 ОСОБА_1 подано заперечення (а. с. 25-27).

ГУ ДПС у Волинській області листом №4509/12/03-20-24-07-20 від 29.11.2024 повідомило позивача про те, що розгляд заперечень відбудеться 06.12.2024 о 10 год. 00 хв. в приміщенні Головного управління ДПС у Волинській області (м. Луцьк, Київський майдан, 4) (а.с. 129), однак рекомендоване поштове повідомлення повернулось на адресу контролюючого органу 21.12.2024 з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 130).

З висновку за результатами розгляду заперечень фізичної особи ОСОБА_1 від 06.12.2024 №3740905371/354/24-07 убачається, що згідно наданого до заперечення руху коштів по розрахунковим рахункам фізичної особи ОСОБА_1 , підтверджено висновок акта перевірки щодо надходження за 2023 рік переказів від фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) у загальній сумі 1 878 190,00 грн, тому комісією прийнято рішення залишити без змін висновки Акта перевірки від 01.11.2024 № 30651/03-20-24-07/3740905371 (а. с. 31).

Листом №18712/6/03-20-24-07-06 від 06.12.2024 ГУ ДПС у Волинській області повідомлено ОСОБА_1 про результати розгляду заперечення (а. с. 132-133).

На підставі висновків акта перевірки від 01.11.2024 №30651/03-20-24-07/ НОМЕР_1 , ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкові повідомлення-рішення (далі - ППР):

- від 10.12.2024 №0337532407 (форма «ПС»), яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 340,00 грн (а. с. 136);

- від 10.12.2024 №0337522407 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на зальну суму 371 881,62 грн (за податковими зобов`язаннями - 338 074,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 33 807,42 грн (а. с. 134);

- від 19.11.2024 №0337542407 (фактична дата 10.12.2024) (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на зальну суму 30 990,13 грн (за податковими зобов`язаннями – 28 172,85 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 2 817,28 грн) (а. с. 135).

За результатами розгляду скарги позивача на оскаржувані ППР, Державна податкова служба України рішенням від 20.03.2025 №7938/6/99-00-06-01-02-06 залишила без змін податкові повідомлення рішення, прийняті ГУ ДПС у Волинській області, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення (а. с. 138-151).

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, підставою для проведення перевірки стали листи ДПСУ №8651/7/99-00-24-01-02-07 від 26.03.2024 (вхідний ГУ ДПС №1083/8 від 27.03.2024) та №23858/7/99-00-24-04-03-07 від 21.08.2024 (вхідний ГУ ДПС №2932/8 від 21.08.2024), згідно яких надано Національним банком України листами від 20.03.2024 №24-0006/21625/БТ та від 09.08.2024 №57-0008/60696/БТ інформацію, про надходження переказів у значних розмірах із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) на розрахункові рахунки платника податків ОСОБА_1 у періоді з 01.01.2023 по 31.12.2023 в сумі 1 878 190 грн від фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), з яких не сплачено податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Цими листами також визначено, що при опрацюванні зазначеної інформації слід забезпечити направлення/вручення платникам податків повідомлень про обов`язок подання декларації про майновий стан та доходи за звітний (податковий) рік та залучення до декларування зазначених платників податків, а у разі неподання декларацій забезпечити одержання від згаданих платників податків - фізичних осіб відповідних пояснень та їх документального підтвердження згідно з положеннями п. 73.3 ст. 73 ПК України та у разі підтвердження фактів порушень вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на органи ДПС, забезпечити залучення таких платників податків до декларування одержаних доходів, а у разі невиконання платниками податків податкового обов`язку - здійснення контрольно-перевірочних заходів з урахуванням вимог та обмежень, встановлених Кодексом.

Згідно доводів відповідача, ГУ ДПС у Волинській області направило на адресу позивача лист від 08.08.2024 №3251/12/03-20-24-07 у зв`язку з ймовірним порушенням норм законодавства в частині ненадання податкової декларації та не включення суми доходів до загального річного оподатковуваного доходу за 2023 рік.

Проте, позивач відповідь на зазначений лист не надав, докази на спростування вказаного відсутні в матеріалах справи.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що згідно з п. 44.1, 44.3 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 ст. 44 ПК України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків.

Відповідно до пп. 73.3.3 п. 73.3 ст. 73, п. 85.2 ст. 85 ПК України платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані надавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом), у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач жодних пояснень і документів у відповідь на запит податкового органу від 08.08.2024 №3251/12/03-20-24-07 та які б спростовували позицію податкового органу не надав ні до, ні під час, ні після перевірки.

Апеляційний суд наголошує, що про існування відповідного документального підтвердження позивач не зазначив як при зверненні до суду першої інстанції з відповідним позовом, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому погоджується з судом першої інстанції про те, що зазначене вказує на неспроможність документально спростувати висновки податкового органу про отримання ним у 2023 році доходів, без їх належного обліку, звітності і оподаткування.

Повертаючись до розгляду цієї справи апеляційний суд зазначає, що згідно положень пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Відповідно до положень п.75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до положень п. 79.1, 79.2 ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що вищезазначені обставини обґрунтовано стали підставою для прийняття відповідачем наказу від 18.09.2024 №3232-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 » на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України, яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з 25.10.2024 по 31.10.2024 тривалістю 5 робочих днів. Визначено провести перевірку з питань подання до органів ДПС декларації про майновий стан та доходи за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, з метою дослідження питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового законодавства.

Так, положеннями пункту 42.2 ст.42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з положеннями пункту 42.5 ст.42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

Апеляційним судом встановлено, що копія наказу ГУ ДПС у Волинській області від 18.09.2024 №3232-п та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 17.09.2024 №990 надіслані на адресу платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення у порядку, визначеному ст.42 та відповідно до вимог, встановлених п.79.2 ст.79 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями).

Конверт з повідомленням про початок проведення перевірки та наказом було повернуто на адресу ГУ ДПС у Волинській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

За вимогами абзацу другого пункту 79.2 статті 79 ПК України, у разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

З наведеного убачається, що посадовими особами відповідача були виконані всі умови пункту 79.2 ст.79 ПК України щодо повідомлення позивача про проведення перевірки, що надавало їм право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Згідно матеріалів справи, документальну позапланову невиїзну перевірку позивача розпочато 25.10.2024, тобто з дотриманням сплину тридцяти денного терміну від дати надсилання йому повідомлення і копії наказу

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність твердження позивача про те, що ненадання ним документів контролюючому органу відбулося через необізнаність в проведенні перевірки, у зв`язку з неналежним його повідомленням контролюючим органом про проведення позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до положень підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України).

У відповідності до п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

З матеріалів справи убачається, що 01.11.2024 ГУ ДПС у Волинській області складено Акт №30651/03-20-24-07/3740905371 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог чинного законодавства за період з 01.01.2023 по 31.12.2023» (а. с.20-24).

Водночас, апеляційним судом відхиляються доводи позивача про безпідставне неврахування відповідачем заперечень на акт перевірки, з огляду на таке.

Відповідно до п.86.7 ст.86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

ГУ ДПС у Волинській області 26.11.2024 за вх.№46857/6 отримало подані позивачем заперечення від 20.11.2024 та листом від 29.11.2024 №4509/12/03-20-24-07-20 повідомило ОСОБА_1 про розгляд заперечення, яке було призначене до розгляду на 10:00 год. 06.12.2024 в приміщенні Головного управління ДПС у Волинській області (а. с. 129).

Згідно з пп.86.7.3 п.86.7 ст.86 ПК України платник податків має право брати участь у процесі розгляду матеріалів перевірки особисто або через свого представника. Безпосередньо під час розгляду матеріалів перевірки платник податку має право надавати письмові та/або усні пояснення з приводу предмета розгляду.

Відсутність платника податку або його представника, повідомленого в передбаченому цією статтею порядку про час і місце розгляду матеріалів перевірки, не є перешкодою для розгляду матеріалів перевірки. Відповідно до пп.86.7.5 п.86.7 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.

Відповідач, 06.12.2024, розглянувши заперечення ОСОБА_1 від 20.11.2024 на акт перевірки від 01.11.2024 повідомили позивача про відмову у врахуванні вимог заперечення на акт від 01.11.2024 №30651/03-20-24-07/3740905371.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що в діях контролюючого органу відсутні порушення процедури розгляду заперечення на акт перевірки, а тому наведені позивачем доводи щодо цього є необґрунтованими.

Як правильно зауважено судом першої інстанції, з доводів позовної заяви убачається, що такі зводяться до незгоди позивача з висновками акта перевірки, які зроблені на підставі даних контролюючого органу, а не первинних документів, при цьому слід зазначає, що документальну невиїзну перевірку позивача відповідач провів на підставі відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору у періоді з 01.01.2023 по 31.12.2023, щодо позивача, відомостей про відсутність поданих до органів ДПС даною особою податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік, а також інформації НБУ про надходження на банківські рахунки позивача у 2023 році грошових коштів у загальній сумі 1 878 190,00 грн, при цьому позивачем ні під час, ні після завершення перевірки не було надано податковому органу жодних пояснень щодо джерела походження зазначених коштів та правову підставу їх отримання, як не надано і жодних документів, які б підтверджували підстави отримання позивачем вказаної суми грошових коштів від фізичних осіб на його банківські рахунки та не здійснення їх декларування, не зважаючи на те, що як до початку перевірки, так і під час її проведення позивачу направлявся відповідний запит податкового органу.

Апеляційним судом також відхиляються доводи позивача з приводу того, що саме контролюючий орган має доводити, що отримані позивачем кошти на картковий рахунок є доходом.

Як це зазначено вище, будь-які кошти, які надходять фізичній особі на її картковий банківський рахунок є доходом, якщо особа не доведе що ці кошти не підпадають під виключення, які визначені ст.165 ПК України. Тобто в даному випадку саме позивач зобов`язаний пояснити походження коштів та довести, що вони не є «іншим доходом» в розумінні ст.164 ПК України.

Апеляційний суд зазначає, що позивач не заперечив та не спростував вказану інформацію, а також не надав з матеріалами позову жодних доказів, які б спростовували відомості, викладені контролюючим органом у вказаному листі та акті перевірки, як не надано і пояснень та будь-якого документального підтвердження щодо правової природи отриманих позивачем на його банківські рахунки коштів, що вказує на неспроможність документально спростувати висновки податкового органу про отримання позивачем у 2023 році доходів, без їх належного обліку, звітності і оподаткування.

Твердження позивача про те, що податковий орган не вчинив належних дій з метою перевірки походження вказаних коштів, встановлення осіб, які їх перераховували, не встановив рахунки, з яких надходили ці кошти, та не звертався до банківських установ щодо розкриття банківської таємниці з метою встановлення походження цих коштів є безпідставним оскільки, такі обставини не спростовують факту надходження вищевказаних сум грошових коштів на банківські рахунки, які належать саме позивачу, а не будь-яким іншим особам.

Разом з тим, під час розгляду цієї справи як судом першої так і судом апеляційної інстанції не встановлено порушень процедури проведення документальної невиїзної перевірки та оформлення акта такої перевірки, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Крім того, безпідставними є доводи позивача про те, що відповідач не мав правових підстав використовувати отриману від Національного банку України інформацію, яка становить банківську таємницю, оскільки такі спростовуються положеннями частини 5 статі 62-2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої Національний банк України має право розкривати органам державної влади інформацію, що становить банківську таємницю та зібрану під час виконання ним його функцій, якщо така інформація може свідчити про правопорушення та/або використовуватися для запобігання, виявлення, припинення, розслідування правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності за їх вчинення.

В силу приписів ст. 17 ПК України, позивач не був позбавлений права ознайомитись з листом Національного банку України, який став підставою для проведення перевірки, та надати відповідні пояснення щодо джерел походження коштів на його банківських рахунках.

Щодо аргументів апеляційної скарги по суті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Згідно з пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. А запп.163.1.2 цього ж пункту об`єктом оподаткування резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Пунктом 164.1 ст.164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

За правилами пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу. Відповідно до п.164.3 ст.164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено ст.168 ПК України. Відповідно допп.168.2.1 п.168.2 цієї статті, платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Згідно п.167.1 ст.167 ПК України ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Як убачається з матеріалів справи, під час податкової перевірки за відомостями наданими у встановленому порядку Національним банком України встановлено, що у 2023 році наявні значні обсяги переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), а саме обсяг зарахувань на банківські рахунки позивача склав 1 878 190,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що P2P-платежі (з англ. person-to-person) це грошові перекази фізичних осіб «з карти на карту». P2P-транзакції зазвичай використовуються для оплати послуг або покупок у приватних продавців на онлайн-ринках, також такі платежі можуть використовуватися і для переказів коштів з іншою метою.

Разом з тим, поповнення рахунків однієї фізичної особи з використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), різними фізичними особами у значному обсязі та за відсутності в отримувача належного документального обґрунтування підстав для одержання таких грошових коштів свідчить, на переконання суду апеляційної інстанції, про отримання фізичною особою ОСОБА_1 у 2023 році доходів в розмірі 1 878 190,00 грн у вигляді інших доходів, що позивачем при розгляді справи не спростовано.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що у періоді з 01.01.2023 по 31.12.2023 по платнику податків доходи у сумі 1 878 190,00 грн, що надійшли на банківські рахунки ОСОБА_1 , та такі не задекларовані.

Враховуючи це та факт ненадання позивачем жодних первинних документів з приводу одержання такої суми коштів, податковий орган цілком слушно вказав на порушення пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, пп.168.2.1 п.168.2 ст.168, п.179.7 ст.179 ПК України, у зв`язку з отриманням платником податків-фізичною особою ОСОБА_1 у 2023 році грошових коштів у сумі 1 878 190,00 грн від фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), в результаті чого не був нарахований та сплачений за 2023 рік податок на доходи фізичних осіб у розмірі 338074,20 грн (1 878 190,00 х 18 %).

Як правильно зауважив суд першої інстанції, доходи, визначені ст.163 ПК України є об`єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 % від об`єкта оподаткування (п.161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України).

Відповідно до цього, податковим органом зроблено цілком слушні висновки і про не нарахування та не сплату ОСОБА_1 за 2023 рік військового збору та військовий збір у розмірі 28 172,85 грн (1878190 х 1,5%).

В силу вимогпп.16.13 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.1 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно зпп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Відповідно доп.179.1 ст.179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, за порушенняпп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.49.1,пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, п.179.1 ст.179 ПК України згідно зп.120.1 ст.120 Податкового кодексу України до позивача правомірно було застосовано штраф у розмірі 340,00 грн.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що контролюючий орган дійшов правильного висновку про те, що фізична особа - платник податку ОСОБА_1 фактично отримував дохід, з яких не сплачував ПДФО та військовий збір, а також не подав декларацію про декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, що мало наслідком відповідальності, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.11.2024 №0337542407, від 10.12.2024 №0337532407, від 10.12.2024 №0337522407 які є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що висновки щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень ґрунтуються на об`єктивній оцінці наданих сторонами доказів, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції викладено мотиви та правові підстави відмови в задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №140/3811/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний