Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №120/750/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/750/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Слободонюка М.В. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправної бездіяльності, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У січні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправної бездіяльності, стягнення моральної шкоди, а саме просила:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА у Вінницькій області щодо несвоєчасного повернення коштів застави;

- стягнути з Державного бюджету України 150000,00 грн як компенсацію моральної шкоди за грубе порушення конституційних прав та створення штучних перешкод у доступі до правосуддя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20.11.2025 відповідач протиправно не виконував ухвалу суду про повернення застави. Незважаючи на те, що кошти перебували на відповідному рахунку ще з 04.12.2023, відповідач, за твердженням позивача, створював штучні перешкоди для їх повернення. При цьому позивач наголошує, що повернення основної суми застави лише після неодноразового звернення зі скаргами не усуває факту допущеної протиправної бездіяльності, а навпаки, підтверджує її наявність.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із клопотанням про повернення застави, внесеної в межах кримінального провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020040000648 від 23.09.2023 за ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29.11.2023.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 вказане клопотання задоволено. Постановлено повернути заставодавцю ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 53680 грн, які були внесені ОСОБА_3 як застава за ОСОБА_4 на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 29.11.2023 на рахунок Вінницького апеляційного суду.

08.12.2025 позивач звернулася до Територіального управління ДСА України у Вінницькій області із заявою про повернення коштів, внесених як застава за ОСОБА_4 в сумі 53680 грн.

На вказану заяву відповідач листом від 08.12.2025 повідомив ОСОБА_5 , що станом на 08.12.2025 кошти не надходили на депозитний рахунок управління, для повернення коштів необхідно звернутися до Вінницького апеляційного суду.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України №35020-18/Т-1508/2212 від 30.12.2025 позивача повідомлено, що за інформацією Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, наведеною у зверненні, зазначені кошти 04.12.2023 надійшли на рахунок, відкритий у Головному управлінні Казначейства для Вінницького апеляційного суду.

На заяву-претензію від 04.01.2026, яка була адресована ОСОБА_6 до Голови Вінницького апеляційного суду та копія якої направлена, зокрема, ТУ ДСА у Вінницькій області, відповідачем надано відповідь листом від 06.01.2026. У даному листі повідомлено, що грошові кошти в сумі 53680 грн були внесені як застава на рахунок Вінницького апеляційного суду, тому з метою повернення цих коштів необхідно звернутись до Вінницького апеляційного суду, дотримуючись вимог Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу" від 11.02.2012 №15.

14.01.2026 Вінницький апеляційний суд листом №01-20/Т-1/7/2026 ЕП-39/26-вих повідомив ОСОБА_5 про те, що відповідно до платіжної інструкції №1 від 05.01.2026 на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 у справі №127/33902/25 грошові кошти в сумі 53680 грн 06.01.2026 повернуто заставодавцю ОСОБА_3 .

Крім того, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.01.2026 у справі №127/40109/25 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування моральної шкоди.

Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції виходив з того, що ТУ ДСА України у Вінницькій області не вчиняло протиправної бездіяльності, оскільки у відповідача був відсутній як юридичний обов`язок, так і фактична можливість здійснити повернення коштів, які фізично та юридично обліковувалися на рахунку іншої установи - Вінницького апеляційного суду. Відсутність повноважень на розпорядження коштами, що знаходяться на балансі іншого розпорядника, виключає можливість визнання поведінки ТУ ДСА України у Вінницькій області як протиправною бездіяльністю, оскільки орган не може бути притягнутий до відповідальності за невчинення дій, які виходять за межі його законних повноважень.

Окрім цього, щодо стягнення моральної шкоди в сумі 150000 грн суд першої інстанції зазначив, що обов`язковою підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність протиправної поведінки суб`єкта заподіяння шкоди. Натомість, оскільки судом встановлено відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача та з матеріалів справи не встановлено підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, правові підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення моральної шкоди також відсутні.

V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначаючи, що суд під час винесення оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного вирішення справи, виніс рішення, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та на висновках, які фактично не відповідали обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

За доводами скаржника, суддя Гайду Г.В. призначила розгляд заяви через 23 дні замість передбачених 5, чим порушила статтю 6 Конвенції про захист прав людини. Надалі вона та голова суду та ОСОБА_7 створили "процесуальне коло", ігноруючи клопотання позивача та завірені квитанції. Однак суд першої інстанції проігнорував цей факт "процесуального футболу", не надавши оцінки штучному затягуванню справи.

Зокрема зазначила, що найкращим доказом штучності затримки є факт повернення коштів протягом 3 робочих днів після відео звернення позивача до Офісу Президента, що підтверджує, що законних перешкод не існувало - була лише умисна бездіяльність.

Крім того вказує, що у офіційному відзиві ТУ ДСА назвало вимоги позивача "шахрайськими спробами", що є прямим порушенням статей 28 та 62 Конституції України, а суд першої інстанції фактично легітимізував це ображання, не винісши окремої ухвали щодо неприпустимості такої поведінки державного органу.

Скаржник вважає, що через дії суддів вона перенесла важкий стрес, що підтверджується діагнозом психіатра (додається до матеріалів). Вимушена публічність та необхідність благати про своє право на відео принизили її гідність

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ОСОБА_8 не вносила на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області № UA688201720355219002000000401 заставні кошти за ОСОБА_4 у сумі 53680 грн. На думку відповідача, з огляду на лист Казначейської служби, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 та квитанцію про повернення коштів, надані самою позивачем, зазначені кошти були внесені на депозитний рахунок Вінницького апеляційного суду № UA068201720355269002000083601. У зв`язку з цим відповідач вважає, що Територіальне управління не мало можливості повернути позивачу кошти, які, за його твердженням, вона не вносила на депозитний рахунок, адміністратором якого є Територіальне управління, а тому його бездіяльність не порушувала прав позивачу та не завдала їй шкоди.

VІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу

Механізм внесення, підтвердження зарахування, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави, який обраний з метою забезпечення належної поведінки особи, щодо якої застосовано запобіжний захід, її явки за викликом до слідчого, прокурора або суду, а також виконання інших покладених на неї обов`язків, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України, визначає Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 № 27) (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що застава вноситься в національній грошовій одиниці на спеціальний рахунок територіального управління ДСА, яке здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий у Казначействі в установленому законодавством порядку (далі - депозитний рахунок).

Згідно з приписами пункту 3 Порядку застава може бути внесена: підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені (далі - особа); заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені.

Відповідно до пункту 7 Порядку кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку.

Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи:

заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку;

засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави;копія платіжної інструкції, що підтверджує факт внесення коштів як застави;

копія платіжної інструкції, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, Вищий антикорупційний суд, Верховний Суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжну інструкцію про повернення коштів.

Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п`яти робочих днів з дня надходження платіжних інструкцій територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.

VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Так, предметом даного адміністративного спору є встановлення наявності або відсутності протиправної бездіяльності ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо неповернення застави у встановлений строк.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною третьою статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства убачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №820/159/16 та від 21.07.2020 у справі №820/1053/16, від 20.04.2021 у справі № 820/445/16.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Також за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Наведений правовий висновок у подальшому підтримано Верховним Судом, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17.

Враховуючи зазначене, у межах розгляду цієї адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов`язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправне рішення якого, на суб`єктивну думку позивача, порушило його право.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із клопотанням про повернення застави, внесеної в межах кримінального провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020040000648 від 23.09.2023 за ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29.11.2023.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 постановлено повернути заставодавцю ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 53680 грн, які були внесені ОСОБА_3 як застава за ОСОБА_4 на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 29.11.2023 на рахунок Вінницького апеляційного суду.

08.12.2025 ОСОБА_2 звернулася до Територіального управління ДСА України у Вінницькій області із заявою про повернення коштів, внесених як застава за ОСОБА_4 в сумі 53680 грн.

На вказану заяву відповідач листом від 08.12.2025 повідомив ОСОБА_5 , що станом на 08.12.2025 кошти не надходили на депозитний рахунок управління, для повернення коштів необхідно звернутися до Вінницького апеляційного суду.

Крім того, листом ТУ ДСА України в Вінницькій області від 06.01.2026 повідомлено позивача, що грошові кошти в сумі 53680 грн були внесені як застава на рахунок Вінницького апеляційного суду, тому з метою повернення цих коштів необхідно звернутись до Вінницького апеляційного суду.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України №35020-18/Т-1508/2212 від 30.12.2025 ОСОБА_5 повідомлено, що за інформацією Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, наведеною у зверненні, зазначені кошти 04.12.2023 надійшли на рахунок, відкритий у Головному управлінні Казначейства для Вінницького апеляційного суду.

Отже, грошові кошти в сумі 53680 грн були зараховані 04.12.2023 саме на рахунок Вінницького апеляційного суду, а не на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, визначений для внесення застави.

У вищенаведеному Порядку зазначено, на чий рахунок вноситься застава в національній грошовій одиниці:

1) на спеціальний рахунок територіального управління ДСА, яке здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави,

2) або апеляційного суду,

- Вищого антикорупційного суду,

- Верховного Суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий у Казначействі в установленому законодавством порядку (депозитний рахунок).

Також згідно з Порядком внесення коштів на депозитний рахунок суду та їх повернення, обов`язок щодо повернення застави покладається на ту установу, на чий рахунок ці кошти були фактично внесені та де вони обліковувалися.

Колегія суддів зазначає, що оскільки зазначені кошти фактично перебували у розпорядженні Вінницького апеляційного суду, ТУ ДСА України у Вінницькій області не мало правових підстав та об`єктивної можливості здійснити їх повернення, а тому повідомлення ТУ ДСА України у Вінницькій області, направлені позивачу 08.12.2025 та 06.01.2026, про відсутність коштів застави на її рахунках та необхідність звернення до Вінницького апеляційного суду - відповідали фактичним обставинам та були спрямовані на належну реалізацію позивачем своїх прав із зазначенням суб`єкта, уповноваженого виконати відповідну ухвалу суду.

Водночас, колегія суддів також бере до уваги, що 14.01.2026 Вінницький апеляційний суд листом №01-20/Т-1/7/2026 ЕП-39/26-вих повідомив ОСОБА_3 про повернення їй 06.01.2026 грошових коштів у сумі 53680 грн відповідно до платіжної інструкції №1 від 05.01.2026, на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 у справі №127/33902/25.

Зазначені обставини підтверджують факт належного та фактичного повернення коштів застави, оскільки з указаного листа Вінницького апеляційного суду чітко вбачається, що на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2025 у справі №127/33902/25 кошти в сумі 53680 грн були повернуті заставодавцю ОСОБА_3 06.01.2026 саме Вінницьким апеляційним судом.

При цьому сама позивач не заперечує факт отримання зазначених коштів та у своїх письмових поясненнях підтверджує, що їх повернення здійснив саме Вінницький апеляційний суд.

Отже, сукупність наведених доказів свідчить про те, що грошове зобов`язання щодо повернення суми застави було фактично виконано, а тому підстави вважати, що кошти застави залишилися неповернутими, відсутні.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у діях ТУ ДСА України у Вінницькій області протиправної бездіяльності, оскільки на відповідача не покладався обов`язок щодо повернення спірних коштів, які не надходили на його спеціальний рахунок та перебували у розпорядженні іншої установи - Вінницького апеляційного суду.

При цьому визначальним у цій справі є те, що спірні кошти в сумі 53680 грн фактично були повернуті заставодавцю, а тому фактичне виконання обов`язку з повернення застави тією установою, у розпорядженні якої перебували відповідні кошти, додатково свідчить про відсутність бездіяльності з боку ТУ ДСА України у Вінницькій області.

Відповідач не утримував спірні кошти, не мав можливості ними розпоряджатися та не був суб`єктом, який фактично здійснював їх повернення. За таких обставин відсутні як об`єктивна сторона протиправної бездіяльності відповідача, так і причинний зв`язок між його діями (бездіяльністю) та порушенням прав позивача.

Колегія суддів зауважує, що у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "прав" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача, яка стверджує про їх порушення з боку відповідача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності хоча б одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, дією/бездіяльністю, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 та від 18.05.2022 у справі № 826/14230/16.

За таких обставин відсутнє порушення відповідачем прав чи законних інтересів позивача, а тому обраний нею спосіб захисту шляхом визнання бездіяльності ТУ ДСА України у Вінницькій області протиправною та зобов`язання вчинити відповідні дії є необґрунтованим.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог у цій частині.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 150000 грн апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначено Верховним Судом у постанові 04.07.2018 у справі № 638/14260/16-ц: деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Як наведено у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 823/2108/18: відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Водночас, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Таким чином, сама лише вказівка позивача на заподіяння їй моральних страждань не є достатньою підставою для задоволення відповідної вимоги.

У цій справі судом не встановлено протиправної бездіяльності ТУ ДСА України у Вінницькій області, оскільки відповідач не мав ні юридичного обов`язку, ні фактичної можливості розпоряджатися та повертати грошові кошти в сумі 53680 грн, які перебували на рахунку Вінницького апеляційного суду. За таких обставин відсутня протиправна поведінка відповідача як необхідна передумова для виникнення обов`язку з відшкодування моральної шкоди, а тому похідна вимога про стягнення 150000 грн також не підлягає задоволенню.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що використання ТУ ДСА України у Вінницькій області вислову "шахрайські спроби" саме по собі свідчить про порушення статей 28 та 62 Конституції України, є необґрунтованим.

Насамперед, наведений вислів містився у процесуальному документі відповідача та був використаний у контексті обґрунтування його заперечень проти позовних вимог. Сам по собі характер такого формулювання у процесуальному документі не свідчить про порушення честі, гідності чи інших особистих немайнових прав позивача, якщо такі висловлювання стосуються оцінки заявлених вимог та позиції сторони у спорі та не мають на меті принизити особу позивача.

Посилання скаржника на статтю 62 Конституції України також є безпідставним, оскільки закріплена нею презумпція невинуватості стосується особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, та не може автоматично поширюватися на будь-які оцінювальні твердження сторони адміністративного процесу щодо обґрунтованості чи характеру заявлених позовних вимог. Відповідач не наділений повноваженнями встановлювати винуватість позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а використання спірного формулювання у відзиві саме по собі не означає пред`явлення позивачу кримінального обвинувачення.

Так само безпідставним є посилання на статтю 28 Конституції України як на самостійну підставу для висновку про протиправність дій відповідача. Для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити не лише факт використання певного формулювання, але й те, що відповідними діями було протиправно порушено особисті немайнові права позивача, завдано йому моральної шкоди, а також існує причинний зв`язок між такою поведінкою та заявленою шкодою. Таких обставин судом у справі не встановлено.

Не може бути прийнятий і довід скаржника про те, що суд першої інстанції "легітимізував" образливу поведінку відповідача лише тому, що не постановив окремої ухвали.

Постановлення окремої ухвали є процесуальним реагуванням суду на встановлені під час розгляду справи порушення закону, однак саме по собі непостановлення такої ухвали не означає визнання судом правомірними всіх висловлювань сторін та не свідчить про порушення прав позивача.

При цьому апеляційний суд враховує, що окремі формулювання, використані відповідачем у процесуальних документах, не є достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо повернення застави чи для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Отже, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до незгоди зі стилем викладення відповідачем своєї процесуальної позиції, однак не спростовують встановленого судом факту відсутності у ТУ ДСА України у Вінницькій області протиправної поведінки, причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою моральною шкодою, а тому не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Інші доводи позивача є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

VIII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Слободонюк М.В. Кузьмишин В.М.