Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №600/2122/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2122/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просила:\

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за період з 2014 по 2025 рік за невикористану додаткову відпустку - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за період з 2014 по 2025 рік за невикористану додаткову відпустку - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме: з 25.02.2025 по день повного розрахунку шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.12.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Національній гвардії України в період з 2014 по 2025 роки.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 24.02.2025 №56 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 .

Згідно з указаним наказом позивачці виплачено грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік; грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за невикористані 84 дні за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік та за 2025 рік; одноразову грошову допомогу відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 28 повних календарних років служби; допомогу для оздоровлення за 2025 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

У відповідь на адвокатські запити відповідач листами від 17.03.2025 та 27.03.2025 повідомив, що за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 24.08.2022 по 24.02.2025 ОСОБА_1 додаткова відпустка як працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, не надавалась.

Вважаючи, що відповідачем при звільненні не проведено повного розрахунку усіх сум грошового забезпечення, а також не виплачено середній заробіток за час затримки такого розрахунку, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачці в період служби з 2014 по 2017 роки на Факультеті №2 - підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ не надавалась додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, що підтверджується довідкою №138 від 25.09.2017.

Також згідно з наказів про виключення зі списків особового складу Головного управління Національної гвардії України від 12.10.2021 та Київського інституту Національної гвардії України від 22.08.2022 вказаний вид додаткової відпустки позивачу теж не виплачувався.

Відповідно до поданого рапорту на звільнення від 03.02.2025 позивачка клопотала на день виключення зі списків військової частини виплатити всі належні їй грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, у тому числі, додаткові та соціальні, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, компенсацію за недоотримане речове майно тощо).

Суд першої інстанції зауважив, що оскільки позивачка була військовослужбовцем Національної гвардії України, вона була зобов`язана згідно із законодавством надавати до особової справи документи, які підтверджують зміну її сімейного становища та у зв`язку із цим правового статусу.

Однак, як встановлено матеріалами справи, жодних документів, окрім свідоцтва про розірвання шлюбу, які б вказували на її статус одинокої матері ОСОБА_1 відповідачу не надавала, із заявами про надання відпустки чи грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, за увесь час проходження військової служби жодного разу не зверталась.

Подані на виконання ухвали суду від 28.11.2025 про витребування доказів документи, а саме: копії свідоцтва про народження дитини та свідоцтва про розірвання шлюбу не є достатніми доказами на підтвердження того, що позивачка набула статусу "одинокої матері".

У заяві від 02.12.2025 про долучення вищевказаних доказів представник позивача вказував, що після розлучення дитина залишилася проживати разом з матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та рішенням суду про стягнення аліментів від 06.02.2019 у справі №760/22012/18.

За висновком суду першої інстанції, враховуючи позицію Верховного Суду у схожих правовідносинах, наявність свідоцтва про розірвання шлюбу та факт проживання дитини з матір`ю не можуть вважатися достатніми підставами для визначення статусу позивачки як "одинокої матері". Наявність рішення суду про стягнення аліментів з батька дитини також виключає факт самостійного утримання дитини матір`ю.

Зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, що позивачкою за час проходження служби подавались будь-які інші документи для підтвердження її статусу як одинокої матері або наявності у неї дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, суд вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку працівнику як одинокій матері, яка має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, передбачену статтею 19 Закону №504/96-ВР відсутні, а позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевикладене, вимоги позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягають задоволенню.

V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначаючи, що суд під час винесення оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного вирішення справи, виніс рішення, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та на висновках, які фактично не відповідали обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

За доводами скаржника, позивачкою надано достатньо доказів на підтвердження її статусу "одинокої матері".

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №600/2122/25-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

VІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У статті 1-2 цього Закону наведено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Так, статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Згідно зі статтею 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

У статті 164 Сімейного кодексу України наведено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, одиноких матерів на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

При цьому згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2020 у справі №520/2226/19 зазначив, що відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.

У Законі №504/96-ВР визначено одиноку матір, як таку, що виховує дитину без батька (пункт 5 частини чотирнадцятої статті 10 Закону №504/96-ВР) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері), оскільки зазначений Закон регулює трудові правовідносини пов`язані з правом на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я.

Отже, оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.

Таким чином, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 18.04.2022 у справі №320/11614/20.

З урахуванням указаних правових висновків Верховного Суду, у розрізі даної справи, колегія суддів зазначає, що факт утримання дитини батьком (сплата/несплата аліментів) не є підтвердженням факту здійснення/нездійснення виховання дитини батьком.

Факт виховання дитини без батька повинно бути підтверджено належними, достатніми та достовірними доказами на підтвердження відсутності участі батька у вихованні дитини.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження доводів про те, що позивачка є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, надано до суду: копію свідоцтва про народження дитини та свідоцтва про розірвання шлюбу, а також рішення суду про стягнення аліментів від 06.02.2019 у справі №760/22012/18; жодних документів, окрім свідоцтва про розірвання шлюбу, які б вказували на її статус одинокої матері ОСОБА_1 , відповідачу не надавала, із заявами про надання відпустки чи грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівнику, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, за увесь час проходження військової служби жодного разу не зверталась.

Як наведено позивачкою в апеляційній скарзі: відповідно до її Послужної картки, яка надана їй при звільненні: у пункті 8 та пункті 12 "Сімейний стан та склад сім`ї: розлучена; донька; ОСОБА_2 (2007)".

Проте щодо наведеної обставини відповідач не заперечує, заперечує підтвердження достатніми та належними доказами наявність у позивачки статусу "одинокої матері".

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність свідоцтва про розірвання шлюбу та факт проживання дитини з матір`ю, наявність рішення суду про стягнення аліментів з батька дитини не можуть вважатися достатніми підставами для визначення статусу позивачки як "одинокої матері". У зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Інші доводи скаржника є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

VIII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Кузьмишин В.М. Слободонюк М.В.