Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №600/5485/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/5485/24-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду Україні про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року позов задоволено частково.

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777 про відмову позивачу у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 19 вересня 2024 року про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV, з доданими до неї документами та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених судом у цьому судовому рішенні. В задоволенні інших вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивачу з 17.06.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням 41 року 6 місяців 15 днів страхового стажу. Матеріалами справи підтверджено, що з 19.09.1990 по 30.12.2016 позивач працювала вихователем у дошкільному навчальному закладі №27, який унаслідок реорганізацій увійшов до структури філії «Дністровська ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго», що є правонаступником попередніх підприємств.

19.09.2024 позивач звернулася до Пенсійного фонду із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 27.09.2024 у задоволенні заяви відмовлено з підстав того, що філія «Дністровська ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго», на думку пенсійного органу, не є закладом освіти державної чи комунальної форми власності, а тому період роботи позивача не зараховується до спеціального стажу, який дає право на отримання зазначеної грошової допомоги.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення).

Частиною першою статті 9 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17.

Право на одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій виникає за одночасної наявності трьох умов: наявності необхідного спеціального стажу роботи на посадах у закладах державної чи комунальної форми власності, що дають право на пенсію за вислугу років; виходу на пенсію саме з такої посади; а також відсутності у особи іншого виду пенсії до призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з обставин даної справи, після призначення пенсії за віком позивач, вважаючи, що має право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй такої грошової допомоги.

Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777 позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги з тих підстав, що філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності. Відповідно, відсутні підстави для зарахування періоду роботи у названій вище установі до страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і для призначення грошової допомоги.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення та заяв по суті справи, а також встановлені у даній справі обставини, факт неотримання позивачем будь-якого іншого виду пенсії при призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також виходу її на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як умов для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій учасниками справи не заперечується.

Водночас пенсійним органом в оскаржуваному рішенні, фактично, жодним чином не зазначено, чи відповідає позивач іншій умові, яка зазначена в пункті 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для призначення їй грошової допомоги – наявність у ОСОБА_1 необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах (посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Слід зауважти, що з оскаржуваного рішення не вбачається того, що пенсійним органом були належним чином досліджені та взяті до уваги (враховані) періоди роботи позивача до 17 червня 2024 року (дати призначення позивачу пенсії за віком).

Тобто, в оскаржуваному рішенні відсутній висновок про те, що для призначення грошової допомоги у позивача наявний або відсутній необхідний страховий стаж роботи на посадах у закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зокрема, з оскаржуваного рішення не вбачається належного дослідження періодів роботи позивача. Відповідач не зазначив, які саме періоди роботи позивача не було зараховано до її страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не навівши при цьому жодних причин неврахування таких періодів роботи з посиланням на норми законодавства.

Як встановлено, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не надав належної оцінки поданим позивачем доказам та не навів мотивів їх неврахування. Зокрема, не враховано довідки, які підтверджують роботу позивача у закладі державної форми власності та правонаступництво філії «Дністровська ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго». Натомість відповідач лише зазначив, що філія не є закладом освіти державної чи комунальної форми власності, не обґрунтувавши такого висновку та не зазначивши, на підставі яких доказів його зроблено. Це свідчить про неповний та необ`єктивний розгляд поданих документів.

Тому суд вважає необґрунтованим і передчасним висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не має права на виплату грошової допомоги згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на викладене, рішення від 27 вересня 2024 року №241670073777 прийняте пенсійним органом передчасно та без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.

Разом з цим, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 27 вересня 2024 року №241670073777, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, з доданими до неї документами та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених судом у цьому судовому рішенні.

Отже, належним способом захисту є визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання повторно розглянути питання з урахуванням усіх обставин справи. Підстав для зобов`язання одразу призначити грошову допомогу не встановлено, оскільки пенсійний орган має здійснити оцінку всіх документів. Вимоги до ГУ ПФУ в Чернівецькій області не підлягають задоволенню, оскільки спірне рішення приймало ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке є належним відповідачем у цій справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.