Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №240/24910/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24910/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

24 серпня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів і акту, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати акт службового розслідування за фактом неприбуття з військово-лікарської комісії ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 2736 від 18.10.2024 “Про результати службового розслідування за фактом неприбуття з військово-лікарської комісії ОСОБА_2 ”;

- визнати протиправним та скасувати акт проведення розслідування нещасного випадку (форма HB-2) від 2025 року, складений комісією військової частини НОМЕР_1 за фактом смерті солдата ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1290 від 12.05.2025 “Про результати розслідування за фактом смерті ОСОБА_2 ”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно провести розслідування смерті, що сталась з військовослужбовцем ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що син позивачки - ОСОБА_2 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 09.04.2025. Смерть настала у КНП “Овруцька міська лікарня” під час проходження лікування. За результатами розслідування смерті її сина складено Акт проведення розслідування нещасного випадку (смерті), копія якого надана позивачу без дати та номера (форма НВ-2), на підставі якого був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 12.05.2025 № 1290 "Про результати розслідування за фактом смерті ОСОБА_2 " Відповідно до даних документів смерть її сина не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Однією з підстав такого рішення є витяг з наказу про результати службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 № 2736, у якому визначено вважати, що механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 , самовільно залишив військову частину та відсутній без поважних причин у районі зосередження взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 з 24.09.2024 по теперішній час. Крім того, підставою оскаржуваного рішення стало посилання на те, що смерть її сина згідно з довідкою про причину смерті настала внаслідок гепатоцелюлярної недостатноті III ступеня (клінічно), цирозу печінки змішаного генезу. З указаним рішенням позивачка не погоджується вважає його неправомірним.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позов відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що військовослужбовець порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не повідомивши командування про своє місцеперебування та стан здоров`я у встановленому порядку, а факт його перебування у СЗЧ на момент смерті є самостійною підставою для визнання смерті такою, що не пов`язана з виконанням обов`язків служби.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та задовольнити позов, наголошуючи на тому, що її син не був безпричинно відсутній, а проходив складне лікування (хіміотерапію), про що військова частина начебто була обізнана.

Скаржниця вказує, що солдат звертався до сімейного лікаря та проходив дослідження за рекомендацією медиків через складність діагностики, що підтверджується направленнями за жовтень 2024 року та березень 2025 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення без змін, зазначаючи, що ОСОБА_2 був направлений на ВЛК до конкретної військової частини, куди не прибув, а самостійне звернення до цивільних лікарень без доповіді командиру є порушенням військової дисципліни.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 247 від 28.08.2023 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

24.09.2024 солдата ОСОБА_2 було направлено на медичний огляд до військово-лікарської комісії у військову частину НОМЕР_5 з метою визначення придатності до військової служби.

08.10.2024 стало відомо, що ОСОБА_2 не прибув з військово-лікарської комісії, призначено службове розслідування за цим фактом. Під час проведення розслідування надійшла відповідь № 590/4312 з військової частині НОМЕР_5 щодо факту надходження на медичний огляд військово-лікарською комісією солдата ОСОБА_2 , де зазначено, що останній з 24.09.2024 по теперішній час не прибув на медичний огляд військово-лікарської комісії при військовій частині НОМЕР_5 .

17.10.2024 в ході телефонного дзвінка ОСОБА_2 повідомив що 24.09.2024 поїхав у місто Житомир. 09.10.2024 йому стало погано і він звернувся до свого сімейного лікаря в АДРЕСА_2 . Надав фотокопії електронних направлень від сімейного лікаря від 09.10.2024 на консультації до хірурга, інфекціоніста, від 10.10.2024 на стаціонарне лікування загального напрямку та фотокопії результатів досліджень та аналізів з Комунального некомерційного підприємства “Овруцька міська лікарня”. Також повідомив що у військову частину НОМЕР_6 не звертався.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) “Про результати службового розслідування за фактом неприбуття з військово-лікарської комісії ОСОБА_2 ” від 18.10.2024 за № 2736 визначено вважати, що солдат ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину та відсутній без поважних причин у районі зосередження взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 з 24.09.2024 по теперішній час. Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтава, 04.01.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України внесено відомості до ЄРДР за № 62025170030000069.

За фактом смерті ОСОБА_2 була проведена процедура розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України. В ході розслідування був складений акт за формою НВ-2, відповідно до якого комісія встановила, що смерть солдата ОСОБА_2 , який вважається таким, який самовільно залишив військову частину з 24.09.2024, не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.05.2025 за № 1290 визначено вважати, що смерть солдата, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 17.10.2024, солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала 09.04.2025 в м. Овруч в інфекційному відділенні комунального некомерційного підприємства “Овруцька міська лікарня” внаслідок гепатоцелюлярної недостатності III ступеня (клінічно), цирозу печінки змішаного генезу. Смерть солдата ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Не погоджуючись з висновками актів службового розслідування та прийнятими на їх підставі наказами, позивачка звернулася до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Закон України від 24.03.1999 № 551-XIV, яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України.

У відповідності до положень статей 1,2 Закону № 551-ХІУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно зі статтею 3 Закону № 551-ХIV військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

При цьому, в розрізі положень статті 4 Закону № 551-ХІУ військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

У силу вимог пунктів 83-86 Закону № 551-XIV на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

У той же час, підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України”, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371.

За змістом пункту 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. Після підписання, акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1-2 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.18 № 260, грошове забезпечення не виплачується, у тому числі, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 2736 механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину та відсутній без поважних причин у районі зосередження взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 з 24.09.2024 по теперішній час.

Разом із тим, судом встановлено що ОСОБА_2 24.09.2024 був направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією в військову частину НОМЕР_5 з метою визначення придатності до військової служби, що підтверджується направленням № 7/2464. Натомість ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_5 на медичний огляд військово-лікарською комісією не прибув. Відповідачем не заперечується, що син позивачки ОСОБА_2 надав в ході службового розслідування довідки електронних направлень від сімейного лікаря від 09.10.2024 консультації хірурга, інфекціоніста, від 10.10.2024 про стаціонарне лікування загального напрямку та фотокопії результатів досліджень та аналізів з Комунального некомерційного підприємства “Овруцька міська лікарня”, які, на думку відповідача, не можуть бути прийнятті як доказ законності перебування ОСОБА_2 поза межами розташування військової частини у спірний період.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктами 233, 234, 246, 247, 248, 254, 255, 259, 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.

Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

Диспансеризація включає медичний контроль за станом здоров`я особового складу, активне завчасне виявлення захворювань, вивчення умов служби і побуту військовослужбовців, виявлення факторів, які негативно впливають на їх здоров`я, проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів.

Медичний контроль за станом здоров`я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення: щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки і в побуті; медичних оглядів; поглиблених і контрольних медичних обстежень.

Військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.

На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

Пунктом 58, 59 Статуту визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Згідно з пунктом 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, підпунктом "б" пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини та медичний огляд ВЛК позивач міг бути направлений прямим начальником командиром військової частини за висновком лікаря військової частини.

У разі отримання рапорту командир військової частини зобов`язаний розглянути і вирішити поставлені у ньому питання щодо проходження військовослужбовцем військової служби та надати військовослужбовцю відповідну відповідь.

Суд звертає увагу, що у разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги у відповідності до Закону України “Про екстрену медичну допомогу” кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров`я, який може забезпечити надання такої допомоги.

Разом із тим, статтею 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, позивач мав право самостійно звернутись до державних або комунальних закладів охорони здоров`я задля отримання екстренної медичної допомоги, однак зобов`язаний був повідомити працівників медичного закладу, що проходить військову службу та доповісти про звернення безпосередньому командиру (начальнику).

Суд наголошує, що направлення військовослужбовця на медичний огляд ВЛК не звільняє його від статусу такого, що перебуває на службі, та не дає права на вільне пересування країною поза маршрутом, визначеним у приписному свідоцтві або направленні. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, лише під час перебування у розташуванні частини або в іншому місці роботи (служби) протягом робочого часу. Відхилення від встановленого маршруту до місця проведення ВЛК (поїздка до м. Житомира для участі у судовому засіданні та до м. Овруч) без дозволу відповідного командира є порушенням порядку проходження служби, що нівелює посилання позивача на поважність причин відсутності через стан здоров`я, про який командування не було поінформовано у встановленому статутом ЗСУ порядку.

Відповідача ОСОБА_2 повідомив про лікування тільки 17.10.2024, надаючи пояснення в телефонному режимі.

Таким чином, оцінюючи довід позивачки про поважність причин відсутності сина через лікування, колегія суддів наголошує на пріоритетності норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Статтею 12 Статуту встановлено обов`язок військовослужбовця доповідати безпосередньому начальникові про все, що з ним сталося і стосується виконання обов`язків, включаючи захворювання. Стаття 254 Статуту вимагає від військовослужбовця негайно повідомити про хворобу безпосереднього начальника, який зобов`язаний направити його до медичного пункту частини. Суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 , перебуваючи у статусі військовослужбовця, проігнорував ці вимоги, обравши шлях самостійного звернення до цивільних установ без належного інформування командування протягом тривалого часу (з 24.09.2024 по 17.10.2024).

Колегія суддів зазначає, що за приписами статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням частини військовослужбовці направляються лише за висновком лікаря військової частини. Навіть у випадках екстреної допомоги (через 103), що передбачено статтею 260 Статуту, військовослужбовець зобов`язаний повідомити медикам про свій статус та доповісти командиру. Матеріали справи не містять доказів отримання солдатом екстреної допомоги саме 24.09.2024 або повідомлення ним командування у передбачений строк. Фотокопії направлень від сімейного лікаря, датовані 09.10.2024 та пізніше, не можуть виправдати відсутність на службі, що розпочалася 24.09.2024 після невиконання наказу про прибуття на ВЛК до визначеної військової установи.

Щодо оскарження акта форми НВ-2 та наказу № 1290 про зв`язок смерті зі службою, суд керується Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 № 332.

Пунктом 11 розділу ІІ Інструкції № 332 чітко визначено обставини, за яких смерть не визнається пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби: самовільне залишення місця служби; перебування за місцем проживання; смерть від загального захворювання. Оскільки на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 статус ОСОБА_2 як особи, що перебуває у СЗЧ, був юридично зафіксований (включаючи внесення до ЄРДР та призупинення служби), а причиною смерті став цироз печінки (загальне захворювання), висновки відповідачів про відсутність зв`язку смерті з виконанням обов`язків військової служби є цілком правомірними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного суду, що дискреційні повноваження військового командування щодо оцінки дисциплінарних проступків були використані у межах закону. Доводи апеляційної скарги про «обізнаність» частини не підтверджені належними доказами доповіді у порядку статтей 12 та 14 Статуту. Сама по собі наявність важкого діагнозу не звільняє військовослужбовця від обов`язку дотримання порядку проходження служби та інформування керівництва про зміну свого місцеперебування.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним, прийнятим при повному з`ясуванні обставин та правильному застосуванні норм матеріального права.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.