Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №120/16130/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/16130/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області про визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року в подвійному розмірі та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року на посадах віднесених до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, а саме у Відділковій лікарні станції Козятин. Однак відповідач протиправно відмовив у зарахуванні вказаного періоду роботи, оскільки у матеріалах пенсійної справи позивача відсутні документи, що підтверджують відношення вказаного періоду роботи до Списку №2.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року в подвійному розмірі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 в подвійному розмірі та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 21.08.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

21.08.2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року на посадах віднесених до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, а саме у Відділковій лікарні станції Козятин.

15.09.2025 року відповідач листом відмовив у зарахуванні вказаних періодів роботи у пільговому обчисленні, у зв`язку з тим, що відсутні документи, які підтверджують відношення періоду роботи позивача з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року у Відділковій лікарні станції Козятин до Списку№2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Не погоджуючись із вказаними діями пенсійного органу, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав покладені на нього обов`язки щодо всебічного, об`єктивного і повного розгляду звернення позивача про перерахунок її пенсії з урахуванням пільгового порядку обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а лише обмежився формальним підходом щодо розгляду заяви, не дослідивши належним чином умови та характер виконуваної позивачем роботи.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржиив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що при призначенні даного виду пенсії обов`язковою умовою є підтвердження спеціального стажу уточнюючими довідками, відповідного зразка, підприємств або організацій про пільговий характер роботи, у якій має бути зазначено: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професію або посаду; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їхні номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку. Позивачем не надано документів для зарахування періоду з 10.09.1990 по 18.04.2016 до пільгового стажу за Списком №2. Обов`язок у наданні достатнього пакету документів законодавець поклав на позивача, а орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями у підтвердженні стажу та відповідних статусів, а лише у відповідності до пункту 4.2 Порядку досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи, виявляє їх неточності та розбіжності.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала на правильність висновку суду першої інстанції та просила відмовити в задоволенні позову.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004 року.

Відповідно до преамбули Закону №1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказане правове регулювання звертає увагу на те, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Положеннями статті 60 Закону №1788-XII (в редакції Закону №1110-IV від 10.07.2003 року, з змінами, внесеними згідно із Законом №2205-VIII від 14.11.2017 року) передбачають, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

Як встановлено судом, позивачу не зараховано період роботи у пільговому обчисленні, у зв`язку з тим, що відсутні документи, які підтверджують відношення періоду роботи позивача з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року у Відділковій лікарні станції Козятин до Списку№2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Як встановлено матеріалами справи, протягом спірного періоду позивач працювала у Відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці, що підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979 року.

Так, згідно із записами трудової книжки: з 10.09.1990 року позивача прийнято на посаду санітарки палатної відділення анестезіології і реанімації Відділкової лікарні станції Козятин; з 01.09.2005 року переведено на посаду молодшої медичної сестри палати інтенсивної терапії; з 01.10.2014 року переведено на посаду молодшої медичної сестри відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії; 18.04.2016 року звільнена у зв`язку із скороченням штату.

Наведені записи трудової книжки є чіткими, послідовними та не містять виправлень чи інших недоліків, які могли б ставити під сумнів достовірність відомостей щодо місця роботи позивача, займаних нею посад та структурних підрозділів закладу охорони здоров`я, у яких вона виконувала свої трудові обов`язки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» прямо визначає трудову книжку основним документом, який підтверджує стаж роботи. Відтак саме її дані є первинними доказами трудової діяльності особи, а необхідність подання інших документів виникає лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи за наявності обставин, що унеможливлюють встановлення необхідних юридично значимих фактів.

У даному випадку відомості, необхідні для встановлення характеру роботи позивача, містяться безпосередньо у трудовій книжці, яка підтверджує її роботу саме у відділенні анестезіології і реанімації, палаті інтенсивної терапії та відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії закладу охорони здоров`я.

Водночас положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не ставлять право особи на зарахування відповідного періоду роботи до стажу у подвійному розмірі в залежність від включення посади до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Зазначена норма передбачає самостійний вид пільгового обчислення стажу роботи та пов`язує виникнення такого права виключно з виконанням роботи у визначених нею закладах та структурних підрозділах закладів охорони здоров`я, зокрема у реанімаційних відділеннях та відділеннях анестезіології й інтенсивної терапії.

Отже, посилання відповідача на ненадання позивачем документів щодо підтвердження її права на пільговий стаж за Списком №2 не спростовує наявності у неї права на застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки предметом звернення позивача було саме зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до цієї статті, а не підтвердження спеціального стажу роботи за Списком №2 для призначення пенсії на пільгових умовах.

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України №303 від 08.10.1997 року «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я, внаслідок чого замість відділень (груп) анестезіології-реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені відділення анестезіології для інтенсивної терапії, відділення анестезіології з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, відділення інтенсивної терапії загального профілю та інші структурні підрозділи.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначена реорганізація не змінила характеру виконуваної медичними працівниками роботи та не позбавила їх права на пільгове обчислення стажу, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічний підхід викладений у роз`ясненнях Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства праці та соціальної політики України, наданих листами від 28.05.2002 року №10.02.11/450 та від 21.06.2002 року №02-886з-08, відповідно до яких періоди роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії підлягають зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що також враховано Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 року у справі №462/1713/17.

Крім того, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до галузі охорони здоров`я віднесено, зокрема, лікарняні заклади, а приміткою 2 до зазначеного Переліку встановлено, що право на відповідні гарантії виникає незалежно від форми власності або відомчої належності закладу.

Водночас відповідно до Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.06.1995 року №114, чинного у спірний період, лікарні на залізничному транспорті, у тому числі відділкові лікарні, належали до закладів охорони здоров`я.

Таким чином, Відділкова лікарня станції Козятин є закладом охорони здоров`я у розумінні статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а структурні підрозділи, в яких працювала позивач, за своїм функціональним призначенням належать до відділень, робота в яких відповідно до цієї статті підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено застосування законів та інших нормативно-правових актів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Саме тому положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після набрання чинності Законом №1058-IV не втратили своєї чинності щодо порядку пільгового обчислення стажу роботи окремих категорій медичних працівників, що неодноразово підтверджено усталеною практикою Верховного Суду.

Зокрема, аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2022 року у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 року у справі №160/14078/22 та від 11.02.2025 року у справі №420/8637/24, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що періоди роботи медичних працівників у відділеннях анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії після 01.01.2004 року підлягають зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Доводи апеляційної скарги про те, що обов`язок щодо підтвердження відповідного стажу покладається виключно на позивача, а орган Пенсійного фонду не уповноважений досліджувати характер виконуваної роботи, колегія суддів відхиляє.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час розгляду заяви про перерахунок пенсії зобов`язаний діяти добросовісно, всебічно та повно з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про реалізацію особою її права на пенсійне забезпечення, надати належну оцінку поданим документам та у разі необхідності вжити заходів для витребування або уточнення відомостей, а не обмежуватись формальною констатацією їх недостатності.

Однак у спірних правовідносинах відповідач фактично не дослідив характер виконуваної позивачем роботи, не надав оцінки записам її трудової книжки та не перевірив, чи підпадають структурні підрозділи, в яких вона працювала, під дію статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що свідчить про формальний підхід до розгляду заяви позивача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 10.09.1990 року по 18.04.2016 року у Відділковій лікарні станції Козятин, а тому належним способом захисту її порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити відповідний перерахунок страхового стажу та пенсії з 21.08.2025 року з урахуванням раніше виплачених сум.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.