Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №288/262/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 288/262/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплодар-2014» на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар-14" до Управління державного нагляду (контролю) в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплодар-2014» звернулося до суду з адміністративним позовом, предметом якого є оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №015815.

30 березня 2026 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано та зареєстровано позовну заяву в новій редакції.

31 березня 2026 року Житомирський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття до свого провадження адміністративної справи №288/262/26, яка надійшла до цього суду після передачі з іншого адміністративного суду в порядку статей 29, 30 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цього ж дня судом першої інстанції постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, якою позивачу встановлено десятиденний строк з дня отримання її копії для усунення визначених судом недоліків шляхом подання нової редакції позовної заяви із уточненням суб`єктного складу учасників справи та приведенням прохальної частини у відповідність до нього, подання всіх наявних доказів, якими підтверджуються обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

На виконання цієї ухвали представником позивача подано копію індивідуальної контрольної книжки водія. Інших процесуальних документів, спрямованих на усунення зазначених в ухвалі недоліків, зокрема доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, у встановлений судом строк не подано. Із заявою про продовження встановленого судом строку позивач не звертався.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України з мотивів неусунення її недоліків у встановлений судом строк.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ТОВ «Теплодар-2014» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, зокрема, що позовну заяву в новій редакції було подано ще 30 березня 2026 року, а тому суд першої інстанції безпідставно не врахував її як усунення недоліків позову.

Апелянт також посилається на те, що зазначення у різних частинах позовної заяви Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області та Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області не могло бути підставою для повернення позову, оскільки питання належності відповідача може бути вирішене судом першої інстанції відповідно до статті 48 КАС України.

Крім того, скаржник вважає, що докази у справі можуть подаватися учасниками в подальшому під час її розгляду, а тому відсутність окремих доказів на стадії вирішення питання про відкриття провадження не могла бути підставою для повернення позовної заяви.

Окремо апелянт звертає увагу на постановлення 31 березня 2026 року ухвали про прийняття справи до провадження, що, на його думку, давало підстави вважати провадження у справі відкритим.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. При виборі та застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Насамперед колегія суддів вважає необхідним надати оцінку доводу апелянта про те, що ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року про прийняття справи до провадження свідчила про відкриття провадження в адміністративній справі.

Такий довід ґрунтується на неправильному розумінні правової природи відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини другої статті 30 КАС України адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.

Отже, прийняття переданої справи до провадження є обов`язком суду, якому така справа передана, та процесуально завершує питання її передачі за правилами підсудності. Саме по собі воно не означає позитивного вирішення питання про відповідність позовної заяви вимогам статей 160, 161, 172 КАС України та не є відкриттям провадження у справі.

Відкриття провадження врегульоване окремою нормою — статтею 171 КАС України. За її частинами першою та другою суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає вона вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу та чи відсутні підстави для залишення заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження. Провадження відкривається лише за відсутності таких підстав.

Частиною дев`ятою статті 171 КАС України передбачено постановлення саме ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Натомість ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року про прийняття справи до провадження була постановлена внаслідок передачі справи з іншого суду та ґрунтувалася на статтях 29, 30 КАС України. Вона не містила рішення про відкриття провадження в порядку статті 171 КАС України.

Тому одночасне існування ухвали про прийняття переданої справи до провадження та ухвали про залишення позовної заяви без руху не утворює процесуальної суперечності та не звільняло позивача від необхідності виконати вимоги останньої.

Колегія суддів вважає обґрунтованим твердження апелянта про те, що позовна заява в новій редакції дійсно була подана 30 березня 2026 року. Однак ця обставина не свідчить про виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 31 березня 2026 року.

Нова редакція позову була подана до постановлення такої ухвали, перебувала у розпорядженні суду та була врахована судом першої інстанції при визначенні недоліків позовної заяви.

Процесуальний документ, який існував до постановлення ухвали про залишення позову без руху та вже був предметом оцінки суду під час її постановлення, не може одночасно розглядатися як дія, вчинена на виконання постановленої пізніше ухвали.

Після вручення ухвали 31 березня 2026 року у позивача виник обов`язок у встановлений судом строк усунути ті недоліки, які в ній зазначені, або, за наявності об`єктивних перешкод для своєчасного вчинення відповідної процесуальної дії, звернутися до суду із заявою про продовження встановленого судом строку.

Стаття 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню обставин справи, подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, та виконувати процесуальні дії у встановлені строки.

Частиною другою статті 79 КАС України передбачено, що позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви.

Якщо певний доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, частина четверта статті 79 КАС України покладає на учасника справи обов`язок письмово повідомити суд, зазначивши, який саме доказ не може бути подано, причини його неподання, а також надавши підтвердження вчинення всіх залежних від такої особи дій, спрямованих на отримання доказу.

У разі неможливості самостійно надати доказ учасник справи відповідно до частини першої статті 80 КАС України вправі звернутися до суду з клопотанням про його витребування, яке має бути подане у строк, встановлений для подання доказів.

Зазначені правила конкретизовані статтею 161 КАС України, частина четверта якої зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні у нього докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються вимоги, а частина п`ята передбачає можливість одночасного подання, зокрема, клопотання про витребування доказів.

Щодо спорів про визнання індивідуального акта протиправним частиною сьомою статті 161 КАС України встановлено спеціальне правило: до позовної заяви додається оригінал або копія оспорюваного акта чи засвідчений витяг з нього, а в разі відсутності такого акта у позивача — клопотання про його витребування.

Отже, процесуальний закон виходить із того, що учасники справи повинні своєчасно подати суду наявні в них докази, а якщо отримання чи самостійне подання певного доказу об`єктивно неможливе — належним чином повідомити про це суд та, за необхідності судового сприяння, заявити клопотання про його витребування.

Водночас наведені положення не означають, що оцінка достатності, належності чи допустимості поданих позивачем доказів здійснюється судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Тому доводи апелянта про можливість подання додаткових доказів під час подальшого розгляду справи не спростовують установленого Кодексом обов`язку щодо своєчасного подання наявних доказів, однак самі по собі не впливають на висновок у цій справі щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.

Так, у вступній частині позовної заяви відповідачем зазначено Управління державного нагляду (контролю) у Житомирській області, тоді як у прохальній частині вимогу про скасування постанови сформульовано із зазначенням Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вимоги пунктів 2, 4 частини п`ятої статті 160 КАС України передбачають зазначення у позовній заяві повного найменування сторін та змісту позовних вимог.

Отже, позовна заява повинна бути сформульована таким чином, щоб її зміст давав змогу однозначно встановити склад учасників та суб`єкта, до якого звернені відповідні вимоги.

Разом із тим питання належності визначеного позивачем відповідача може бути вирішене судом першої інстанції в порядку статті 48 КАС України, а тому наведені доводи апеляційної скарги щодо можливості заміни неналежного відповідача самі по собі не є визначальними для вирішення питання про законність повернення позовної заяви.

Частиною другою статті 161 КАС України встановлено, що у разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням статті 44 цього Кодексу.

Частина дев`ята статті 44 КАС України передбачає, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи та доданих до неї документів учасник зобов`язаний надати суду доказ надсилання цих матеріалів іншим учасникам справи.

Якщо інший учасник має електронний кабінет, документи направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її відповідної підсистеми шляхом надсилання до електронного кабінету цього учасника.

Як убачається з поданої позивачем позовної заяви в новій редакції, сам позивач зазначив у ній відомості про наявність у відповідача реєстрації в підсистемі ЄСІТС.

Водночас серед додатків до цієї заяви міститься квитанція про надсилання документів стороні — Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплодар-2014», тобто самому позивачу.

Зазначений документ не є доказом надсилання копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів відповідачу.

Іншого документа, сформованого ЄСІТС та такого, що підтверджує доставлення копії позовної заяви і доданих до неї документів до електронного кабінету відповідача, матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2024 року у справі №160/1007/24, аналізуючи порядок виконання учасником справи обов`язку щодо надсилання копій процесуальних документів у разі їх подання через підсистему «Електронний суд», зазначив, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого електронного кабінету. У разі наявності такого кабінету функціонал підсистеми «Електронний суд» автоматично формує для суду та учасника справи доказ надсилання поданих до суду документів до електронного кабінету іншого учасника.

У цій справі сам позивач у позовній заяві зазначив про наявність у відповідача реєстрації в підсистемі ЄСІТС. Водночас матеріали справи не містять сформованого засобами ЄСІТС підтвердження надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів до електронного кабінету відповідача.

Таким чином, відсутність належного доказу направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих документів становила недотримання прямо встановленого частиною другою статті 161 КАС України порядку подання електронної позовної заяви.

Цей недолік був конкретно зазначений судом першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху та міг бути усунутий позивачем шляхом вчинення відповідної процесуальної дії та надання сформованого системою підтвердження.

Натомість після вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач такого доказу у встановлений строк не подав.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог статей 160, 161 цього Кодексу, суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою цієї статті в ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачу, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що у період після закінчення наданого строку і до постановлення ухвали від 02 червня 2026 року позивач подав належний доказ направлення відповідачу копії позову та доданих до нього документів, заяву про продовження відповідного строку або інший процесуальний документ, який усував зазначений недолік.

За таких обставин передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України правова підстава для повернення позовної заяви існувала, а тому підстав для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду, передбачених статтею 320 КАС України, немає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплодар-2014» залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.