Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №120/2733/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2733/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Віятик Н.В. у м. Вінниці) від 12 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовував протиправністю наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 листопада 2024 року № 4526/нод "Про результати службового розслідування" в частині визнання його таким, що самовільно залишив військову частину, а також вказував на протиправну бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його рапорту від 13 листопада 2024 року про направлення на проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за результатами проведення військовою частиною НОМЕР_1 службового розслідуванням за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_1 підтверджено такий факт, адже останній не повернувся з лікувального закладу (військово-медичного клінічного центру Центрального регіону) до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 .

При цьому суд зауважив, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували звернення позивача до командування військової частини НОМЕР_1 та надання йому дозволу на залишення військової частини або надання направлення на лікування, тощо.

З огляду на викладене окружний адміністративний суд дійшов висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 12 листопада 2024 року № 4526/нод "Про результати службового розслідування" в частині, що стосується визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, є правомірним.

Також суд не знайшов достатніх та обгрунтованих підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про направлення його на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби, оскільки позивач не довів факту отримання відповідачем такого рапорту, а тому у військової частини НОМЕР_1 не виникло обов`язку його розглянути та надати мотивовану відповідь стосовно викладених у ньому питань.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, оскільки не надав оцінки факту довготривалої хвороби позивача, неодноразові звернення до лікарів, лікування в медичних закладах.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не звернув увагу на те, що при проведенні службового розслідування посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було грубо порушено вимоги Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, зокрема в частині встановлення неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушення нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Крім того, позивач взагалі не був обізнаний про призначення стосовно нього службового розслідування, тому не міг скористатись правом надати пояснення та докази своєї невинуватості.

З огляду на неврахування відповідачем під час проведення службового розслідування довготривалої хвороби позивача, що підтверджується відповідними медичними документами, а також порушення процедури проведення службового розслідування представник позивача все ж наполягає на тому, що наказ про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 від 12 листопада 2024 року № 4526/нод є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо протиправної бездіяльності військової частини, що, на думку апелянта, полягає у нерозгляді рапорту позивача про направлення його на військово-лікарську комісію з метою визначення придатності до військової служби, то скаржник зазначив, що військова частина ані у відзиві на позовну заяву, ані у відповіді на адвокатський запит не заперечувала факт отримання рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року.

При цьому позивачем на адресу відповідача направлявся рапорт від 13 листопада 2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджується фіскальним чеком від 14 листопада 2024 року (номер відправлення 2471500118075). Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення поштове відправлення вручено військовій частині НОМЕР_1 за довіреністю 23 листопада 2024 року (відправлення отримано особою з прізвищем Предсус, трек номер Гайсин 2370002150351). 28 листопада 2024 року на мобільний телефон ОСОБА_1 надійшло повідомлення від акціонерного товариства "Укрпошта" про отримання зворотнього повідомлення про вручення, відправлення 2370002150351 у відділенні АДРЕСА_2 .

Апелянт вважає, що наведені обставини в сукупності підтверджують факт отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року, проте всупереч приписам законодавства такий рапорт відповідачем не розглянуто.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що матеріалами службового розслідування повністю і беззаперечно підтверджується факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 .

Факти та обставини, встановлені в ході службового розслідування, підтверджуються самим позивачем, який не спростовує той факт, що був виписаний з лікувального закладу 11 жовтня 2024 року, проте не повернувся до військової частини.

Щодо нерозгляду рапорту позивача від 13 листопада 2024 року про направлення на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби, то представник відповідача зазначив, що до командування військової частини НОМЕР_1 звернувся представник Чорнюка Ю.В. з адвокатським запитом, у якому просив надати інформацію про результати розгляду такого рапорту.

За результатами розгляду адвокатського запиту представнику позивача направлено лист від 14 лютого 2025 року, у якому вказано про неможливість направлення на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що останній самовільно залишив військову частину.

Окремо у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача спростовує твердження представника ОСОБА_1 про те, що самовільне залишення військової частини не позбавляє командування обов`язку розглянути рапорт та направити військовослужбовця на військово-лікарську комісію, оскільки такі аргументи не відповідають вимогам Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стислий виклад встановлених обставин

ОСОБА_1 з 13 квітня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії (протокол № 45 від 03 вересня 2024 року) державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" проведено медичний огляд ОСОБА_1 , яким встановлено, що захворювання позивача "Так, пов`язане із проходженням військової служби". На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів з 06 вересня 2024 року. У зв`язку і наведеним позивач з 06 вересня 2024 року по 04 жовтня 2024 року перебував у відпустці за станом здоров`я.

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 7058 від 11 жовтня 2024 року, що видана військово-медичним клінічним центром Центрального регіону, ОСОБА_1 в період з 05 жовтня 2024 року по 11 жовтня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні.

12 жовтня 2024 року командиром 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 подано командиру самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 рапорт про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_1 у зв`язку з несвоєчасним поверненням з лікувального закладу (військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, м. Вінниця) до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2024 року № 4129/нагд за згаданим вище фактом призначено службове розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування складено акт №940/42935, який 10 листопада 2024 року затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 .

Зі змісту такого акту слідує, що службовим розслідуванням встановлено неправомірні дії солдата ОСОБА_1 , які полягають у несвоєчасному повернені з лікувального закладу військово-медичного клінічного центру Центрального регіону до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 3 12 жовтня 2024 року по теперішній час (тобто час складення такого акту).

На підставі згадуваного акта командиром військової частини НОМЕР_1 12 листопада 2024 року винесено наказ № 4526/нод "Про результати службового розслідування", яким солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 11 жовтня 2024 року по теперішній час (час видання наказу).

Окрім того, 13 листопада 2024 року ОСОБА_1 подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , в яком просив направити його на проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Проте відповіді на такий рапорт позивач від військової частини НОМЕР_1 не отримав.

13 лютого 2025 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просив надати інформацію про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року.

У відповідь на адвокатський запит військова частина НОМЕР_1 листом від 14 лютого 2025 року повідомила запитувача про неможливість направлення на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що останній самовільно залишив військову частину.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).

В розумінні частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до статті 9 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат, серед іншого, зобов`язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.

Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією проти України.

Саме тому у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, що затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту ЗСУ усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.

В силу статті 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 (далі - Порядок № 608), пунктом 1 розділу V якого визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (пункт 3 розділу V Порядку № 608).

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Зміст положень Дисциплінарного статуту ЗСУ свідчить про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Аналіз наведених вище приписів слідує, що на військовослужбовця покладається ряд обов`язків, зокрема, додержуватися військової дисципліни, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття. При цьому під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Так, встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що на підставі наказу відповідача призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_1 , який не повернувся з лікувального закладу до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 .

В акті службового розслідування зазначено, що в ході такого розслідування опитано начальника медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , яка повідомила, що 12 жовтня 2024 року з метою встановлення місця перебування солдата ОСОБА_1 здійснено дзвінки за його мобільним номером, однак останній не відповідав. В подальшому, солдат ОСОБА_1 надіслав повідомлення в месенджері "Signal", у якому повідомив, що не повернеться в підрозділ, так як не бачить сенсу повертатись.

Аналогічні пояснення надав командир 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_4 .

При цьому в ході службового розслідування встановлено, що з 26 липня 2024 року по 05 серпня 2024 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у лікувальному закладі з діагнозом: ДДУХ. Розповсюджений остеохондроз. Протруції дисків C5,C6,C7, L3, L4,L5. Кила міжхребцевого диску Th7-Th 8. Aномалія сегментації хребців L3-LS. Вертеброгенна люмбоішалія праворуч, хронічний рецедивуючий перебіг, ст. загострення, больовий синдром.

3 28 серпня 2024 року по 03 вересня 2024 року позивач перебував на лікуванні у державній установі «Український державний науково-дослідницький інститут медикосоціальних проблем інвалідності міністерства охорони здоров`я України» (місто Дніпро) з діагнозом: Варикозна хвороба лівої нижньої кінцівки. С3.Ep.As.Pr. СПО (27.08.2024р.): комбінована венектомія лівої нижньої кінцівки.

З 05 жовтня 2024 року по 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону (місто Вінниця) з діагнозом: Вертеброгенна люмбалгія, стадія ремісії. Локомоторні розлади функціонального генезу. Діагноз: Вертеброгенна люмбалгія, стадія ремісії. Локомоторні розлади функціонального генезу. Розповсюджений остеохондроз. Протруції дисків C5,C6,C7,L3, L4,L5. Кила міжхребцевого диску Th7-Th 8. Аномалія сегментації хребців 13-15. Варикозна хвороба лівої нижньої кінцівки. С3.Ep.As. Pr. Стан після оперативного лікування (27.08.2024 р.): комбінована венектомія лівої нижньої кінцівки.

З 12 жовтня 2024 року позивач рахується таким, що не повернувся у військову частину після лікування у військово-клінічному центрі Центрального регіону.

Я слідує із виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 7058 військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 надійшов на стаціонар 05 жовтня 2024 року, а виписаний 11 жовтня 2024 року. Стан при виписці задовільний, з покращенням. Хворий ходить самостійно, м`язева сила достатня. Лікувальні і трудові рекомендації: після отримання результатів аналізу крові огляд ревматологом, при необхідності травматологом; повторний огляд судинним хірургом планово.

Таким чином, під час службового розслідування встановлено порушення позивачем військової дисципліни, недотримання ним статей 1 - 3, 11, 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, абзаців 1, 5 статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів критично оцінює доводи представника апелянта про те, що при проведенні службового розслідування грубо порушено вимоги Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, що не дало можливості повно встановити необхідні обставини, адже проведеним службовим розслідуванням встановлено факт неповернення ОСОБА_1 після лікування до місця проходження військової служби.

Оскільки позивач 12 жовтня 2024 року не повернувся у військову частину наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину.

При цьому факт відсутності позивача у місці дислокації військової частини не заперечується позивачем, водночас останній стверджує, що неповернення до військової частини було обумовлено постійним лікуванням та хворобливим станом.

В контексті наведеного колегія суддів зауважує, що самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Посилання представника позивача на ті обставини, що хворобливий стан позивача не надавав йому змоги повернутися до військової частини, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Так, наданими медичними документами підтверджується те, що більшість таких стосуються факту проходження лікування ОСОБА_1 до 12 жовтня 2024 року, а тому не можуть слугувати належними доказами, що підтверджують поважність причин неповернення позивача до військової частини по завершенню лікування.

Єдиним документом, який свідчить про проходження позивачем огляду лікаря після 12 жовтня 2024 року, є виписка приватного підприємства "Медична мережа "Світ здоров`я", відповідно до якої 18 квітня 2025 року проводився медичний огляд ОСОБА_1 .

Проте таке обстеження проведено понад більше ніж через пів року після самовільного залишення позивачем військової частини, а тому не може підтверджувати поважність причини неповернення позивача до військової частини.

Водночас до суду апеляційної інстанції апелянтом подано результати лабораторного дослідження за 12 жовтня 2024 року, що проводилося товариством з обмеженою відповідальністю "Меділабс", виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за 11 грудня 2024 року, за 25 травня 2025 року, за 20 лютого 2026 року, а також консультативний висновок ревматолога за 16 грудня 2025 року.

На переконання апелянта, такі документи пояснюють причину нез`явлення позивача до місця дислокації військової частини та спростовують висновки проведеного службового розслідування щодо самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 .

Однак такі медичні документи не звільняють позивача від обов`язку після завершення стаціонарного лікування у військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону повернутися до місця дислокації військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, або повідомити командира про причини неможливості прибуття.

Надіслання 13 листопада 2024 року ОСОБА_1 рапорту про направлення його на військово-лікарську комісію також не є тією обставиною, з якою пов`язується можливість неприбуття до місця проходження служби після завершення лікування.

Більше того, такий рапорт направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 лише 13 листопада 2024 року, а повернутися до військової частини НОМЕР_1 після завершення стаціонарного лікування позивач повинен був 12 жовтня 2024 року.

З огляду на викладене колегія суддів вважає слушними висновки суду першої інстанції, що належними та допустимими доказами підтверджується факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 , що не дає підстав для визнання протиправним та скасування наказу № 4526/нод від 12 листопада 2024 року "Про результати службового розслідування".

Визначаючись із тим, чи обгрунтовані доводи апелянта, які стосуються нерозгляду відповідачем рапорту ОСОБА_1 про направлення його на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 115 Дисциплінарного статуту ЗСУ вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно зі статтею 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

При цьому пунктом 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України визначається Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції № 735 передбачено, що після первинного розгляду звернень громадян керівниками органів військового управління, командирами військових частин працівник підрозділу документального забезпечення (секретаріату, канцелярії):

уносить до журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян або реєстраційно-контрольної картки персонального комп`ютера резолюцію керівництва та встановлені терміни виконання доручень за зверненнями громадян;

здійснює відправку звернень за належністю та відповідей - їх авторам;

забезпечує оперативне доведення звернень громадян до виконавців.

Звернення громадян, одержані органом військового управління, військовою частиною для виконання, в обов`язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка.

Згідно з пунктами 4-5 розділу ІІІ Інструкції № 735 термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Відтак за результатами розгляду рапорту військовослужбовця, який отримано військовою частиною, на відповідача покладається обов`язок його розглянути та надати мотивовану відповідь стосовно викладених у рапорті питань.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про направлення його на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби, окружний адміністративний суд вказав, що єдиним доказом отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача є рекомендоване повідомлення поштового відправлення за номером 2370002150351 та 2471500118075, однак при перевірці "Трекінгу відправлення" на веб-сторінці акціонерного товариства "Укрпошта" встановлено, що дані про відправлення відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Суд першої інстанції зазначив, що із долученого до позову рекомендованого повідомлення неможливо встановити, які саме документи направлялися позивачем до військової частини НОМЕР_1 , а інших доказів отримання відповідачем рапорту позивача про направлення його на військово-лікарську комісію матеріали справи не містять.

Водночас колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Так, місцезнаходженням військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_3 .

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (номер відправлення 2471500118075, трекінг - 2370002150351) адресатом такої кореспонденції визначено військову частину НОМЕР_1 (поштова адреса - АДРЕСА_1 ) та вручено таку кореспонденцію за довіреністю 23 листопада 2024 року, про що свідчить проставлений уповноваженою особою відповідача підпис на такому повідомленні.

Із наявного в матеріалах справи скріншоту із месенджеру "Viber" слідує, що корінець із повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 2370002150351 повернуто до відділення поштового зв`язку 24715 (дата повернення - 12 грудня 2024 року).

На переконання колегії суддів, наведені вище докази підтверджують факт вручення військовій частині НОМЕР_1 саме рапорту позивача від 13 листопада 2024 року, адже до відділення поштового зв`язку його подано 14 листопада 2024 року, а тому за відсутності доказів направлення позивачем на адресу військової частини інших документів найбільш вірогідно, що саме рапорт позивача отримано відповідачем 23 листопада 2024 року.

При цьому ані в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду військова частина НОМЕР_1 не ставила під сумнів, що особа за довіреністю, якій вручено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, не є його уповноваженою особою на отримання поштової кореспонденції.

На окрему увагу заслуговує й той факт, що у листі військової частини НОМЕР_1 від 14 лютого 2025 року у відповідь на адвокатський запит представника позивача не заперечується факт отримування військовою частиною рапорту ОСОБА_1 про направлення його на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби, а в такому листі лише наведено мотиви, чому такий рапорт не може бути позитивно вирішений на користь позивача.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту вручення відповідачу рапорту, спростовуються наведеними вище обставинами та міркуваннями.

Відтак слід констатувати, що надані представником апелянта докази в сукупності дозволяють дійти висновку, що відповідачем все ж таки отримано рапорт ОСОБА_1 , проте такий рапорт не розглянуто належним чином.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року, а тому позовна вимога в частині зобов`язання відповідача розглянути такий рапорт підлягає задоволенню.

Тут варто звернути увагу на те, що у публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

Принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що окружний адміністративний суд в наведеній вище частині позовних вимог вирішив справу без належного та всебічного з`ясування всіх необхідних обставин, що призвело до передчасних та недостатньо аргументованих висновків суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, частково не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що дає підстави вважати оскаржуване рішення помилковим в частині позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки позивач при зверненні до суду першої інстанції не сплачував судовий збір за подання позову, а за подання апеляційної скарги останнім сплачено судовий збір в сумі 2906,88 гривень, тому з огляду на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 1453,44 гривень, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги, що стосується визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 розглянути такий рапорт.

В цій частині прийняти нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривень 44 копійок.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.