Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №120/12160/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12160/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Томчуком А.В. у м. Вінниці) від 13 лютого 2026 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

В серпні 2025 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року позов задоволено та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції та пеню в загальній сумі 38208 гривень 27 копійок.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, який надісланий відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, склала 8 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", становить 1 особа, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 36916,07 гривень.

Оскільки роботодавець не забезпечив працевлаштування однієї особи з інвалідністю, тому, на переконання суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 повинна була сплатити самостійно розраховані адміністративно-господарські санкції, а у разі несплати такі санкції підлягають стягненню в судовому порядку за нарахуванням пені.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що саме на органи Держпраці покладено обов`язок перевірки суб`єктів господарювання щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю таких повноважень не має, а тому суд дійшов передчасного висновку про можливість стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Крім того, представник відповідачки стверджує, що суд першої інстанції невірно ототожнив обов`язок подавати звітність за формою № 3-ПН з обов`язком забезпечувати працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки така форма має подаватися лише при наявності вакансій. Водночас, якщо у роботодавця відсутні вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, тому обов`язку із подання такої звітності у нього не виникає.

Окремо в апеляційній скарзі представник відповідачки наголошував й на тому, що один із найманих підприємицею працівників ( ОСОБА_2 ) в період з 28 лютого 2022 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 31 травня 2025 року з ним взагалі припинено трудові відносини.

Наведене, на переконання представника апелянтки, вказує на те, що середньооблікова чисельність штатних працівників складала менше 8 осіб, а тому ОСОБА_1 не мала обов`язку виконувати норматив щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю у 2024 році.

Крім того, скаржник зауважив, що окружний адміністративний суд не врахував того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю 3 групи, що свідчить про відсутність у неї обов`язку щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку у Вінницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, який надсилався підприємцем відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , склала 8 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", становить 1 особа, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 36916,07 гривень, а також пеня в сумі 1292,20 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні врегульвано однойменним Законом № 875-XII, що прийнятий 21 березня 1991 року (далі - Закон № 875-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина четверта статті 19 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частиною сьомою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 19 Закону № 875-XII порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону (частина одинадцята статті 19 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Задовольняючи позовні вимоги, окружний адміністративний суд виходив з того, що у 2024 році відповідачем не забезпечено виконання визначеного Законом № 875-XII нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та у встановлений строк не сплачено самостійно розраховані адміністративно-господарські санкції.

З приводу міркувань представника відповідачки, що в порушення вимог частини сьомої статті 19 Закону № 875-XII позивачем не було проведено перевірку колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23.

Так, касаційний суд виснував, що з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Більше того, з огляду на приписи частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII визначення підприємств, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюється позивачем в автоматизованому режимі, який не передбачає спеціальної для цього перевірки, а невиконання нормативу є підставою для розрахунку адміністративно-господарських санкцій.

При цьому встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у 2024 році, складала 8 осіб, а тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у цьому році складає 1 особу.

Колегія суддів відхиляє доводи представника апелянтки про відсутність у підприємця обов`язку працевлаштовувати особу з інвалідністю у зв`язку із тим, що один із працівників ( ОСОБА_2 ), з яким фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклала трудовий договір, з 28 лютого 2022 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати, оскільки сам по собі факт надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати не свідчить про те, що з таким працівником припинено трудові відносини.

Припинення трудових відносин з працівником ОСОБА_2 з 31 травня 2025 року також жодним чином не впливає на спірні правовідносини, адже адміністративно-господарські санкції та пеню нараховано за невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування особи з інвалідністю за 2024 рік.

Не заслуговують на увагу твердження відповідачки про те, що вона не мала обов`язку працевлаштовувати особу з інвалідністю у 2024 році, оскільки сама є особою з інвалідністю, позаяк фізична особа-підприємець по відношенню до найманих працівників виступає роботодавцем і у разі використання праці найманих працівників в кількості 8 осіб і більше в такого роботодавця виникає обов`язок працевлаштувати особу з інвалідністю.

Іншими словами, наявність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю за умови використання нею праці найманих праціників в кількості, що перевищує 8 осіб, не звільняє її від обов`язку виконати норматив щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Щодо доводів представника апелянтки про те, що суд першої інстанції невірно ототожнив обов`язок подавати звітність за формою № 3-ПН з обов`язком забезпечувати працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки така форма має подаватися лише при наявності вакансій, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI наказом Міністерства економіки України № 827-22 від 12 квітня 2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 827-22).

Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку № 827-22 встановлено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб, за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відтак підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Порядку № 827-22;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 затверджено Порядок нарахування пені та її сплати.

Пунктом 2.3 вказаного Порядку визначено, що адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов`язання, альтернативне зобов`язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (70-2007-п) "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Колегія суддів враховує те, що інформацію щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яку передає Пенсійний фонд України.

В свою чергу, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування формується на підставі даних, які подає податковий агент до Пенсійного фонду України в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4.

Отже, чинне законодавство визначає механізм передачі даних від Пенсійного фонду України до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що дозволяє моніторити виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому із системного аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 827-22 слідує, що звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Разом із тим періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проте обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Водночас Вінницький обласний центр зайнятості листом від 21 травня 2025 року вих. № 4.2-11/1610-25 (графа 29) повідомив Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що відповідач протягом 2024 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність.

З огляду на викладене колегія суддів критично оцінює доводи представника апелянтки про те, що підприємиця не мала обов`язку подавати звітність за формою № 3-ПН.

Відтак слід підсумувати, що окружний адміністративний суд дійшов правильного висновку про невиконання відповідачкою встановленого нормативу по працевлаштуванню однієї особи з інвалідністю, несплатою самостійно визначених адміністративно-господарських санкцій, що є підставою для стягнення з неї таких санкцій та пені.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.