Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №440/5681/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. Справа № 440/5681/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2025, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/5681/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (надалі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у перерахунку пенсії від 27.01.2025 №163750020946;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період відпустки, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту, яка направлялася на роботу по закінченні навчального закладу, до початку роботи, фактичною тривалістю з 04.07.1978 по 31.07.1978 та період роботи з 01.01.1992 по 29.05.1992 у військовій частині НОМЕР_1 .

03.06.2025 року представником позивача Кулик Р.О. було подано клопотання про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову допомогу у сумі 5000 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у перерахунку пенсії від 27.01.2025 №163750020946.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період відпустки, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту, яка направлялася на роботу по закінченні навчального закладу, до початку роботи, фактичною тривалістю з 04.07.1978 по 31.07.1978 та період роботи з 01.01.1992 по 29.05.1992 у військовій частині НОМЕР_1 .

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 частину витрат на оплату професійної правничої допомоги, у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 4 червня 2025 року у справі № 440/5681/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивача у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 20.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про перерахунок (допризначення) пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періоду відпустки з 04.07.1978 по 31.07.1978 та періоду роботи з 01.01.1992 по 29.05.1992.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 27.01.2025 №163750020946 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в рішенні від 27.01.2025 №163750020946 зазначило, що страховий стаж позивача становить 19 років 5 місяців 25 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 01.08.1978 в Російській Федерації з 01.01.1992 по 29.05.1992, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до стажу, в тому числі пільгового, зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції перевіривши оскаржуване рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, приходить до висновку, що таке рішення прийнято незаконно, виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

В свою чергу, положеннями ст.6 КАС України врегульовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою вищезазначеної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 2 Порядку № 637 передбачено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність у особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, показань свідків, передбачених Порядком № 637.

У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

З матеріалів справи слідує, що 20.01.2025 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періоду відпустки, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту після закінчення навчального закладу з 04.07.1978 по 31.07.1978 та періоду роботи у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 29.05.1992.

Для підтвердження трудового стажу позивач надала трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.08.1978.

Спірним рішенням відповідача від 27.01.2025 №163750020946 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки відповідно наданих документів у позивача відсутнє право на перерахунок пенсії на підставі наданих документів. Відповідачем визначено страховий стаж позивача 19 років 5 місяців 25 днів. До страхового стажу позивача не враховано наступні періоди:

- з 04.07.1978 по 31.07.1978 період відпустки, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту, яка направлялася на роботу по закінченні навчального закладу, до початку роботи;

- з 01.01.1992 по 29.05.1992 період роботи у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, з приводу не врахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1992 по 29.05.1992 колегія суддів зазначає таке.

З наданої копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1978 слідує, що позивач з 01.08.1978 року була прийнята на посаду економіста військової частини НОМЕР_1 ; 01.06.1979 року переведена на посаду бухгалтера-розрахунника; 29.05.1992 року звільнена у зв`язку з переведенням в іншу місцевість.

З наведеного слідує, що позивач у період з 01.01.1992 по 29.05.1992 працювала у військовій частині НОМЕР_1 .

З оскаржуваного рішення відповідача слідує, що відповідачем період роботи у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 29.05.1992 не був зарахований до стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до стажу, в тому числі пільгового, зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991.

З такими доводами відповідача колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, підписаних Україною, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (надалі - Угода).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Отже, наведені міжнародні положення передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 03 листопада 2025 року по справі № 560/129/24.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376(зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, з огляду на вищеозначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, колегія суддів вважає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів звертає увагу, що закон не має зворотної дії в часі.

До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати до періоду протягом чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, порушує принцип юридичної визначеності, оскільки працюючи за межами України в рамках певного правового поля, особа мала легітимні очікування, визначені як нормами національного, так і міжнародного законодавства, зокрема у галузі пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

На час роботи позивачки в період з 01.01.1992 по 29.05.1992 як Україна так і РФ були учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.

Отже, не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до стажу, який враховується при обчисленні пенсії, припинення участі України та Російської Федерації в Угоді.

Таким чином, посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, покладені в основу спірного рішення від 27.01.2025, на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не стосуються періоду трудової діяльності ОСОБА_1 , що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Більш того, відповідач не звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 працювала у спірний період на території Республіки Казахстан (військова частина знаходиться на космодромі Байконур), а не на території Російської федерації.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, що стали підставою для відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 29.05.1992 є необгрунтованими.

Враховуючи, що період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 29.05.1992 підтверджений даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1978, то не зарахування вказаного періоду до страхового стажу є протиправним.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду перебування позивача у відпусці після закінчення навчального закладу, як молодого спеціаліста з 04.07.1978 по 31.07.1978 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до Положення про персональний розподіл молодих спеціалістів, які закінчили вищі і середні спеціальні навчальні заклади СРСР, затвердженого наказом Міністерства вищої і середньої освіти СРСР від 18.03.1968 року №220 молодим спеціалістам, яких було направлено на роботу після закінчення навчального закладу, надавалася місячна відпустка. На час відпустки молодому спеціалісту у відповідності до постанови ЦВК РНК від 16.09.1930 року №44/411 та роз`яснень НКП СРСР від 21.06.1933 року №75 виплачувалась допомога в розмірі місячної стипендії за рахунок підприємства (установи, організації), до якої направлявся молодий фахівець. Заробітна плата за час відпустки не виплачувалась, за винятком тих випускників, які направлялись на роботу до районів Крайньої півночі (наказ Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти від 13.01.1969 року №30). Названі вище нормативно - правові документи дають право зараховувати до трудового стажу період між датою закінчення навчального закладу та датою зарахування на відповідну посаду.

Записами трудової книжки серії НОМЕР_3 , що у пepioд з 01.09.1975 ОСОБА_1 навчалася в Губкинському гiрському технiкумi. Пiсля закiнчення навчання позивач перебувала у вiдпустцi з 04.07.1978 по 31.07.1978, як це було передбачено наказом Мiнiстерства вищої i середньої освiти СРСР вiд 18.03.1968 року №220 пiсля чого була зарахована згiдно наказу № 147 вiд 01.08.1978 до вiйськової частини НОМЕР_1 на посаду економіста, що підтверджується зробленим записом вiйськової частини НОМЕР_1 у трудовій книжці ОСОБА_1 01.08.1978.

Оскаржуване рішення відповідача не містить мотивів та підстав не врахування у страховий стаж позивача періоду відпустки, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту, яка направлялася на роботу по закінченні навчального закладу, до початку роботи, з 04.07.1978 по 31.07.1978.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що вказаний період нележним чином не вмотивований у позовній заяві, матеріали позову не містять жодних доказів, що підтверджують перебування позивача у відпустці з 04.07.1978 по 31.07.1978.

Щодо вказаних доводів відповідача колегія суддів зазначає, що така відпустка надавалася в силу вимог Постанови Раднаркому СРСР від 16.09.1930 та Положення про персональний розподіл молодих спеціалістів, які закінчили вищі та середні спеціальні навчальні заклади, затвердженого наказом Міністерства вищої та середньої освіти СРСР від 18.03.1968 року №220.

Тобто, Постановою та Положенням, чинними на 1978 рік, було передбачено як обов`язковість надання відпустки молодим спеціалістам після завершення навчання, так і обов`язковість зарахування відпустки до трудового стажу.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає обгрунтованою вимогу позивача щодо зарахування до страхового стажу періоду перебування у відпустці з 04.07.1978 по 31.07.1978.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснено жодних дій щодо отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.

Отже, відповідач протиправно не зарахував період відпустки з 04.07.1978 по 31.07.1978 до страхового стажу позивача.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду відпустки з 04.07.1978 по 31.07.1978, що надавалась ОСОБА_1 як молодому спеціалісту після закінчення навчального закладу, періоду роботи у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 29.05.1992, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, а відтак така відмова є протиправною.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що з 23 грудня 2022 року дія Конвенції про правову допомогу у правовідносинах з Російською Федерацією не застосовується, а пенсії громадянам, які проживали (працювали) на території Російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем набуто трудовий стаж у той час, коли Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, діяла, то як зі сторони України, так і зі сторони РФ, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 по справі № 440/5681/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова