Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №757/38338/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/38338/25

провадження № 22-ц/824/2954/2026

головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що 28 травня 2024 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1671/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України. Визнано протиправною відмову Міністерства юстиції України, викладену у листі від 15 березня 2024 року № 40630/32378-33-24/20.4.1, щодо надання інформації, що запитувалась у зверненнях ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року після перегляду в апеляційній інстанції відповідачем добровільно не виконане.

7 жовтня 2024 року Донецьким окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі №200/1671/24.

27 листопада 2024 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 (ідентифікатор для доступу НОМЕР_2).

Листом відповідача від 10 січня 2025 року №3651/20.4.1/33-25 Міністерство юстиції на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 200/1671/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року, повторно розглянуло листи позивача від 15 лютого 2024 року, 23 лютого 2024 року та повідомило, що звернення, додані до цих листів, надіслані для розгляду та надання відповіді членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців ОСОБА_6 (лист від 9 січня 2025 року № 3030/20.4.1/33-25), ОСОБА_5 (лист від 9 січня 2025 року № 3031/20.4.1/33-25), ОСОБА_4 (лист від 9 січня 2025 року №3032/20.4.1/33-25), ОСОБА_10 (лист від 9 січня 2025 року № 3054/20.4.1/33-25), а також приватним виконавцям ОСОБА_8 (лист від 9 січня 2025 року № 3056/20.4.1/33-25) та ОСОБА_7 (лист від 9 січня 2025 року № 3034/20.4.1/33- 25).

Станом на 9 серпня 2025 року виконавче провадження НОМЕР_1 не закінчено.

Отже,на переконання позивачки, відповідачем протягом десяти місяців з дати надання відповіді 15 березня 2024 року до 10 січня 2025 року - дати надання відповіді на звернення - порушено права позивачки.

Позивачка вважає, що протиправними діями відповідача спричинено їй моральну шкоду, яка виражається у сильних душевних хвилюваннях, порушенні звичайного життєвого укладу вчиненням додаткових юридично значимих дій, пов`язаних з відновленням свого порушеного права.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування,кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine»).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога,страх,занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а).

Позивачка вважає, що у даному випадку протиправність дій відповідача встановлена рішенням суду, моральна шкода є наслідком саме цих дій, тому її особисті немайнові права були порушені.

При розрахунку суми моральної шкоди позивач врахувала: тривалість незаконних дій - 10 місяців (з дати відмови у задоволенні звернення 15 березня 2024 року до дати надання відповіді на звернення 10 січня 2025 року), суб`єкт порушення - державний орган, дії якого визнані судом неправомірними, ступінь вини - умисні дії з огляду на статус та обізнаність відповідача і тривале невиконання рішення суду, характер порушення - право на отримання інформації, наслідки для позивача - емоційне виснаження, юридичні витрати часу, приниження гідності, неможливість захисту інтересів в іншому судовому процесі.

На підставі наведеного, позивач просила стягнути на її користь з держави Україна 60 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що протиправність дій відповідача встановлено судовим рішенням у справі №200/1671/24.

Зазначає, що судом було встановлено, що Дисциплінарна комісія приватних виконавців утворюється при Міністерстві юстиції України, нормативне врегулювання її діяльності здійснює Мін`юст, персональний склад комісії затверджується наказом Міністерства юстиції України, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, організацію документообігу та зберігання документів Дисциплінарної комісії здійснює Мін`юст. Головою дисциплінарної комісії є Міністр юстиції або його заступник. Таким чином до функцій Міністерства юстиції України входить організація розгляду звернень громадян з питань, пов`язаних, зокрема, із діяльністю установ та організацій, що належать до сфери його управління. Оскільки Дисциплінарна комісія входить до сфери управління Міністерства юстиції України, тому бездіяльність відповідача щодо розгляду по суті звернень позивачки від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року, тобто фактично відмова у їх розгляді, з посиланням на відсутність повноважень щодо здійснення контролю за членами Дисциплінарної комісії є протиправною.

Наголошує, що в результаті протиправних дій відповідача позивачка не змогла реалізувати своє законне право на отримання інформації, потрібної для захисту своїх інтересів у судовому процесі.

Звертає увагу, що позивачкою наведено розрахунок суми моральної шкоди у розмірі 30000 грн виходячи з компенсації за 1 місяць моральних страждань у розмірі 3 000 грн, що є помірною сумою, яка відповідає принципам розумності і справедливості за 10 місяців протиправної поведінки відповідача. Однак з урахуванням особливого статусу відповідача - Міністерства юстиції України вважає, що коефіцієнт його підвищеної відповідальності дорівнює 100%, тому оцінено моральну шкоду в даній справі у розмірі 60 000 грн (30 000 грн х 2).

Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що відповідач - Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної правової політики. Це означає, що він не лише зобов`язаний дотримуватися закону, а й має бути еталоном правомірної поведінки для інших органів влади. Протиправні дії саме цього органу створюють негативний прецедент для всієї системи державного управління. Таким чином, відмова Мін`юсту навіть розглянути звернення по суті - це не лише формальне порушення, а зловживання владними повноваженнями у сфері, де він має ключову відповідальність.

Також вважає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач - орган, який керує Державною виконавчою службою, ігнорує власний обов`язок виконати рішення суду, чим підриває авторитет правосуддя та принцип верховенства права. Рішення у справі №200/1671/24 набрало законної сили 5 вересня 2024 року, але добровільно відповідачем не було виконане, для чого позивачці довелось дане рішення виконувати у примусовому порядку.

31 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Міністерства юстиції України - Євглевської О.В., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що факт виконання відповідачем судового рішення в примусовому порядку не можна розцінювати, як фактичну відмову Мін`юсту розглянути звернення по суті, а також як зловживанням відповідачем владними повноваженнями. Отже, такі дії відповідача не можна вважати протиправними. Саме по собі встановлення адміністративним судом протиправності окремої відповіді не доводить складу делікту та не породжує автоматичної цивільно-правової відповідальності за моральну шкоду. Крім того, відповідач не наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців і змушувати їх надавати відповіді.

Вважає, що Міністерство юстиції України об`єктивно не являється особою, яка завдала моральної шкоди позивачу, якщо така мала місце.

Наголошує, що в даному випадку, позивач не доводить обставин про те, що саме Міністерство юстиції України є тією особою, яка завдала моральної шкоди позивачу, внаслідок позбавлення її важливої інформації для захисту в адміністративній справі №200/6812/23. Отже, твердження позивача про те, що саме неправомірні дії відповідача, зумовили настання для неї моральної шкоди, є безпідставними.

Вважає, що розрахунок, а також період нарахування відшкодування є необґрунтованими та не вмотивованими.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадової особи Міністерства юстиції України та наслідками, зазначеними позивачем у позові. При цьому, сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій посадової особи Міністерства юстиції України неправомірними, за умови недоведення вищенаведених обставин, не являється достатньою підставою для висновку про наявність в справі підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди. Також суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів розміру завданої ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Донецького окружного адміністративного від 28 травня 2024 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції, вказаним вимогам закону в повній мірі відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1671/24 від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України. Визнано протиправною відмову Міністерства юстиції України, викладену у листі від 15 березня 2024 року № 40630/32378-33-24/20.4.1, щодо надання інформації, що запитувалась у зверненнях ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року і від 23 лютого 2024 року, з урахуванням висновків суду.

7 жовтня 2024 року Донецьким окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі №200/1671/24.

27 листопада 2024 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 (ідентифікатор для доступу НОМЕР_2).

Листом відповідача від 10 січня 2025 року №3651/20.4.1/33-25 Міністерство юстиції на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 200/1671/24, повторно розглянуло листи позивача від 15 лютого 2024 року, 23 лютого 2024 року та повідомило, що звернення, додані до цих листів, надіслані для розгляду та надання відповіді членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців ОСОБА_6 (лист від 9 січня 2025 року № 3030/20.4.1/33-25), ОСОБА_5 (лист від 9 січня 2025 року № 3031/20.4.1/33-25), ОСОБА_4 (лист від 9 січня 2025 року №3032/20.4.1/33-25), ОСОБА_10 (лист від 9 січня 2025 року № 3054/20.4.1/33-25), а також приватним виконавцям ОСОБА_8 (лист від 9 січня 2025 року № 3056/20.4.1/33-25) та ОСОБА_7 (лист від 9 січня 2025 року № 3034/20.4.1/33- 25).

Станом на 9 серпня 2025 року виконавче провадження НОМЕР_1 не закінчено.

Звертаючись до суду з позовом позивач указувала на те, що внаслідок неправомірних дій Міністерства юстиції України, які полягали у нерозгляді її звернення та у невиконанні рішення суду їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 60 000 грн. Сам факт заподіяної їй шкоди обґрунтовує тим, що вона була позбавлена можливості здобуття важливої інформації для захисту її порушеного права в адміністративній справі №200/6812/23.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як слідує із матеріалів справи, протиправність дій відповідача Міністерства юстиції України щодо не розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 15 лютого 2024 року та від 23 лютого 2024 року, встановлена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року і не потребує повторного доказування.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі №9901/377/18.

Крім того, у пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки виникають, у тому числі внаслідок правопорушень (деліктів), у зв`язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків.

В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача у цій справі та негативними наслідками внаслідок невиконання постанови Донецького окружного адміністративного від 28 травня 2024 року.

Так, право на компенсацію моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що у даному випадку протиправність дій відповідача встановлена рішенням суду. Однак, самого лише факту визнання дій неправомірними, не достатньо для присудження моральної шкоди.

Як зазначає позивач, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі № 200/1671/24, яким встановлено протиправність дій Міністерства юстиції України, набрало законної сили 05 вересня 2024 року, але добровільно не було виконане відповідачем, хоча обов`язок виконання покладений на орган, що сам відповідає за систему примусового виконання рішень в Україні.

В той же час в спростування доведеності таких тверджень позивача, варто зазначити, що з тексту позовної заяви не вбачається, що позивач оспорює власне факт не виконання відповідачем рішення у справі № 200/1671/24, а лише вказує на те, що таке рішення не було виконане в добровільному порядку.

Саме по собі встановлення адміністративним судом протиправності окремої відповіді не доводить складу делікту та не породжує автоматичної цивільно-правової відповідальності за моральну шкоду.

Крім того, як слідує зі змісту судового рішення у справі № 200/1671/24, були встановлені обставини, які свідчать, що фактично позивачкою оспорювалась бездіяльність відповідача, який не міг здійснити контроль за діяльністю інших осіб: членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо змушення їх надати відповіді позивачеві.

Позивач зазначає, що саме через відмову Мін`юсту надати відповіді на її звернення, позивач була позбавлена важливої інформації для захисту її прав в іншій справі N200/6812/23 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування індивідуального акту суб`єкта владних повноважень, стягнення коштів.

Законом України «Про доступ до судових рішень» встановлений порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, зокрема до відомостей, які дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Отже, за наведених у позовній заяві відомостях щодо номеру справи, номеру у ЄДРСР, у суду відсутні перешкоди для з`ясування змісту такого судового рішення та оцінки, встановлених ним обставин.

Зокрема, за даними ЄДРСР Донецьким окружним адміністративним судом розглядалась справа N200/6812/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, члени Дисциплінарної комісії приватних виконавців на стороні позивача: ОСОБА_2 ; на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання протиправним та скасування індивідуального акту суб`єкта владних повноважень, стягнення коштів.

При цьому, під час розгляду названої справи ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме від Міністерства юстиції України витребувано копії подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 06 листопада 2023 року № 145125/123835-33-23/20.4.1, яке було підставою винесення оскаржуваного ОСОБА_1 наказу №2693/7 від 24.11.2023.

Іншою ухвалою цього ж суді 08 грудня 2023 року у справі N200/6812/23 було задоволено клопотання ОСОБА_1 від 07 грудня 2023 року про зобов`язання Міністерства юстиції України повідомити суду дату надходження та вхідний номер скарги представника боржника ОСОБА_11 адвоката Чеховської Д.Р. від 04.08.2023 стосовно здійснення перевірки виконавчого провадження №65317471, з наданням суду та позивачці відповідного доказу, а саме копії скарги зі штампом вхідної кореспонденції тощо.

Також, у цій справі № 200/6812/23 ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування від Міністерства юстиції України доказів волевиявлення стосовно погодження/непогодження членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання № 145125/123835-33-23/20.4.1 від 06.11.2023 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі N200/6812/23 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування від Міністерства юстиції України копії документів, які підтверджують дворічні повноваження кожного з членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців, членами якої погоджено подання № 145125/123835-33- 23/20.4.1 від 06.11.2023 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1, а саме Голови Дисциплінарної комісії приватних виконавців ОСОБА_3, заступника Голови Дисциплінарної комісії приватних виконавців ОСОБА_4 та членів Дисциплінарної комісії ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також надати докази направлення на погодження подання № 145125/123835-33- 23/20.4.1 від 06.11.2023 члену Дисциплінарної комісії - судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі N200/6812/23 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про залучення третіх осіб у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців на стороні позивача ОСОБА_2 - члена Ради суддів, судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та на стороні відповідачів ОСОБА_3 - заступника Міністра юстиції з питань виконавчої служби, голови Дисциплінарної комісії, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі N200/6812/23 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування від Міністерства юстиції України копії документів, а саме: копію рішення з`їзду приватних виконавців України №7 від 26.10.2021; пояснення щодо зазначення в додатку до наказу Мін`юсту від 11.10.2023 №2376/7 дати повноважень членів Дисциплінарної комісії ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 - до 16.11.2023; докази оприлюднення наказу Мін`юсту від 11.10.2023 №2376/7; копії наказів, розпоряджень тощо, про призначення членів Дисциплінарної комісії, які підтверджують повноваження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , - до 12.12.2024, ОСОБА_6 - до 20.03.2025 та докази їх оприлюднення.

29 грудня 2023 року у справі N200/6812/23 судом також було розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування від третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 письмових пояснень щодо мотивів непогодження оскаржуваного подання від 06.11.2023;

від третіх осіб на стороні відповідачів - членів Дисциплінарної комісії від приватних виконавців ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10, ОСОБА_9 письмових пояснень з таких питань: Чи була їм відома дата 26.10.2021 обрання їх членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців з`їздом приватних виконавців України.; Чи усвідомлювали вони, що дворічний строк їх повноважень як членів Дисциплінарної комісії сплив 26.10.2023, відповідно не було повноважень погоджувати подання від 06.11.2023 та чи усвідомлювали вони правові наслідки такого погодження;

від третьої особи на стороні відповідачів - члена Дисциплінарної комісії від Міністерства юстиції України - ОСОБА_3 - заступника Міністра юстиції з питань виконавчої служби, голови Дисциплінарної комісії письмові пояснення з наступних питань: Підстави незаявлення самовідводу відповідно до п.п.20-21 Положення «Про Дисциплінарну комісію приватних виконавців» (член Дисциплінарної комісії зобов`язаний заявити про самовідвід якщо стало відомо про обставини, які можуть вплинути на об`єктивність та неупередженість члена Дисциплінарної комісії) у зв`язку з неприязними відносинами до позивачки, пов`язаними з внесенням до ЄРДР 16.11.2022 відомостей на підставі заяви позивачки відносно нього та інших осіб; Чи усвідомлював він як Голова комісії, про відсутність у інших членів Дисциплінарної комісії повноважень станом на дату погодження оскаржуваного подання від 06.11.2023;

від всіх третіх осіб письмові пояснення чи були їм відомі при погодженні/непогодженні оскаржуваного подання від 06.11.2023 наступні обставини:

- станом на дату надання відповіді позивачкою 18.07.2023 на заяву боржника від 14.07.2023 та станом на дату надання пояснень Мін`юсту 07.09.2023 за цією заявою у виконавчому провадженні №63317471 не було отримано дублікат втраченого виконавчого листа та не відновлене виконавче провадження;

- станом на дату надання відповіді позивачкою від 14.09.2023 на заяву боржника від 31.08.2023 кошти на рахунок боржника не надходили та не були арештовані.

Тобто, як слідує із змісту процесуальних документів суду у справі N200/6812/23, ОСОБА_1 користувалась процесуальними правами щодо здобуття доказів, які містять важливу для неї інформацію, та судом було забезпечено реалізацію їй такого права.

Відповідно до ст. 80 КАС України (процесуальний закон, за правилами якого розглядалась справаN200/6812/23) передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При цьому, ч. 9 названої статті застережено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Тобто, як визначено процесуальним законом (КАС України), суд самостійно оцінює надані учасниками справи докази, так само оцінює поведінку щодо надання чи ненадання доказів, та ту обставину, яким чином відмова учасників адміністративної справи у наданні пояснень вплинула на результат розгляду справи.

Отже, сам факт неподання доказів у виді запитуваної позивачкою інформації, яку вона вважала важливою для себе у справі N200/6812/23, має наслідки, визначені процесуальним законом.

В той же час, позивач вважає, що саме Міністерство юстиції України є особою, яка порушила особисті немайнові права позивача та завдала позивачеві моральної шкоди.

В свою чергу, колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги позивачки помилковими.

Звернення ОСОБА_1 (з приводу погодженого членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання Мін`юсту від 6 листопада 2023 року про зупинення діяльності позивача як приватного виконавця) були адресовані саме членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців, а не Міністерству юстиції України.

В даних запитах ОСОБА_1 саме перед членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців ставила питання стосовно наявності волевиявлення - погодження або непогодження кожним з членів Дисциплінарної комісії зазначеного подання Мін`юсту, дати та часу ознайомлення з поданням Мін`юста.

Отже, в даному випадку звернення ОСОБА_1 , які направлялись з метою захисту своїх прав в рамках адміністративної справи N° 200/6812/23, були адресовані членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців, і саме перед членами Дисциплінарної комісії позивачем ставились питання по суті звернення, що власне і стверджує в позовній заяві ОСОБА_1 . Однак відповідей на свої звернення від членів Дисциплінарної комісії позивачкою не було отримано.

Отже, питання, які були предметом запитів ОСОБА_1 , відповідь на які, за твердженням позивача, мали значення для розгляду справи №200/6812/23, були поставлені ОСОБА_1 до членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців, а не до Міністерства юстиції України.

При цьому, члени Дисциплінарної комісії приватних виконавців, ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (яким власне і було адресовано звернення позивача) безпосередньо приймали участь у справі №200/6812/23 за позовом ОСОБА_1 у якості третіх осіб.

За таких обставин, ОСОБА_15 (як позивач в адміністративній справі №200/6812/23) використала процесуальну можливість отримати від третіх осіб документи та інформацію, яка, на думку позивача, мала значення, для правильного розгляду адміністративної справи №200/6812/23 за її позовом, в тому числі, і, інформацію, яка була предметом її запитів до членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Як передбачено у ч. 6 названої статті Кодексу, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із наявного в Єдиному реєстрі судових рішень тексту прийнятого за результатами розгляду справи № 200/6812/23 судового рішення вбачається, що висновок адміністративного суду про відмову у задоволенні позову ґрунтується на недоведеності ОСОБА_15 своїх позовних вимог. Жодних висновків стосовно того, що їй було відмовлено у захисті унаслідок ненадання учасниками справи інформації, зміст судового рішення не містить.

З огляду на це, доводи позивача про те, що саме через відмову Мін`юсту надати відповіді на її звернення, позивач була позбавлена важливої інформації для захисту її прав в іншій справі №200/6812/23, є безпідставними та спростовуються викладеними обставинами.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем запитувалась у зверненнях до Міністерства юстиції України інформація, яка мала значення для розгляду справи 200/6812/23, якою володів безпосередньо сам відповідач у цій справі. На виконання судового рішення у справі №200/1671/24 Міністерство юстиції України лише повідомило позивача про те, що її звернення надіслані для розгляду та надання відповіді членам Дисциплінарної комісії приватних виконавців, а також приватним виконавцям.

З урахуванням наведеного є цілком обґрунтований висновок суду першої інстанції про те, що Міністерство юстиції України об`єктивно не являється особою, яка завдала моральної шкоди позивачу,у наслідок якої позивачка була позбавлена можливості на отримання важливої для неї інформації для захисту в іншій справі № 200/6812/23.

У даному випадку, рішення суду у справі № 200/1671/24 встановлює протиправність відмови Мін`юсту щодо надання інформації, що запитувалась у зверненнях приватного виконавця ОСОБА_1, поряд із цим, позивачем не доведено наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача у цій справі і заподіяною шкодою, якою позивачка обґрунтовує неможливість отримання важливої для неї інформації для захисту в іншій справі №200/6812/23.

За таких обставин позивачкою не доведено складової делікту про те, що саме Міністерство юстиції України є тією особою, яка завдала моральної шкоди позивачу, внаслідок позбавлення її важливої інформації для захисту в адміністративній справі №200/6812/23.

Отже, твердження позивача про те, що саме неправомірні дії відповідача, зумовили настання для неї моральної шкоди, є безпідставними.

В свою чергу, дії позивача, які пов`язані з захистом своїх прав в судовому порядку, не можуть ототожнюватись із завданням позивачеві фізичних чи душевних страждань.

При цьому, внаслідок ухвалення судового рішення у справі № 200/1671/24, яким встановлено протиправність відмови Мін`юсту щодо надання інформації, було відновлено порушене право позивача, що само по собі може розглядатись як достатня форма компенсації держави на національному рівні.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.08.2019 у справі N° 757/24365/18-ц, варто зазначити, що сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій Міністерства юстиції України неправомірними, за умови не доведення причинного зв`язку між діями відповідача та спричиненою позивачці шкодою, не є підставою для відшкодування такої шкоди.

Отже, зміст позовних вимог ОСОБА_1 не свідчить про доведеність вимог щодо наявності підстав для компенсації моральної шкоди за рахунок відповідача.

Колегія суддів, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на державу Україна, що відповідно до статті 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком, унаслідок чого відсутні підстави для задоволення позову.

Суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба