Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №361/3830/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №361/3830/26 Головуючий у І інстанції - Петришин Н.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/11079/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2026 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Виконавчий комітет Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

установив:

У квітні 2026 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, заінтересовані особи: Виконавчий комітет Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви зазначав, що у нього та ОСОБА_2 є троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Фактично шлюбні стосунки між сторонами припинені, до суду поданий позов про розірвання шлюбу.

Неповнолітній ОСОБА_3 на даний час проживає із ним, який його повністю утримує самостійно.

Мати дитини перебуває за кордоном, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини та фактично самоусунулась від виховання дитини.

Вказував, що становлення факту утримання дитини необхідне з метою захисту та реалізації законних прав та інтересів дитини, а також його прав як одинокого батька, з метою уникнення суперечностей при визначенні даного факту з боку інших осіб.

Просив суд, встановити факту самостійного виховання та утримання ним, як батьком - ОСОБА_1 , його сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2026 року у відкритті провадження за вказаною вище заявою відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що мати дитини - ОСОБА_2 - у нотаріально засвідченій заяві від 22 лютого 2026 року підтвердила такі обставини: утримання та виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснює його батько - ОСОБА_1 ; вона не має об`єктивної можливості брати участь у щоденному вихованні, догляді та фактичному утриманні сина через постійне проживання за кордоном; їхній син ОСОБА_3 перебуває на повному та одноосібному утриманні батька - ОСОБА_1 ; саме батько забезпечує сина всім необхідним: житлом, харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням та освітніми потребами; заява видана для підтвердження факту перебування сина на утриманні та вихованні батька - ОСОБА_1 .

Проте, суд першої інстанції не надав оцінки нотаріально засвідченій заяві матері дитини.

Зазначив, що між ними, як батьками дитини, відсутній будь-який договір щодо порядку здійснення батьківських прав, і відсутній будь-який спір щодо фактичних обставин виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_3 .

Відтак, твердження суду першої інстанції про те, що встановлення юридичного факту в окремому провадженні «завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини» є хибним стосовно цієї справи: дитина є учасником справи, має власний правовий статус заінтересованої особи, повністю здатна висловити свою позицію та захистити свої інтереси в рамках окремого провадження. Навпаки, саме відмова у відкритті провадження позбавила дитину права бути почутою судом у питанні, що безпосередньо стосується її проживання, виховання та утримання. Більше того, залучення дитини до справи як заінтересованої особи є додатковим свідченням відсутності спору про право між батьками: якби між батьками існував реальний конфлікт щодо виховання, дитина підлягала б захисту в межах позовного провадження, а не виступала б самостійним учасником справи про встановлення юридичного факту.

Просив суд, скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 76-81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що у справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків в утриманні дитини та/або ухилення від участі в утриманні дитини, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням батьків дітей та органу опіки і піклування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 315 цього Кодексу суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок,

що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18) юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановлено, що заявник просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину.

Частиною 1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-4 ст. 157 цього Кодексу, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до ст. 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

В силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав, встановлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст.15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

При встановленні факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Заявник у своїй заяві посилається на те, що неповнолітній ОСОБА_3 на даний час проживає із ним, який його повністю утримує самостійно. Мати дитини перебуває за кордоном, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини та фактично самоусунулась від виховання дитини.

Встановлено, що у матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява матері ОСОБА_2 , згідно якої вона підтверджує що вона не бере та не має об`єктивної можливості брати участь у вихованні та утриманні дитини, і що дитина перебуває на повному та одноосібному утриманні батька - ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 3 і 4 ст. 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

В силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Суд прийшов до висновку, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане

з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє

у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження.

У постанові від 22 квітня 2020 року (справа №200/14136/17) Верховний Суд зазначив, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батька (матері) у вихованні дитини. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що саме по собі встановлення факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Вимоги заявника про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком неповнолітньої дитини без участі матері не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні статей 293, 315 ЦПК України, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батька у вихованні дитини, що впливає на права та інтереси дитини і її матері та зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом, а також впливає на права заявника.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у відкритті провадження, що не позбавляє заявника право подати позов на загальних підставах.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі не спростовують їх, а підтверджують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм матеріального чи процесуального права колегією суддів не встановлено, відтак підстав для скасування законного та мотивованого судового рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба