Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №761/2502/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Київ

Справа № 761/2502/25

Провадження: № 22-ц/824/6000/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Вербицького Олексія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т. В.,

у справі позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про спонукання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є законослухняною громадянкою, до кримінальної чи іншої юридичної відповідальності не притягувалася та не притягується. Вказує, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , разом із яким виховує трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її чоловік та діти мають статус внутрішньо переміщених осіб. З 2008 року ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». Між сторонами у 2008 році було укладено договір банківського рахунку щодо обслуговування карткового рахунку, відкритого на її ім`я (банківська картка № НОМЕР_1 із відповідним IBAN). Зазначений договір у встановленому законом порядку не розривався та є чинним. Зазначала, що з 25.11.2022 року відповідач безпідставно, з порушенням умов договору та вимог чинного законодавства України, обмежив надання їй банківських послуг, зокрема, заблокував картковий рахунок. У подальшому, грошові кошти, що знаходилися на рахунку, у загальній сумі 99 190 грн були списані відповідачем у період з 25.11.2022 року на власний рахунок, що, на її переконання, є незаконним заволодінням її коштами та спричинило їй майнову шкоду. Повідомляє про те, що у вересні 2022 року боржник її чоловіка, ОСОБА_6 , повідомив про готовність повернути заборгованість. За домовленістю сторін кошти мали бути перераховані на її картковий рахунок. 12.09.2022 року на картку № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти у сумі 97 000 грн з карткового рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_7 , яку ОСОБА_6 називав своєю співмешканкою. Зарахування коштів відбулося у безготівковій формі з використанням банківських платіжних інструментів та технологій відповідача. Після цього, з нею та її чоловіком неодноразово зв`язувалися невстановлені особи, які представлялися працівниками служби безпеки банку та повідомляли про проведення службової перевірки. За її твердженням, вказані особи вимагали у «добровільному порядку» перерахувати 95 500 грн на рахунок відповідача, при цьому, погрожували притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням значних штрафних санкцій. Жодних правових підстав для таких вимог, відповідних судових рішень, постанов чи інших офіційних документів позивачці надано не було. Вона відмовилася виконати зазначені вимоги, оскільки вважала отримані кошти такими, що набуті правомірно. Через певний час, а саме 25.11.2022 року, її рахунок було заблоковано, а всі наявні на ньому кошти, у тому числі соціальні виплати на дітей, списані відповідачем. Внаслідок цього, вона, позивачка, була позбавлена можливості розпоряджатися належними їй грошовими коштами, що, на її думку, спричинило істотні матеріальні втрати для багатодітної сім`ї. Вважаючи такі дії відповідача грубим порушенням норм матеріального права, умов договору банківського обслуговування, а також її права власності, вона, ОСОБА_1 , звернулася до суду з даним позовом та просила відшкодувати завдану їй майнову шкоду шляхом стягнення з відповідача 99 190 грн (викладені з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 19.06.2025 року).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Вербицький О. Д. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивачки зазначав, що між сторонами існують договірні правовідносини банківського обслуговування, в межах яких позивачка має гарантоване законом і договором право володіти, користуватися та розпоряджатися коштами, розміщеними на належному їй банківському рахунку.

Водночас, АТ КБ «ПриватБанк», без надання будь-якого належного правового акта, зокрема, рішення суду, постанови слідчого судді, вимоги компетентного органу чи іншого документа, передбаченого законом, заблокував рахунок позивачки та у подальшому списав кошти в сумі 99 190 грн, що, на думку представника позивачки, є протиправним втручанням у право власності.

Представник позивачки звертав увагу на те, що ні ОСОБА_1 , ні її банківські рахунки не були фігурантами кримінального провадження, арешт на грошові кошти не накладався, а будь-які процесуальні рішення про вилучення, конфіскацію чи передачу коштів на користь банку відсутні.

Також зазначав, що вирок Шевченківського районного суду м. Львова щодо ОСОБА_6 не містить висновків про недобросовісність чи протиправність дій позивачки, не встановлює її причетності до вчинення кримінального правопорушення та не передбачає стягнення коштів із належного їй рахунку.

На думку представника позивачки, сам по собі факт проведення Банком службової перевірки чи здійснення заходів фінансового моніторингу не надає Банку права в односторонньому порядку списувати кошти клієнта на власну користь, оскільки чинне законодавство передбачає право банку тимчасово обмежити проведення операцій або припинити обслуговування клієнта, однак не передбачає можливості позасудового позбавлення особи права власності на грошові кошти.

У зв`язку з цим вважав, що обмеження банком права ОСОБА_1 розпоряджатися належними їй коштами, а також їх подальше списання, здійснене виключно на підставі внутрішніх рішень та матеріалів службової перевірки банку, суперечить положенням Конституції України, статтям 1066, 1071, 1074 ЦК України та принципу непорушності права приватної власності.

Відсутність належної правової підстави для списання коштів, на переконання представника позивачки, свідчить про незаконність дій відповідача та помилковість висновків суду першої інстанції.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» Захаров М. І. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Зазначав, що правовідносини між сторонами ґрунтуються на договорі приєднання, укладеному шляхом підписання позивачкою анкети-заяви та приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті банку. У зв`язку із цим представник відповідача вважав, що позивачка погодилася з установленим банком порядком обслуговування рахунку та умовами здійснення банківських операцій.

У відзиві також наведено обставини службової перевірки, проведеної банком у зв`язку з внесенням 12.09.2022 року через банкомат CALV9809 пошкоджених купюр номіналом 500 грн на загальну суму 95 500 грн на картковий рахунок ОСОБА_7 , з подальшим переказом цих коштів на рахунок позивачки.

За результатами дослідження НБУ вказані купюри були визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму та такими, що вилучені з обігу. У зв`язку із зазначеними обставинами було розпочато кримінальне провадження, у межах якого АТ КБ «ПриватБанк» визнано потерпілою стороною.

Представник Банку зазначав, що грошові кошти, зараховані на рахунок позивачки, за твердженням відповідача, пов`язані з діяльністю ОСОБА_6 , який у межах кримінального провадження повідомляв про домовленості з чоловіком позивачки щодо переказу коштів.

Обґрунтовуючи правомірність встановлення обмежень та блокування коштів на рахунку позивачки, представник відповідача посилався на необхідність виконання банком вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу, запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, а також на вжиття заходів з метою запобігання завданню банку збитків.

Крім того, у відзиві зазначено, що внаслідок внесення та подальшого обігу пошкоджених банкнот Банку було завдано збитків на суму близько 98 000 грн.

В судовому засіданні адвокат Вербицький О. Д. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» Захаров М. І. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» існують договірні правовідносини з банківського обслуговування, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору приєднання, відповідно до якого позивачці було відкрито поточний рахунок та видано платіжну картку № НОМЕР_3 (а. с. 105а-107б).

Судом установлено, що 12.09.2022 року через ресайклінговий банкомат банку у м. Львові було внесено 191 купюру номіналом 500 грн на загальну суму 95 500 грн на картковий рахунок ОСОБА_7 . В подальшому, цього ж дня зазначені кошти були переказані на картковий рахунок позивачки .

В цей же період, до Банку звернулися клієнти із заявами про отримання з банкомату пошкоджених банкнот номіналом 500 грн із трьома отворами, що відповідно до нормативних актів Національного банку України свідчить про їх вилучення з обігу як таких, що підлягають утилізації. За результатами інкасації банкомату Банком було виявлено 130 аналогічних пошкоджених купюр. Усі зазначені банкноти були направлені на дослідження до НБУ, за результатами якого їх визнано пошкодженими під час надзвичайного режиму та такими, що не є платіжними засобами.

За вказаними обставинами було розпочато кримінальне провадження, у межах якого встановлювалися обставини внесення пошкоджених купюр через банківські термінали.

10.07.2023 року Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено вирок щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 466/10161/22 (а. с. 26-34). Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» у вказаному кримінальному провадженні було визнано потерпілою стороною.

Після встановлення зазначених обставин Банком у межах службової перевірки було застосовано обмеження щодо проведення операцій по рахунку позивачки, зокрема, встановлено ліміти на зняття коштів та заблоковано грошові кошти у сумі 95 500 грн, які надійшли з рахунку ОСОБА_7 (а. с. 107в-108б).

Разом із тим, як убачається з наданої відповідачем виписки по рахунку позивачки, в подальшому Банком було здійснено списання коштів із рахунку ОСОБА_1 на загальну суму 99 190 грн (а. с. 108 в, 114 в).

Вважаючи такі дії Банку незаконними, позивачка звернулася до суду з даним позовом про відшкодування майнової шкоди у сумі 99 190 грн, посилаючись на відсутність будь-якого судового рішення чи іншого передбаченого законом акта, який би надавав банку право обмежувати її право розпорядження коштами та здійснювати їх списання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні грошові кошти були пов`язані з протиправними діями третьої особи, ОСОБА_6 , який у межах кримінального провадження здійснював внесення до банкомату пошкоджених купюр, що в подальшому були переказані на рахунок позивачки.

Суд дійшов висновку про те, що банк, діючи в межах своїх повноважень, з метою запобігання подальшим збиткам та виконання обов`язків у сфері фінансового моніторингу, мав правові підстави для застосування обмежень щодо операцій по рахунку Позивача та блокування коштів, які походили з операцій, що стали предметом кримінального розслідування.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що банк був визнаний потерпілою стороною у кримінальному провадженні та зазнав майнових втрат внаслідок обігу пошкоджених банкнот, а тому вважав, що дії банку були спрямовані на мінімізацію збитків та не суперечили умовам укладеного між сторонами договору та вимогам законодавства.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з банку 99 190 грн як майнової шкоди.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія судді виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, а також виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунка.

Частиною третьою статті 1066 ЦК України передбачено, що банк не має права встановлювати не передбачені договором або законом обмеження права клієнта розпоряджатися належними йому грошовими коштами.

Водночас, відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, допускається, зокрема, у випадках, встановлених законом, у тому числі у разі зупинення фінансових операцій, пов`язаних із проведенням фінансового моніторингу.

Згідно з пунктом 3 частини 21 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент має право зупинити або припинити право користувача на використання електронного платіжного засобу у разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором або законодавством.

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний застосовувати ризик-орієнтований підхід та вживати заходів щодо мінімізації ризиків, пов`язаних із підозрілими фінансовими операціями.

За змістом статті 15 вказаного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від проведення фінансової операції або підтримання ділових відносин у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або наявності обґрунтованих підозр щодо здійснення фінансових операцій, пов`язаних із легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.

Також, статтею 23 зазначеного Закону передбачено право суб`єкта первинного фінансового моніторингу зупиняти фінансові операції у випадках та порядку, визначених законом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» існували договірні правовідносини банківського обслуговування, які виникли на підставі анкети-заяви від 11.06.2013 року та Умов і правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».

Матеріалами справи підтверджується, що 12.09.2022 року через ресайклінговий банкомат CALV9809 було внесено 191 купюру номіналом по 500 грн на загальну суму 95 500 грн на картковий рахунок ОСОБА_7 .

Як установлено результатами службової перевірки банку та підтверджується матеріалами кримінального провадження, внесення вказаних коштів здійснювалося ОСОБА_7 спільно з невстановленою особою чоловічої статі, а у подальшому зазначені кошти були перераховані за допомогою системи «Приват24» на картковий рахунок ОСОБА_1 .

За результатами дослідження Національного банку України зазначені банкноти були визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму, вилученими з обігу та такими, що не є платіжними засобами.

Також встановлено, що за вказаними обставинами було розпочато кримінальне провадження, в межах якого встановлювалися обставини внесення та подальшого переказу вказаних коштів, а АТ КБ «ПриватБанк» в даному кримінальному провадженні було визнано потерпілою стороною.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що банк, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, був наділений правом вживати заходів щодо перевірки фінансових операцій, встановлення обмежень та блокування операцій за рахунком позивачки у зв`язку з наявністю обґрунтованих підозр щодо походження спірних коштів.

Крім того, положеннями статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено право та обов`язок суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від підтримання ділових відносин та проведення фінансових операцій у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або наявності обґрунтованих підозр щодо походження коштів.

Також, умовами банківського обслуговування, до яких приєдналася позивачка, передбачено право банку призупиняти обслуговування клієнта та обмежувати доступ до банківських послуг у разі виникнення підозр щодо можливих незаконних операцій із використанням платіжних інструментів.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» відновити операції за рахунками позивачки та поновити надання їй банківських послуг відповідно до умов укладеного договору банківського обслуговування.

Посилання представника позивачки на те, що ні ОСОБА_1 , ні її рахунки не були фігурантами кримінального провадження, а також на відсутність судового рішення про арешт чи конфіскацію коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки застосування банком заходів фінансового моніторингу, встановлення обмежень щодо проведення операцій та припинення банківського обслуговування не ставиться законом у залежність від наявності обвинувального вироку щодо клієнта або накладення арешту на його рахунки.

Законодавство у сфері фінансового моніторингу надає банку право та покладає на нього обов`язок реагувати на фінансові операції, які за своїм характером, способом здійснення або походженням коштів можуть свідчити про наявність ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, чи інших незаконних дій, незалежно від наявності у клієнта процесуального статусу у кримінальному провадженні.

Також колегія суддів враховує, що вирок Шевченківського районного суду м. Львова щодо ОСОБА_6 хоча і не містить висновків про винуватість позивачки, однак підтверджує встановлені у справі обставини щодо внесення через банківські термінали пошкоджених банкнот, які були вилучені з обігу та не є платіжними засобами.

При цьому, сама по собі відсутність у вироку висновків щодо позивачки не спростовує встановленого судом факту походження спірних коштів та не свідчить про неправомірність дій банку, вчинених у межах виконання вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу та банківської діяльності.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, у банку були наявні об`єктивні підстави для здійснення перевірки спірних фінансових операцій та застосування відповідних обмежень щодо рахунку позивачки.

Як зазначено вище, грошові кошти, внесені 12.09.2022 року через ресайклінговий банкомат CALV9809 та в подальшому перераховані на рахунок позивачки, складалися з банкнот номіналом 500 грн із характерними пошкодженнями у вигляді трьох отворів, що свідчило про їх вилучення з обігу як таких, що підлягають утилізації.

Відповідно до пункту 18 Постанови Правління Національного банку України № 134 від 03.12.2018 «Про затвердження Правил визначення платіжних ознак та обміну банкнот, розмінних та обігових монет національної валюти України» банки зобов`язані вилучати банкноти, пошкоджені під час надзвичайного режиму, що надходять під час приймання готівки або виявляються під час перерахування коштів, та передавати їх для проведення дослідження до Національного банку України.

Зазначеною постановою також передбачено, що Національний банк України інформує правоохоронні органи про банкноти, визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму, а обмін таких банкнот можливий виключно на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою Постановою Правління НБУ № 103 від 25.09.2018, визначено порядок роботи банків із сумнівними та пошкодженими банкнотами.

Так, відповідно до пунктів 1, 13 зазначеної Інструкції банки зобов`язані забезпечувати належний контроль за справжністю та платіжністю банкнот, а також вилучати сумнівні та пошкоджені банкноти, виявлені під час здійснення касових операцій.

Положеннями пунктів 14, 23 Інструкції передбачено обов`язок банку здійснювати дослідження, облік та передання таких банкнот до Національного банку України та правоохоронних органів у випадках виявлення ознак незаконного введення їх в обіг.

Крім того, пунктами 61, 158, 161, 163 Інструкції врегульовано порядок вилучення сумнівних банкнот, оформлення відповідних актів, проведення їх дослідження та взаємодії банків із правоохоронними органами у разі виявлення банкнот, що мають ознаки незаконного походження або не є платіжними засобами.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами інкасації банкомату та проведеної службової перевірки банком було встановлено факт внесення через банкомат пошкоджених банкнот, які за результатами дослідження НБУ визнані такими, що не є платіжними засобами та підлягають вилученню з обігу.

За наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин колегія суддів вважає, що АТ КБ «ПриватБанк», як суб`єкт банківської діяльності та первинного фінансового моніторингу, був зобов`язаний реагувати на виявлення в обігу пошкоджених банкнот, які не є платіжними засобами, у тому числі, шляхом проведення службової перевірки, обмеження операцій за рахунком, пов`язаним із зарахуванням таких коштів, а також вжиття заходів, спрямованих на мінімізацію та відшкодування завданих банку збитків.

При цьому, сам факт відсутності щодо позивачки обвинувального вироку чи процесуального статусу у кримінальному провадженні не спростовує встановлених судом обставин щодо походження спірних коштів та не виключає обов`язку Банку діяти відповідно до вимог законодавства у сфері банківської діяльності та фінансового моніторингу.

Колегія суддів також враховує, що позивачка, посилаючись на те, що спірні кошти були перераховані у рахунок повернення боргу ОСОБА_6 перед її чоловіком, належних та допустимих доказів існування таких боргових правовідносин суду не надала.

Матеріали справи не містять договору позики, розписки, підтвердження передачі коштів чи інших доказів, які б свідчили про наявність між ОСОБА_6 та чоловіком позивачки будь-яких грошових зобов`язань.

Напроти, в межах кримінального провадження встановлено причетність ОСОБА_6 до внесення вказаних купюр, а АТ КБ «ПриватБанк» у цьому кримінальному провадженні визнано потерпілою стороною.

Відповідно до статей 48, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов`язаний здійснювати свою діяльність із дотриманням вимог законодавства та не допускати проведення ризикових операцій, що можуть завдати шкоди інтересам банку, вкладників та інших осіб.

З урахуванням встановлених обставин, результатів службової перевірки, висновків НБУ щодо характеру виявлених банкнот, даних кримінального провадження, а також відсутності належних доказів правомірного походження спірних коштів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо застосування обмежень за рахунком позивачки та вжиття заходів, спрямованих на мінімізацію та відшкодування завданих Банку збитків, неправомірними.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 1, 3, 15 ЦПК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес особи.

Обов`язковою умовою надання судового захисту є встановлення факту порушення прав чи інтересів особи на момент звернення до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відновлення операцій за рахунками позивачки та поновлення надання банківських послуг, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав вважати застосовані Банком заходи фінансового моніторингу та обмеження щодо рахунків позивачки такими, що суперечать вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки встановлені у справі обставини свідчать про наявність у АТ КБ «ПриватБанк» правових підстав для застосування обмежень щодо рахунку позивачки, блокування операцій та вжиття заходів, спрямованих на мінімізацію і відшкодування збитків, завданих унаслідок внесення до банківської системи пошкоджених банкнот, які не є платіжними засобами.

Разом із тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на розмір фактично списаних банком коштів при вирішенні позовних вимог про їх стягнення.

Так, як убачається з виписки по рахунку позивачки (а. с. 108 в), АТ КБ «Приват Банк» здійснило списання грошових коштів на загальну суму 99 190 грн.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що сума коштів, внесених через ресайклінговий банкомат CALV9809 у вигляді пошкоджених банкнот, становила 95 500 грн.

Посилання відповідача на правомірність списання всієї суми у розмірі 99 190 грн колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що різниця між сумою фактично внесених пошкоджених банкнот та сумою списаних коштів також пов`язана зі збитками, завданими Банку внаслідок внесення до банківської системи банкнот, які не є платіжними засобами.

При цьому, будь-якого належного розрахунку збитків у частині суми, що перевищує 95 500 грн, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів підлягають частковому задоволенню у частині суми, списання якої не підтверджено належними та допустимими доказами, а саме, в розмірі 3690 грн.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, відповідно підлягає зміні і розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позовні вимоги за результатами апеляційного перегляду задоволені на 3,7 % (3690 грн ? 100 % / 99 190 грн).

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а при поданні апеляційної скарги - 1816,80 грн.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 112 грн 03 коп. ((1211,20 грн + 1816,80 грн) ? 3,7 %).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 заявила вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, на підтвердження чого надала відповідні докази (а. с. 113-114а).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки понесені позивачкою витрати на правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів вважає за необхідне стягнути їх з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 740 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375,376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Вербицького Олексія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 3 690 (три тисячі шістсот дев`яносто) грн.

У решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати які складаються з судового збору 112 грн 03 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 740 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура