Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №369/140/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/140/25

Провадження № 2/369/2623/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру стягнених аліментів,

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що за рішенням суду з нього стягнені аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , 2019 року народження, та ОСОБА_4 , 2022 року народження, в розмірі по 6000 грн. на кожного. Рішення суду виконується.

Але на даний час його матеріальний стан змінився та є нестабільним. Він безробітний, не має стабільного доходу, тому не має можливості сплачувати аліменти, визначену судовим рішенням. Також на даний час на його утриманні перебуває батько, який є пенсіонером та має інвалідність 3 групи. Натомість відповідачка ОСОБА_2 офіційно працевлаштована.

Дані обставини є істотними, оскільки його матеріальний стан значно погіршився, що є підставою для зменшення розміру аліментів. Також вважає, що зменшення розміру аліментів до 2000 грн. відповідатиме його матеріальному стану на день подання позову, враховуючи, що прожитковий мінімум на дитину становить 2563 грн.

Просив суд зменшити розмір аліментів, встановлених рішенням суду та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2000 грн. та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 грн. щомісячно.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. від 13 січня 2025 року відкрито провадження по справі та розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

16 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову відповідачка ОСОБА_2 вказала, що за рішенням суду позивач сплачує аліменти, але не регулярно та не у повному обсязі. Заборгованість станом на 31 березня 2025 року становить 85 404 грн.. Позивач до позову не надав доказів зміни свого матеріального стану, відсутні докази й надання матеріальної допомоги батьку, який не має іншого доходу. Тому підстави для зменшення аліментів відсутні. Крім того, старший син ОСОБА_3 хворіє на бронхіальну астму і тільки на лікування вона витрачає біля 5000 грн. щомісячно. Просила відмовити у задоволенні позову.

29 квітня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково позивач вказав, що відповідачка не надала належних доказів витрат на дітей, тому суд не може приймати їх до уваги. Натомість наявність заборгованості зі сплати аліментів підтверджує його скрутне матеріальне становище та неможливість їх сплати. Також він не має будь-якої нерухомості у власності. Тому для уникнення заборгованості по аліментам їх слід зменшити та визначити в розмірі по 2000 грн. на кожну дитину. Просив позов задоволити.

На підставі повторного авторозподілу, у зв`язку з припиненням повноважень судді Скрипник О.Г., ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року справу прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С. та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2026 року підготовче провадження закінчено та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідачка проти позову заперечувала. Просила суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 6000 грн. та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - 6000 грн. щомісячно, починаючи з 07 лютого 2024 року і до повноліття дітей (справа 369/2172/24 ).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 1 б липня 2015 Року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При вирішенні питання про стягнення та розмір стягуваних аліментів, суд виходив поданих сторонами доказів реальних витрат на дітей та матеріального стану батька дитини (позивачка просила визначити аліменти в розмірі 20 000 грн., а відповідач визнав позов на суму по 5126 грн. на кожну дитину). Рішення суду набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні у Коломийському відділі Державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області. Станом на 31 березня 2025 року заборгованість становила 85 404 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для задоволення позову, посилався на те, що його матеріальний стан змінився та є нестабільним. Він безробітний, не має стабільного доходу, тому не має можливості сплачувати аліменти, визначену судовим рішенням. Також на даний час на його утриманні перебуває батько, який є пенсіонером та має інвалідність 3 групи. Натомість відповідачка ОСОБА_2 офіційно працевлаштована. У судовому засіданні підтримав такі доводи.

.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У відповідності до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 181 СК України виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При цьому, відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно із ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Частиною 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У свою чергу, відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо змін майнового становища позивача встановлені наступні обставини.

З судового рішення про стягнення аліментів вбачається, що відповідач подав відзив на позов та заперечуючи проти заявленого позивачем розміру аліментів вказав: «його матеріальний є нестабільним, він безробітний, не має стабільного доходу, тому не має можливості сплачувати аліменти. Також на даний час на його утриманні перебуває батько, який є пенсіонером та має інвалідність 3 групи.».

На час вирішення справи позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що його заробітна плата чи інший дохід зменшився та на скільки, не повідомив про розмір його щомісячного доходу, про розмір необхідних витрат, які значно збільшились на утримання батька. Також суд не приймає до уваги доводи позову в частині необґрунтованості відповідачкою витрат, які вона несе на дітей, оскільки в даному випадку розмір аліментів визначений судовим рішенням, яке набрало законної сили. При розгляді цієї справи позивач зобовязаний довести зміну свого матеріального стану і не можливість сплачувати аліменти вже у визначеному судом розмірі.

Таким чином, перевіривши матеріали справи в межах доводів позову, суд вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належних і достатніх доказів погіршення майнового стану позивача та того, що з моменту ухвалення судового рішення про стягнення аліментів на утримання дітей його майновий стан не дозволяє йому сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, а наявність батька інваліда, не є безумовною і самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.05.2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21), від 03.06.2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16.09.2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20).

Також, слід зауважити, що відповідно до рішення районного суду розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні ще батька-інваліда, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дітей та суперечитиме їх інтересам.

Натомість, позивач, який не є непрацездатним, зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів із метою отримання законних джерел доходів для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власних дітей.

З огляду на викладене, суд вважає, що з урахуванням всіх обставин справи, матеріальних потреб дітей, обов`язку другого з батьків також утримувати дитину, стану здоров`я платника аліментів, який є чоловіком працездатного віку, відомості про незадовільний стан його здоров`я відсутні, докази на погіршення матеріального стану відсутні, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру стягнених аліментів відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 24 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ