Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №520/4597/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. Справа № 520/4597/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 14.04.26 по справі № 520/4597/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:

- встановити, що орган пенсійного забезпечення законодавчу норму яка має абсолютне визначення для пенсії застосовує у вигляді, яким самим законом не передбачено і при наявності однакових підстав та обставин застосовує неоднаково законодавчу норму;

- зобов`язати ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок російських рублів, вказаних в довідках від 12.10.2010 відповідно до вимог ст.6 Угоди від 13.03.1992 по курсу 0,26616 грн. за один російський рубль.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції рішення cкасувати, та справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що прийняте судом першої інстанції рішення ґрунтується на доводах, викладених відповідачем у відзиві. Поряд з тим, позивачем не отримано відзив на позовну заяву та документи долучені до відзиву, про що ОСОБА_1 повідомляв суд першої інстанції в своїй заяві від 30.03.2026 року. Позивач зауважує, що був позбавлений права надати заперечення на докази наведені відповідачем у відзиві.

Відповідач, правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058 з 27.12.2009.

До розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 враховано періоди до 01.01.2004 року, згідно наданих документів, та після 01.01.2004 року, згідно даних системи персоніфікованого обліку. Страховий стаж позивача складає 42 роки 10 місяців 10 днів, коефіцієнт стажу — 0,42833.

Для обчислення пенсії позивача враховано заробітну плату за періоди роботи, у тому числі за періоди роботи на території Російської Федерації, підтверджені відповідними довідками про заробітну плату, зокрема довідками.

Зазначені суми заробітної плати, визначені у російських рублях, при обчисленні пенсії були переведені у національну валюту України за офіційним курсом, встановленим на момент призначення пенсії 27.12.2009, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.07.2017 у справі № 629/4236/15-а було зобов`язано Лозівське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Харківської області нарахувати та виплачувати пенсію з врахуванням курсу рубля з 01.11.1992. Стягнуто з Лозівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області на користь позивача недораховану та невиплачену пенсію за період з 27.12.2009 року по 31.08.2016 рік в розмірі 10 646,41 (десять тисяч шістсот сорок шість) грн. 41 коп.

Зазначене судове рішення відповідачем виконано у повному обсязі, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

Разом з тим, позивач, не погоджуючись із порядком застосування відповідачем курсу іноземної валюти при обчисленні розміру пенсії, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому наполягає на необхідності здійснення перерахунку заробітку, визначеного у російських рублях, за іншим курсом, ніж застосований відповідачем.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач при обчисленні пенсії застосував інший, ніж передбачений законом, порядок визначення курсу іноземної валюти, або що такий порядок був застосований вибірково.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Статтею 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

За вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь - якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначенні періоди в сумі складають не більше як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Так, з поданого позову слідує, що позивач не погоджується з порядком застосування відповідачем курсу рубля до курсу гривні при обчисленні розміру пенсії після її перерахунку.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі – Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до статті 7 Угоди при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Статтею 8 Угоди встановлено, що органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхніми центральними органами.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.

Разом з тим, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).

Отже, положення відповідного міжнародного договору розповсюджується на питання пов`язані із призначенням пенсії, зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу тощо.

Матеріалами справи встановлено, що позивачу пенсія призначена 27.12.2009 року, а тому саме на цю дату підлягав застосуванню офіційний курс іноземної валюти.

Пенсійна справа ОСОБА_1 , містить довідки про заробітну плату за періоди з 01.05.1979 по 28.04.1987, з 13.05.1987 по 15.10.1990, з 15.10.1990 по 11.03.1994, з 16.03.1994 по 25.02.1995.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17.08.2011 у справі № 2025/2-а-827/11 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії за віком за період з 01.01.1990 року по 31.12.1994 на підставі заробітної плати про заробіток для обчислення пенсії згідно довідок Філії Відкритого Акціонерного товариства Таймиренерго Курійської ГЕС № 569 від 09.08.2010 року, Архівного відділу Адміністрації муніципальної освіти «Середньоканський район» Магаданської області Російської Федерації за №С -187, № С-185 від 12.08.2010 та провести відповідні виплати, починаючи з 01.09.2010 року з врахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Лозівського міськрайонного суду у справі №629/4236/15-а від 19.07.2017 зобов`язано Лозівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з врахуванням курсу рубля з 01.11.1992 р., стягнуто з управління пенсійного фонду недораховану та невиплачену пенсію за період з 27.12.2009р. (з моменту призначення пенсії) по 31.08.2016р. в розмірі 10646,41 грн.

З пояснень відповідача, наданих до суду першої інстанції, для розрахунку пенсії використано найбільш вигідний період заробітної плати за період з 01.01.1990 по 31.12.1994 та згідно даних персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 27.11.2000, з 01.06.2001 по 10.09.2004, з 01.03.2005 по 10.09.2005, з 01.09.2008 по 31.12.2008, з 01.02.2009 по 31.10.2009, а з 01.12.2006 по 16.06.2008 згідно довідки про заробітну плату б/н від 18.01.2011, виданої ТОВ «Актэрос-механизация» м. Москва, з 01.07.2008 по 31.08.2008, згідно довідки №203/2-671-ОПП від 10.06.2010, виданої ТОВ «Инжстрой-Сити Монолит» м. Москва.

Крім того, відповідач зазначив, що суми заробітку в довідці про заробітну плату за період роботи з січня 1990 року до грудня 1994 року, з 01.12.2006 по 16.06.2008, з 01.07.2008 по 31.08.2008, зазначені в російських рублях. Російські рублі з 01.11.1992 року (на виконання постанови Лозівського міськрайонного суду Харківської області по справі № 629/4236/15-а від 19.07.2017 року) та з 01.12.1992 року переведені за курсом на 27 грудня 2009 року, тобто, на день призначення пенсії (10 російських рублів - 2,6616 грн.) діленням на 10000 (1000 (деномінація) помножити на 10 - визначення курсу за 1 російський рубль).

Тобто, при розрахунку середньомісячного заробітку ОСОБА_1 відповідачем було враховано курс рубля на момент призначення пенсії, а саме станом на 27.12.2009 року.

Натомість, звернувшись з позовом, позивач зазначає, що згідно відомостей Національного банку України курс російського рубля по відношенню до гривні складає 0, 26616 (1 українська гривня до 1 російського рубля).

Колегія суддів вважає такі доводи позивача помилковими, оскільки згідно даних Національного банку України на 27.12.2009 курс складав 2,6616 грн. за 10 російських рублів.

Наведене підтверджується, наявним в матеріалах пенсійної справи, повідомленням Управління Національного банку України в Харківській області від 26.07.2010 № 06-134/7297 (аркуш пенсійної справи 55).

Крім того, позивач у позовній заяві зазначив, що при перерахунку пенсії за довідкою від 18.01.2011, виданої ТОВ «Актэрос-механизация» м. Москва, пенсійним органом курс російського рубля розраховано в сумі 0, 26616 за 1 гривню, в той час, при перерахунку пенсії за довідкою Архівного відділу Адміністрації муніципальної освіти «Середньоканський район» Магаданської області Російської Федерації за №С-185 від 12.08.2010, пенсійним органом розраховано курс російського рубля в сумі 0, 00026616 за 1 гривню.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що переведення рублів у карбованці було здійснено в Україні з січня 1992 року відповідно до Указу Президента України від 7 листопада 1992 року №549/92 «Про реформу грошової системи України» та починаючи з 23-ї години 12 листопада 1992 року припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України.

Встановлено, що єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.

Відповідно до вказаного Указу постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 8 листопада 1992 року №610-2 «Про реформу грошової системи України» установлено, що грошові знаки (банкноти та казначейські білети і монети) в рублях використовуються в Україні як засіб платежу в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 28 грудня 1991 року №378 «Про заходи у зв`язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання», лише до 23 години 12 листопада 1992 року. Після 23 години 12 листопада 1992 року усі платежі в Україні провадяться лише в українських карбованцях (у готівковому обігу - в купонах Національного Банку України та монетою в копійках), за винятком випадків, коли дозволяється використання вільно конвертованої валюти.

З 10.01.1992 в обіг в Україні були введені купони багаторазового використання, які розглядались як тимчасова грошова одиниця на перехідний період до запровадження гривні й використовувались паралельно з радянським рублем за курсом 1:1.

Разом з тим, указом Президента Російської Федерації від 04.08.1997 №822 «Про зміну національної вартості російських грошових знаків та масштабу цін» з 01.01.1998 у Російській Федерації змінена номінальна вартість російських грошових знаків у співвідношенні 1000 : 1 (лист Національного Банку України від 11.12.1997 №13-110/2489). У випадку коли заробітна плата не деномінована (як у позивача) перевід здійснюється шляхом ділення суми заробітної плати за конкретний місяць в рублях на 10 000 (1 000(деномінація) х 10 (визначення курсу рубля) і множення на курс.

Отже, розрахунок пенсії, з урахуванням заробітної плати (доходу), визначеної в іноземній валюті, здійснюється, виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії та у випадку, коли заробітна плата не деномінована (як у позивача) перевід здійснюється шляхом ділення суми заробітної плати за конкретний місяць в рублях на 10 000 (1 000(деномінація) х 10 (визначення курсу рубля) і множення на курс.

Відповідачем надано пояснення, що суми заробітку в довідці про заробітну плату зазначені в російських рублях, в свою чергу російські рублі з 01.11.1992 року та з 01.12.1992 року переведені за курсом на 27 грудня 2009 року, тобто, на день призначення пенсії (10 російських рублів - 2,6616 грн.) діленням на 10000 (1000 (деномінація) помножити на 10 - визначення курсу за 1 російський рубль).

Тобто, відповідачем проведено перерахунки пенсії на підставі довідок про заробітну плату зазначену в російських рублях, що переведені за курсом станом на 27 грудня 2009 року, з урахуванням деномінації заробітної плати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 року № 520/17246/23 встановлено, що висновком експертного дослідження №9738 від 31.01.2017 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз їм. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підтверджено правильність застосування курсу рубля та визначення коефіцієнтів заробітної плати, яка враховується для призначення пенсії позивача, проте визначено, що управлінням Пенсійного фонду не було враховано вимоги Указу Президента України «Про реформу грошової системи України» від 07.11.1992 №549/92, а саме: перерахунок у гривню заробітку, одержаного на території російської федерації в рублях, необхідно було проводити з 01.11.1992.

Вказані обставини в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказуванню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач при обчисленні пенсії застосував інший, ніж передбачений законом, порядок визначення курсу іноземної валюти.

З огляду на вищенаведене, судом не встановлено, що під час здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області перерахунку пенсії позивача, пенсійним фондом порушено вимоги чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Стосовно посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, зокрема, неотримання позивачем відзиву на позов від відповідача та доданих до нього документів, а також врахування судом відзиву, колегія суддів зазначає, що не отримання позивачем вказаного відзиву не призвело до неправильного вирішення справи по суті та не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Тому, наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає такими, що в розумінні приписів ч.3 ст.317 КАС України не є обов`язковими підставами скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції 02.07.2026 року на адресу позивача було направлено копію відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на адміністративний позов від 09.04.2026 року у справі №520/4597/26.

Стосовно доводів позивача наведених в заяві від 01.06.2026 про те, що судом першої інстанції не вирішувались позовні вимоги заявлені в заяві від 30.03.2026 року стосовно проведення перерахунку пенсії з розрахунку заробітної плати з урахуванням довідки від 14.11.2012 № 2-212з/з-1, то колегія суддів зазначає наведена заява від 30.03.2026 була подана, як визначено самим позивачем, в порядку п. 3 ч.3 ст. 44 КАС України.

При цьому, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 47 КАС України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Тобто, позивач звернувся з заявою від 30.03.2026 у відповідності до п. 3 ч.3 ст. 44 КАС України, як вказано самим позивачем.

В наведеній заяві позивач посилався на те, що викладає своє бачення стосовно обставин наявних у справі, які виникли під час під час її розгляду. Отже, звернувшись з заявою, позивач навів свої доводи та міркувань, не зазначивши, що вказана заява подана в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України, тобто є уточненою позовною заявою та містить нові позовні вимоги.

Отже, матеріали справи не місять заяви щодо зміни предмету чи підстав позову, або заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Як слідує зміст судового рішення від 14.04.2026 року, судом першої інстанції було розглянуто адміністративну справу в межах позовних вимог.

В той же час, колегія суддів, що в наведеній заяві позивач зазначає, що окрім наданих до позовної заяви довідок, додається довідка 14.11.2012 № 2-212з/з-1 про заробітну плату за період з 01.02.1995 по 01.01.1996 від, що необхідна для нарахування пенсійних виплат при нарахуванні в гривні згідно Угоди від 13.03.1992 року.

Проте, прохальна частина вказаної заяви не містить вимог про покладення обов`язку на управління Пенсійного фонду врахувати наведену довідку для нарахування пенсійних виплат.

Зі змісту вимог наведеної заяви від 30.03.2026 року слідує, що позивач фактично просить всі суми заробітної плати за період роботи в російській федерації, які вказані в довідках в рос рублях для нарахування пенсійних виплат перерахувати в гривні у співвідношенні 0,26656 грн. за 1 рос руб, що фактично відповідає змісту позовних вимог, викладених у первісному позові.

Отже, судом першої інстанції було розглянуто адміністративну справу в межах позовних вимог.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі № 520/4597/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій