Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №520/33457/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. Справа № 520/33457/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 20.05.26 по справі № 520/33457/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 28.10.2025 про відмову у призначення пенсії ОСОБА_1 , ухвалене Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного Управління Пенсійного Фонду України у Харківській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту б статті 12 Закону України від 09.04.1992 року № 2262- ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та п. 11 ст. 1 Закону України від 15.06.2004 p. № 1763-IV “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей” (в редакції на момент його звільнення з лав Збройних Сил України тобто станом на 26.12.2005 року) від дати першого звернення 13.09.2018;

- покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору в сумі 1211,20 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.10.2025 на адресу ГУ ПФУ в Харківській області від ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) надійшло подання про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років, заява про призначення пенсії за вислугою років ОСОБА_1 та інші документи на підтвердження розміру грошового забезпечення.

28.10.2025 Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ у Харківській області розглянуто питання за заявою ОСОБА_1 стосовно призначення пенсії за вислугу років та ухвалено рішення про відмову.

05.11.2025 на адресу ОСОБА_1 направлено лист №2000-0311-8/171645 в якому адресата повідомляється про прийняте рішення.

У рішенні ГУ ПФУ в Харківській області зазначено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 26.12.2005 та відповідно до ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), чинної на день звільнення, пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей” від від 15 червня 2004 року № 1763-IV (далі - Закон № 1763-IV). Оскільки, ОСОБА_1 на день звільнення не досяг 45-річного віку та призначити йому пенсію за вислугу років немає законних підстав.

Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 28.10.2025 про відмову у призначення пенсії ОСОБА_1 , ухвалене Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного Управління Пенсійного Фонду України у Харківській області.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту б статті 12 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та п. 11 ст. 1 Закону України від 15.06.2004 № 1763-IV “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей” (в редакції на момент його звільнення з лав Збройних Сил України тобто станом на 26.12.2005 року) від дати першого звернення 13.09.2018.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму судового збору в загальному розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що згідно з поданими матеріалами позивача було звільнено зі служби 26.12.2005 та на день звільнення не досяг 45 років. Отже підстав для призначення пенсії за вислугу років немає.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правових послуг не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом. Вказує, що представником позивача не надано документів, які б підтверджували фактичний обсяг наданих послуг з правничої (правової) допомоги, час, витрачений адвокатом для надання відповідних послуг, тому заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу не узгоджується з положенням статей 134 і 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , майор запасу Збройних Сил України, згідно наказу Начальника ГШ-ГК ЗС України № 460 від 29.10.2005 року був звільнений із лав Збройних Сил України відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 р. № 1053/2001, за пунктом 63 підпункту “г” - у зв`язку із скороченням штатів (у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України) та виключений зі списків особового складу Харківського Університету Повітряних Сил наказом начальника за № 274 від 21.11.2005.

13 вересня 2018 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 за визначенням права на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV в редакції на момент звільнення позивача з лав Збройних Сил України, тобто станом на 26.12.2005.

Також судом встановлено, що 13 вересня 2018 року позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Харківській області про призначення пенсії за вислугою років в Збройних Силах України з дня досягнення 45-річного віку, тобто з 09.06.2018 року, відповідно до Закону № 1763-IV в редакції на момент звільнення від 15.06.2004.

Листом від 02.10.2018 за № 2729/ВСЗ відповідач надав відповідь, що позивач не набув права на пенсію за вищезазначеним Законом ані в редакції, що діяла на день звільнення з військової служби, ані в редакції, чинній на день звернення, оскільки на день звільнення не досяг 45-річного віку.

ГУ ПФУ в Харківській області на заяву позивача листом від 12.10.2018 р. за № 5083/1-14 повідомило, що згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 135М3402, призначення (перерахунки) пенсій органами Пенсійного фонду України здійснюються на підставі документів, які надаються уповноваженими структурними підрозділами силових міністерств і відомств, на які покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії документів, а тому для визначення права на пенсію ОСОБА_1 слід звернутися до уповноваженого органу в якому він проходив службу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 по справі №520/48/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 по справі № 520/48/19 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови ОСОБА_1 у визначенні права на пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV в редакції на момент його звільнення з лав Збройних Сил України тобто станом на 26.12.2005 та підготовці необхідних для призначення пенсії документів для надання до ГУ ПФУ в Харківській області.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 визначити право ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ та п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV в редакції на момент його звільнення з лав Збройних Сил України тобто станом на 26.12.2005, підготовити та направити необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років до ГУ ПФУ в Харківській області.

Згідно статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 ІНФОРМАЦІЯ_4 подав на розгляд начальнику ГУ ПФУ в Харківській області подання та документи для прийняття рішення щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до подання вбачається, що вислуга років позивача станом на 26 грудня 2005 року для призначення пенсії складає 15 років 04 місяці 24 дні.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 28.10.2025 про розгляд заяви щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, передбаченої Законом № 2262-ХІІ позивачу відмовлено у призначення пенсії за вислугу років, оскільки ОСОБА_1 на день звільнення не досяг 45 річного віку.

Не погоджуючись з такими висновками, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV (у редакції на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення. Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма має зберігати юридичну силу як для позивача, так і для відповідача. Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.

Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що розглянута справа не є складною, була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, складання позовної заяви не могло потребувати багато часу. Враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважав, що у даному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу є сума у розмірі 5 000 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей встановлено Законом №1763-IV.

Згідно з п. 11 ст. 1 Закону №1763-IV, у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Пунктом 2 статті 3 Закону №1763-IV поширено дію пункту 11 статті 1 на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України після 01 січня 2004 року.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-ХІІ.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 №3591-ІV (далі - Закон №3591-ІV), чинним з 29.04.2006, статтю 12 Закону № 2262-ХІІ викладено у новій редакції. Зокрема, статтю 12 доповнено пунктом «в» відповідно до якого пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону №1763-IV.

Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року, далі - Закон № 3668-VI ) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002).

У рішенні Конституційного Суду України №5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень п. 11 ст. 1 Закону №1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону №1763-IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося вже 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.

Згідно сталої практики Верховного Суду, серед інших у постановах від 16.07.2019 по справі №686/651/17, від 14.04.2020 по справі №260/450/19, від 21.12.2021 по справі №686/18373/17, від 18.10.2022 по справі №520/7829/2020, від 15.02.2023 по справі №560/82/19, від 06.03.2024 по справі №560/8862/21, з огляду на положення пункту 11 статті 1 Закону №1763-IV та висловленої у Рішеннях Конституційного Суду України позиції стосовно розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях підсумував, визначивши, що право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було передбачено пунктом 11 статті 1 Закону №1763-IV, чинним на момент звільнення військовослужбовця зі служби, тому дана норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Вважаючи на те, що станом на час прийняття ГУ ПФУ в Харківській області рішення про відмову в призначенні пенсії, позивач досяг 45-річного віку та мав вислугу років 15 років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач набув права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ, пункту 11 статті 1 Закону України №1763-IV в редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби станом на 26.12.2005.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на що рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача призначити позивачу пенсію - дати першого звернення 13.09.2018.

Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі – Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

За матеріалами справи між позивачем (далі - Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №69/25 від 23.11.2025 з адвокатом Прядко Олександром Олександровичем, про надання правової допомоги по адміністративній справі.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 23.11.2025 визначено обсяг юридичних послуг та їх вартість складає – 23 212,00 грн.

Згідно акту приймання передачі наданих послуг від 23.12.2025 адвокат виконав наступні роботи:

- усна консультація клієнта з приводу способів оскарження відмови ПФУ в призначенні пенсії;

- складення скарги на рішення про відмову у призначенні пенсії до ГУ ПФУ в Харківській області;

- складання і направлення адміністративного позову.

Загальна вартість виконаних робіт складає 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з того, що ця справа не є складною, була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, складання позовної заяви не могло потребувати багато часу.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити у загальному розмірі 5 000 гривень.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/33457/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий