Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №600/5419/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5419/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, які полягають у відмові ОСОБА_1 листом від 13 травня 2025 року №2298-2218/Р-17/8-2400/25 у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 виплати грошового допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з відмовою відповідача у призначенні їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На думку позивача, вона відповідає всім умовам для призначення їй спірної грошової допомоги, включаючи й належність займаної нею посади станом на день досягнення пенсійного віку до переліку посад соціального захисту, робота на яких дає право на отримання спірної грошової допомоги. Так, позивач зазначає, що Центр соціально-психологічної реабілітації дітей, в якому вона працювала, відноситься до закладів соціального захисту державної форми власності, який підпорядковується Службі у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації, а тому в даному випадку вказаний заклад відноситься до закладів державної/комунальної форми власності у сфері соціального захисту, період роботи в якому підлягає зарахуванню при вирішенні питання про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача.

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не має права на призначення їй спірної грошової допомоги, оскільки станом на день досягнення пенсійного віку вона не працювала за основним місцем роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року. Так, дослідивши надані позивачем документи, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до її страхового стажу, що дає право на виплату допомоги, періоду роботи з 24 жовтня 2023 року по день досягнення пенсійного віку, оскільки у вказаний час позивач працювала вихователем у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації. Однак, згідно з Типовим положенням про центр соціально-психологічної реабілітації дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року №87, центр є закладом соціального захисту, який підпорядковується відповідній службі у справах дітей, та не передбачений Переліком №909. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням пенсійного віку було призначено пенсію за віком починаючи з 27 серпня 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та не заперечується учасниками, у квітні 2025 року позивач зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, передбачену пунктом 7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 13 травня 2025 року №2298-2218/Р-17/8-2400/25 відмовив позивачу у призначенні грошової допомоги, оскільки станом на день досягнення пенсійного віку вона не працювала в установі, передбаченій постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року.

Так, відмовляючи позивачу у призначенні спірної грошової допомоги, відповідач зазначив, що за результатами дослідження наданих для перевірки документів (зокрема, трудової книжки та довідок про підтвердження даних про факт роботи) до страхового стажу, що дає право на допомогу, було зараховано періоди роботи з 01 жовтня 1986 року по 01 вересня 1990 року, з 21 січня 1997 року по 23 жовтня 2023 року на посадах вчителя, вихователя. Разом з цим до стажу позивача для виплати грошової допомоги не зараховано період роботи з 24 жовтня 2023 року по день досягнення пенсійного віку (26 серпня 2024 року), оскільки ОСОБА_1 працювала вихователем у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації. Згідно з Типовим положенням про центр соціально-психологічної реабілітації дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року №87, центр є закладом соціального захисту, який підпорядковується відповідній службі у справах дітей, та не передбачений Переліком №909.

За таких обставин, не погоджуючись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення).

Частиною першою статті 9 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно з пунктом 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”-“ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17.

Тобто, для призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій необхідна наявність одночасно трьох умов:

- наявність в особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах (посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”-“ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”);

- вихід особи на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”-“ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

- відсутність в особи будь-якого іншого виду пенсії на момент її виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Як вбачається з обставин даної справи, після призначення пенсії за віком позивач, вважаючи, що має право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй такої грошової допомоги.

Проте Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовило позивачу у призначенні грошової допомоги у зв`язку з тим, що станом на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала за основним місцем роботи на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки установа, в якій вона працювала станом на день досягнення пенсійного віку, не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909.

Надаючи оцінку доводам Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, на підставі яких позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги, суд виходить з такого.

Як зазначалось вище, порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України (абзац 3 пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV).

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначені Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі – Порядок №1191).

Пунктами 5-7 Порядку №1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (1058-15), станом на день її призначення.

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е” і “ж” статті 55 Закону №1788-XII, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років”.

Саме на вказаний Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909, посилався відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні спірної грошової допомоги.

Дослідженням змісту наявної у справі довідки Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації від 18 листопада 2024 року №01-07/344 судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у вказаній установі на посаді вихователя з 23 жовтня 2023 року згідно наказу №74-К від 20 жовтня 2023 року за адресою: вул. Головна, 169, м. Чернівці по даний час (мається на увазі по дату видачі довідки – 18 листопада 2024 року).

Так, згідно з пунктом 1 Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року №87 (далі – Типове положення №87), центр соціально-психологічної реабілітації дітей (центр) - заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 3 Типового положення №87 центр утворюється, реорганізується та ліквідується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією за погодженням з Нацсоцслужбою і підпорядковується відповідній службі у справах дітей. Відповідно до потреби центр може утворюватися районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, органом місцевого самоврядування як структурний підрозділ центру соціальних служб/центру надання соціальних послуг, який діє у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

З наведеного вбачається, що Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації, в якому позивач працювала станом на дату досягнення пенсійного віку (26 серпня 2024 року), відноситься до закладу соціального захисту дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах та потребують допомоги.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (далі – Перелік №909) визначено три галузі, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років: « 1. Освіта», « 2. Охорона здоров`я», « 3. Соціальний захист».

Стосовно роботи у сфері "соціального захисту" Переліком №909 передбачено, що до закладів (установ) та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, належать:

- інтернатні заклади для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих (в них – посади медичних працівників (незалежно від найменування посад), педагогів, вчителів, логопедів, інструкторів ЛФК та з праці);

- медичні відділи протезних підприємств (в них – посади медичних працівників (незалежно від найменування посад).

Суд зауважує, що у графі «Найменування закладів і установ» розділу 3 Переліку №909 («Соціальний захист») не визначено такої установи як центр соціально-психологічної реабілітації дітей, а в графі «Найменування посади» цього ж розділу Переліку №909 - посади вихователя.

Наведене свідчить про те, що займана позивачем посада вихователя центру соціально-психологічної реабілітації дітей не належить до переліку закладів (установ) та посад соціального захисту, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, оскільки така не передбачена Переліком №909, а тому період роботи позивача на такій посаді, не підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу роботи позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно, оскільки станом на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то відповідач при вирішенні питання про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, правомірно відмовив позивачу у призначенні ОСОБА_1 такої допомоги.

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог та про правомірність оскаржуваної відмови у призначенні спірної грошової допомоги. Відтак, позов задоволенню не підлягає.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів наявність правових підстав для задоволення позову. Водночас відповідачем доведено законність оскаржуваних дій та, відповідно, безпідставність заявлених у цьому позові вимог.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк