Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №600/5336/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5336/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 01.05.2025 року за №262440004553 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, починаючи з 17.06.2025, з визначенням розміру пенсії згідно з довідками, виданими Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України, про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що проведи класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що проведи класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на червень 2025 року від 04.06.2025 №220/13/21623 та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 01.06.2020 по 30.05.2025 від 04.06.2025 №220/13/21624, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перехід із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, пенсійний орган вказав про відсутність інформації про проведення класифікації посад державної служби в державному органі та/або чи класифіковано посаду державної служби, яку займала позивач. Остання не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки станом на день набрання чинності Закону України «Про державну службу» №889-VIII (01 травня 2016 року) її стаж державної служби становив 24 роки 5 місяців, що є достатнім для вирішення питання про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Відповідно, враховуючи наявність достатнього стажу державної служби та досягнення необхідного пенсійного віку, позивач вважає, що станом на день звернення до пенсійного органу із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію державного службовця вона мала право на призначення їй такої пенсії.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у поданому до суду відзиві зазначив, що позивач не має на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю інформації про проведення 01 січня 2024 року класифікації посад державної служби в державному органі та/або проведення класифікації посади державної служби, яку займала безпосередньо ОСОБА_1 . Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

17 червня 2025 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 17 червня 2025 року за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

За результатами розгляду заяви позивача від 17 червня 2025 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 25 червня 2025 року №262440004553 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Так, у рішенні вказано, що згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 звільнена 22 травня 2025 року з посади головного спеціаліста відділу організації забезпечення протокольних заходів управління протоколу Міністерства оборони України. Разом з цим, вирішуючи питання про наявність підстав для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», пенсійний орган вказав про відсутність інформації стосовно проведення з 01 січня 2024 року класифікації посад державної служби в державному органі та/або чи проведено класифікацію посади державної служби, яку займала ОСОБА_1 , що унеможливлює врахування довідок від 04 червня 2025 року №220/13/21624.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області від 25 червня 2025 року №262440004553, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення та відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, сторонами справи, фактично, визнається, що станом на день подання до пенсійного органу заяви від 17 червня 2025 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 перебувала на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно, у даних спірних відносинах підлягає дослідженню питання правомірності відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області у переведенні позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу” пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу” визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу” визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, розділом XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, в такому відсутні будь-які відомості про дослідження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області питання відповідності позивача наведеним вище вимогам законодавства для призначення пенсії державного службовця (стосовно досягнення позивачем відповідного віку, наявності достатнього страхового стажу та стажу державної служби).

Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні жодним чином не зазначено про те, що пенсійним органом були належним чином досліджені та взяті до уваги (враховані) періоди роботи позивача для вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В оскаржуваному рішенні відсутній висновок про те, що для переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у неї наявний або відсутній необхідний страховий стаж та стаж державної служби.

З оскаржуваного рішення не вбачається належного дослідження періодів роботи позивача. Відповідач не вказав ні загальної тривалості страхового стажу та стажу державної служби ОСОБА_1 , ні періодів, які підлягають зарахуванню до такого стажу.

Тому суд вважає необґрунтованим і передчасним висновок Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для переведення позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Крім цього, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2.24 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (далі – Порядок №22-1 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), при призначенні (перерахунку) пенсії відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру» для визначення розміру пенсії за нормами Закону для розмежування джерел фінансування особа надає пакет документів, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2.1 цього розділу.

Пунктом 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 визначені повноваження працівника структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, до яких відносяться, зокрема:

- повідомлення про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

- надсилання запитів про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

- видача особі або посадовій особі розписки із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7 до Порядку);

- повідомлення особи у вибраний нею спосіб про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Згідно пункту 4.7 Розділу IV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення/перерахунок/переведення пенсії пенсійний орган зобов`язаний діяти згідно вказаного Порядку №22-1, зокрема, розглянути подані документи та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви. У разі неналежного оформлення поданих особою документів або відсутності необхідних документів для призначення пенсії (перерахунку пенсії, поновлення її виплат тощо) уповноважений працівник структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зобов`язаний повідомити особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії. Також Порядком №22-1 передбачається обов`язок уповноваженого працівника структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, повідомляти особу у вибраний нею спосіб про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та про можливість подання у встановлені строки необхідних документів для призначення пенсії.

Проте відповідач, вказуючи у рішенні від 25 червня 2026 року №262440004553 про відсутність відомостей щодо проведення з 01 січня 2024 року класифікації посад державної служби в державному органі та/або чи проведено класифікацію посади державної служби, яку займала позивач, не зазначив жодних відомостей стосовно того, чи були вжиті уповноваженим структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області визначені пунктом 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 заходи стосовно повідомлення ОСОБА_1 про необхідність дооформлення поданих документів або ж про надання інших додаткових документів, необхідних для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (в даному випадку таких, що стосуються проведення класифікацію посади державної служби).

Не вказано про виконання відповідачем установлених пунктом 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 обов`язків під час прийняття оскаржуваного рішення і у відзиві на позов.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак у ході судового розгляду даної справи відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного позивачем рішення.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідачем не здійснено всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів для призначення пенсії, а у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів відповідачем не вчинено дій згідно вимог пункту 4.2 Розділу IV Порядку №22-1.

Таке рішення прийнято без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача.

Тому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25 червня 2025 року №262440004553 є протиправним і підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 25 червня 2025 року №262440004553, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 червня 2025 року про перехід із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з доданими до неї документами.

Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.

Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.

На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Водночас, з огляду на неналежний розгляд заяви позивача від 17 червня 2025 року, суд вважає передчасними вимоги позивача про зобов`язання пенсійний орган призначити з 17 червня 2025 року пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з визначенням розміру пенсії згідно з довідками, виданими Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України, про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що проведи класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що проведи класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на червень 2025 року від 04.06.2025 №220/13/21623 та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 01.06.2020 по 30.05.2025 від 04.06.2025 №220/13/21624.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області як суб`єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення, визнане судом протиправним.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано клопотання, в якому він просить суд стягнути з відповідача і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн.

У зв`язку з цим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн, позивачем надано:

- договір про надання професійної правничої допомоги №30102501 від 30 жовтня 2025 року, укладений між ТОВ «Правовий лідер» та ОСОБА_1 ;

- Ордер на надання правової (правничої) допомоги від 06 листопада 2025 року АІ №2038482;

- акт приймання-передачі виконаних робіт по договору про надання професійної правничої допомоги №30102501 від 30 жовтня 2025 року.

При цьому, як вбачається з указаного акту приймання-передачі виконаних робіт, вартість послуг виконавця (ТОВ «Правовий лідер») складає 16000,00 грн.

Поряд з цим, вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн, суд зауважує, що позивачем (її представником) не було додано до матеріалів позову доказів сплати ОСОБА_1 коштів за надані їй послуги з професійної правничої допомоги, визначені актом прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання професійної правничої допомоги №30102501 від 30 жовтня 2025 року.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 червня 2024 року у справі №160/25710/21, в якій вказано, що аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом і в постановах від 02 квітня 2024 року (справа №380/6459/20), від 25 червня 2024 року (справа №320/11734/22) та від 27 червня 2024 року (справа №805/5029/18-а).

Між тим, дослідивши зміст наявних у справі матеріалів, судом встановлено відсутність у ній доказів сплати позивачем коштів адвокату (такими могли бути, зокрема, але не виключно, квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу), свідчить про не доведення позивачем (її представником) факту сплати позивачем гонорару на користь адвоката в розмірі 16000,00 грн.

Враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, з огляду на неподання доказів сплати ОСОБА_1 адвокату гонорару у розмірі 16000,00 грн, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у вказаній вище сумі.

За таких обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені останнім судові витрати у виді судового збору в сумі 605 грн 60 коп.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25 червня 2025 року №262440004553, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 червня 2025 року з доданими до неї документами про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк