Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №560/2063/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2063/26

РІШЕННЯ

іменем України

24 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати пункти 3., 8.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.02.2026 №99-ОД, в частині, що стосуються ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №99-ОД «Про результати службового розслідування» позивача визнано винним у поданні командиру Військової частини НОМЕР_2 рапорту від 04.04.2023 №502 щодо виплати восьми військовослужбовцям додаткової винагороди та у внутрішньому погодженні наказу від 05.04.2023 №246-АГД, що, за висновками відповідача, спричинило безпідставну виплату додаткової винагороди на загальну суму 735483,84 грн, з яких 230376,34 грн визначено як шкоду, завдану з вини позивача. Позивач вважає пункти 3 та 8.1 цього наказу протиправними, оскільки прийняття рішення про призначення і виплату додаткової винагороди не належало до його повноважень, а його посадові обов`язки під час службового розслідування не досліджувалися. У зв`язку із цим позивач просить визнати протиправними та скасувати пункти 3 і 8.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №99-ОД у частині, що стосується ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 13.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою суду від 13.02.2026 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні повністю. Зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1098-АГД службове розслідування було призначено щодо військовослужбовців, які проходили службу у військовій частині НОМЕР_1 як правонаступнику розформованої військової частини НОМЕР_2 , тоді як стосовно позивача окреме службове розслідування не призначалося, а лише перевірялася його причетність до встановлених порушень. За результатами розслідування встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 , подав рапорт від 04.04.2023 №502 та погодив наказ від 05.04.2023 №246-АГД про виплату військовослужбовцям додаткової винагороди за відсутності належних підтвердних документів щодо виконання ними бойових завдань. Відповідач наголошує, що позивачу пропонувалося надати пояснення, однак він відмовився, про що складено акт від 27.01.2026, а оскаржуваним наказом від 01.02.2026 №99-ОД його не було притягнуто ані до дисциплінарної, ані до матеріальної відповідальності, матеріали службового розслідування лише направлено командиру військової частини НОМЕР_3 , де позивач проходить службу, для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення його до відповідальності.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ необхідно встановити наявність умисних протиправних дій, вину особи та причинний зв`язок між її поведінкою і завданою шкодою, однак акт службового розслідування таких обставин щодо позивача не містить.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що службовим розслідуванням встановлено безпідставну виплату 15 військовослужбовцям додаткової винагороди на загальну суму 735483,84 грн за відсутності належних бойових розпоряджень і записів у журналах бойових дій. На думку відповідача, позивач як начальник штабу, подавши рапорт від 04.04.2023 №502 та погодивши наказ від 05.04.2023 №246-АГД, мав усвідомлювати відсутність підстав для таких виплат. Водночас наказом від 01.02.2026 №99-ОД позивача до відповідальності не притягнуто, а лише зафіксовано встановлені обставини та вирішено направити матеріали за його місцем служби. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника штабу -першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 . Із 21.01.2025 позивач вибув до військової частини НОМЕР_3 . Військову частину НОМЕР_2 розформовано 30.07.2025.

04.04.2023 позивач як начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_2 подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт №502 щодо виплати додаткової винагороди восьми військовослужбовцям управління частини, а також здійснив внутрішнє погодження наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2023 №246-АГД «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 за березень 2023 року».

На підставі зазначеного наказу та розрахунково-платіжної відомості №203 п`ятнадцятьом військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 виплачено додаткову винагороду за березень 2023 року на загальну суму 735483,84 грн.

У додатку №1 до наказу від 05.04.2023 №246-АГД як підстави для здійснення виплат зазначено бойові розпорядження військової частини НОМЕР_4 від 05.03.2023 №387дск, військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2023 №446дск та від 05.03.2023 №467дск, а також бойовий наказ військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2023 №460дск.

В аудиторському звіті від 07.11.2025 №526/25/А3, складеному за результатами аудиту використання військовою частиною НОМЕР_1 коштів та майна, відображено відомості про виплату вказаної додаткової винагороди та зазначено про відсутність документів, які підтверджують підстави для її нарахування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1098-АГД призначено службове розслідування щодо колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , які на час його призначення проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з актом огляду документів від 08.12.2025 у журналі бойових дій та інших досліджених документах не виявлено записів про виконання особовим складом командно-спостережного пункту військової частини НОМЕР_2 у березні 2023 року бойових (спеціальних) завдань, визначених як підстава для виплати додаткової винагороди.

Для отримання відповідної інформації військова частина НОМЕР_1 направляла військовій частині НОМЕР_4 запити від 13.01.2026 та 27.01.2026, відповіді на які станом на 30.01.2026 не отримала.

Під час проведення розслідування позивачу запропоновано надати письмові пояснення, від надання яких він відмовився, про що 27.01.2026 складено акт.

За результатами службового розслідування складено акт, у якому зазначено, що внаслідок дій колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_2 п`ятнадцятьом військовослужбовцям виплачено додаткову винагороду на загальну суму 735483,84 грн, з яких 230376,34 грн визначено як шкоду, завдану з вини позивача.

В акті вину позивача визначено у формі недбалості щодо виконання службових обов`язків, яка, за висновком комісії, полягала в поданні рапорту та погодженні наказу про виплату додаткової винагороди.

01.02.2026 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №99-ОД «Про результати службового розслідування».

Відповідно до пункту 3 наказу від 01.02.2026 №99-ОД вказано, що за неналежне виконанням своїх службових обов`язків військової служби, порушення вимог абзаців 2, 3, 5 статті 11, статті 16, частини 1 статті 68, абзаців 2, 3, 7, 8 статті 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV; статті 1, абзаців 1, 2, 6 статті 4, статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХІV, абзацу 2 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, абзацу 2 пункту 2 та пунктів 4, 9, 10, 16 розділу XXXIV "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" Порядку № 260. підпунктів 2.7.20.1, 2.7.20.2, 2.7.20.4, 2.8.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40, що виразилося у поданні командиру військової частини НОМЕР_2 рапорту від 04.04.2023 № 502 з необґрунтованим проханням виплатити 8 військовослужбовцям управління військової частини НОМЕР_2 , зокрема: заступнику командира, майору ОСОБА_2 , заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення, старшому лейтенанту ОСОБА_3 , головному сержанту батальйону, молодшому сержанту ОСОБА_4 , заступнику начальника штабу, капітану ОСОБА_5 , начальнику групи розвідки, старшому лейтенанту, ОСОБА_6 , начальнику групи планування, лейтенанту ОСОБА_7 , начальнику командного пункту-заступнику начальника штабу з бойового управління, лейтенанту ОСОБА_8 та начальнику контрольно-технічного пункту, молодшому сержанту ОСОБА_9 додаткову винагороду, а також здійснено внутрішнє погодження наказу (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.04.2023 №246-АГД за відсутності правових підстав для виплати додаткової винагороди, передбачених вищевказаними нормативними актами, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди на загальну суму 735 483,84 гривень, з яких 230 376,34 гривень - з вини майора ОСОБА_10 , колишній начальник штабу - заступник командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025), майор ОСОБА_11 заслуговує на притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, однак у зв`язку із звільненням даного військовослужбовця із займаної посади та призначенням його на посаду офіцера резерву 38 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , питання про дисциплінарну та матеріальну відповідальність майора ОСОБА_10 , а також стягнення з нього прямої дійсної шкоди, завданої державі, у сумі 230 376,34 гривень, вирішити шляхом направлення командиру військової частини НОМЕР_3 , який наділений дисциплінарною владою щодо даного військовослужбовця, акту про результати службового розслідування та наказу про його завершення.

Пунктом 8.1 наказу від 01.02.2026 №99-ОД вказано, підготувати та направити у 3-х денний термін командиру військової частини НОМЕР_3 копію акту та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати цього службового розслідування для вирішення питання про притягнення колишнього начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025), майора ОСОБА_10 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, та стягнення з нього прямої дійсної шкоди, завданої державі, у сумі 230 376,34 гривень, із дотриманням вимог Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Позивач, не погоджуючись із пунктами 3 та 8.1 наказу від 01.02.2026 №99-ОД, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV (далі - Статут).

За положенням статтей 5, 6, 8 Загальних положень Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

Відповідно до статтей 11,16 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту Збройних Сил України цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за додержання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зразковим виконанням командирами військового обов`язку, їх справедливим ставленням до підлеглих.

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині, підрозділі, закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Згідно зі статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.

За змістом статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховуються характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення у разі проведення службового розслідування має бути накладене протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент проведення службового розслідування).

Приписами пунктів 1,2 Розділу ІІ Порядку визначені підстави для призначення службового розслідування.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Службове розслідування не призначається якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Порядку службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 Розділу ІІІ Порядку).

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Пунктом 13 Розділу ІІІ встановлено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 1 Розділу V Порядку передбачено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 Розділу V Порядку, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Відповідно пункту 6 Розділу V Порядку після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 Розділу VIІІ Порядку).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (пункт 3 Розділу VIІІ Порядку).

Суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1098-АГД призначено службове розслідування стосовно колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , розформованої 30.07.2025, які станом на дату видання наказу проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 як правонаступнику військової частини НОМЕР_2 , з метою встановлення причин та умов неправомірного нарахування і виплати 15 військовослужбовцям додаткової винагороди за березень 2023 року на загальну суму 735483,84 грн. За результатами проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування.

Відповідно до акта службового розслідування підставою для його проведення були відомості, відображені в аудиторському звіті від 07.11.2025 №526/25/А3, складеному представниками 5-го територіального управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за результатами аудиту використання військовою частиною НОМЕР_1 коштів та майна у сфері Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України. В аудиторському звіті зазначено про виплату 15 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди за березень 2023 року за відсутності документального підтвердження виконання ними бойових (спеціальних) завдань.

Предметом спору у цій справі є правомірність пунктів 3 та 8.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №99-ОД «Про результати службового розслідування» у частині, що стосується ОСОБА_1 .

При цьому суд зазначає, що в межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність права кожного з 15 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на отримання додаткової винагороди за березень 2023 року. Предметом судової оцінки є те, чи мав відповідач достатні правові та фактичні підстави для відображення в наказі висновків службового розслідування щодо дій позивача та направлення відповідних матеріалів командиру військової частини НОМЕР_3 для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Як вбачається з акта службового розслідування та оскаржуваного наказу, конкретний зміст порушення полягає в тому, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 , подав командиру військової частини рапорт від 04.04.2023 №502 із проханням виплатити додаткову винагороду восьми військовослужбовцям управління військової частини НОМЕР_2 , а також здійснив внутрішнє погодження наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2023 №246-АГД «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 за березень 2023 року».

На підставі наказу від 05.04.2023 №246-АГД та розрахунково-платіжної відомості №203 п`ятнадцятьом військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 виплачено додаткову винагороду за березень 2023 року на загальну суму 735483,84 грн.

Підставою для висновків комісії про відсутність належного документального підтвердження таких виплат стали відомості аудиторського звіту від 07.11.2025 №526/25/А3, результати огляду бойових наказів і розпоряджень, журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 , а також інших документів, досліджених під час службового розслідування.

Відповідно до акта огляду документів від 08.12.2025 у журналі бойових дій та інших досліджених документах не виявлено записів про виконання особовим складом командно-спостережного пункту військової частини НОМЕР_2 у березні 2023 року бойових (спеціальних) завдань, визначених законодавством як підстава для виплати додаткової винагороди.

З метою додаткової перевірки цих обставин військова частина НОМЕР_1 направила військовій частині НОМЕР_4 запит від 13.01.2026 №1488/25/440 та повторний запит від 27.01.2026 №1488/26/982. Станом на 30.01.2026 відповіді на зазначені запити до військової частини НОМЕР_1 не надійшли.

В акті службового розслідування зазначено, що вина позивача виразилася у формі недбалості щодо належного виконання службових обов`язків. Під час службового розслідування позивачу було запропоновано надати письмові пояснення, однак він відмовився від їх надання, про що 27.01.2026 складено відповідний акт.

Отже, порушення, яке поставлено у вину позивачу, визначено комісією через конкретні дії — подання рапорту від 04.04.2023 №502 та внутрішнє погодження наказу від 05.04.2023 №246-АГД, а також через визначені в акті фінансові наслідки таких дій.

Водночас позивач заперечує обґрунтованість цих висновків і зазначає, що прийняття остаточного рішення про виплату додаткової винагороди не належало до його повноважень, його посадові обов`язки належним чином не досліджувалися, причинний зв`язок між його діями та шкодою не встановлений, а матеріали службового розслідування не підтверджують умисного характеру його дій.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, яку було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також у додатковому стягненні в дохід держави як санкції за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якби таких збитків не було завдано.

За приписами статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Приписами частини першої статті 5 Закону №160-IX установлена обмежена відповідальність, яка передбачає, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Статтею 6 Закону №160-IX визначені повна та підвищена матеріальна відповідальність.

Так, пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону №160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Відповідно до статті 11 Закону №160-IX, якщо рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування особи в розпорядженні для вирішення питання про притягнення її до матеріальної відповідальності.

Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування особи в розпорядженні видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 та 21.01.2025 вибув до військової частини НОМЕР_3 на посаду офіцера резерву 38 запасної роти. Отже, на час призначення та завершення службового розслідування позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та не перебував у підпорядкуванні її командира.

Як вбачається зі змісту пунктів 3 та 8.1 наказу від 01.02.2026 №99-ОД, командир військової частини НОМЕР_1 не наклав на позивача дисциплінарне стягнення, не видав наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності та не розпорядився здійснювати утримання з його грошового забезпечення.

Пунктом 3 наказу відображено висновки службового розслідування та зазначено, що питання про дисциплінарну і матеріальну відповідальність ОСОБА_1 , а також про стягнення визначеної комісією суми шкоди в розмірі 230376,34 грн належить вирішити шляхом направлення відповідних документів командиру військової частини НОМЕР_3 .

Пунктом 8.1 наказу доручено у триденний строк підготувати та направити командиру військової частини НОМЕР_3 копію акта та витяг з наказу про результати службового розслідування для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Таким чином, оскаржуваний наказ у частині, що стосується позивача, не є остаточним наказом про притягнення його до матеріальної відповідальності, передбаченим Законом №160-IX.

Отже, доводи позивача щодо відсутності умислу, недоведеності причинного зв`язку та неправильного визначення розміру шкоди стосуються обґрунтованості можливого остаточного рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності. Такі доводи можуть бути предметом оцінки в разі прийняття командиром військової частини НОМЕР_3 відповідного наказу.

Матеріали справи не містять доказів того, що на підставі пунктів 3 та 8.1 наказу від 01.02.2026 №99-ОД позивача фактично притягнуто до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, накладено на нього дисциплінарне стягнення або розпочато утримання коштів.

За таких обставин суд доходить висновку, що направлення матеріалів службового розслідування командиру військової частини НОМЕР_3 відповідає порядку, передбаченому статтею 11 Закону №160-IX, та саме по собі не створює для позивача обов`язку відшкодувати визначену в акті суму шкоди.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що пункти 3 та 8.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №99-ОД у частині, що стосується ОСОБА_1 , є правомірними, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

Інші аргументи сторін, досліджені судом, не спростовують наведених висновків.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )

Головуючий суддя П.І. Салюк