Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №560/2624/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2624/26

РІШЕННЯ

іменем України

24 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» , у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2025 року.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.07.2025 по 06.07.2025 року, з 23.07.2025 по 31.07.2025 року, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року, з 01.09.2025 по 30.09.2025 року, з 01.10.2025 по 31.10.2025 року, з 01.11.2025 по 30.11.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач упродовж липня–листопада 2025 року виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, що підтверджується бойовими розпорядженнями, журналом бойових дій та рапортами командування. Однак із 01.07.2025 військова частина НОМЕР_1 припинила виплату передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки бойові розпорядження залишалися чинними, а резолюція Міністра оборони України, на яку посилається відповідач, не внесла змін до постанови №168 та Порядку №260.

Ухвалою суду від 24.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з 01.07.2025 на підставі рішення Міністра оборони України термін «інтенсивна підготовка» вважається складовою колективної підготовки, за виконання якої Порядком №260 виплату додаткової винагороди не передбачено. Водночас командиром військової частини 12.02.2026 видано наказ про виплату винагороди за спірний період та направлено заявку на фінансування, однак відповідні кошти не надійшли. Також відповідач просить зменшити заявлені витрати на правничу допомогу як неспівмірні зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача та просив задовольнити позов у повному обсязі. Зазначив, що відповідач підтвердив виконання ним бойових (спеціальних) завдань та видав наказ від 12.02.2026 про виплату додаткової винагороди, фактично визнавши наявність відповідного права. На думку позивача, рішення Міністра оборони України та телеграма ІНФОРМАЦІЯ_1 не змінюють положень постанови №168 і Порядку №260 та не містять прямої заборони на виплату, а відсутність фінансування не звільняє військову частину від обов`язку здійснити належну виплату.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2024 №211 позивача призначено на посаду інженера відділення технічної підтримки інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 .

Бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України та визначено завдання з організації й забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій у сфері електронної підтримки РЕБ та дотичних сферах.

На виконання цього розпорядження командиром військової частини НОМЕР_1 видано бойове розпорядження від 12.02.2024 №1дск, яким структурні підрозділи частини залучено до виконання відповідних бойових (спеціальних) завдань.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконував зазначені завдання з 01.07.2025 по 06.07.2025, з 23.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, з 01.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025 та з 01.11.2025 по 30.11.2025. Вказані періоди зафіксовані у журналі бойових дій та рапортах начальника відділення технічної підтримки інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 .

До червня 2025 року включно позивачу виплачувалася додаткова винагорода в розмірі 30000 грн на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до довідки про доходи від 17.02.2026 №509/ФЕС у липні–грудні 2025 року позивачу виплачувалося щомісячне грошове забезпечення без зазначеної додаткової винагороди.

Телеграмою начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 до військової частини НОМЕР_1 доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, відповідно до якого з 01.07.2025 термін «інтенсивна підготовка» належало вважати складовою терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».

07.02.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, зареєстрованою за вхідним №1253/р, у якій просив виплатити додаткову винагороду за липень–листопад 2025 року та надати документи щодо виконання ним бойових (спеціальних) завдань.

Листом від 17.02.2026 №2367/852 військова частина НОМЕР_1 підтвердила виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у зазначені періоди, пославшись на бойові розпорядження, журнал бойових дій та рапорти начальника підрозділу. У наданні витягів із журналу бойових дій і рапортів позивачу відмовлено у зв`язку з наявністю в них інформації з обмеженим доступом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 №65/нагд передбачено виплату додаткової винагороди за липень 2025 року – січень 2026 року. На виконання цього наказу військовою частиною 20.02.2026 направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 заявку-розрахунок №04-ФЕС на отримання відповідного фінансування.

У зв`язку з невиплатою додаткової винагороди за липень–листопад 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу постановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерства юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абзацами першим, шістнадцятим і сімнадцятим пункту 2 розділу ХХХIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини (абзаци перший і другий пункту 9 розділу XXXIV Порядку № 260).

Таким чином, військовослужбовцям, які виконують на період дії воєнного стану бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, виплачується додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, у розмірі 30000,00 гривень.

Як встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у спірний період виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Факт виконання позивачем відповідних бойових (спеціальних) завдань у спірний період підтверджується матеріалами справи, зокрема бойовими розпорядженнями та іншими документами, долученими сторонами до матеріалів справи. Вказані обставини також не заперечуються відповідачем, який у відзиві на позов підтвердив виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Водночас судом встановлено, що з липня по листопад 2025 року позивачу додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, не нараховувалася та не виплачувалася, що підтверджується довідкою про доходи позивача від 17.02.2026 №509/ФЕС.

Як видно з матеріалів справи, підставою для припинення нарахування та виплати зазначеної винагороди відповідач визначив телеграму тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, якою доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 щодо врахування того, що до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 термін «інтенсивна підготовка» у Порядку №260 слід вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності».

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що у спірний період позивач продовжував виконувати бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, а отже відповідав критеріям для отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

При цьому суд звертає увагу, що пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 керівникам відповідних міністерств та державних органів надано повноваження визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди.

Разом з тим зазначене повноваження не передбачає можливості змінювати підстави для виникнення права військовослужбовця на отримання такої винагороди, оскільки такі підстави визначені безпосередньо актом Кабінету Міністрів України як нормативно-правовим актом вищої юридичної сили порівняно з відомчими актами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.10.2025 у справі №380/3973/23, у якій зазначено, що повноваження керівників відповідних міністерств щодо визначення умов і порядку виплати додаткової винагороди не передбачають можливості зміни підстав для набуття права на таку виплату.

Верховний Суд дійшов висновку, що під «умовами» слід розуміти встановлення обставин, необхідних для здійснення виплати, а під «порядком» визначення процедури нарахування та виплати винагороди, однак такі повноваження не можуть змінювати або обмежувати підстави для отримання винагороди, встановлені постановою Кабінету Міністрів України №168.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 та телеграма, якою воно доведене до виконання, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати або обмежувати норми постанови Кабінету Міністрів України №168.

Водночас відповідач, посилаючись на зазначені документи, фактично припинив виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які продовжували виконувати бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, що свідчить про зміну підстав для отримання такої винагороди.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності фінансування як підстави для невиплати винагороди, оскільки відповідно до правових позицій Верховного Суду відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиконання державою зобов`язань щодо виплати передбачених законом грошових сум.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у спірний період позивач виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260 є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання таких завдань.

Натомість відповідач безпідставно припинив нарахування та виплату зазначеної винагороди, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов необхідно задоволити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді.

Водночас у позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 гривень.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги адвокатом Капленко Ганною Сергіївною позивач подав до суду копії Договору про надання правничої допомоги від 10.01.2026 №19/в, розрахунку витрат на правову допомогу від 02.04.2026, Акта надання послуг від 02.04.2026 №1, квитанції до прибуткового касового ордера від 02.04.2026 №19/в, ордера на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1297980 від 19.02.2026 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 003116.

Оцінивши вищезазначені документи, суд дійшов висновку про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Капленко Ганною Сергіївною.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 280/569/21.

Відповідач у відзиві стверджував про неспівмірність і безпідставність вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 8000,00 гривень.

Надаючи оцінку доводам відповідача проти відшкодування судових витрат у цій справі та визначаючись щодо співмірності та обґрунтованості заявлених до відшкодування на користь позивача судових витрат, суд виходив з фактичного підтвердження позивачем розміру судових витрат, відповідно до наданих документів.

При визначенні суми відшкодування суд врахував критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є необґрунтованою, неспівмірною, надмірною та завищеною, оскільки:

адміністративні справи щодо оскарження рішень про ненарахування та невиплату грошової допомоги, встановленої Постановою № 168, і ця справа є незначної складності;

у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Тому визначена вартість правничої допомоги адвокатом у сумі 8000,00 грн на переконання суду є неспівмірною із заявленими позовними вимогами.

Враховуючи вищенавдене, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» , у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.07.2025 по 06.07.2025 року, з 23.07.2025 по 31.07.2025 року, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року, з 01.09.2025 по 30.09.2025 року, з 01.10.2025 по 31.10.2025 року, з 01.11.2025 по 30.11.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя П.І. Салюк