Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №520/23009/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року № 520/23009/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (юридична адреса: 61024, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 25, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 20.07.2026 року у ВП № 80479997 про накладення штрафу на боржника військову частину НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанською Яною Володимирівною винесено постанову про накладення штрафу від 20.07.2026 року у ВП № 80479997 (Ідентифікатор доступу: В1650ЕБ84АБ3), а саме за не виконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника військову частину НОМЕР_1 штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.

Позивач вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки нездійснення суб`єктом владних повноважень у даному конкретному випадку виплати нарахованих коштів за рішенням суду у справі не є доказом умисного та свідомого невиконання судового рішення, оскільки відсутність фізичної змоги провести грошовий платіж через неотримання відповідних цільових асигнувань та через відсутність вільного обсягу фінансових ресурсів не може бути кваліфіковано у якості невиконання судового рішення без поважних причин.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2026 року залучено до участі у справі № 520/23009/26 у якості третьої особи – ОСОБА_1 .

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначив що позивачем не наведено у своїй позовній заяві підстав та доказів, що свідчили б про обґрунтованість позовних вимог, а саме: не наведено у чому саме полягає незаконність оскаржуваної постанови, не надано доказів відповідних тверджень, натоміть наведено загальні норми права.

Представник відповідача зазначив, що станом на день винесення оскаржуваної постанови, до державного виконавця від ВЧ НОМЕР_1 не надходило документів, що свідчили б про ускладнення виконання рішення суду або докази неможливості виконання рішення суду.

Відповідач підкреслив, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу (у тому числі, повторного) у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому підтримав заявлені у позові вимоги та просив суд розглядати справу за його відсутністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь – якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, на підставі ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 520/21717/25, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено: 1) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 10.07.2022 року по 19.07.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; 2) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 10.07.2022 року року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; 3) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; 4) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; 5) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 року по 19.07.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; 6) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2022 року по 31.12.2022 року; з 01.01.2024 року по 19.07.2025 року з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078; 7) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2022 року по 31.12.2022 року; з 01.01.2024 року по 19.07.2025 року з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078; 8) визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01 квітня 2024 року по 06 травня 2024 року відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; 9) зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01 квітня 2024 року по 06 травня 2024 року відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

11 березня 2026 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанською Яною Володимирівною відкрито виконавче провадження № 80479997 на підставі виконавчого листа № 520/21727/25 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

02 липня 2026 року державним виконавцем направлено вимогу до ВЧ НОМЕР_1 з метою отримання наступної інформації: 1) надати державному виконавцю інформацію щодо виконання зазначеного рішення суду; 2) надати інформацію щодо вжитих заходів з виконання рішення суду, а також підтверджуючі документи перерахування грошових коштів стягувачу у відповідності до рішення суду з метою надання державним виконавцем оцінки виконання та можливістю подальшого вжиття заходів у порядку виконання ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження»; 3) надати державному виконавцю розрахунок індексації грошового забезпечення стягувача у відповідності до рішення суду; 4) надати державному виконавцю копію заявки до фінансово-економічного управління ПС ЗСУ на фінансування грошових коштів, що підлягають виплаті, у разі їх невиплати.

22 липня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на вказаний запит, та зазначила, що за вказаним виконавчим провадженням військовою частиною НОМЕР_1 були сформовані необхідні документи та замовлено фінансування задоволених позовних вимог. Рішення суду буде виконано одразу після надходження фінансування за відповідною статтею бюджетного фінансування.

Станом на день надання відповіді командуванням військової частини НОМЕР_1 здійснено всі необхідні і можливі в межах наданої компетенції заходи для виконання рішень судів на користь вищевказаних стягувачів, в тому числі військовою частиною НОМЕР_1 подавалася заявка на кошти на виконання рішення (за вих. № 26/1/4009 від 06.06.2026 року), згідно якій на картковий рахунок ОСОБА_1 будуть перераховані належні йому кошти .

Однак, виділення фінансування на оплату задоволених позовних вимог не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та в повній мірі ставиться в залежність від надходження фінансування вищими органами військового управління. Таким чином, командування військової частини НОМЕР_1 не має можливості визначити чи повідомити строки виконання рішень судів, за якими задоволені позовні вимоги майнового (грошового) характеру до військової частини НОМЕР_1 .

20 липня 2026 року державним виконавцем, за невиконання рішення суду, а також ненадання державному виконавцю відомостей на вимоги, накладено штраф на боржника за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн.

Отже, спірним питанням даної справи є законність дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо прийняття постанови про накладання штрафу на Військову частину НОМЕР_1 від 20.07.2026 року ВП № 80479997 у розмірі 5100 грн.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши нормативно-правові акти, до сфери регулювання яких відносяться спірні правовідносини, при вирішенні спірних правовідносин суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) (в редакції, яка була чинною на момент прийняття спірних постанов), зокрема:

- виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню ( стаття 1 Закону № 1404-VIII);

- підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. ( пункт 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII);

- виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. ( частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII);

- виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. ( пункт 1 частини 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII);

- за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. ( частина 1 статті 63 Закону № 1404-VIII);

- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. ( частина 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII );

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. ( частина 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII);

- у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. ( частина 1 статті 75 Закону № 1404-VIII).

З системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

При цьому, законодавцем визначено, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.

Надаючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 року по справі № 812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Відтак, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі № 811/1324/18.

Таким чином, постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання ним рішення суду саме без поважних причин.

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 як боржник у виконавчому провадженні не заперечує проти того, що судове рішення, яке набрало законної сили підлягає виконанню в повному обсязі, і невиплачену суму коштів, що нарахована ним на виконання судового рішення, слід виплатити стягувачу.

Проте невиконання рішення суду в цій частині сталося з поважної причини через відсутність відповідного фінансового забезпечення (не виділення коштів з Державного бюджету України), для отримання якого позивачем вжито відповідні заходи, про що повідомлено державного виконавця.

Як зазначив представник позивача, рішення суду в частині виплати коштів буде виконано в повному обсязі відразу після надходження відповідного фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до ст. ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Отже, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, причиною невиконання в повному обсязі судового рішення у справі № 520/21717/25 слугувала обставина відсутності у позивача (як боржника у виконавчому провадженні) відповідного фінансового забезпечення для виконання судових рішень. Водночас суд враховує, що позивачем вжито належних заходів для забезпечення виконання рішення суду, а саме: здійснено відповідні нарахування сум, належних стягувачу до виплати згідно з рішенням суду; скеровано заявки-розрахунки до фінансового органу (розпорядника бюджетних коштів вищого рівня), у якому позивач перебуває на фінансовому забезпеченні, про необхідність виділення коштів на виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, невиконання позивачем судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на відповідну мету не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Це не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас суд враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, що викладені, зокрема, в постановах від 24.01.2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 року у справі № 757/29541/14-а, від 21.08.2019 року у справі № 754/3105/17, від 13.11.2025 року у справі № 260/9788/23, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи (стягувача) на отримання бюджетних коштів.

Вказані обставини не були враховані державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу.

З огляду на наведене, постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 20.07.2026 року у ВП № 80479997 про накладення штрафу на боржника військову частину НОМЕР_1 , є протиправною.

Щодо посилань представника відповідача на недотримання позивачем при поданні позову правил самопредставництва юридичної особи, то такі посилання є безпідставними, оскільки спростовані належними та допустимими доказами (довіреністю та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; відповідними наказами юридичної особи, в тому числі про призначення особи-представника на юридичну посаду; функціональними обов`язками особи-представника за посадою; положенням про юридичну службу юридичної особи).

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн (платіжна інструкція № 8120 від 04.08.2026 року).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати, які оплачені позивачем в сумі 2662,40 грн, підлягають стягненню на користь позивача (який в спірних правовідносинах є юридичною особою, а не суб`єктом владних повноважень) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 257-263, 293, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (юридична адреса: 61024, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 25, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни (юридична адреса: 61024, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 25, код ЄДРПОУ 45752470) від 20.07.2026 року у ВП № 80479997 про накладення штрафу на боржника військову частину НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (юридична адреса: 61024, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 25, код ЄДРПОУ 45752470), на Військової частини НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.