Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №520/4204/21 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

05 серпня 2026 року справа № 520/4204/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, за участі секретаря судового засідання Юлії Шмонько,

позивача - не прибув,

представника Держави України в особі Харківської обласної прокуратури - не прибув,

представника Держави України в особі Луганської обласної прокуратури - Олександра Смирнова,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108), Держави України в особі Луганської обласної прокуратури (вул. Богдана Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, місто, Луганська область, 93408, код ЄДРПОУ 02909921) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, Держави України в особі Луганської обласної прокуратури з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у сумі 65 076,81 грн. (шістдесят п`ять тисяч сімдесят шість гривень, вісімдесят одна копійка);

- стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у сумі 7 259,00 грн. (сім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень);

- стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у сумі 849 735,80 грн. (вісімсот сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять п`ять гривень, вісімдесят копійок);

- стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у сумі 157 734,72 грн. (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять чотири гривні, сімдесят дві копійки).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного суду від 09.04.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі №520/4204/21 – скасовано. Справу №520/4204/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення цього спору слід ураховувати, що матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між (1) фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України «Про прокуратуру») і (2) тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції чинній до 25 вересня 2019 року) за спірний у цій справі період.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 прийнято справу до розгляду.

У судове засідання, призначене на 05.08.2026, не прибули позивач та представник Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Держави України в особі Луганської обласної прокуратури прибув у судове засідання, проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Позивач з 17 вересня 2013 року по 20 жовтня 2014 року працював в органах прокуратури Луганської області, з 21 жовтня 2014 року по 14 грудня 2015 року — в прокуратурі Харківської області, а з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року — в прокуратурі Луганської області на різних посадах.

З 21 жовтня 2014 року по 14 грудня 2015 року перебував у трудових відносинах з прокуратурою Харківської області, де обіймав посаду прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області.

У період часу з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року перебував у трудових відносинах з прокуратурою Луганської області де обіймав такі посади:

- з 11 січня 2017 року по 10 червня 2018 року займав посаду прокурора Новоайдарського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області;

- з 11 червня 2018 року по 09 серпня 2018 року займав посаду прокурора Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області ;

- з 10 серпня 2018 року по 14 серпня 2019 року займав посаду прокурора Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області;

- з 15 серпня 2019 року по 15 серпня 2019 року займав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 16 серпня 2019 року по 31 серпня 2020 року займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області.

31 серпня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

На думку позивача, протиправність дій відповідачів полягає в тому, що прокуратурою Луганської області, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України», що визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, а пізніше - у зв`язку із протиправним застосуванням абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивачу не донараховано та не виплачено посадовий оклад у розмірі 849 735 грн 80 коп. за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року та надбавку за вислугу років у сумі 157 734 грн 72 коп. за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року.

Прокуратурою Харківської області, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України», що визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, не донараховано та не виплачено посадовий оклад у розмірі 65 076 грн 81 коп. за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року та не донараховано та не виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 7 259 грн за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року.

Уважаючи, що він має право на відшкодування шкоди, завданої актом що визнаний неконституційним, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Судом установлено, що спір фактично виник у зв`язку з тим, що при визначенні розміру заробітної плати позивача застосовувалися положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими було передбачено застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевих бюджетів.

Унаслідок застосування такого нормативного регулювання розмір посадового окладу позивача та, відповідно, розмір надбавки за вислугу років були визначені та виплачені у меншому розмірі, ніж той, що випливав безпосередньо з положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у відповідних редакціях.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими було передбачено обмеження застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України наголосив, зокрема, на тому, що належне матеріальне забезпечення прокурорів є складовою гарантій їх незалежності, а заробітна плата прокурорів як елемент організації та діяльності прокуратури має визначатися виключно законом.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною третьою статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Особливе значення у цій справі має стаття 152 Конституції України, частиною третьою якої встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, Конституція України безпосередньо передбачає право особи на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актами або діями, що визнані неконституційними.

При цьому, положення частини третьої статті 152 Конституції України не ставить право особи на відшкодування такої шкоди у залежність виключно від прийняття спеціального закону, який би додатково врегульовував механізм реалізації цього конституційного права.

Суд враховує правову позицію, сформульовану Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 при розгляді даної справи, відповідно до якої відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця.

Зазначений підхід має визначальне значення для вирішення цього спору, оскільки предметом розгляду є не вимога про проведення перерахунку заробітної плати за правилами звичайного трудового спору, а вимога про відшкодування матеріальної шкоди, яка, за твердженням позивача, була заподіяна застосуванням нормативного регулювання, визнаного Конституційним Судом України неконституційним.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, встановленими законом гарантіями його діяльності. Законодавче закріплення належного матеріального забезпечення прокурора є невід`ємною складовою гарантій його незалежності. Чинна редакція статті 16 Закону України «Про прокуратуру» також визначає гарантії незалежності прокурора, а стаття 81 цього Закону регулює його заробітну плату.

Згідно з частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, заробітна плата прокурора регулювалася цим Законом та не могла визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 81 цього Закону передбачалося, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, у тому числі надбавки за вислугу років.

Таким чином, законодавець безпосередньо законом визначив як складові заробітної плати прокурора, так і правові засади її визначення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 звернув особливу увагу на те, що незалежність прокурорів не є привілеєм, а виступає гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення ними своїх повноважень. Належний рівень матеріального та соціального забезпечення прокурорів є одним із засобів забезпечення такої незалежності.

Отже, застосування до позивача нормативного регулювання, яке фактично призвело до визначення його заробітної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законом, не може розглядатися як суто технічна особливість бюджетного фінансування, оскільки безпосереднім наслідком такого регулювання стало зменшення гарантованого законом матеріального забезпечення прокурора.

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що орган прокуратури не мав можливості самостійно збільшити видатки на оплату праці та здійснювати виплати у розмірі, відмінному від установленого постановами Кабінету Міністрів України.

Такі доводи не спростовують факту заподіяння позивачу матеріальної шкоди та не можуть бути підставою для відмови у її відшкодуванні.

У цій справі предметом оцінки є не питання наявності у відповідача дискреційних повноважень щодо визначення розміру заробітної плати, а правові наслідки застосування до позивача нормативного регулювання, яке в подальшому було визнано неконституційним.

Саме по собі посилання відповідачів на відсутність бюджетних асигнувань, неможливість самостійного збільшення фонду оплати праці або необхідність дотримання підзаконного нормативного акта не усуває гарантованого Конституцією України права особи на відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 виходив із того, що застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст матеріального забезпечення прокурорів як однієї із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, може бути підставою для виникнення у прокурорів, у тому числі колишніх, права на відшкодування матеріальної шкоди за умови встановлення факту її завдання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у даній справі.

Саме такий юридичний підхід підлягає застосуванню судом у цій справі.

Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширювалися положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а його заробітна плата у спірні періоди фактично визначалася із застосуванням нормативних положень, які обмежували гарантований законом розмір такої заробітної плати.

Відповідачами зазначених обставин не спростовано.

При цьому, матеріальна шкода у спірних правовідносинах полягає у недоотриманні позивачем частини заробітної плати, яку він мав отримати відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, для визначення розміру шкоди необхідно зіставити фактично нараховані та виплачені позивачу суми із сумами, які підлягали б нарахуванню та виплаті у разі застосування передбаченого законом розміру посадового окладу та пов`язаних із ним виплат.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок матеріальної шкоди за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року.

Згідно з цим розрахунком різниця між фактично нарахованим та виплаченим позивачу посадовим окладом і посадовим окладом, який підлягав визначенню відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», становить 65 076,81 грн.

Судом також перевірено розрахунок недоотриманої надбавки за вислугу років за цей же період. Розмір такої недоотриманої виплати становить 7 259,00 грн.

Зазначені розрахунки відповідають дослідженим судом документам, наданим відповідачами під час перегляду даної справи, щодо фактичного розміру заробітної плати позивача, його посадового окладу та стажу роботи, який давав право на відповідний розмір надбавки за вислугу років.

Відповідачами належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені розрахунки або свідчили про отримання позивачем відповідних сум у повному обсязі, суду не надано.

Суд також враховує, що розмір надбавки за вислугу років є похідним від розміру посадового окладу та стажу прокурора, а тому зменшення посадового окладу безпосередньо вплинуло і на розмір належної позивачу надбавки.

За результатами перевірки суд доходить висновку, що за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року позивачу завдано матеріальної шкоди у загальному розмірі 72 335,81 грн, яка складається з 65 076,81 грн недоотриманого посадового окладу та 7 259,00 грн недоотриманої надбавки за вислугу років.

Щодо періоду з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року суд зазначає таке.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було реформовано систему органів прокуратури та внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру».

Разом із цим указаним Законом було передбачено перехідні положення, відповідно до яких за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур зберігався відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Судом встановлено, що позивач до новостворених прокуратур переведений не був, а продовжував проходити службу в прокуратурі Луганської області до дня звільнення 31 серпня 2020 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, яким було передбачено здійснення оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур та військових прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України до дня їх звільнення або переведення до новостворених прокуратур, визнано таким, що не відповідає Конституції України. Конституційний Суд України дійшов висновку, що таке регулювання призвело до необґрунтованого розмежування прокурорів з єдиним юридичним статусом та встановлення для них різного рівня матеріального забезпечення.

Вказане Рішення Конституційного Суду України має істотне значення для вирішення спору, оскільки підтверджує неконституційність саме тієї нормативної підстави, на яку фактично спиралося зменшення заробітної плати прокурорів, які продовжували працювати в органах прокуратури в перехідний період.

Водночас, суд бере до уваги, що перше речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX Конституційним Судом України неконституційним не визнавалося. За цим положенням за прокурорами відповідних прокуратур зберігався правовий статус до дня їх звільнення або переведення до новостворених прокуратур.

Отже, з урахуванням установлених судом обставин, позивач як прокурор регіональної прокуратури, який не був переведений до новоствореної прокуратури, продовжував користуватися правовим статусом, який він мав до набрання чинності Законом № 113-IX.

Відтак для визначення належного розміру його матеріального забезпечення за спірний період необхідно виходити з положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у відповідній редакції, яка визначала заробітну плату прокурора законом, а не з підзаконного нормативного регулювання, застосування якого було обумовлено неконституційним положенням.

Суд не погоджується з доводами відповідачів про те, що Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 не може бути враховане щодо заробітної плати, отриманої позивачем до його ухвалення.

Такі доводи ґрунтуються на неправильному визначенні правової природи заявлених позовних вимог.

Позивач не заявляє вимоги про застосування Рішення Конституційного Суду України №8-р(II)/2023 як такого, що має зворотну дію в часі, та не ставить питання про визнання незаконними нарахувань, які на момент їх здійснення формально відповідали застосованому нормативному регулюванню.

Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої застосуванням нормативного положення, яке в подальшому визнано неконституційним.

Саме така правова природа позовної вимоги була визначена Верховним Судом у справі № 160/6949/20 та врахована колегією суддів Верховного Суду у цій справі.

Отже, посилання відповідачів на відсутність ретроактивної дії рішень Конституційного Суду України саме по собі не спростовує права позивача на відшкодування матеріальної шкоди.

Інше тлумачення частини третьої статті 152 Конституції України фактично позбавило б цю конституційну норму практичного змісту щодо шкоди, яка була завдана особі до ухвалення рішення Конституційного Суду України.

Суд зазначає, що конституційне право на відшкодування шкоди має самостійний характер. У цьому спорі Рішення Конституційного Суду України є юридичною підставою для встановлення неконституційності нормативного регулювання, тоді як питання наявності та розміру шкоди вирішується судом на підставі дослідження конкретних обставин справи та доказів.

Саме тому визначальним для вирішення спору є не момент ухвалення Рішення Конституційного Суду України, а встановлення факту того, що внаслідок застосування неконституційного нормативного регулювання позивач фактично отримав меншу заробітну плату, ніж та, яка гарантувалася йому законом.

Судом встановлено, що такий факт у цій справі підтверджений належними та допустимими доказами.

Судом також перевірено розрахунок матеріальної шкоди за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року.

Згідно з розрахунком позивача та документами, долученими відповідачами до матеріалів справи, різниця між фактично нарахованим та виплаченим посадовим окладом і посадовим окладом, який підлягав нарахуванню відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за цей період становить 849 735,80 грн.

Розмір недоотриманої надбавки за вислугу років за вказаний період становить 157734,72 грн.

При перевірці зазначеного розрахунку судом враховано конкретні періоди проходження позивачем служби, його посадовий оклад, стаж, що давав право на надбавку за вислугу років, фактичні виплати, а також періоди перебування позивача у відпустках та на лікарняному, виходячи з документів, наданих відповідачами на виконання вимог суду про витребування доказів.

Судом встановлено, що наведені позивачем розрахунки узгоджуються з дослідженими документами та відображають саме різницю між належними до виплати сумами та сумами, які фактично були нараховані і виплачені.

Відповідачами не надано до суду контррозрахунку матеріальної шкоди, який би ґрунтувався на первинних документах та спростовував розрахунок позивача.

Саме по собі заперечення відповідачів щодо правової можливості здійснення відповідних виплат не є доказом відсутності у позивача матеріальної шкоди.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідачами не доведено правомірності незабезпечення позивачу належного розміру матеріального забезпечення з урахуванням установлених законом гарантій та не спростовано документально підтвердженого розміру недоотриманих виплат.

Суд відхиляє також доводи про те, що відповідачі не є належними суб`єктами відповідальності за заявленими вимогами.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.04.2026 у даній справі, належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору застосуванням неконституційного нормативного регулювання оплати праці, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати та діями якого фактично було заподіяно відповідну шкоду.

Установлено, що саме Харківська обласна прокуратура здійснювала нарахування та виплату заробітної плати позивачу за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року, а Луганська обласна прокуратура — за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року.

Отже, визначення саме цих органів прокуратури як належних відповідачів відповідає характеру спірних правовідносин та встановленим судом фактичним обставинам.

Судом не встановлено підстав для покладення відповідальності за відшкодування заявленої матеріальної шкоди на Державну казначейську службу України, оскільки предметом спору є наслідки нарахування та виплати позивачу заробітної плати у меншому розмірі, а не невиконання Казначейством платіжного доручення чи інші дії цього органу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між застосуванням неконституційного нормативного регулювання та недоотриманням позивачем гарантованої законом частини заробітної плати існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок.

Застосування пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України призвело до того, що заробітна плата позивача визначалася не в тому розмірі, який гарантувався статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а з урахуванням обмежень, установлених підзаконним регулюванням.

У подальшому відповідне законодавче регулювання було визнано неконституційним Конституційним Судом України.

Аналогічно застосування другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX призвело до продовження застосування до позивача меншого розміру матеріального забезпечення, визначеного підзаконним нормативним актом, попри законодавче встановлення заробітної плати прокурора та єдність його юридичного статусу.

За таких обставин суд вважає доведеними всі юридично значущі обставини, необхідні для відшкодування матеріальної шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, а саме: наявність неконституційного нормативного регулювання; застосування такого регулювання до позивача; фактичне недоотримання ним частини гарантованого законом матеріального забезпечення; причинний зв`язок між застосуванням неконституційного регулювання та виникненням майнових втрат; конкретний розмір заподіяної матеріальної шкоди.

При цьому суд наголошує, що розмір шкоди визначений не шляхом припущень чи абстрактного порівняння посадових окладів, а на підставі фактичних даних про проходження позивачем служби, установлені йому посадовий оклад та надбавку за вислугу років, фактично нараховані та виплачені суми, а також розміру виплат, які мали бути здійснені відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Судом перевірено правильність арифметичних розрахунків, періоди, за які заявлено вимоги, та відповідність розрахунків наявним у справі доказам. Підстав для виключення із заявленого позивачем розрахунку будь-яких сум судом не встановлено.

Загальний розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить 1 079 806,33 грн, а саме: 65 076,81 грн недоотриманого посадового окладу та 7 259,00 грн недоотриманої надбавки за вислугу років за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року; 849 735,80 грн недоотриманого посадового окладу та 157 734,72 грн недоотриманої надбавки за вислугу років за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, а наведені позивачем розрахунки матеріальної шкоди відповідають установленим у справі фактичним обставинам.

Доводи відповідачів про відсутність правових підстав для виплати позивачу різниці в заробітній платі, неможливість самостійного збільшення видатків на оплату праці, відсутність бюджетного фінансування, незворотність дії рішень Конституційного Суду України та неможливість застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» до спірних періодів суд оцінює критично, оскільки вони не враховують правової природи заявлених позовних вимог як вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої застосуванням неконституційного нормативного регулювання.

Відсутність у відповідача самостійного права змінити порядок фінансування або здійснити виплати поза межами передбачених бюджетом асигнувань не означає відсутності у позивача права на відшкодування вже завданої йому шкоди.

Так само встановлення неконституційності відповідних положень у 2020 та 2023 роках не означає, що матеріальні наслідки їх застосування у попередні періоди не можуть бути предметом судового захисту. Навпаки, частина третя статті 152 Конституції України прямо передбачає відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Суд враховує, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Тому застосування у спірних правовідносинах положень, які визнані неконституційними, не може породжувати для держави наслідок у вигляді звільнення від обов`язку відшкодувати особі доведену матеріальну шкоду.

За наведених обставин суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме відшкодування матеріальної шкоди у встановленому судом розмірі.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач на час розгляду справи вже не проходить службу в органах прокуратури, однак ця обставина не припиняє його права на відшкодування шкоди, завданої йому в період проходження служби. Право на відшкодування виникає у зв`язку з фактом завдання шкоди, а не з наявністю чи відсутністю у особи на момент звернення до суду статусу прокурора.

З огляду на те, що під час розгляду цієї справи судом витребувано та досліджено необхідні докази, встановлено фактичні обставини проходження позивачем служби, порядок і розмір фактично нарахованої та виплаченої йому заробітної плати, правові підстави її нарахування, стаж роботи, що впливав на розмір надбавки за вислугу років, а також перевірено здійснені позивачем розрахунки матеріальної шкоди, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових та фактичних підстав для повного задоволення позову.

Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 та від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 у сукупності з установленими судом фактичними обставинами підтверджують неправомірність застосування до позивача нормативного регулювання, яке призвело до звуження його гарантованого законом матеріального забезпечення, а тому є підставою для застосування передбаченого частиною третьою статті 152 Конституції України способу захисту у вигляді відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури та Держави України в особі Луганської обласної прокуратури підлягають задоволенню у повному обсязі, а матеріальна шкода підлягає стягненню саме у визначених позивачем та перевірених судом розмірах: з Харківської обласної прокуратури — 65 076,81 грн недоотриманого посадового окладу та 7 259,00 грн недоотриманої надбавки за вислугу років; з Луганської обласної прокуратури — 849 735,80 грн недоотриманого посадового окладу та 157 734,72 грн недоотриманої надбавки за вислугу років.

Такі висновки відповідають установленим у справі обставинам, положенням Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», правовим позиціям Конституційного Суду України та висновкам Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України у спорах про відшкодування шкоди, завданої застосуванням неконституційного нормативного регулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати щодо сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Суддя перебував у щорічній відпустці в період з 10.08.2026 по 23.08.2026, у зв`язку з чим повний текст судового рішення виготовлено в перший робочий день після відпустки.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108), Держави України в особі Луганської обласної прокуратури (вул. Богдана Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, місто, Луганська область, 93408, код ЄДРПОУ 02909921) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 65 076 (шістдесят п`ять тисяч сімдесят шість) грн 81 коп.

Стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 7 259 (сім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн.

Стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури (вул. Богдана Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, місто, Луганська область, 93408, код ЄДРПОУ 02909921) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 849 735 (вісімсот сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 80 коп.

Стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури (вул. Богдана Ліщини, буд. 27, м. Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, місто, Луганська область, 93408, код ЄДРПОУ 02909921) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 157 734 (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять чотири) грн 72 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 24 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ