Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №520/29484/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

24 серпня 2026 р. справа № 520/29484/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548), третя особа - Управління соціального захисту населення Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради (вул. Вишнева, буд. 3, м. Харків, 61124, код ЄДРПОУ 03196624) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та третьої особи Управління соціального захисту населення Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо скасування пільг (припинення пільгових виплат) на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 з серпня 2025 р. - незаконними;

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відсутності перерахунку пенсії ОСОБА_1 з серпня 2025 р., за його заявою від 13.10.2025 - незаконною;

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни на День незалежності України в 2025 р. - незаконною;

- визнати рішення посадової особи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.10.2025 74893/03-16 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії - незаконним - та скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити статус ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в усіх реєстрах, базах даних, матеріалах, справах і документах (як паперових, так і електронних) Пенсійного фонду України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи і як діючому військовослужбовцю за весь період його перебування на обліку в Пенсійному фонді України як пенсіонера за інвалідністю;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 недоплачену пенсію (частину пенсії) за весь період, за який повинен був бути здійснений перерахунок;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 пільгу (пільгові виплати) за житлово комунальні послуги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пільгу (пільгові виплати) за житлово-комунальні послуги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, починаючи з місяця неправомірного припинення її (їх) виплати - з серпня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплати ОСОБА_1 різницю в сумі разової грошової допомоги на День незалежності України у 2025 році між сумою виплати для особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи і для учасника бойових дій в розмірі 1 900,00 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно відмовлено йому в перерахунку пенсії, поновленні та підтвердженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а також у відновленні пов`язаних із цим соціальних гарантій, у тому числі пільг на оплату житлово-комунальних послуг та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в належному розмірі. Позивач вважає, що відповідач безпідставно не врахував чинний правовий статус позивача як військовослужбовця, який продовжує проходити військову службу, а також норми постанов Кабінету Міністрів України, які передбачають продовження дії інвалідності та пов`язаних із нею гарантій на період проходження військової служби та протягом 60 днів після її завершення. За доводами позивача, відповідачем неправомірно припинено виплату пільг на оплату житлово-комунальних послуг з серпня 2025 року, не проведено належного перерахунку пенсійного забезпечення за заявою позивача, поданою 13.10.2025, а також здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у заниженому розмірі як для учасника бойових дій, а не як для особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому виклав заперечення проти позовних вимог та зазначив про відсутність підстав для їх задоволення. Зокрема, відповідач зазначає, що підставою для відмови у перерахунку пенсії та встановленні відповідних надбавок позивачу стало закінчення строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, яке підтверджує відповідний статус на момент звернення позивача із заявою від 13.10.2025. Також відповідач вказує, що продовження виплати пенсії позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи здійснюється з урахуванням перебування позивача на військовій службі та норм чинного законодавства, однак відсутність чинного посвідчення на момент звернення унеможливлює здійснення перерахунку та виплату відповідних підвищень і різниці разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік. У зв`язку з викладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої виклав свої заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, просив позов задовольнити.

Також, під час розгляду справи позивач подавав до суду додаткові пояснення та додаткові документи.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 зупинено провадження в адміністративній справі №520/29484/25 до набрання законної сили судовим рішенням №440/11441/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 поновлено провадження у справі №520/29484/25 зі стадії, на якій його було зупинено.

Ухвалою суду від 29.06.2026 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області як співвідповідача в адміністративній справі. Встановлено строк Головному управлінню Пенсійного фонду України в Київській області для подання до суду відзиву на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії даної ухвали. Витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами, за результатом розгляду якої було прийнято рішення від 22.10.2025 74893/03-16 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Витребувані докази зобов`язано надати до суду у строк, призначений для подання відзиву на позов.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати відзив на адміністративний позов у строк, визначений судом.

Відповідно до ч.1 ст.261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Під час розгляду справи позивачем також подано до суду заяву про пришвидшення розгляду адміністративної справи, в якій порушено питання щодо необхідності якнайшвидшого вирішення спору.

З цього приводу суд зазначає, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 до участі у справі залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області як співвідповідача, оскільки саме цим органом за принципом екстериторіальності було прийнято рішення від 22.10.2025 № 74893/03-16 про відмову позивачу в перерахунку пенсії за результатами розгляду його заяви від 13.10.2025 № 11371. У зв`язку із залученням співвідповідача судом витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області заяву позивача разом із доданими до неї документами та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 48 КАС України після залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи розпочинається спочатку.

При цьому суддя перебував у щорічній основній відпустці в період з 10.08.2026 по 23.08.2026, що також вплинуло на можливість розгляду справи у зазначений позивачем строк.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявами від 13.10.2025 щодо перерахунку пенсії, встановлення підвищення як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а також щодо виплати різниці разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік та встановлення пільг (пільгові виплати) за житлово-комунальні послуги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, починаючи з місяця неправомірного припинення її (їх) виплати - з серпня 2025 року.

Звернення позивача щодо перерахунку пенсії було розглянуто ГУ ПФУ в Київській області за принципом екстериторіальності та за результатом його розгляду прийнято рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із закінченням строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, яке підтверджує відповідний статус позивача.

Також, листами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивача було повідомлено про відмову у встановленні пільги за житлово-комунальні послуги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та перерахунку виплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2025 рік, а також роз`яснено підстави такого рішення, зокрема, щодо необхідності надання чинного посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на момент звернення.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з пунктом 14-6.1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, для осіб з інвалідністю, яким призначено пенсію по інвалідності, виплата пенсії у період дії воєнного стану продовжується, а для осіб, які проходять військову службу, — на весь строк такої служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» встановлено, що для військовослужбовців Збройних Сил України інвалідність та ступінь втрати працездатності продовжуються на період проходження військової служби та протягом 60 календарних днів з дати звільнення з військової служби або до дати проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2022 № 1390 визначено порядок продовження строку дії посвідчень осіб з інвалідністю внаслідок війни, однак вона регулює виключно документальне підтвердження статусу та не змінює і не припиняє самого правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Оцінюючи наведені норми у їх системному зв`язку, суд виходить із принципу верховенства права, закріпленого статтею 6 КАС України, та принципу пріоритету спеціальної норми над загальною. Постанова № 1338 є спеціальною щодо регулювання правового становища військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни, у той час як постанова № 1390 має загальний характер щодо строку дії посвідчень.

Суд зазначає, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є лише документом, який підтверджує наявність відповідного статусу, але не є юридичним фактом, що породжує чи припиняє цей статус. Відсутність чинного посвідчення або формальне закінчення його строку не може бути самостійною підставою для припинення пенсійного забезпечення або інших соціальних гарантій, якщо сам статус особи не припинено у встановленому законом порядку.

Із матеріалів справи судом установлено, що позивач з 24.03.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України, що сторонами не заперечується та підтверджується відомостями, наявними в електронній пенсійній справі, а також даними системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 14-6.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV для осіб з інвалідністю, яким призначено пенсію по інвалідності, у яких строк припинення виплати такої пенсії припадає на період дії воєнного стану, у разі неможливості проходження повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи виплата пенсії продовжується до дати проведення такого огляду або оцінювання, а для осіб, призваних на військову службу під час мобілізації або прийнятих на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану, – не менш як на весь строк їх військової служби.

Крім того, згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» незалежно від дати прийняття рішення про встановлення інвалідності для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил України інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності продовжуються на період проходження ними військової служби та протягом 60 календарних днів після звільнення з військової служби або до дати проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Наведені норми свідчать про те, що законодавцем під час дії воєнного стану встановлено спеціальний механізм безперервного збереження правового статусу осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, а також гарантій їх пенсійного та соціального забезпечення. Метою такого правового регулювання є недопущення втрати особою соціальних прав виключно з підстав неможливості своєчасного проходження повторного огляду чи оформлення відповідних документів під час проходження військової служби.

Суд звертає увагу, що продовження інвалідності на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1338 має наслідком збереження за особою усіх прав та гарантій, що випливають із встановленого статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у тому числі права на відповідні пенсійні виплати, підвищення до пенсії, пільги та інші заходи соціального захисту, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Також, судом установлено, що в матеріалах справи міститься пенсійне посвідчення позивача, видане 13.05.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 є отримувачем пенсії по інвалідності як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, а строк дії зазначеного посвідчення визначено до 04.11.2026.

Наявність зазначеного документа свідчить про те, що компетентним органом державної влади станом на момент розгляду справи визнається чинним статус позивача як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та його право на отримання пенсійного забезпечення за відповідною підставою.

При цьому жодних доказів прийняття уповноваженими органами рішення про скасування, припинення або втрату позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не надано.

За змістом статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, вчиненої дії або допущеної бездіяльності. Водночас відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що станом на дату звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії його статус особи з інвалідністю внаслідок війни був припинений у встановленому законом порядку.

Суд також виходить з того, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є документом, який підтверджує відповідний правовий статус, однак саме по собі закінчення строку його дії не припиняє статус особи та не припиняє права, які випливають із такого статусу, якщо інше прямо не встановлено законом. Формальне закінчення строку дії посвідчення за відсутності рішення про припинення інвалідності або втрату статусу не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови особі у реалізації гарантованих державою соціальних прав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до органів Пенсійного фонду України та на момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжував мати статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, а тому користувався усім комплексом прав та соціальних гарантій, передбачених законодавством для відповідної категорії осіб.

Відтак доводи відповідача про неможливість проведення перерахунку пенсії, надання пільг та здійснення інших виплат виключно з підстав закінчення строку дії посвідчення суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають наведеним нормам законодавства.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 22.10.2025 №74893/03-16, суд зазначає таке.

Так, підставою для відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача відповідач визначив закінчення строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас, як уже встановлено судом, на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії його статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни не був припинений у встановленому законом порядку, а дія відповідних соціальних гарантій продовжувалась на підставі спеціальних норм законодавства, прийнятих на період воєнного стану.

За таких обставин закінчення строку дії посвідчення саме по собі не могло бути достатньою правовою підставою для відмови у реалізації прав, що випливають із відповідного статусу. Посвідчення є документом, який підтверджує статус особи, проте не визначає факт його існування чи припинення.

Суд також враховує, що відповідачем не надано доказів втрати позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни або прийняття уповноваженим органом рішення про припинення інвалідності. Натомість оскаржуване рішення прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 22.10.2025 №74893/03-16 не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про виплату різниці щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік суд зазначає таке.

Правовий статус осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також гарантії їх соціального захисту визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до статей 7 та 13 зазначеного Закону особи з інвалідністю внаслідок війни належать до ветеранів війни та користуються встановленими державою пільгами і соціальними гарантіями, зокрема мають право на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України.

Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що така допомога виплачується у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.04.2025 №486, якою затверджено розміри разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році. Відповідно до цієї постанови особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи допомога виплачується у розмірі 2900 грн, тоді як учасникам бойових дій – у розмірі 1000 грн.

Як установлено судом, у серпні 2025 року позивачу була виплачена щорічна разова грошова допомога до Дня Незалежності України у розмірі 1000 грн як учаснику бойових дій. Водночас судом встановлено, що на момент здійснення такої виплати позивач не втратив статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а продовжував проходити військову службу, у зв`язку з чим на нього поширювалися гарантії, визначені постановою Кабінету Міністрів України №1338 та іншими нормативно-правовими актами, які передбачають продовження дії інвалідності та пов`язаного з нею правового статусу на період проходження військової служби.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для виплати допомоги у більшому розмірі через закінчення строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки, як уже зазначалося вище, закінчення строку дії посвідчення не свідчить про припинення самого статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та не може бути підставою для звуження обсягу соціальних прав, гарантованих законом.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи, що позивач фактично мав право на отримання щорічної разової грошової допомоги саме як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, суд дійшов висновку, що виплата допомоги у розмірі, передбаченому для учасників бойових дій, не відповідала вимогам чинного законодавства та призвела до недоотримання позивачем належних йому коштів.

Таким чином, різниця між фактично виплаченою сумою допомоги у розмірі 1000 грн та сумою, яка підлягала виплаті позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 2900 грн, становить 1900 грн та підлягає виплаті позивачу як невиплачена частина щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо припинення пільг на оплату житлово-комунальних послуг та зобов`язання поновити їх виплату суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни надаються пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг у розмірах, визначених законом. Право на зазначені пільги безпосередньо пов`язане з наявністю у особи статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та є однією із складових гарантованого державою соціального захисту ветеранів війни.

Як установлено судом, підставою для припинення позивачу з серпня 2025 року пільг на оплату житлово-комунальних послуг стала відсутність у відповідача відомостей про чинне посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Водночас під час розгляду справи встановлено, що на момент припинення виплати пільг позивач продовжував проходити військову службу, а його статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи не був припинений чи скасований у визначеному законом порядку.

Суд враховує, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є лише документом, який підтверджує наявність відповідного статусу, однак не створює і не припиняє його. Відтак закінчення строку дії посвідчення саме по собі не може свідчити про втрату особою статусу та не є достатньою правовою підставою для припинення надання передбачених законом соціальних гарантій.

Оскільки судом установлено безперервність статусу позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, припинення надання йому пільг на оплату житлово-комунальних послуг з серпня 2025 року не ґрунтувалося на вимогах закону та призвело до безпідставного обмеження гарантованих державою соціальних прав позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення надання позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг є протиправними, а тому порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату відповідних пільг, а також здійснити перерахунок і виплату сум, які не були нараховані з серпня 2025 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в усіх реєстрах, базах даних, матеріалах, справах і документах Пенсійного фонду України суд зазначає таке.

Судом установлено, що статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи не був припинений у встановленому законом порядку. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем внесено відомості про втрату такого статусу до відповідних реєстрів, баз даних, пенсійної справи чи інших облікових документів або що станом на час розгляду справи зазначений статус не відображається у відповідних інформаційних ресурсах Пенсійного фонду України.

Крім того, наявне в матеріалах справи пенсійне посвідчення, видане позивачу 13.05.2026 як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, свідчить про визнання відповідного статусу уповноваженим органом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту непоновлення або відсутності відомостей про його статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в реєстрах, базах даних та інших облікових документах Пенсійного фонду України, а тому підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги відсутні.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою. Судом таких обставин не встановлено.

За викладених обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 по справі № 454/287/22.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надане обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності пере законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактично обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляд справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548), третя особа - Управління соціального захисту населення Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради (вул. Вишнева, буд. 3, м. Харків, 61124, код ЄДРПОУ 03196624) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 22.10.2025 № 74893/03-16 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 13.10.2025 про перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення ОСОБА_1 з серпня 2025 року пільг на оплату житлово-комунальних послуг як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пільги на оплату житлово-комунальних послуг як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та здійснити нарахування і виплату невиплачених сум таких пільг починаючи з серпня 2025 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у повному розмірі, встановленому законодавством.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) різницю щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі 1900 (одна тисяча дев`ятсот) гривень.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 24 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ