Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №607/3746/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3746/26Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.

Провадження № 22-ц/817/936/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, цивільну справу №607/3746/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бабій Назарій Іванович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року, ухваленого суддею Марциновською І.В., повний текст якого складено 11 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021 у справі № 607/6671/21 затверджено мирову угоду, відповідно до якої сторони домовились про стягнення заборгованості по аліментах, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та суму аліментів із урахуванням індексації, яка підлягає сплаті відповідачем ОСОБА_1 в користь позивача ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина.

За відсутності заборгованості та після набуття повноліття ОСОБА_3 стягнення аліментів припинилось.

Позивач зазначила, що ОСОБА_3 досяг повноліття та навчається у Технікумі інформатики «Косінус Плюс» у м. Варшава на 2 курсі денної форми навчання. Навчання триває п`ять років, тобто до серпня 2029 року.

Позивач вказала, що повнолітній син повністю перебуває на її утриманні, відповідач кошти на утримання дитини не надає. При цьому, відповідач є працездатною та здоровою особою, що дає йому можливість працювати та утримувати дитину.

Повнолітній син не має фінансової можливості повністю самостійно забезпечити своє навчання та утримання, оскільки, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати.

За таких підстав позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи стягнення з 19.02.2026 і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень щомісячно, починаючи стягнення з 19.02.2026 і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір у сумі 745 (сімсот сорок п`ять) гривень 47 копійок.

Судовий збір у сумі 319 гривень 49 копійок компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заяву ОСОБА_2 про розподіл понесених позивачем судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 гривень залишено без розгляду.

Рішення суду в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Бабій Н.І. просить скасувати рiшення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволені позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 який продовжує навчання - відмовити в повному обсязі.

Вказує, що як на підставу позовних вимог, позивачка посилалась на те, що у повнолітнього сина, у зв`язку із навчанням є потреба у проїзді до навчального закладу, харчування, купівлю одягу та приладдя для навчання.

Проте, позивачкою до своєї позовної заяви не долучено будь-яких доказів в обґрунтування своїх вимог, а також те, що відповідач на час подання позовної заяви має достатній заробіток (дохід), який б давав йому можливість сплачувати аліменти в означеному розмірі.

Поряд з цим, відповідач у 2001 році захворів та йому було встановлено наступний діагноз: «Міастенія, генералізована форма прогресуючий перебіг». Внаслідок даного захворювання відповідачу було надано 2 групу інвалідності. Станом на сьогоднішній день у відповідача група інвалідності не продовжена, однак наслідки тяжкого захворювання вплинули на його працездатність, оскільки по сьогоднішній день відчуває слабкість м`язів, постійну втому та важкість дихання.

У зв`язку із вищенаведеними обставинами, відповідач не має змоги належним чином працювати та отримувати доходи які б могли забезпечувати матеріально його потреби. Станом на сьогоднішній день, він фактично перебуває сам на утриманні своєї дружини. Поряд з цим, у відповідача відсутні доходи, а також відсутнє будь яке нерухоме майно, що в свою чергу підтверджує його незадовільний матеріальний стан.

Однак, суд першої інстанції попри недоведення даних обставини, помилково дійшов до висновку, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у розмірі 3500 грн щомісячно.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.05.2026 у справі №607/3746/26 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання постановлене з порушенням норм матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому є незаконним та необґрунтованим загалом, у зв`язку з чим підлягає до скасування на підставі п. 3, п. 4 ст. 376 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Недокус В.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає, що апеляційна скарга фактично повторює заперечення відповідача, які вже були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції. Суд першої інстанції встановив усі юридично значимі обставини, а саме родинний зв`язок сторін із повнолітнім сином, факт продовження ним навчання, відсутність його самостійного стабільного доходу, несення основного тягаря утримання матір`ю, відсутність добровільної допомоги з боку батька, а також відсутність належних доказів повної втрати відповідачем працездатності чи об`єктивної неможливості надавати матеріальну допомогу.

Апелянт не навів жодного переконливого доводу, який би свідчив про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 199, 200 СК України, порушення правил оцінки доказів або неповне з`ясування обставин справи. Його доводи зводяться переважно до незгоди з оцінкою доказів та до бажання перекласти весь обов`язок утримання повнолітнього сина, який навчається, виключно на матір.

Більше того, у судовому засіданні 06.05.2026 представник відповідача визнав факт навчання дитини у навчальному закладі за кордоном. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо добровільності такого визнання або достовірності відповідних обставин. У цій справі таких сумнівів немає.

Отже, довід апеляційної скарги про нібито недоведеність факту навчання є безпідставним і спростовується як письмовими доказами, так і позицією представника відповідача у суді першої інстанції, яка в апеляційній скарзі зводиться до недобросовісної поведінки.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що доказів отримання ОСОБА_3 самостійного стабільного доходу, стипендії чи інших джерел матеріального забезпечення суду не надано. Натомість встановлено, що позивач самостійно забезпечує повсякденні потреби сина, пов`язані з навчанням та проживанням, а відповідач матеріальної допомоги добровільно не надає.

Посилання апелянта на відвідуваність занять на рівні 80 % не доводить можливості повнолітнього сина працювати та самостійно себе утримувати. Це лише припущення сторони апелянта, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно врахував, що надані відповідачем медичні документи підтверджують факт наявності захворювання, однак самі по собі не підтверджують повну втрату працездатності чи неможливість отримання доходу на час розгляду справи. З посвідчення серії НОМЕР_1 вбачається, що пенсія по інвалідності була призначена відповідачу лише до 31.12.2006, а доказів встановлення інвалідності, перебування на обліку як непрацездатної особи, отримання пенсії по інвалідності або інших доказів повної втрати працездатності станом на час розгляду справи відповідач не надав.

Сам по собі факт відсутності офіційно задекларованого доходу в Україні не є доказом неможливості надавати матеріальну допомогу. Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що відповідач проживає за кордоном. Якщо апелянт стверджує, що він не працює, не отримує жодного доходу та перебуває на утриманні дружини, саме на ньому лежить обов`язок довести ці обставини належними і допустимими доказами, а не лише поясненнями.

Відповідач не надав доказів звернення до компетентних органів іноземної держави щодо безробіття, непрацездатності, відсутності доходів, соціальних виплат, медичних обмежень, які унеможливлюють працю, або інших доказів, що об`єктивно підтверджують повну неспроможність сплачувати мінімальну суму утримання на користь сина.

Суд першої інстанції також обґрунтовано врахував, що відповідач протягом тривалого часу виконував обов`язок зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, а виконавче провадження було завершене, у зв`язку з відсутністю заборгованості. Припинення попереднього стягнення через досягнення сином повноліття не усуває нового самостійного обов`язку батьків за ст. 199 СК України у разі продовження навчання дитиною.

Посилання апелянта на те, що його утримує дружина, також не є підставою для повного звільнення від обов`язку щодо сина. Така обставина, навіть якщо припустити її існування, не перекладає весь фінансовий тягар утримання повнолітньої дитини, яка навчається, виключно на матір.

Позивач заявляла вимогу про стягнення 5000 грн щомісячно, однак суд першої інстанції, з урахуванням доводів сторін, стану здоров`я відповідача, відсутності задекларованого доходу в Україні, факту навчання сина за кордоном та необхідності забезпечення балансу інтересів, визначив аліменти у меншому розмірі в сумі 3500 грн щомісячно.

Такий розмір аліментів є співмірним та мінімально необхідним для утримання спільного сина, оскільки він фактично наближений до прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2026 році, визначеного ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 3328 грн, і є очевидно недостатнім для повного забезпечення проживання та навчання у м. Варшава, проте забезпечує хоча б часткову участь батька у витратах на сина.

Суд не поклав на відповідача надмірний фінансовий тягар, а навпаки зменшив заявлену суму, врахувавши позицію відповідача. Водночас повне звільнення відповідача від участі в утриманні сина суперечило б ст. 199 СК України, принципу справедливості та обов`язку обох батьків брати участь у матеріальному забезпеченні дитини, яка продовжує навчання.

З огляду на вартість проживання, харчування, транспорту та навчального забезпечення за кордоном, сума 3500 грн щомісячно є розумним мінімумом, а не завищеною чи необґрунтованою сумою. Доводи апелянта про надмірність такого розміру не підтверджені жодними належним та допустимими доказами.

Також витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу в даній справі про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина становлять 5000,00 гривень, які оплачені відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №26/06/26 від 26.06.2026 за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2026.

Відтак, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2026 у справі № 607/3746/26 залишити без задоволення, а рішення – без змін та стягнути судові витрати по справі.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті справи про стягнення аліментів.

З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний 27.04.2010.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021 у справі № 607/6671/21 затверджено мирову угоду, відповідно до якої сторони домовились про стягнення заборгованості по аліментах, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та суму аліментів із урахуванням індексації, яка підлягає сплаті відповідачем ОСОБА_1 в користь позивача ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина.

08.01.2026 постановою головного державного виконавця Тернопільського ВДВС Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виконавче провадження з виконання мирової угоди, затвердженої у справі № 607/6671/21, закінчено. Зазначено, що заборгованість за вказаним виконавчим документом відсутня.

Відповідно до довідок Поліцеальної школи «Косінус Плюс» у Варшаві № 244/Tech/2025 від 11.12.2025 та № 111/Tech/2026 від 10.04.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем школи Технікум інформатики «Косінус Плюс» у Варшаві. Строк навчання 5 років, до 2029 року.

Згідно з довідкою ДЧ «Люкс-Житло» ПП «Люкс» № 3 від 08.01.2026 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 28.03.2026 за період з січня 2023 року до лютого 2026 року ОСОБА_1 доходу не отримував.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 471468976 від 06.04.2026 будь-яке нерухоме майно за ОСОБА_1 не зареєстровано.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , у якій дата видачі нечитабельна, встановлено діагноз: «Міастенія, генералізована форма прогресуючий перебіг».

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 06.11.2001 до 31.12.2006 була призначена пенсія по інвалідності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. При цьому, визначаючи розмір аліментів в твердій грошовій сумі 3500 грн щомісячно, суд першої інстанції зазначив, що відповідач є особою працездатного віку, має змогу працювати та надавати матеріальну допомогу сину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи таке.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 є особою працездатного віку, стан здоров`я задовільний, врахувавши обставини, визначені статтею 182 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи стягнення з 19.02.2026 і до закінчення дитиною навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення повноліття продовжує навчання у Технікумі інформатики «Косінус Плюс» у м. Варшаві за денною формою навчання, що підтверджується відповідними довідками навчального закладу.

Колегія суддів враховує, що навчання за денною формою істотно обмежує можливість особи поєднувати навчальний процес із постійною трудовою діяльністю та отриманням стабільного доходу, достатнього для самостійного забезпечення власних потреб.

При цьому доказів отримання ОСОБА_3 самостійного стабільного доходу, стипендії чи інших джерел матеріального забезпечення суду не надано.

Відтак, повнолітній син сторін, у зв`язку із навчанням об`єктивно потребує додаткових витрат на проживання, харчування, проїзд, навчальні матеріали та інші витрати, пов`язані із забезпеченням освітнього процесу.

Також апеляційний суд враховує, що позивач самостійно забезпечує повсякденні потреби сина, пов`язані з його навчанням та проживанням, тоді як відповідач матеріальної допомоги на утримання повнолітнього сина добровільно не надає.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідач не має змоги належним чином працювати за станом здоров`я та отримувати доходи, які б могли забезпечувати матеріально його потреби та потреби сина, оскільки надані відповідачем медичні документи підтверджують факт наявності захворювання, однак самі по собі не підтверджують повну втрату працездатності чи неможливість отримання доходу на час розгляду справи. З посвідчення серії НОМЕР_1 вбачається, що пенсія по інвалідності була призначена відповідачу лише до 31.12.2006, а доказів встановлення інвалідності, перебування на обліку як непрацездатної особи, отримання пенсії по інвалідності або інших доказів повної втрати працездатності станом на час розгляду справи відповідач не надав.

Сам по собі факт відсутності офіційно задекларованого доходу в Україні не є доказом неможливості надавати матеріальну допомогу. Разом з тим, представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що відповідач проживає за кордоном. Також колегія суддів звертає увагу на те, що якщо заявник стверджує, що він не працює, не отримує жодного доходу та перебуває на утриманні дружини, саме на ньому лежить обов`язок довести ці обставини належними і допустимими доказами, а не лише поясненнями.

При цьому, слід зазначити, що аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за своєю правовою природою, не є цільовою грошовою допомогою виключно на оплату витрат, безпосередньо пов`язаних лише з навчальним процесом. Такий вид утримання має комплексний характер і спрямований на забезпечення належних умов життя повнолітньої дитини на період навчання, оскільки період здобуття освіти об`єктивно обмежує її можливість повною мірою самостійно забезпечувати власні потреби.

Відтак, аліменти у цій категорії справ покликані покривати сукупність життєво необхідних витрат особи на харчування, проживання, одяг, медичне забезпечення, транспорт, побутові потреби та інші витрати повсякденного характеру, без яких неможливе належне існування. До складу таких витрат природно входять і пов`язані з навчанням витрати, зокрема на оплату навчальних матеріалів, проїзд до місця навчання, проживання за місцем його проходження тощо.

Інші обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі № 910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок таких витрат по виконаній роботі, тоді у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що представник позивача – адвокат Недокус В.І. у відзиві на апеляційну скаргу просить вирішити питання судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та стягнути з відповідача 5 000 грн витрат на правову допомогу.

На підтвердження заявлених вимог долучив: копію ордера на надання правничої допомоги серії ВО №1144387 від 26.06.2026; копію договору про надання професійної правничої допомоги від 07.01.2026; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 26/06/26 від 26.06.2026.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи представником позивача – адвокатом Недокусом В.І. не надано суду доказів щодо обсягу наданої правничої допомоги і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, зокрема акту приймання-передачі наданих послуг. Сам по собі договір про надання правничої допомоги та ордер вказують лише на право адвоката представляти інтереси, однак жодним чином не підтверджуються факту надання послуг з правничої допомоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку - детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відтак, оскільки сторона, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язана надати відповідні докази, які у причинно-наслідковому зв`язку підтверджують затрачений час на правову допомогу, надану в справі та обсяг наданих послуг і виконаних робіт, тобто фактичну передачу виконаних адвокатом робіт, які, зокрема, міститися у акті приймання-передачі послуг за договором, то колегія суддів приходить до висновку, що підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, немає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бабій Н.І. слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року – залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бабій Назарій Іванович — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді М.В. Хома

О.З. Костів