Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №597/1131/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 597/1131/25Головуючий у 1-й інстанції Тренич А.Г.

Провадження № 22-ц/817/966/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні, без повідомлення учасників, цивільну справу №597/1131/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Євгеюк Олександр Євстафійович, на заочне рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року, ухвалене суддею Тренич А.Г., дата складення повного тексту рішення 22 січня 2026 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу), щомісячно з моменту пред`явлення позову, також просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі однієї четвертої заробітку (доходу) починаючи з моменту пред`явлення позову і до досягнення дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_5 , яка проживає разом з позивачкою та перебуває на її повному утриманні. У зв`язку з постійним доглядом за дитиною ОСОБА_2 позбавлена можливості працевлаштуватись, тому перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Вказує, що відповідач взятих на себе зобов`язань щодо утримання дитини не виконує та будь-якої матеріальної допомоги не надає, хоча має таку можливість, оскільки живе та працює у Республіці Польща, має достатній рівень доходу та не має на утриманні інших осіб.

У зв`язку з наведеним просила суд стягнути з ОСОБА_1 в її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з моменту пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на утримання матері дитини у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, починаючи з моменту пред`явлення позову і до досягнення дитиною трирічного віку.

Заочним рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти на утримання дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 серпня 2025 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20 серпня 2025 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати у виді судового збору в сумі 2422 гривні 40 копійок.

Ухвалою Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Заліщицького районного суду від 22.01.2026 року у справі №597/1131/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Євгеюк О.Є., оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вважає, що судом неповно досліджено обставини справи і не надано їм належну правову оцінку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сторони не перебували у

зареєстрованому шлюбі чи фактичних сімейних відносинах, тому суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 84 СК України.

Наголошує, що він проживає у Республіці Польща, а позивачка з дитиною в Україні, що лише підтверджує той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не ведуть спільного господарства.

Вказує, що позивачка не є непрацездатною особою - не є особою з інвалідністю І, II чи IIІ групи, та/або не є особою, яка досягла пенсійного віку та не підтвердила належними та допустимими доказами, що вона потребує матеріальної допомоги, оскільки її заробітна плата, пенсія або інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Звертає увагу на те, що з 17.10.2023 р. по 16.01.2026 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Болттех Ремонт Польща»,

що підтверджується копією трудового договору від 17.10.2023 р. та інформацією щодо довідок про працевлаштування від 16.01.2026 р.

За 2024 р. та 2025 р. позивачка отримала в Республіці

Польща значні доходи у розмірі 102413,47 польський злотих, що у перерахунку на гривні складає більше 1100000,00 грн, тому, на його думку, не потребувала матеріальної допомоги, є матеріально забезпеченою особою та має значні заощадження, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Крім того, судом не враховано, що відповідач матеріально підтримує своїх батьків пенсіонерів - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки розміру їхньої пенсії недостатньо для належного існування, так як його батько з травня 2005 р.

є інвалідом ІІІ групи загального захворювання безстроково, часто хворіє, проходить лікування в умовах стаціонару та потребує значної матеріальної допомоги.

Також, присуджуючи аліменти з відповідача на утримання позивачки у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), щомісячно, суд не врахував, що вже стягнув із відповідача аліменти на утримання спільної дитини у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу), які він не оскаржує. При визначенні аліментів у такому розмірі фактично з відповідача буде стягнуто 1/4 + 1/4 його заробітку (доходу), що не відповідає положенням ст. 183 СК України.

Відзив на апеляційну скаргу, у визначений судом строк, не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав .

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення місцевого суду оскаржується ОСОБА_1 лише в частині стягнутих аліментів на утримання позивачки, а тому в іншій частині не переглядається.

Судом встановлено наступні обставини.

Із повного витягу з актового запису про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Варшава, Республіка Польща, її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Відповідно до довідки Посольства України в Республіці Польща за №6137/КВ/19-2752/Н від 21.11.2024 року, виданої про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка Республіки Польща, згідно з рішенням Посольства України в Республіці Польща набула громадянства України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство» та відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянкою України з 12.11.2024 року.

Згідно із довідкою, виданою Саранчуківською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області № 231 від 24.10.2025 року, ОСОБА_2 , дійсно проживає на території Саранчуківської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , та на її утриманні є неповнолітня дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно додатку до трудового договору від 01.02.2024 року, укладеного між ТОВ «СВАНТЕК» та ОСОБА_12 , останній працевлаштований та отримує заробітну плату.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів в сумі 1/4 частини на утримання позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що дитина знаходиться її утриманні, вона здійснює за нею догляд до досягнення дитиною трьох років та не має змоги працювати. Також суд взяв до уваги, що відповідач матеріальної допомоги на утримання матері дитини не надає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Статтею 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.

Тлумачення частини 2 статті 84, частини 2 статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв`язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право жінки-матері на своє утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що жінка, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить жінці-матері незалежно від цієї обставини.

Крім того, системний аналіз зазначеної норми свідчить, що законодавець пов`язує виникнення права на утримання не виключно з фактом реєстрації шлюбу, а з фактом материнства та наявністю спільної дитини, яка проживає з матір`ю.

Стороною відповідача жодних доводів, що відповідач не може надавати матеріальну допомогу, з підтвердженням таких доводів доказами, не заявлено. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на відсутності шлюбу між сторонами цього спору.

Доводи скаржника про те, що позивачка не перебуває в статусі дружини, тому не має права на утримання, є помилковими, оскільки ґрунтуються на буквальному, звуженому тлумаченні норми права без урахування її мети та правової природи.

Матеріалами справи встановлено, що малолітня дитина проживає з матір`ю, перебуває на її утриманні, а відповідач участі в забезпеченні матеріальної допомоги не бере. Вказані обставини скаржником не спростовані належними та допустимими доказами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка отримала в Республіці Польща значні доходи, тому не потребує матеріальної допомоги суд відхиляє, оскільки право на утримання має дружина, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідач не спростував висновків суду першої інстанції щодо його здатності надавати таке утримання.

Також не заслуговують на увагу посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не враховано, що він матеріально підтримує своїх батьків пенсіонерів, оскільки добровільна чи непідтверджена належними рішеннями суду допомога батькам не звільняє особу від передбаченого законом обов`язку надавати кошти на утримання дружини.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дав їм належну правову оцінку, а також вірно застосував норми матеріального права.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуюча Храпак Н.М.

Судді: Костів О.З.

М.В. Хома