Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №607/25335/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/25335/25Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/962/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, цивільну справу № 607/25335/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Акцент-Банк”, інтереси якого представляє адвокат Омельченко Євген Володимирович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року, повний текст якого складено 14 травня 2026 року, ухваленого суддею Стельмащуком П.Я., у справі за позовом Акціонерного товариства “Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2025 року АТ “Акцент-Банк” звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101753702961630 від 28.07.2025 року у розмірі 38188,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 28.07.2025 ОСОБА_1 уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір ABH0CT155101753702961630 щодо надання кредиту в розмірі 30000 грн строком на 60 місяців (тобто до 27.07.2030) зі сплатою процентів у розмірі 75,00% щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Однак, ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та відсотків, через що станом на 02.12.2025 утворилась заборгованість у розмірі 38188,05 грн, яка складається з: 29999,37 грн - заборгованість за кредитом, 7926,29 грн - заборгованість за відсотками, 262,39 грн - заборгованість за пенею.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ “Акцент - Банк” заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101753702961630 від 28.07.2025 у розмірі 7926,26 грн (заборгованість за процентами станом на 02.12.2025).

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ “Акцент-Банк” 502,89 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням представник АТ “Акцент — Банк” адвокат Омельченко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник заявника зазначив, що судом відмовлено в достроковому стягненні заборгованості з посиланням на ч. 4 ст. 16 Закону країни «Про споживче кредитування». Однак варто зазначити, що між сторонами було укладено кредитний договір і в даному випадку застосовуються умови кредитного договору. Так, перед отриманням кредиту відповідач був ознайомлений з Паспортом споживчого кредиту, в п. 6 (Додаткові умови) якого було зазначено наступне: «В разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, Банк має право достроково розірвати Кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку Заборгованості, що виникла при користуванні Клієнтом Послугою "Швидка готівка".». Варто зазначити, що умовами кредитного договору не передбачено обов`язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту, оскільки в даному випадку Банк з даною вимогою звернувся вже у суді, а відповідач знав, що він порушив вимоги кредитного договору оскільки мав графік погашення кредиту.

Також зазначають, що достроковим стягнення було не всієї кредитної заборгованості а лише у тій її частині, платежі по якій були визначені до сплати в терміни після дати звернення до суду. Таким чином, всі платежі з дати укладання договору по дату подання позову, які відповідач повинен був у відповідності до договору сплатити не є такими, що мають статус дострокового стягнення. Про це навіть говорить практика щодо застосування строків позовної давності Верховного Суду, яка встановлює окремі строки позовної давності для кожного щомісячного платежу окремо.

Відзив на апеляційну скаргу представника АТ “Акцент - Банк” - адвоката Омельченко Є.В. до суду апеляційної інстанції не поступав.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог, оскільки в іншій частині не оскаржується заявником.

Судом встановлено, що 10.07.2020 ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник якого згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua.

Анкета-заява підписана власноручно відповідачем (а.с. 11).

01.08.2024 ОСОБА_1 підписала заяву з АТ «А-Банк» про погодження використання удосконаленого електронного підпису. Підписання відбулося простим електронним підписом, шляхом введення ОТР-пароля 7659, відправленого на номер телефону. Вказаною заявою засвідчено генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладення удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку ABank24 з метою засвідчення його дій. Також підписанням вказаної заяви підтверджувалося, що всі наступні правочини можуть вчинятися відповідачем та/або Банком з використанням електронного підпису (а.с. 11).

28.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до АТ «А-Банк» із заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101753702961630, відповідно до якої просила банк надати їй кредит за послугою «Швидка готівка» на наступних умовах: Вид кредиту - кредит на споживчі потреби; Тип кредиту - кредит строковий; Сума кредиту - 30000 грн; Строк кредиту - 60 місяців зі строком повернення до 27.07.2030 включно; Процентна ставка (фіксована) 75% на рік. Проценти за користування кредитом сплачуються у складі платежу, визначеного п. 7 цієї заяви. Розрахунок процентів здійснюється на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, за формулою: сума заборгованості * річну відсоткову ставку/360 днів (умовно) на рік; Розмір щомісячного платежу - 1953,51 грн; Денна процентна ставка становить — 0,16 %; Платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту — 5169155126405131; Загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить 117197,31 грн; Клієнт підтвердила та погодилась, що до укладання цієї угоди ознайомилась з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщенні на сайті банку, ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщенні на сайті банку, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять Договір. Їх примірники отримала, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення (зворот а.с. 7).

Договір про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101753702961630 від 28.07.2025, підписаний відповідачем електронним підписом, за допомогою відкритого ключа, протокол створення та перевірки якого було додано додатком до позову. Свою згоду на використання електронного підпису відповідач надала у Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку.

28.07.2025 АТ «А-Банк» переказав Скрипник Н.М. 30000 грн, призначення платежу видача кредиту згідно договору № АВН0СТ155101753702961630 від 28.07.2025, що підтверджується меморіальним ордером №TR.48519983.32339.65455 (зворот а.с. 9).

З банківської виписки, яка є первинним бухгалтерським документом відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та належним доказом заборгованості за кредитним договором, по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період 28.07.2025 - 03.01.2026, вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами (а.с. 64-65).

Згідно із наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 02.12.2025 становить 38188,05 грн, яка складається з: 29999,37 грн - заборгованість за кредитом, 7926,29 грн - заборгованість за процентами, 262,39 грн - заборгованість за пенею (а.с. 9).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази підтверджують укладення між АТ “Акцент - Банк” та ОСОБА_1 кредитного договору № АВН0СТ155101753702961630 від 28.07.2025 в електронній формі, отримання відповідачем кредитних грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного кредитного договору.

Також, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами, що строк виконання кредитного зобов`язання змінено у встановленому законом порядку і що у відповідача виник обов`язок достроково повернути кредитні кошти, суд дійшов висновку про те, що права позивача в частині повернення кредиту, строк сплати якого станом на дату подання позову не настав, не порушені, а позовні вимоги АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 щодо стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту достроково є передчасними, відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 7926,29 грн, то вони нараховані банком в межах строку дії кредитного договору відповідно до його умов, що підтверджується випискою по картці та розрахунком заборгованості.

Оскільки відповідачем не спростовано правильність нарахування відсотків за користування кредитом, не подано контррозрахунку, то вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків в розмірі 7926,29 грн, нарахованих станом на 02.12.2025, підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, то з аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Матеріалами справи підтверджено, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 28.07.2025 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт АТ «Акцент-Банк» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Відповідно до протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису: підписувач — ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; час підпису - 28.07.2025, 14:45 год.; пристрій, на якому виконувався підпис - Motorola tdge 50 fusion.

АТ «Акцент-Банк» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 30000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується меморіальним ордером та випискою по рахунку.

Звертаючись до суду з позовом АТ «А-Банк» посилається на те, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №АВН0СТ155101753702961630 від 28.07.2025 утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 29999,37 грн та заборгованість за процентами в розмірі 7926,29 грн.

Як слідує з умов договору, сторонами погоджено строк кредиту — 60 місяців, а саме до 27.07.2030, який ще не сплинув.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

АТ «Акцент Банк» не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання нею вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Отже, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідачка не отримувала досудову вимогу банку, та відповідно остання не мала об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача лише заборгованості по процентах за кредитним договором № ABH0CT155101753702961630 від 28.07.2025 року у розмірі 7926,29 грн, які класифіковано кредитодавцем як - “загальний залишок заборгованості по процентам”.

Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101753702961630 від 28.07.2025 у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Колегія суддів зазначає, що інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Акцент — Банк”, інтереси якого представляє адвокат Омельченко Євген Володимирович, слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року в оскаржуваній частині — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Акцент — Банк”, інтереси якого представляє адвокат Омельченко Євген Володимирович залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома