Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №607/5436/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/5436/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/929/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря — Гичко К.С.

без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу цивільну справу № 607/5436/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет», інтереси якого представляє Чіпко Ольга Миколаївна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року, ухваленого суддею Позняком В.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту,

В С Т А Н О В И В:

у березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в свою користь заборгованість за договором споживчого кредиту № 2885311932-93511 від 19.11.2025 у розмірі 26528,76 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет» та ОСОБА_1 19.11.2025 уклали Договір споживчого кредиту № 2885311932-93511, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 15142 грн, строком на 60 днів.

При цьому, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором споживчого кредиту № 2885311932-93511 від 19.11.2025 належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 09.03.2026 утворилась заборгованість у розмірі 26 528,76 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15142 грн, процентів – 3 815,76 грн, штрафу – 7571 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет» 14415 гривень 76 копійок заборгованості за договором споживчого кредиту № 2885311932-93511 від 19.11.2025 та 1446 гривень 75 копійок судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет Капітал», інтереси якого представляє Чіпко О.М. просить скасувати заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2026 у справі № 607/5436/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ФІНМАРКЕТ» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНМАРКЕТ» додатково 12 113,00 грн заборгованості за Договором споживчого кредиту № 2885311932-93511 від 19.11.2025, а саме: 4542 грн одноразової комісії за надання кредиту та 7 571,00 грн штрафу

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Вказує, що Закон України «Про споживче кредитування» прямо передбачає можливість існування комісій та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням споживчого кредиту, за умови їх належного розкриття споживачу, зазначення у договорі та врахування при розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки.

Відповідно до пункту 1.6.1 Договору, Позичальник сплачує одноразову комісію за надання кредиту у розмірі, зазначеному в пункті 1.2.8 Договору, яка нараховується одноразово та утримується Кредитодавцем із суми кредиту в день видачі. Комісія за надання кредиту підлягає сплаті в момент повернення кредиту та стягується за підготовку, організацію та надання фінансової послуги – надання споживчого кредиту дистанційними каналами зв`язку в цілодобовому режимі.

Зі змісту Договору вбачається, що така комісія є саме одноразовим платежем, пов`язаним з наданням кредиту, а не періодичною платою за обслуговування заборгованості, не щомісячною платою за ведення кредиту та не оплатою інформації, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно у випадках, прямо передбачених законом.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив безоплатне надання споживачу інформації, передбаченої статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», із правом сторін визначити загальну вартість кредиту, до складу якої відповідно до закону можуть входити проценти, комісії та інші обов`язкові платежі, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

При цьому одноразова комісія за надання кредиту не була прихованим, невизначеним або додатково нав`язаним платежем. Її розмір – 4542 грн – прямо зазначений у Договорі, порядок її нарахування та сплати визначений пунктом 1.6.1 Договору, а сама комісія окремо відображена у Паспорті споживчого кредиту як платіж за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, обов`язковий для укладення договору.

Більше того, зазначена комісія була включена до загальних витрат за споживчим кредитом та врахована при розрахунку показників вартості кредиту.

Тобто позичальник до укладення Договору мав можливість ознайомитися не лише з самим фактом існування комісії, але й з її розміром, порядком сплати, загальною вартістю кредиту, реальною річною процентною ставкою та денною процентною ставкою.

Тому висновок суду про те, що послуги, за які встановлена комісія, кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно, є необґрунтованим.

Суд не зазначив, яка саме норма чинного законодавства прямо забороняє фінансовій установі встановлювати одноразову комісію за надання кредиту, якщо така комісія належним чином розкрита споживачу до укладення договору, прямо передбачена договором, включена до загальних витрат за споживчим кредитом та врахована при розрахунку показників вартості кредиту.

Фактично суд першої інстанції визнав недопустимою саму наявність комісії, хоча законодавство не забороняє комісію як елемент вартості споживчого кредиту.

Законодавство забороняє інше: стягнення платежів, які не передбачені договором, не розкриті споживачу, не включені до загальних витрат за кредитом або є платою за дії, які відповідно до закону мають здійснюватися безоплатно. У цій справі таких обставин судом не встановлено.

Крім того, позичальник, підписавши договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, підтвердив ознайомлення з його умовами, у тому числі з розміром комісії, порядком її нарахування та сплати, а також із загальною вартістю кредиту. Відповідна умова Договору не була визнана судом недійсною, а суд не навів конкретної імперативної норми закону, якій вона суперечить.

Крім того, суд першої інстанції не врахував чинну на момент укладення Договору редакцію Закону України «Про споживче кредитування», змінену Законом України № 3498-IX від 22.11.2023.

Зокрема, частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. Частина третя статті 8 цього Закону передбачає врахування інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом. Частина четверта статті 8 встановлює формулу денної процентної ставки, а частина п`ята – максимальний розмір такої ставки не більше 1 %.

Пункт 10 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачає, що у договорі про споживчий кредит зазначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно з кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення.

Частина шоста статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю платежі, які не зазначені у договорі та/або не враховані у розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки. Із цієї норми випливає протилежний висновок: платежі, які прямо зазначені у договорі та враховані у розрахунку відповідних показників, не є забороненими лише через сам факт їх існування.

У цій справі комісія за надання кредиту у розмірі 4 542 грн була прямо зазначена у пункті 1.2.8 Договору, порядок її нарахування та сплати визначений у пункті 1.6.1 Договору, її розмір відображено у Паспорті споживчого кредиту, а денна процентна ставка за Договором становить 0,83 %, тобто не перевищує законодавчо встановлений максимальний розмір 1 %.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про нікчемність умови щодо

комісії суперечить чинній редакції Закону України «Про споживче кредитування», оскільки суд не встановив, що комісія не була зазначена у договорі, не була включена до розрахунку денної процентної ставки або що її стягнення призводило до перевищення максимально допустимої денної процентної ставки.

Щодо вирішення підстав стягнення 7 571 грн заборгованості у вигляді штрафу, то зазначають, що суд першої інстанції керувався п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, що є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки частиною третьою статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а отже є спеціальним законом, що застосовується до відносин за договорами про надання споживчого кредиту.

Тобто, сам ЦК України містить норму, яка передбачає, що відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулюються спеціальним законом, а саме Законом України «Про споживче кредитування».

Пунктом 11 частини третьої розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 р. № 2120-IX було доповнено розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) пунктом 6-1 такого змісту: "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за

користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 10561 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Водночас, відповідно до п. 13, ч. 5 Розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 №3498-IX, що набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни, зокрема до Закону України «Про споживче кредитування» шляхом виключення пункту 6-1, згаданого вище.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що договір позики зі споживачем було укладено після набрання чинності та приведенням діяльності та документів у відповідність з вимогами Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 №3498-IX у місячний строк з дня набрання його чинності (а саме з 24.01.2024), Позивач мав повне право нараховувати неустойку за договором зі споживачем.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет» - Чіпко О.М. в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання, також не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення № R067252597520, яке повернулося у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною ним адресою.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п. 2, п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що заявником фактично оскаржується рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту та штрафу, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом – не перевіряється.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет» та ОСОБА_1 19.11.2025 уклали Договір споживчого кредиту №2885311932-93511, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 15142 грн, з яких: чиста сума кредиту – 10600 грн, комісія за надання кредиту – 4542 грн (п. 1.2.1.1, п. 1.2.8).

Строк кредитування – 60 календарних днів (п. 1.2.2 Договору).

Денна процентна ставка – 0,83 % (п. 1.2.6 Договору).

Пунктом 1.6.1 Договору встановлено, що позичальник сплачує одноразову комісію за надання Кредиту у розмірі, зазначеному в пп. 1.2.8 Договору, яка нараховується одноразово та утримується Кредитодавцем із Суми кредиту в день видачі. Комісія за надання кредиту підлягає сплаті в момент повернення Кредиту та стягується за підготовку, організацію та надання фінансової послуги (надання споживчого кредиту).

Договір підписано одноразовим ідентифікатором r79610, який було надіслано на телефон НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки ТОВ «ФК Фін Пей» №1813 від 04.03.2026, на підставі договорів № 20250602-1-1 про організацію взаємодії при зарахування платежів та № 20250602-2 про переказ коштів, укладених між ТОВ «ФК Фін Пей» та ТзОВ «Фінмаркет», 19.11.2025 10:23:47 було поповнено карту ОСОБА_1 № НОМЕР_2 згідно з договором № 93511 на суму 10600 грн.

Як видно із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2885311932-93511 від 19.11.2025, заборгованість відповідача становить 26528,76 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15142 грн, процентів – 3 815,76 грн, штрафу – 7 571 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги у розмірі 14415,76 грн, суд першої інстанції виходив із того, що в кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту, тому, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Також суд виснував, що слід відмовити у стягненні штрафу в розмірі 7571 грн, з огляду на положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, у кредитному договорі споживчого кредиту 2885311932-93511 від 19.11.2025, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет» та ОСОБА_1 містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 4542 грн, яка нараховується одноразово та утримається кредитодавцем із суми кредиту в день видачі.

Проте аналіз умов кредитного договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 4542 грн, встановлена в договорі, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за надання кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, яким визнано положення пункту 1.2.8 та 16.1 договору про споживчий кредит в частині щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки пункт 1.6.1 договору про споживчий кредит в частині, яким установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемним, колегія суддів на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що положення договору споживчого кредиту 2885311932-93511 від 19 листопада 2025 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 4542 грн суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінмаркет» заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 4542 грн.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 4524 грн, яку позивачем включено до заборгованості за тілом кредиту, задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів апеляційної скарги про правомірне стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7571 грн, то вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на вказане та те, що з 24 лютого 2022 року і по даний час в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, колегія суддів вважає, що позивачем безпідставно нараховано відповідачу штрафні санкції у розмірі 7571 грн, які стягненню не підлягають, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет», інтереси якого представляє Чіпко Ольга Миколаївна слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року – залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмаркет», інтереси якого представляє Чіпко Ольга Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 24 серпня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома