Вирок від 23 серпня 2026 р. у справі №448/1563/26 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1563/26

Провадження № 1-кп/448/216/26

В И Р О К

Іменем України

24.08.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду в м.Мостиська кримінальне провадження №62025140110003875 від 28 жовтня 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ковель, Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, військовослужбовця, згідно ст.89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

та обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №79-ОС від 13.03.2022 року старшого солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, на всі види забезпечення, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на період дії правового режиму воєнного стану відповідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» (зі змінами) №69/2022 від 24 лютого 2022 року, та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії – номера обслуги 2 секції мінометів вогневого відділення мінометної застави 2 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1702-ОС від 16.12.2024 військовослужбовця військової служби по мобілізації на особливий період, старшого солдата ОСОБА_3 призначити на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії-гранатометник 1 відділення інспекторів прикордонної служби 3 прикордонної застави 2 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_3 »

Будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_4 старший солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу. Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом – Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідності забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника). У порушення вказаних вимог нормативно-правових актів, не з`явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, за наступних обставин.

Так, військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_4 старший солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, у невстановлений досудовим розслідуванням час, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, однак не пізніше 07.07.2025 року, не з`явився вчасно на службу без поважних причин, після наданої частини щорічної відпустки до ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , тривалістю понад три доби та перебував поза межами військової частини, проводив час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконував, а отже останній у такий спосіб незаконно тимчасово припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності до моменту добровільної явки на місце служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме до 10.11.2025 року, чим вчинив не з`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.

Відтак, у період з 07.07.2025 року по 10.11.2025 року старший солдат ОСОБА_3 , проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 прикордонного карпатського загону до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України – нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаявся. Просив врахувати те, що він бажає і надалі служити в Збройних Силах України та призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.5 ст.407 КК України..

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного - відсутні, жодних клопотань з цього приводу учасниками кримінального провадження не заявлялись.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд знаходить винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 , доведеною у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України - нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.66 КК України судом визнається щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

Судом також враховується характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, котрий являється військовослужбовцем, посередньо характеризується за місцем несення служби, його роль у скоєному кримінальному правопорушенні та поведінку до і після вчинення такого, - обвинувачений усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, готовий нести кримінальну відповідальність.

Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України , якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, пом`якшуючі обставини, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання на певний строк у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст. 407 КК України.

Також суд зазначає, що у зв`язку із набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тобто, вказаний Закон вносить зміни до статей 69 та 75 Кримінального кодексу і виключає можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинуваченим ОСОБА_3 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, відсутні правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових кримінальних правопорушень.

Окремо суд зауважує, що обвинувачений ОСОБА_3 може скористатись правом, передбаченим статтею 81-1 КК України, якою визначено, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Арешти на майно у даному кримінальному провадженні не застосовувались.

Викривачі у даному кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 07.08.2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 05.10.2026 року включно.

Таким чином, до строку покарання ОСОБА_3 у відповідності до ст.72 КК України слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 07 серпня 2026 року по день набрання вироком суду законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , а також враховуючи, що судом визначено покарання пов`язане з позбавленням волі, суд не вбачає підстав для заміни обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст.369-371, 373-376, 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України та призначити йому покарання - 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати із 07 серпня 2026 року.

Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття призначеного покарання термін попереднього ув`язнення з 07 серпня 2026 року до вступу вироку в законну силу, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, на підставі ст.72 ч.5 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду відповідно до ч.2 ст.394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1