Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №440/9621/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9621/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 р. №163950035682;

- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови в зарахуванні часу в загальний трудовий стаж періоди роботи згідно трудових книжок: серія НОМЕР_1 від 17.07.1978, серія НОМЕР_2 від 16.01.1984;

- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови в зарахуванні часу в загальний трудовий стаж періоди роботи згідно довідки від 10.09.2025 № 11/1649;

- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови в зарахуванні часу в загальний трудовий стаж період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку;

- зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати в загальний трудовий стаж всі періоди роботи та догляду за дитиною згідно: трудових книжок серія НОМЕР_1 від 17.07.1978, серія НОМЕР_2 від 16.01.1984, довідки від 10.09.2025 № 11/1649, період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 10.04.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком. Позивач вказував, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 №163950035682 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На думку позивача, нею були надані всі необхідні документи для призначення пенсії.

Ухвалою суду від 21.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

23.07.2026 представником позивача надано до суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

10.04.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після подання заяви та доданих документів, з урахуванням принципу екстериторіальності, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій, матеріали були передані на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 №163950035682 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу .

Як зазначено у вказаному рішенні, страховий стаж ОСОБА_1 становить 7 років 7 місяців 5 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудових книжок ( НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984), оскільки ім`я (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним (рос. Таиса). Також не взято до уваги довідку від 10.09.2025 № 11/1649, оскільки ім`я ( ОСОБА_3 ) не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_4 ). Для зарахування до страхового стажу періодів роботи необхідно надати довідки, видані за місцем роботи (правонаступником, у разі ліквідації - архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації. Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутній штамп про видачу паспорта. Позивачу необхідно надати сканкопію паспорту дитини, або зазначити в заяві про факт догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку.

Враховуючи наведене, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Приписами статті 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Матеріалами справи встановлено, що оспорюваним рішенням не враховано до стажу позивачки період роботи згідно трудових книжок ( НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984), оскільки ім`я (рос. Таисия) не відповідає паспортним даним (рос. Таиса).

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637).

Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Протягом періоду, в якому позивачці оформлялася трудова книжка, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 року №162 (далі по тексту - Інструкція №162).

Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіту також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13-2.14. Інструкції №162.

Згідно з п.п. 2.4, 2.6, 2.9, 2.11, 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі по тексту – Інструкція №58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки працівників» та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до п.18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Суд встановив, що за даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25.10.1960 ім`я позивача записано як " ОСОБА_4 ".

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 ім`я позивача зазначено як " ОСОБА_4 ".

Суд врахував, що в українській і російській ономастичних традиціях є особові імена, які мають кілька офіційних варіантів. Варіантні ряди в різних мовах кількісно і якісно не збігаються. Іноді кожен офіційний варіант однієї мови має в іншій мові єдиний варіантний відповідник. Іноді офіційному варіанту однієї мови відповідають в іншій мові декілька офіційних варіантів. Зокрема, ономастична традиція співвідносить два українські офіційні варіанти імені Таїсія і Таїса з єдиним російським варіантом Таисия. Відомі непоодинокі випадки фіксації в різних документах однієї особи відмінних варіантних форм одного імені, зокрема, внаслідок сплутування варіантних пар при міжмовних перетвореннях особових імен.

З урахуванням зазначеного, записи українською мовою особового імені Таїса (у паспорті), а також записи російською мовою ОСОБА_2 (у трудовій книжці), попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, суд вважає такими, що стосуються саме позивачки.

Суд також врахував експертний висновок № 056/50-m від 21.01.2026, відповідно до якого розбіжності в записах виникли внаслідок документальної фіксації варіантів особового імені: офіційних українських Таїсія, Таїса і російських: офіційного Таисия та розмовного Таиса.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови позивачу зарахувати до страхового стажу всіх періодів роботи, зазначених в трудових книжках НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, суд зазначає, що позивачка надала до суду копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 , в якому в графі "мати" значиться ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 3 ст.56 Закону №1788 встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Таким чином, відповідач повинен зарахувати до страхового стажу позивачки період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно частини першої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю.

Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.09.2025 №11/1649 підтверджено, що ОСОБА_1 проходила військову службу по контракту з 26.11.1979 по 27.11.1981, з 16.12.1981 по 15.12.1983.

Крім того, період проходження служби в армії підтверджено також записами військового квитка позивача серії НОМЕР_6 .

Зазначені докази у їх сукупності є достатніми для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 26.11.1979 по 27.11.1981, з 16.12.1981 по 15.12.1983.

Щодо доводів відповідача про те, що довідку від 10.09.2025 № 11/1649 не можливо взяти до уваги, оскільки ім`я ( ОСОБА_3 ) не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_4 ), суд враховує, що ім`я позивачки згідно паспорту відповідає даним, що зазначені у військовому квитку, а та обставина, що у вищезазначеній довідці наявна технічна помилка не є підставою для не зарахування страхового стажу.

Такими діями, відповідач, фактично перебирає на себе повноваження ІНФОРМАЦІЯ_2 та позбавляє позивача права на зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби.

Cуд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періодів роботи, зазначених у трудових книжках НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984, періоду проходження військової служби у період з 26.11.1979 по 27.11.1981, з 16.12.1981 по 15.12.1983 та періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, до страхового стажу є єдиним правомірним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень, від якого відповідач безпідставно ухилився. Тому спірне питання не може бути віднесене до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Права позивача порушені саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 №163950035682 про відмову у призначенні пенсії за віком.

За таких обставин суд, вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 №163950035682.

Щодо обраного способу захисту порушеного права позивачки, суд враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на викладене та враховуючи той факт, що Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області наразі не реалізувало своє повноваження на зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно трудових книжок НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984, періоду проходження військової служби у період з 26.11.1979 по 27.11.1981, з 16.12.1981 по 15.12.1983 та періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, належним способом захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 10.04.2026.

Що стосується позовних вимог про визнання дій відповідача щодо відмови в зарахуванні часу в загальний трудовий стаж періоди роботи згідно трудових книжок: серія НОМЕР_1 від 17.07.1978, серія НОМЕР_2 від 16.01.1984, періоди роботи згідно довідки від 10.09.2025 № 11/1649, періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку неправомірними, то вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що правові наслідки для позивача створює саме рішення від 17.04.2026 №163950035682, як рішення суб`єкта владних повноважень, правова оцінка якому надана судом вище, інших неправомірних дій, які б створювали правові наслідки для позивача або мали вплив на права, обов`язки та інтереси позивача позивачем не наведено, а судом не виявлено.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн і суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7 а, м. Кропивницький, 25005, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2026 №163950035682 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу та загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 , зазначені у трудових книжках НОМЕР_1 від 17.07.1978, НОМЕР_2 від 16.01.1984, період проходження військової служби з 26.11.1979 по 27.11.1981, з 16.12.1981 по 15.12.1983, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 10.04.2026.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва