Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №420/36794/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36794/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), в якій позивач просить (з урахуванням ухвали суду від 10 листопада 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог):

визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 р. по 18 липня 2022 р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 р. по 18 липня 2022 р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри окладів військовослужбовців, а тому березень 2018 року став для позивача місяцем підвищення грошового доходу.

Позивач вказує, що розмір підвищення її грошового доходу у березні 2018 року (2015,10 грн) виявився меншим за суму індексації, яка склалася у цьому місяці (4463,15 грн), а тому за абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, відповідач був зобов`язаний щомісяця нараховувати і виплачувати їй різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу (так звану індексацію-різницю) у розмірі 2448,05 грн, однак цього обов`язку не виконав.

Позивач наголошує, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер і не є дискреційним повноваженням військової частини, та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 та від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22.

Позивач також вважає, що суми індексації підлягають виплаті з одночасною компенсацією утриманого податку з доходів фізичних осіб за пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, а внаслідок тривалої невиплати індексації вона набула права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що величина індексу споживчих цін у період з березня 2018 року не перевищувала передбаченого пунктом 1-1 Порядку №1078 порогу індексації у 103 відсотки, а тому підстави для виплати суми індексації грошового забезпечення у підвищеному розмірі відсутні. На підтвердження цього доводу відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №120/12718/21-а.

Відповідач також вказує, що розрахунок позивача є помилковим. За доводами відповідача, щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 3097,44 грн, нарахована позивачу у лютому 2018 року, входить до складу грошового забезпечення за січень 2018 року, а винагорода у розмірі 51,62 грн, нарахована у березні 2018 року, - до складу грошового забезпечення за лютий 2018 року, а з 01 березня 2018 року ця винагорода позивачу не нараховувалась у зв`язку із втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.

Відповідач стверджує, що розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року становив 5214,02 грн, за березень 2018 року - 8226,70 грн, а отже дохід позивача зріс на 3012,68 грн, а не на 2015,10 грн, як зазначає позивач. На обґрунтування такого підходу відповідач посилається на лист Міністерства соціальної політики України від 20 серпня 2013 року №152/10/136-13 та на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №420/195/25.

Вимогу про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач вважає передчасною, оскільки суми індексації ще не нараховані і податок з них не утримувався, водночас визнає наявність у нього як податкового агента кореспондуючого обов`язку утримати відповідні суми податків і зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач також вважає передчасними та зазначає, що право на таку компенсацію позивач набуде після набрання законної сили судовим рішенням і лише у разі несвоєчасної виплати стягнутих на його підставі сум.

Крім того, відповідач повідомив, що Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2025 року відкрив провадження у справі №420/36626/25 за позовом ОСОБА_1 щодо обрахунку грошового забезпечення з 29 січня 2020 року з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 03 листопада 2025 року залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків.

Суд ухвалою від 10 листопада 2025 року, на підставі статей 123, 169 КАС України, повернув позивачу позовну заяву в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 16 вересня 2024 року та про зобов`язання нарахувати і виплатити різницю індексації за цей період.

Суд ухвалою від 11 листопада 2025 року відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою суд, у порядку статті 80 КАС України, витребував у відповідача докази проходження позивачем служби, інформацію про нарахування та виплату їй сум індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року із зазначенням базового місяця, інформацію про розмір грошового забезпечення позивача у лютому і березні 2018 року, а також інформацію про наявність судових проваджень щодо обрахунку грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_2 ) та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2024 року №373-ОС «Про особовий склад» її виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач веде облік грошового забезпечення позивача в особистій картці грошового забезпечення №2329 за формою №10, у якій нарахування відображаються за місяцями, за які це забезпечення належить.

З дослідженого судом змісту картки грошового позивача вбачається, що новий посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн та новий оклад за військовим званням у розмірі 950,00 грн, встановлені постановою №704 з 01 березня 2018 року, відображені в картці саме у графі «березень» 2018 року, тоді як у графах «січень» і «лютий» 2018 року відображені попередні розміри окладів - 685,00 грн і 60,00 грн.

Водночас, суд встановив, що щомісячна додаткова грошова винагорода є винятком із цього правила та відображена в картці за місяцем її виплати, а не за місяцем, за який вона належить.

Згідно з пунктом 6 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року №73 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Цей висновок підтверджує зміст самої картки: постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, якою було встановлено цю винагороду, втратила чинність з 01 березня 2018 року, а отже за березень 2018 року винагорода позивачу не належала. Проте у графі «березень» 2018 року винагороду в розмірі 51,62 грн відображено, що можливе лише в тому разі, якщо це винагорода за лютий 2018 року, виплачена у березні.

Відповідно винагорода у розмірі 3097,44 грн, відображена у графі «лютий» 2018 року, є винагородою за січень 2018 року.

Суд встановив, що за особистою карткою грошового забезпечення №2329 позивачу за лютий 2018 року нараховані такі складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру: посадовий оклад - 685,00 грн, оклад за військове звання - 60,00 грн, надбавка за вислугу років - 223,50 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби - 871,65 грн, надбавка за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя, - 102,75 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 3097,44 грн, премія - 3219,50 грн, а всього 8259,84 грн. Крім того, у лютому 2018 року позивачу нараховані допомога для оздоровлення (5162,40 грн) та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (685,00 грн), які мають разовий характер.

За березень 2018 року позивачу нараховані такі складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру: посадовий оклад - 2910,00 грн, оклад за військове звання - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1544,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 51,62 грн, премія - 2822,70 грн, а всього 8278,32 грн.

Означені обставини підтверджує особиста картка грошового забезпечення №2329 за період з січня 2018 року по грудень 2018 року.

Суд встановив, що у графі « 108 Індексація ГЗ» особистих карток грошового забезпечення позивача за 2018 і 2019 роки нарахувань за період з березня 2018 року по жовтень 2019 року немає, а індексацію грошового забезпечення відповідач нарахував позивачу вперше у листопаді 2019 року (1713,64 грн) і продовжив нараховувати у грудні 2019 року (216,51 грн) та в подальші періоди.

Отже, різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, що склалася у березні 2018 року, відповідач позивачу не нараховував та не виплачував. Цю обставину відповідач у відзиві не заперечує.

Відповідно до інформації бази даних КП «ДСС» та Єдиного державного реєстру судових рішень. рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №420/36626/25, яке набрало законної сили 03 березня 2026 року, суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, визначеного виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020, 2021, 2022 і 2023 років, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, і зобов`язав відповідача здійснити такий перерахунок та виплату.

Позивач та відповідач у цій справі є тими самими особами, що й учасники справи №420/36626/25, а тому, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, встановлені зазначеним рішенням обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою позивачу різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового доходу, що склалася у березні 2018 року як у місяці підвищення окладів, та полягають у тому, чи набула позивач право на таку виплату, у якому розмірі та за який період, а також чи має вона право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб і на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Частиною другою статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується оплата праці (грошове забезпечення). Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац перший). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати; у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п`ятий). До чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий).

Пунктом 10-2 Порядку №1078 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковою для роботодавця до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення особи зі служби, а повноваження військової частини щодо такої виплати не є дискреційними. Розвиваючи цей висновок, Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №520/1800/22 визначив алгоритм, за яким слід установити: розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А), що визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року, при цьому в обидві суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру; суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б), що визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації (пункти 84-86 постанови). Якщо розмір підвищення доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, це є підставою для нарахування й виплати індексації-різниці, яка розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Цей самий алгоритм Верховний Суд відтворив у постанові від 21 березня 2024 року у справі №160/13277/22, додатково розмежувавши два види індексації, які Порядок №1078 дозволяє нараховувати як одночасно, так і окремо одна від одної: «поточну» індексацію, право на яку виникає у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації у 103 відсотки, та «індексацію-різницю», яка виникає у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір такого підвищення не перевищує суму можливої індексації, має щомісячний фіксований характер і виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22 Верховний Суд, самостійно здійснивши розрахунок, підтвердив, що сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року становить 4463,15 грн, та вказав, що порівнювати належить грошове забезпечення, фактично належне за відповідні місяці, а не виплати, відображені у платіжних документах за ці місяці без урахування періоду, за який вони нараховані.

Про недискреційний характер цих повноважень та про обов`язок суду перевірити розрахунок та зазначити в судовому рішенні конкретну суму, яка підлягає нарахуванню і виплаті, Верховний Суд зазначив також у постановах від 17 серпня 2023 року у справі №160/4155/22, від 06 червня 2024 року у справі №280/4745/23 і від 29 грудня 2025 року у справі №560/12915/23. Наведені висновки є застосовними і до спірних правовідносин у цій справі, оскільки в них ідеться про той самий вид індексації, ті самі норми Порядку №1078 і той самий місяць підвищення окладів військовослужбовців - березень 2018 року.

Застосовуючи цей алгоритм до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VIII установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року в розмірі 1762 гривні. Останнє до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося у січні 2008 року, а тому за абзацом другим пункту 5 і пунктом 10-2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснювалося з лютого 2008 року.

Величина приросту індексу споживчих цін, обчислена наростаючим підсумком, станом на березень 2018 року становила 253,30 відсотка.

Розрахунок суми можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018 року саме в такий спосіб (1762,00 грн х 253,30 % / 100 = 4463,15 грн) Верховний Суд навів у постанові від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22 і підтвердив власним розрахунком у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22.

Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року (Б) становить 4463,15 грн (1762,00 грн х 253,30 % / 100).

Визначаючи розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (А), суд виходить із сум складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру, скоригованих з урахуванням установленого вище правила виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за минулий місяць.

Грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становить 5214,02 грн (8259,84 грн, відображених у графі «лютий», мінус 3097,44 грн винагороди за січень 2018 року, плюс 51,62 грн винагороди за лютий 2018 року, виплаченої у березні).

Грошове забезпечення за березень 2018 року становить 8226,70 грн (8278,32 грн, відображених у графі «березень», мінус 51,62 грн винагороди за лютий 2018 року).

Отже, розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (А) становить 3012,68 грн (8226,70 грн - 5214,02 грн).

Оскільки розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (3012,68 грн) є меншим за суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці (4463,15 грн), позивач за абзацом четвертим пункту 5 Порядку №1078 набула права на щомісячне отримання суми індексації, визначеної як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, тобто 1450,47 грн (4463,15 грн - 3012,68 грн).

Суд також враховує, що згідно з абзацом шостим пункту 5 Порядку №1078 до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації.

Отже, суми поточної індексації грошового забезпечення, які відповідач нарахував позивачу починаючи з листопада 2019 року, не зменшують належної їй індексації-різниці, а додаються до неї.

Визначаючи період, за який позивач має право на індексацію-різницю, суд виходить з того, що абзац шостий пункту 5 Порядку №1078 обмежує виплату визначеної суми індексації черговим підвищенням тарифних ставок (окладів).

Так, суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №420/36626/25, яке набрало законної сили 03 березня 2026 року, суд зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови №704.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року, перевищує прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2018 року, а тому такий перерахунок має наслідком підвищення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 29 січня 2020 року.

Суд виходить з того, що пункти 5 і 10-2 Порядку №1078 не пов`язують підвищення окладу із суб`єктом чи формою правового акта, яким воно запроваджене, а оперують об`єктивним фактом підвищення окладу за посадою, яку займає особа. Показовим є те, що абзац одинадцятий пункту 5 Порядку №1078 прямо згадує рішення Кабінету Міністрів України, але лише для випадку, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків; відсутність такого застереження в абзацах першому і шостому пункту 5 та в пункті 10-2 Порядку №1078 означає, що значення має сам факт підвищення окладу, а не спосіб його запровадження.

Крім того, прожитковий мінімум для працездатних осіб є для індексації одночасно межею, у якій індексується дохід, і базою його обчислення (абзаци другий, шостий пункту 4 Порядку №1078), а для окладу військовослужбовця - розрахунковою величиною (пункт 4 постанови №704), тому зростання цього соціального стандарту збільшує і оклад, і суму індексації.

Мета індексації полягає у відшкодуванні знецінення доходу, який не переглядався; якщо ж сам дохід переглянуто внаслідок зростання того самого стандарту, у межах якого індексація проводиться і з якого вона обчислюється, підстава зберігати раніше визначену суму індексації-різниці відпадає.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду. У постанові від 13 березня 2025 року у зразковій справі №400/6254/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перерахунок, обумовлений збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є саме підвищенням грошового забезпечення, і з моменту такого перерахунку індексація не проводиться. У постанові від 20 липня 2026 року у справі №400/8494/25 Верховний Суд зазначив, що перерахунок у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що мало наслідком зміну розміру грошового забезпечення (посадового окладу), є підставою для припинення виплати індексації, оскільки цей інструмент спрямований на захист від інфляції тих доходів, які не переглядалися. Суд враховує, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №400/6254/24 у подальшому конкретизовано, зокрема у постановах Верховного Суду від 19 травня 2025 року у справі №620/10230/24, від 09 березня 2026 року у справі №320/11018/25 і від 07 квітня 2026 року у справі №320/2684/25, у яких Суд розмежував перерахунок, спрямований на відновлення прав, що виникли до 01 березня 2018 року, і перерахунок, зумовлений зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб; у справі, що розглядається, перерахунок належить саме до другої групи, а тому наведені висновки є застосовними.

Обидві зазначені правові позиції Верховний Суд сформулював у справах щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Суд вважає їх застосовними до спірних правовідносин, оскільки ключове правове питання в них є тим самим: чи є збільшення окладу, спричинене зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тим підвищенням, з яким законодавство пов`язує припинення індексації. Відповідь на це питання не залежить від того, чи йдеться про грошове забезпечення військовослужбовця, чи про обчислену з нього пенсію.

Суд враховує, що у постанові від 19 лютого 2025 року у справі №420/2653/24 Верховний Суд зазначив, що зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без зміни базових окладів не є підставою для припинення виплати індексації-різниці, а індексація-різниця виплачується до наступного підвищення посадового окладу.

Цей висновок не суперечить наведеним вище мотивам, а навпаки їх підтверджує: у справі №420/2653/24 Верховний Суд встановив, що посадові оклади військовослужбовців у спірний період не переглядалися та дохід позивачки зростав за рахунок інших складових, тоді як у цій справі йдеться про зміну саме посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, розміри яких за пунктом 4 постанови №704 визначаються множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на тарифний коефіцієнт і які, за рішенням суду у справі №420/36626/25, підлягають визначенню з 29 січня 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Додатковим підтвердженням цього висновку є принцип юридичної визначеності. Рішенням у справі № 420/36626/25 суд установив, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 29 січня 2020 року підлягають визначенню виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Присудження позивачу індексації-різниці і за період після 29 січня 2020 року вимагало б від суду виходити з протилежного - що чергового підвищення окладів позивача у цей період не відбулося. Наслідком стало б одночасне існування двох судових рішень між тими самими сторонами, у яких установлено взаємовиключні юридичні факти щодо однієї і тієї ж особи.

Верховний Суд визнає такий стан неприпустимим. У постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 205/7254/18 Верховний Суд виснував, що не можуть одночасно існувати два судові рішення, у яких установлено взаємовиключні юридичні факти щодо тієї самої особи. У постанові від 25 січня 2024 року у справі № 500/2239/22 Верховний Суд зазначив, що недопущення існування двох взаємовиключних судових рішень є складовою такої вимоги верховенства права, як юридична визначеність, і випливає із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу обов`язковості судового рішення; той самий висновок Верховний Суд відтворив у пункті 40 постанови від 24 липня 2025 року у справі № 240/16756/22. Суд враховує, що наведені висновки Верховний Суд сформулював в інших процесуальних контекстах - у справі про витребування майна та у справах про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, - проте закладений у них принцип є загальним і не залежить від виду провадження, у якому виникає загроза появи двох взаємовиключних судових рішень.

Отже, право позивача на індексацію-різницю існувало з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року включно, а з 29 січня 2020 року припинилося у зв`язку з черговим підвищенням окладів.

Сума індексації-різниці, яку відповідач зобов`язаний нарахувати і виплатити позивачу, становить 33220,46 грн, з яких: за 22 повних місяців з березня 2018 року по грудень 2019 року – 31910,34 грн (1450,47 грн х 22), за 28 днів січня 2020 року – 1310,12 грн (1450,47 грн : 31 день х 28 днів).

Суд вважає помилковим твердження позивача про те, що її грошове забезпечення за лютий 2018 року становило 7701,70 грн, за березень 2018 року - 9716,80 грн, а розмір підвищення доходу - 2015,10 грн.

Так, суд зазначає, що позивач включила до обох сум компенсацію прибуткового податку (2539,30 грн за лютий та 1490,10 грн за березень) та водночас не врахувала щомісячної додаткової грошової винагороди.

Компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не є видом грошового забезпечення в розумінні пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII, а є відшкодуванням утриманого податку, похідним від нарахованого доходу, і за пунктом 5 Порядку №44 обчислюється як розмір фактично утриманого податку. Включення її до складу доходу, що порівнюється, призвело б до подвійного врахування тих самих сум.

Натомість, щомісячна додаткова грошова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення постійного характеру, підлягає врахуванню, і врахувати її належить у тому місяці, за який вона нарахована, а не в якому виплачена.

Тому суд не бере розрахунок позивача за основу, а обчислює розмір підвищення доходу самостійно, як зазначено вище.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що величина індексу споживчих цін у період з березня 2018 року не перевищувала порогу індексації у 103 відсотки, а тому підстав для виплати індексації немає. Це твердження стосується іншого виду індексації - поточної індексації, право на яку за абзацом другим пункту 1-1 і абзацом шостим пункту 5 Порядку №1078 справді виникає лише у разі перевищення порогу індексації. Предметом спору у цій справі є інша виплата - сума індексації, визначена за абзацом четвертим пункту 5 Порядку №1078 у місяці підвищення окладів як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Право на неї не залежить від подальшої динаміки індексу споживчих цін, а виникає безпосередньо у місяці підвищення окладів за самим фактом того, що розмір підвищення доходу не перевищив суму індексації, що склалася.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №120/12718/21-а суд.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №420/5384/23 прямо розглянув посилання військової частини на цю саму постанову у справі про індексацію-різницю і вказав, що відповідач невірно зрозумів предмет позову, оскільки висновки, викладені в постановах від 09 вересня 2022 року у справі №600/524/21-а, від 15 червня 2022 року у справі №520/4061/21 і від 02 листопада 2022 року у справі №120/12718/21-а про те, що поріг індексації у 103 відсотки було перевищено лише у жовтні 2018 року, стосувалися «поточної» індексації, а не індексації-різниці, і не стосуються предмета такого спору (пункти 59-61 постанови).

Вирішуючи позовні вимоги про одночасне відрахування 1,5 % військового збору та про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд виходить з такого.

Відповідно до підпунктів 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів фізичних осіб здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, а відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу, тобто податкові агенти.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

За пунктами 2, 3 і 5 Порядку №44 та пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми фактично утриманого податку з доходів фізичних осіб і одночасно з виплатою відповідної суми грошового забезпечення.

Отже, обов`язок відповідача як податкового агента утримати з нарахованих позивачу сум податок з доходів фізичних осіб і військовий збір та одночасно виплатити грошову компенсацію утриманого податку є безумовним, виникає в силу прямого припису закону в момент нарахування і виплати доходу і не потребує окремого судового примусу.

Станом на дату ухвалення цього рішення суми індексації-різниці позивачу не нараховані, податок з доходів фізичних осіб і військовий збір з них не утримувалися, а отже ані втрат доходу, які підлягають відшкодуванню, ані обов`язку відрахувати збір ще не виникло.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16, про те, що вимоги про виплату грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб є передчасними, доки не проведено відповідного розрахунку.

Відповідач у відзиві визнав наявність у нього кореспондуючого обов`язку утримати відповідні суми податків і зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

За таких обставин, позовна вимога в частині одночасного відрахування 1,5 % військового збору та одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є передчасною і задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та про зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Статтею 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічний механізм закріплено у пунктах 1-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Із наведених норм убачається, що момент, з якого у відповідача виникає обов`язок нарахувати і виплатити компенсацію, законодавець визначив прямо: це місяць, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Так само прямо визначено і вихідну величину для обчислення компенсації - сума доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів.

Суд встановив, що станом на дату ухвалення цього рішення суми індексації-різниці позивачу не нараховані, розмір доходу після утримання податків і обов`язкових платежів не визначений, а виплата заборгованості не здійснювалася.

Отже, місяць, у якому за статтею 4 Закону №2050-III у відповідача виникає обов`язок нарахувати і виплатити компенсацію, ще не настав, а тому цей обов`язок не міг бути ані порушений, ані примусово виконаний за рішенням суду.

Позивач обґрунтовує свою позицію в цій частині посиланням на постанови Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 і від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, у яких Суд зазначив, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані.

Суд враховує наведений висновок, проте зазначає, що він визначає умови набуття права на компенсацію, а не момент виникнення в суб`єкта владних повноважень обов`язку її нарахувати. Цей момент визначений статтею 4 Закону №2050-III і на дату ухвалення цього рішення не настав.

Суд наголошує, що такий висновок не позбавляє позивача права на компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати індексації-різниці. Обов`язок нарахувати і виплатити таку компенсацію є безумовним, виникає в силу прямого припису статті 4 Закону №2050-III у місяці виплати стягнутих цим рішенням сум, не потребує ані окремого рішення відповідача, ані попереднього звернення позивача, а в разі його невиконання позивач не позбавлена права звернутися до суду за захистом порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач правомірності ненарахування позивачу індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року не довів.

За результатом розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - не нарахувавши і не виплативши позивачу за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року суму індексації, визначену за абзацами четвертим і шостим пункту 5 Порядку №1078, позбавив позивача частини грошового забезпечення, право на яке гарантоване статтею 43 Конституції України, пунктами 1-3 статті 9 Закону №2011-XII і статтею 2 Закону №1282-XII.

Отже, права та інтереси позивача в цій частині порушив саме відповідач, і таке порушення полягає у неотриманні позивачем належної їй частини грошового забезпечення.

Разом з тим суд не встановив порушення відповідачем прав чи інтересів позивача в частині вимог про одночасне відрахування 1,5 % військового збору, про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб і про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати: право, про порушення якого стверджує позивач, за встановлених судом обставин у неї ще не виникло, оскільки суми індексації не нараховані, податки і збори з них не утримувалися, а виплата заборгованості не здійснювалася.

Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в неповному обсязі є обґрунтованою і підлягає задоволенню в частині періоду з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення підлягає задоволенню в частині суми 33220,46 грн за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року.

Щодо решти періоду з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, одночасного відрахування 1,5 % військового збору та одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовну у цій частині.

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати і про зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію задоволенню не підлягають як передчасні.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі про стягнення належного їй грошового забезпечення. За таких обставин підстав для розподілу судових витрат за статтею 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у розмірі 1450,47 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року, а всього 33220,46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО