Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №420/37492/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37492/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 22 жовтня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 22 жовтня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) і на цей час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідач, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, унаслідок чого грошове забезпечення та інші пов`язані з ним виплати нараховувалися й виплачувалися не в повному обсязі.

На виконання судового рішення 22 жовтня 2025 року на рахунок позивача було зараховано суму перерахованого грошового забезпечення.

Позивач вказує, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. За змістом статті 4 названого Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, чого відповідач не зробив.

Позивач наполягає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, оскільки невиплачений грошовий дохід може бути нарахований, зокрема, і на підставі судового рішення.

На підтвердження позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, а також зазначає, що норми Закону №2050-III і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили дохід, обов`язку додатково звертатися за виплатою компенсації.

Позивач також вважає, що бездіяльністю відповідача порушено частину п`яту статті 17, частину другу статті 19 та статтю 43 Конституції України і статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що адміністративний позов є безпідставним, необґрунтованим і невмотивованим.

Представник відповідача вказує, що позивач посилається на рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/17266/25, учасником якої відповідач не є, що, на його думку, може вважатися навмисним введенням суду першої інстанції в оману; водночас зі змісту додатків до позовної заяви вбачається, що грошові кошти позивач отримав 22 жовтня 2025 року на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідач зазначає, що між ним і позивачем існували спірні правовідносини, які закінчилися лише з ухваленням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року про перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 02 серпня 2021 року. З огляду на це, за позицією відповідача, формально й цілком логічно затримка виплати належних позивачу сум мала місце лише з 30 липня 2025 року по 22 жовтня 2025 року.

Крім того, представник відповідача вказує, що відповідач є державним органом, а грошові кошти для виплат військовослужбовцям (у тому числі колишнім) виділяються у встановленому порядку після відправлення заявок і листів щодо виділення державних коштів до Адміністрації Державної прикордонної служби України, тому виплату було здійснено якнайшвидше. У нормативному обґрунтуванні відзиву відповідач також посилається на статтю 5 Закону №2050-III, за якою своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

За наведеного відповідач просить прийняти відзив до розгляду та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Ця обставина визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання суд не має, а тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України, вона не підлягає доказуванню.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень та КП «ДСС», рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №420/34193/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), яке набрало законної сили 01.09.2025, позов задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 02 серпня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 02 серпня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

На виконання зазначеного рішення суду, 22 жовтня 2025 року на банківський рахунок позивача зараховано грошові кошти у сумі 151510,19 грн. Ця обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, у якій призначенням платежу зазначено: «Утр. по ріш. Одес. окруж. адмін. суду від 30.07.25, по с. №420/34193/24 ОСОБА_2 (29.01.20-02.08.21 г/з)».

Одночасно з виплатою 22 жовтня 2025 року заборгованості з грошового забезпечення компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Ця обставина відповідачем не заперечується у відзиві.

Невиплата компенсації одночасно з виплатою заборгованості стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Суд зазначає, що словами «(грошове забезпечення)» абзац п`ятий частини другої статті 2 Закону №2050-III доповнено згідно із Законом України №1214-IX від 04 лютого 2021 року. Однак і до внесення цих змін грошове забезпечення військовослужбовця охоплювалося поняттям доходу в розумінні Закону №2050-III, оскільки пункт 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159), і до 2021 року відносив до грошових доходів, що підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення).

Відтак застосування Закону №2050-III до спірних правовідносин не залежить від того, за який саме місяць спірного періоду нараховувався дохід.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 6 Закону №2050-III передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-III, Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок №159, положення якого відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.

Згідно з пунктом 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За пунктами 2 і 4 Порядку №159, компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 03 червня 2026 року у справі №360/93/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи спір військовослужбовця з військовою частиною щодо невиплати компенсації на суми, виплачені на виконання судових рішень, дійшов висновку, що норми Закону №2050-III установлюють обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) виплатити компенсацію (пункт 36 постанови) У вказаній постанові також зазначено, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, а невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням (пункт 32 постанови). Верховний Суд зазначив, що, беручи до уваги виплату відповідачем сум із затримкою, позивач має право на відповідну компенсацію (пункт 40 постанови). Цей висновок є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки правове регулювання і фактичні обставини є подібними: в обох випадках військова частина виплатила колишньому військовослужбовцю донараховані суми грошового забезпечення на виконання судового рішення і не нарахувала при цьому компенсації за Законом №2050-III.

У пункті 37 постанови від 03 червня 2026 року у справі №360/93/24 Верховний Суд навів також свій висновок, викладений у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, про те, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, у постанові від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а Верховний Суд сформулював висновок, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону №2050-III особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані; наявність факту невиплати належних сум у зв`язку з бездіяльністю органу дає особі право на компенсацію за умови подальшого зобов`язання цього органу (зокрема на підставі судового рішення) здійснити донарахування належних сум.

Застосовуючи наведені норми та висновки Верховного Суду до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Судовим рішенням у справі №420/34193/24, що набрало законної сили 01.09.2025, встановлено, що грошове забезпечення та пов`язані з ним виплати нараховувалися позивачу за період з 29 січня 2020 року по 02 серпня 2021 року не в повному обсязі, а бездіяльність відповідача щодо їх нарахування та виплати є протиправною.

Отже, обов`язок відповідача виплатити позивачу відповідні суми існував саме у ті місяці спірного періоду, за які нараховувалося грошове забезпечення, а не з моменту ухвалення судового рішення: судове рішення не створило нового права позивача, а лише підтвердило вже існуюче та зобов`язало відповідача усунути наслідки власної протиправної бездіяльності.

Фактично належні позивачу суми виплачено 22 жовтня 2025 року, тобто із затримкою, яка значно перевищує один календарний місяць.

За таких обставин наявні всі передбачені статтею 2 Закону №2050-III і пунктом 2 Порядку №159 умови для проведення компенсації: дохід у виді грошового забезпечення, який не має разового характеру, був нарахований і виплачений із затримкою на один і більше календарних місяців.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III, компенсація мала бути нарахована та виплачена позивачу у жовтні 2025 року, тобто в тому самому місяці, у якому здійснено виплату заборгованості. Відповідач цього не зробив, доказів протилежного суду не надав, а тому його бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації є протиправною.

Суд наголошує, що обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію виникає в силу прямого припису закону і не потребує ані окремого звернення особи, ані ухвалення суб`єктом владних повноважень окремого рішення. Нормами Закону №2050-III і Порядку №159 на особу, якій несвоєчасно виплачено дохід, обов`язку додатково звертатися за виплатою компенсації не покладено.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач, на якого покладено цей обов`язок, доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, а також доказів існування законних підстав для звільнення його від такого обов`язку суду не надав.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивач послався на рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/17266/25, учасником якої відповідач не є, і що це може вважатися навмисним введенням суду в оману. Так, зазначення у позовній заяві реквізитів іншої справи є очевидною опискою, яка не змінює ані предмета, ані підстав позову: із самої позовної заяви, з доданої до неї виписки з банківського рахунку та з відзиву однозначно вбачається, що йдеться про виплату, здійснену 22 жовтня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі №420/34193/24 за участю тих самих сторін. Відповідач цю обставину сам визнає у відзиві. Твердження про навмисне введення суду в оману жодними доказами не підтверджене і є припущенням, яке не може бути покладене в основу судового рішення, оскільки згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, а не припущення сторін.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що затримка виплати мала місце лише з 30 липня 2025 року по 22 жовтня 2025 року, оскільки до ухвалення рішення суду між сторонами існували спірні правовідносини. Такий підхід суперечить статті 3 Закону №2050-III, за якою сума компенсації обчислюється множенням суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць на індекс інфляції саме в період невиплати доходу. Періодом невиплати є час від настання строку виплати доходу за відповідний місяць до дня його фактичної виплати. Судове рішення у справі №420/34193/24 не встановило нового обов`язку відповідача, а констатувало протиправність його бездіяльності, що тривала з 29 січня 2020 року, і зобов`язало усунути її наслідки.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що відповідач є державним органом, кошти для виплат виділяються Адміністрацією Державної прикордонної служби України після подання відповідних заявок, а тому виплату здійснено якнайшвидше, з огляду на таке. Стаття 6 Закону №2050-III прямо передбачає виплату компенсації установами, що фінансуються з бюджету, за рахунок коштів відповідного бюджету, тобто бюджетний спосіб фінансування відповідача не виключає, а навпаки, передбачає його обов`язок щодо такої виплати. Особливості внутрішньої процедури витребування бюджетних коштів є питанням організації діяльності суб`єкта владних повноважень і не можуть погіршувати становище особи, перед якою існує грошове зобов`язання. Крім того, відповідач не надав суду жодного доказу вжиття заходів щодо виділення коштів саме на виплату компенсації.

Посилання відповідача на статтю 5 Закону №2050-III, за якою своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, суд відхиляє. Цю норму суд до спірних правовідносин не застосовує, оскільки умов її застосування у цій справі не встановлено: причиною несвоєчасної виплати доходу була протиправна бездіяльність самого відповідача, встановлена рішенням суду у справі №420/34193/24, а не поведінка позивача. Жодних доказів того, що дохід не був отриманий з вини позивача, відповідач суду не надав.

Позивач, обґрунтовуючи позов, посилається також на статті 116 і 117 Кодексу законів про працю України. Суд не застосовує ці норми до спірних правовідносин, оскільки вони регулюють строки розрахунку при звільненні працівника та відповідальність власника за затримку такого розрахунку у трудових відносинах, тоді як спірні відносини щодо виплати компенсації врегульовані спеціальними нормами - Законом №2050-III і Порядком №159.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд встановив, що всі умови для нарахування та виплати компенсації, визначені статтями 2-4 Закону №2050-III, виконано, а сама компенсація обчислюється за формулою, прямо закріпленою статтею 3 Закону №2050-III і пунктом 4 Порядку №159, на підставі сум нарахованого доходу за відповідний місяць та офіційно оприлюднених індексів споживчих цін.

Отже, нарахування і виплата компенсації не належать до дискреційних повноважень відповідача, а тому зобов`язання його нарахувати та виплатити компенсацію є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не відповідає вимогам Закону №2050-III і Порядку №159, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 28 жовтня 2025 року №7048-0287-8618-2383. Зазначена сума є фактично понесеними позивачем судовими витратами, пов`язаними з розглядом цієї справи, а тому, з огляду на задоволення позову, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 22 жовтня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 22 жовтня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО