Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №420/8145/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 11181,03 грн майнової шкоди.

Ухвалою суду від 27.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2520706 від 26.03.2026 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту на адресу відповідача вбачається, що поштове відправлення з копією ухвали суду від 03.04.2026 повернено до суду, оскільки "Одержувач відсутній за вказаною адресою".

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до рапорту коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_2 від 18.12.2025 №22.1/109519/25 Вн, відомо, що о 08:00 18.12.2025 надійшла доповідь від начальника третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_3 , про неприбуття з відпустки для лікування солдата ОСОБА_1 . За результатами вжитих заходів встановлено, що військовослужбовець в період 30.10.2025 по 13.11.2025 року проходив військово-лікарську комісію у військовій частині НОМЕР_3 після довготривалого лікування та оперативного втручання, після проходження військово-лікарської комісії військовослужбовець потребував відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів на підставі довідки військово-лікарської комісії №2025- 1113-0852-4888-3 від 13.11.2025, в період з 15.11.2025 до 18.12.2025 військовослужбовець перебував у відпустці відповідно відпускного квитка №10205 ВДП/1551 від 14.11.2025. За даним фактом наказом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 20.12.2025 №6183-АГ призначене службове розслідування, з метою з`ясування причин та обставин, викладених в рапорті коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_4 від 18.12.2025 №22.1/109519/25-Вн щодо факту неприбуття з відпустки для лікування солдата ОСОБА_5 . Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 20.12.2025 №1576-ОС, вважати, солдата ОСОБА_1 (П-127162), вважати, таким, що самовільно залишив військову частину (місця проходження військової служби) з 18.12.2025.

За результатом проведеного службового розслідування підтверджено факт неприбуття з відпустки для лікування до тимчасового місця дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) стрільцем – помічника гранатометника першого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування солдатом ОСОБА_6 . В діях зазначеного військовослужбовця вбачаються ознаки Кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Разом з тим, в ході проведення службового розслідування, щодо факту неприбуття 18.12.2025 з відпустки для лікування до пункту постійної дислокації підрозділу в умовах воєнного стану, солдатом ОСОБА_1 , встановлено факт безпідставного нарахування грошового забезпечення за період фактичного невиконання військовослужбовцем обов`язків військової служби на загальну суму 11 181 грн. 03 коп. (одинадцять тис. сто вісімдесят одна грн. три коп.), адже нарахування та виплата грошового забезпечення в Державній прикордонній службі України здійснюється в поточному місяці за поточний місяць.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України Військова частина НОМЕР_1 направила ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , лист від 28.02.2026 № 10/3984-26-Вих про добровільне відшкодування завданої шкоди. Станом на час подачі позовної заяви військовослужбовцем не відшкодовано завдану шкоду державі, що становить 11 181 грн. 03 коп. (одинадцять тис. сто вісімдесят одна грн. три коп.). Станом на березень 2026 року військовослужбовцем не відшкодовано нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 18.12.2025 31.12.2025 р., на загальну суму 11 181 грн. 03 коп. (одинадцять тис. сто вісімдесят одна грн. три коп.).

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 08.08.2025 №967-ОС, солдата ОСОБА_1 (П-127162), зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.08.2025.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «По особовому складу» від 16.11.2025 №297-ВВ солдату ОСОБА_1 (П-127162), надано відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), тривалістю 30 календарних днів та 3 календарних дні для проїзду до місця проведення відпустки (Одеська область, м. Одеса) та назад з 15 листопада 2025. Із врахуванням часу необхідного для проїзду до місць проведення відпустки та назад до виконання службових обов`язків приступити 18 грудня 2025, а в разі невиконання днів для проїзду 15 грудня 2025.

Відповідно до рапорту коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_2 від 18.12.2025 №22.1/109519/25 Вн, відомо, що о 08:00 18.12.2025 надійшла доповідь від начальника третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_3 , про неприбуття з відпустки для лікування солдата ОСОБА_1 . За результатами вжитих заходів встановлено, що військовослужбовець в період 30.10.2025 по 13.11.2025 року проходив військово-лікарську комісію у військовій частині НОМЕР_3 після довготривалого лікування та оперативного втручання, після проходження військово-лікарської комісії військовослужбовець потребував відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів на підставі довідки військово-лікарської комісії №2025- 1113-0852-4888-3 від 13.11.2025, в період з 15.11.2025 до 18.12.2025 військовослужбовець перебував у відпустці відповідно відпускного квитка №10205 ВДП/1551 від 14.11.2025.

За даним фактом наказом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 20.12.2025 №6183-АГ призначене службове розслідування, з метою з`ясування причин та обставин, викладених в рапорті коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_2 від 18.12.2025 №22.1/109519/25-Вн щодо факту неприбуття з відпустки для лікування солдата ОСОБА_1 .

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 20.12.2025 №1576-ОС, вважати, солдата ОСОБА_1 (П-127162), вважати, таким, що самовільно залишив військову частину (місця проходження військової служби) з 18.12.2025. Не зараховувати період військової служби до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії з 18 грудня 2025 до дня повернення до виконання військового обов`язку.

Виплату грошового, продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюється з 18.12.2025 до дня повернення до виконання військового обов`язку.

За результатом проведеного службового розслідування підтверджено факт неприбуття з відпустки для лікування до тимчасового місця дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) стрільцем – помічника гранатометника першого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування солдатом ОСОБА_1 . Встановлено, що діями солдата ОСОБА_1 нанесено матеріальну шкоду державі в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, внаслідок злочинних дій передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, яка виразилась у безпідставному отриманні грошового забезпечення на загальну суму 15878,58 грн.

Згідно довідки-розрахунок від 23.12.2025 №1594 нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 18.12.2025 – 31.12.2025 р. на виконання наказу №6183-АГ від 20.12.2025 «Про призначення службового розслідування» солдата ОСОБА_5 за період фактичної відсутності з 18.12.2025– 31.12.2025 р., нараховано та сплачено щомісячне грошове забезпечення на загальну суму 11 181 грн. 03 коп.

Станом на березень 2026 року військовослужбовцем не відшкодовано нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 18.12.2025 31.12.2025 р., на загальну суму 11 181 грн. 03 коп., що і стало підставою звернення до суду.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу`и (далі - Закон № 2232-XIІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 12 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період вибуття військовослужбовця за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Водночас, згідно з пунктом 13 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція №558) грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцю відпустки, за період якої законодавством не передбачено збереження грошового забезпечення;

за час перебування військовослужбовця під цілодобовим домашнім арештом або під вартою;

військовослужбовцям, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби. Таким військовослужбовцям виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення органу Держприкордонслужби (місця служби) та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).

Згідно пункту 4 статті1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5 статті 1 Закону №160-IX).

Відповідно до статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина 2 статті 3 Закону №160-IX).

Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Положеннями статті 8 Закону №160-IX визначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Статтею 9 Закону №160-IX визначено обставини, що виключають матеріальну відповідальність.

Згідно зі статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (частина 1 статті 12 №160-IX).

Частина перша статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Суд зазначає, що Закон № 160-IX передбачає вичерпний перелік випадків, коли відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, а саме: згідно частини 3, 4, 5 статті 10 та частини 1 статті 12 цього Закону, як то зазначено в наведеній вище нормі частині 1 статті 10 Закону № 160-IX.

При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:

1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;

2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;

3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;

4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;

5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).

В решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

В спірному випадку у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період фактичної відсутності відповідача на службі з 18.12.2025 по 31.12.2025 р., на загальну суму 11 181 грн. 03 коп.

Разом з тим, обов`язковою передумовою для звернення до суду з відповідними вимогами є дотримання визначеної цим Законом процедури, зокрема: проведення службового розслідування, встановлення всіх елементів складу матеріальної відповідальності, видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, доведення такого наказу до відома особи під підпис, а також з`ясування питання щодо добровільного відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено факту належного притягнення відповідача до матеріальної відповідальності у встановленому законом порядку, оскільки висновок службового розслідування сам по собі не є рішенням про притягнення до матеріальної відповідальності, а відповідний наказ командира, який би відповідав вимогам статті 8 Закону №160-IX, відсутній.

Також суд враховує, що відповідач на момент звернення до суду не був звільнений з військової служби та продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 12 Закону №160-IX щодо можливості судового стягнення шкоди.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, обов`язок повернення майна виникає у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи у разі відпадіння такої підстави. Водночас законодавець встановлює спеціальне правило щодо грошових виплат, які є засобом існування особи, зокрема заробітної плати та прирівняних до неї платежів, відповідно до якого такі суми не підлягають поверненню, якщо їх виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача. Навіть за умови кваліфікації спірних правовідносин як таких, що пов`язані з безпідставним набуттям коштів, їх стягнення можливе лише за наявності виняткових обставин, а саме встановлення рахункової помилки при здійсненні виплат або доведення недобросовісності набувача.

З матеріалів справи вбачається, що виплата грошового забезпечення відповідачу здійснювалась у період перебування його на військовій службі та зарахування до списків особового складу військової частини на підставі наказу від 08.08.2025 №967-ОС.

Суд зауважує, що факт подальшого видання наказу від 20.12.2025 №1576-ОС про нездійснення виплати грошового, продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців з 18.12.2025 до дня повернення до виконання військового обов`язку, сам по собі не змінює правової природи виплат, які нараховані та здійснені за період перебування особи на військовій службі.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що виплата грошового забезпечення за грудень 2025 року була здійснена внаслідок рахункової помилки фінансового органу або що отримання цих коштів відбулося внаслідок недобросовісної поведінки відповідача у розумінні цивільного законодавства.

Також суд вважає, що сам по собі факт самовільного залишення військової частини не є безумовним доказом недобросовісності набувача у розумінні статті 1215 ЦК України.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на незаконне отримання спірних коштів, впливав на процес їх нарахування чи приховував відомості, які стали підставою для здійснення виплат.

При цьому виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення відповідачу пропозиції добровільного відшкодування матеріальної шкоди (копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту на адресу відповідача) та відповідно не містять доказів відмови відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у спірному випадку відсутні передбачені законом підстави для застосування судового порядку відшкодування шкоди, а тому заявлені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.