Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №420/6645/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 23 серпня 2026 р.

Справа: №420/6645/26

Суддя: Токмілова Л.М.

Справа № 420/6645/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПО НОМЕР_2 , рахунок НОМЕР_3 , відкритий в УДКСУ у м. Києві, МФО 820172) 601843,79 грн безпідставно набутих грошових коштів, виплачених за період відсутності правових підстав для їх отримання.

Ухвалою суду від 27.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

19.03.2026 від відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області отримано відповідь на запит, з якої встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації: 23.05.2015.

З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту на адресу відповідача вбачається, що поштове відправлення з копією ухвали суду від 03.04.2026 повернено до суду, оскільки "Одержувач відсутній за вказаною адресою".

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді ОСОБА_2 у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) є правонаступником військової частини НОМЕР_4 , яку у межах організаційно-штатних заходів переформовано після 25.08.2025. У зв`язку з цим, відповідач у штатно-обліковому відношенні перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 29.01.2023 №29 відповідача зараховано до списків особового складу військової частини з 29.01.2023 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 21.02.2023 №52 відповідач вважається таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 21.02.2023.

Так, за результатами службового розслідування щодо неповернення відповідача з лікування встановлено, що після вибуття на лікування він до військової частини не повернувся, документів, які б підтверджували його подальше перебування на стаціонарному лікуванні, не надав, а за результатами перевірок у військово-медичних закладах відомостей про його перебування на лікуванні у спірний період не підтверджено. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2025 №1244 "Про результати службового розслідування" встановлено, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину з 21.02.2023 по теперішній час. Цим же наказом начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 наказано врахувати факт безпідставного виплачення відповідачу коштів за період його відсутності з 21.02.2023, які підлягають поверненню. Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.11.2025 №340 внесено зміни до наказу від 28.09.2025 №274, якими визначено, що солдата ОСОБА_1 слід вважати таким, що самовільно залишив військову частину з 21.02.2023, зняти з усіх видів забезпечення та припинити виплату грошового забезпечення з 21.02.2023. Відповідно до рапорту начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 вх. №38606 від 29.11.2025 виявлено ймовірну переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідачу на загальну суму 601 843,79 грн.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Солдат ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 29 січня 2023 року №29 призначений на посаду номера обслуги 1 гранатометного відділення гранатоментого взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 21.02.2023 №52 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що вибув на лікування у зв`язку з пораненням до Центру первинної медико-санітарної допомоги Слов`янської районної ради Донецької області.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 військовослужбовець вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025.

З рапорту начальника штабу – заступника командира НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_1 №3011-1062 від 27.09.2025 стало відомо, що 27.09.2025 було виявлено факт відсутності колишнього номера обслуги 1 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_1 , який перебував на лікуванні після поранення з 21.02.2023.

За фактом неповернення з лікувального закладу Відповідача - солдата ОСОБА_1 ,, проведене службове розслідування, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2025 №3422.

З метою підтвердження місцезнаходження військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , які знаходяться на обстеженні, стаціонарному лікуванні та проходженні медичного огляду військово-лікарською комісією в лікувальних закладах МО України, МОЗ України, приватних лікувальних закладах та підтвердження факту їх перебування у стаціонарі, для запобігання можливої переплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, командиром військової частини НОМЕР_1 було зроблено запит до війьково-медичних клінічних центрів регіонів.

Листом №548/15084 від 06.10.2025 військово-медичний клінічний центр Південного регіону повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що військовослужбовець Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період з 21.02.2023 по теперішній час на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону не перебував, за медичною допомогою не звертався.

Листом №550/15335 від 10.10.2025 військово-медичний клінічний центр Західного регіону повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 з 21.02.2023 по теперішній час на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР, а також медичних закладах зони адміністративно-територіальної відповідальності не перебував.

Листом №549/17642 від 14.10.2025 військово-медичний клінічний центр Центрального регіону повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 в період з 21.02.2023 на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, підпорядкованих військових лікувальних закладах не перебував. Інформація щодо його перебування в лікувальних закладах Міністерства охорони здоров`я адміністративно-територіальної зони відповідальності до ВМКЦ ЦР не надходило.

Листом №555/30368 від 16.10.2025 Військова частина НОМЕР_6 повідомила командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_7 тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони відповідальності в період часу з 21.02.2023 по 14.10.2025 не перебував.

Листом №97/2638 від 08.10.2025 Військова частина НОМЕР_8 повідомила командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 згідно наявної бази медичної інформаційної системи військової частини НОМЕР_8 на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_8 в тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони адміністративно-територіальної відповідальності в період з 21.02.2023 по теперішній час не значиться.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №274 від 28.09.2025, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , знятий з усіх видів забезпечення та припинені виплати з 27.09.2025.

29 листопада 2025 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера Військової частини НОМЕР_1 (вх.№38606) про можливу переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 (колишній військовослужбовець НОМЕР_4 ). Можлива сума переплати грошового забезпечення складає 601843,79 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29 листопада 2025 року №4537 було призначене службове розслідування за фактом можливої переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 .

На підставі довідки-розрахунку №0989/10/5447 від 27.11.2025, наданою фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 встановлено, що солдату ОСОБА_1 було здійснено наступні нарахування:

- за лютий 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 16526,59 грн та додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн;

- за березень 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 21329,30 грн та додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн;

- за квітень 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 21329,30 грн та додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн;

- за травень 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 21329,30 грн та додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн;

- за травень 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 21329,30 грн та додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн.

Так сума надмірно виплаченого розміру грошового забезпечення за період перебування на стаціонарному лікуванні солдату ОСОБА_1 становить 601843,79 грн. Таким чином, військовослужбовцю нараховано та виплачено грошове забезпечення внаслідок вчинення СЗЧ, що додатково підтверджується рапортом вх. № 38606 від 29.11.2025.

Оскільки встановлено, що відповідач був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Позивачем направлено на адресу відповідача лист №1060/1388 від 25.01.2026 з метою добровільного відшкодування шкоди, проте заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу`и (далі - Закон № 2232-XIІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).

Згідно пункту 3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

За приписами пункту 8 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №260, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Пунктом 12 розділу І Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Згідно з пунктом 13 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.

Отже, Порядком №260 зазначено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає.

Пунктом 15 розділу І Порядку №260 вказано, що грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 4 статті1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5 статті 1 Закону №160-IX).

Відповідно до статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина 2 статті 3 Закону №160-IX).

Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Положеннями статті 8 Закону №160-IX визначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Статтею 9 Закону №160-IX визначено обставини, що виключають матеріальну відповідальність.

Згідно зі статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (частина 1 статті 12 №160-IX).

Частина перша статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Суд зазначає, що Закон № 160-IX передбачає вичерпний перелік випадків, коли відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, а саме: згідно частини 3, 4, 5 статті 10 та частини 1 статті 12 цього Закону, як то зазначено в наведеній вище нормі частині 1 статті 10 Закону № 160-IX.

При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:

1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;

2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;

3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;

4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;

5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).

В решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

В спірному випадку у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану державі шкоду у розмірі 601843,79 грн безпідставно набутих грошових коштів, виплачених за період відсутності правових підстав для їх отримання.

Разом з тим, обов`язковою передумовою для звернення до суду з відповідними вимогами є дотримання визначеної цим Законом процедури, зокрема: проведення службового розслідування, встановлення всіх елементів складу матеріальної відповідальності, видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, доведення такого наказу до відома особи під підпис, а також з`ясування питання щодо добровільного відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено факту належного притягнення відповідача до матеріальної відповідальності у встановленому законом порядку, оскільки акт службового розслідування від 20.12.2025 та наказ про результати службового розслідування самі по собі не є рішенням про притягнення до матеріальної відповідальності, а відповідний наказ командира, який би відповідав вимогам статті 8 Закону №160-IX, відсутній.

Також суд враховує, що відповідач на момент звернення до суду не був звільнений з військової служби та продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 12 Закону №160-IX щодо можливості судового стягнення шкоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у спірному випадку відсутні передбачені законом підстави для застосування судового порядку відшкодування шкоди, а тому заявлені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua