Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №380/13426/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 рокусправа № 380/13426/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 27.05.2026 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини, проте грошової компенсації за неотримане речове майно виплачено не було. Позивач зазначає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, і що військовослужбовці після звільнення зберігають таке право. Позивач вказує, що звертався до відповідача із запитом щодо виплати компенсації вартості речового майна, однак виплату проведено не було, а жодної інформації стосовно компенсації йому не надано. Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на статтю 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, а також на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17 та від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18.

Ухвалою судді від 06.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача - військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначив, що солдат ОСОБА_1 проходив службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 в період з 02.07.2023 по 27.05.2026. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, у зв`язку з чим на території України діє особливий період. Пунктом 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються, а тому відповідна грошова компенсація не виплачується. Відповідач також вказав, що за даними системи електронного документообігу військової частини НОМЕР_1 позивач у встановленому Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40, порядку до військової частини не звертався, його звернення не реєструвалися, а доданий до позову скріншот про відправлення звернення на електронну пошту не свідчить про отримання військовою частиною такого звернення, оскільки зазначена в ньому електронна адреса не є офіційною адресою військової частини. Крім того, відповідач зазначив, що з позовної заяви неможливо встановити, чи набув позивач права на конкретні предмети речового майна, чи були вони фактично видані, а також визначити обсяг невиданого майна та можливий розмір компенсації; усі належні розрахунки при звільненні позивача проведено. Окремо відповідач послався на те, що військова частина НОМЕР_1 не має статусу юридичної особи, не має розрахункових рахунків та не є розпорядником коштів, її фінансове забезпечення здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок Державної казначейської служби, а тому в частині вимоги про виплату компенсації військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 14 грудня 2015 року, безстроковим і дійсним на всій території України.

Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 в період з 02.07.2023 по 27.05.2026, що визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, зокрема записами у військовому квитку та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 27.05.2026 №157 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.05.2026 №431-РС у запас за підпунктом «б» частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 27.05.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, знято з котлового забезпечення з 28.05.2026 і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вислуга років станом на 27.05.2026 складає: календарна - 06 років 00 місяців 25 днів, пільгова - 02 роки 04 місяці 28 днів, загальна - 08 років 05 місяців 23 дні. Цим же наказом визначено низку виплат, що належать до здійснення при звільненні; водночас відомостей про нарахування чи виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно наказ не містить.

20.06.2026 позивач склав заяву на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , у якій просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, та надати письмову відповідь на зазначену електронну адресу. Зазначену заяву позивач засвідчив удосконаленим електронним підписом, що підтверджується протоколом створення та перевірки електронного підпису від 28.06.2026, та надіслав на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією електронного листа від 28.06.2026.

Грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивачу виплачено не було, довідку про вартість такого майна не видано, письмової відповіді на заяву не надано. Ці обставини відповідачем не спростовано.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, пов`язані із забезпеченням соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

За змістом абзацу першого частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеного припису Закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року та оформляється згідно з додатком.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. При цьому військовослужбовці після звільнення з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Спірним у цій справі є питання про наявність у позивача, звільненого з військової служби за призовом під час мобілізації, права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно з огляду на положення пункту 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232), на які посилається відповідач.

Пунктом 29 розділу V Інструкції №232 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Суд зазначає, що право військовослужбовця на отримання речового майна або грошової компенсації його вартості є майновим правом, гарантованим статтею 9-1 Закону №2011-XII. Порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, як це прямо визначено вказаною нормою Закону, встановлюється Кабінетом Міністрів України і визначений Порядком №178. Натомість Інструкція №232 є підзаконним нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, яким законодавчо гарантоване право військовослужбовця на компенсацію не може звужуватися чи скасовуватися.

Аналіз змісту пункту 29 розділу V Інструкції №232 свідчить, що ця норма спрямована на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх, за потреби, іншим (новопризначеним) військовослужбовцям в особливий період, а не на позбавлення військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Отже, невидача предметів речового майна особистого користування при звільненні військовослужбовця, призваного під час мобілізації, сама по собі не позбавляє його права на отримання грошової компенсації вартості такого майна.

Наведений підхід узгоджується з висновками Верховного Суду. Так, у постанові від 24.06.2025 у справі №560/4729/24 Верховний Суд зазначив, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 спрямована на збереження речового майна у військових частинах для подальшого забезпечення інших військовослужбовців, однак ця норма не обмежує право особи на отримання грошової компенсації за майно, яке належало до видачі, але не було отримане під час служби, а підзаконний нормативно-правовий акт не може звужувати право на компенсацію, гарантоване статтею 9-1 Закону №2011-XII.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 18.06.2026 у справі №560/17635/24, в якій, переглядаючи спір за позовом військовослужбовця, звільненого з військової служби за призовом під час мобілізації, Верховний Суд дійшов висновку, що право на грошову компенсацію виникає з моменту, коли настав строк отримання відповідних предметів речового забезпечення за нормами, однак такі предмети фактично не були видані під час проходження служби, і що сам по собі факт невидачі речового майна при звільненні мобілізованого військовослужбовця не позбавляє його права на отримання компенсації його вартості; виплата такої компенсації не може бути поставлена в залежність від обмежень, передбачених пунктом 29 розділу V Інструкції №232.

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що у зв`язку зі звільненням позивача з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та в силу пункту 29 розділу V Інструкції №232 право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у позивача не виникає. Такі доводи ґрунтуються на положеннях підзаконного нормативно-правового акта, які не можуть звужувати обсяг права, гарантованого Законом №2011-XII, та суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач у встановленому Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40, порядку до військової частини не звертався, а доданий до позову електронний лист не свідчить про отримання військовою частиною звернення, оскільки зазначена в ньому електронна адреса не є офіційною адресою військової частини, суд зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що заяву від 20.06.2026 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та видачу довідки про вартість такого майна позивач засвідчив удосконаленим електронним підписом і надіслав на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 Саме цю електронну адресу зазначено як контактну адресу військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву, поданому відповідачем, а також у процесуальних документах як адресу представника відповідача. За таких обставин посилання відповідача на те, що вказана електронна адреса не є офіційною адресою військової частини, спростовується наявними у справі доказами.

Крім того, обов`язок військовослужбовця подати заяву (рапорт) про виплату грошової компенсації є способом реалізації права, а не самостійною підставою для відмови у виплаті. Незалежно від форми звернення, право військовослужбовця на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно виникає в силу закону з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення та їх фактичного невидання. Обов`язок з нарахування та виплати такої компенсації, а також з видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, покладено на військову частину за місцем проходження військової служби. Доказів здійснення позивачу такої виплати або надання мотивованої відповіді на його заяву відповідач суду не надав.

Щодо доводів відповідача про неможливість встановити, чи набув позивач права на конкретні предмети речового майна, чи були вони фактично видані, а також визначити обсяг невиданого майна та розмір компенсації, суд зазначає таке.

Відомості про перелік предметів речового майна, що належали позивачу до видачі за нормами забезпечення, про фактичну видачу такого майна та про його закупівельну (заготівельну) вартість перебувають у розпорядженні відповідача, який веде відповідний облік речового забезпечення військовослужбовців. Саме речова служба військової частини відповідно до пункту 5 Порядку №178 видає довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, на підставі якої визначається розмір грошової компенсації. За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності в цій справі покладається на відповідача. Ненадання відповідачем відомостей про забезпечення позивача речовим майном не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права позивача, а є підставою для покладення на відповідача обов`язку вчинити дії з нарахування та виплати відповідної компенсації в межах наявних у нього облікових даних.

Щодо доводів відповідача про те, що військова частина НОМЕР_1 не має статусу юридичної особи, не є розпорядником коштів, а її фінансове забезпечення здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим у частині вимоги про виплату компенсації військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, суд зазначає таке.

Обов`язок з нарахування та виплати військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також з оформлення довідки про вартість такого майна Порядком №178 покладено на військову частину за місцем проходження військової служби. Відсутність у військової частини статусу юридичної особи та власних розрахункових рахунків не звільняє її від обов`язку вчинити дії з нарахування компенсації та не позбавляє позивача права на судовий захист, оскільки саме військова частина, у якій позивач проходив службу і яка веде облік його речового забезпечення, є суб`єктом відповідних владних управлінських функцій у спірних правовідносинах. Питання фактичного перерахування коштів через відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки і Державну казначейську службу стосується порядку виконання рішення, а не належності відповідача у спорі про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації. За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про те, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається відповідач у частині обмеження права мобілізованих військовослужбовців на компенсацію, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки суперечать наведеній вище усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у постановах від 24.06.2025 у справі №560/4729/24 та від 18.06.2026 у справі №560/17635/24.

Отже, з встановлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками щодо застосування статті 9-1 Закону №2011-XII та Порядку №178 слідує, що позивач, звільнений з військової служби, зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, тому судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Желік О.М.